Організм людини від перших днів свого народження «насичується» незліченною кількістю мікроорганізмів, серед яких зустрічаються патогенні, умовно патогенні і непатогенні. Значне місце у цьому біоценозі посідають віруси, більша частина яких персистує в оральній порожнині та у верхньому відділі дихального тракту. Різноманітні мікроби і віруси знаходяться в мигдаликах та лімфатичному апараті носоглотки - кільці Вальдейєра. Орально-респіраторний біоценоз залишається у рівновазі до певного часу. При зниженні імунітету і розбалансуванні імунобіологічної резистентності організму шальки терезів зміщуються у бік вірусів, внаслідок чого можливий розвиток вірусної пневмонії. Найчастіше процес виникає під час епідемій грипу. Частота таких пневмоній досягає 10% серед тих, хто хворіє на грип. Однак залежно від стану організму та впливу інших негативних побудників, процес може розвинутись, що називається, «на рівному місці» і зовсім не в ендемічний чи епідемічний період для даної інфекції.
З огляду на етіотропність вірусів до епітальних тканин на першому етапі процесу вони викликають розвиток трахеобронхіту. У подальшому спостерігається набряк перибронхіальних тканин, де проходять сплетення судин малого кола кровообігу(вени і артерії), чим і пояснюється значна інтоксикація організму при пневмоніях цього типу. Наступним етапом у процес втягується перилобулярний інтерстицій та періацинарний. У ряді випадків на цьому, інтерстиціальному, рівні пневмонія може завершитись під впливом лікування. В інших випадках процес поширюється на частки та ацинуси, тобто на перенхіму, і тоді клінічний перебіг хвороби досягає свого апогею. Клінічно це проявляється двохвильовою маніфестацією захворювання: перша являє собою клінічну симптоматику власне грипу, друга – симптоматику пневмонії. Остання, на цьому етапі, звичайно зумовлюється змішаною інфекцією, перебіг якої визначається значною мірою бактеріальною флорою.
Окрім грипозної пневмонії, зустрічаються й пневмонії, зумовлені іншими збудниками, серед яких найбільше практичне значення мають спровоковані вірусом парагрипу, аденовірусами та респіраторно-синцитіальними і орнітозними.
Анамнестично у таких хворих часто має місце існування хронічної аденовірусної інфекції або перенесений у недалекому минулому грип чи парагрип, або якась вірусно-респіраторна інфекція і т.п. При ретельно зібраному анамнезі вдається «виловити» перенесену вітряну віспу чи контакт з такими хворими. Зрозуміло, що для правильно зібраного анамнезу потрібні ці знання та деякий час на збір анамнезу, але його втрата відплатить сторицею. Окрім цього, контакт із домашньою та декоративною чи співучою птицею повинен наштовхнути на думку про можливий орнітозний характер пневмонії.
Парагрипозна пневмонія звичайно розвивається після парагрипу, який має значно м’якший перебіг, ніж грип, і не супроводжує епідемії. Все ж гарячка, головний біль і біль в очах повинні наштовхнути на думку щодо такої етіології пневмонії. Особливістю захворювання є ураження слизової гортані з розвитком ларингіту, який супроводжується іноді осиплістю і втратою голосу.
Аденовірусна пневмонія характеризується розвитком трахеобронхіту із кашлем, що виникає під час поглибленого чи частішого дихання та болем за грудниною.
Пневмонія від респіраторно-синцитіального вірусу, розпочинається за типом ринофарингіту: набухання слизової носа із втягненням у процес глотки. Це супроводжується порушенням носового дихання, болем у ділянці глотки, особливо під час акту ковтання.
Орнітозна пневмонія розвивається гостро і проявляється міалгіями, головним болем, кашлем. Останній може бути сухим, але трапляється і кровохаркання. Особливістю цієї пневмонії буває герпетичний висип на губах. Нерідко буває збільшена печінка та селезінка.
При усіх перелічених пневмоніях перкуторні і аускультативні дані практично не відрізняються від таких при вогнищевій пневмонії. Отже, діагностичним тестом можуть бути деякі симптоми, виділені при коротенькому описані клініки вірусних пневмоній. Але основне значення буде мати професійно зібраний анамнез.
Морфологічно в усіх випадках вірусних пневмоній спостерігається набряк інтерстиціальної тканини, яка є ложем для бронхіально-судинної компоненти. При променевому дослідженні даний феномен проявляється збагаченням судинного малюнка.
Маючи на увазі одну із таких пневмоній, доцільно виконати дві прямі оглядові рентгенограми. Одну на висоті вдиху і напрузі черевного преса як при піднятті значної ваги, іншу – на висоті простого видиху. Таке дослідження є модифікованою пробою Вальсальви. Починаємо читати рентгенограми з другого знімка, виконаного на висоті простого видиху. Для вірусного процесу, як сказано було вище, характерне «повнокрів’я» легеневого малюнка. Якщо у даного хворого це так, то зазначене «надлишкове повнокрів’я» малюнка залишається і на першому знімку, тобто при напрузі. У разі, коли «надлишковість» малюнка зменшується, треба думати про застій кровообігу у малому колі, що у більшості випадків зумовлюється серцевою недостатністю чи характеризує фінальну стадію ренопатії.
Знімок, виконаний на 3-4-ту добу, захворювання демонструє набряк і запалення інтерстиціальної тканини, для якого характерна деформація легеневого малюнка за типом бджолиних комірок.
Рентгенографія на 5-6-й день здатна вже продемонструвати наявність вогнищеподібних затемнень до 3-5 мм у діаметрі. Такі вогнища у різній кількості розміщуються на тлі описаного вище легеневого малюнка. Звичайно часові зміни малюнка і вогнищеві утворення можуть у тій чи іншій мірі не збігатись з даним описанням і якимось чином варіювати. Головне ж для клініциста - розумітись на патоморфології і патофізіології процесу, про що говорилося на початку даного розділу.
Добре володіючи анамнезом, у кожному окремому випадку можна виключити чи встановити захворювання, які нагадують перелічені. Одноразово вдасться довести чи відмежуватись від бактеріальної вогнищевої пневмонії чи вогнищевого туберкульозу, особливо його хронічних форм.
Відсутність кальцинатів у легеневих полях і корені легені за відсутності «надлишкового» кровонаповнення дозволить розібратись із характером процесу. Цьому допоможе клінічний перебіг хвороби та явища гіпоксії і неспецифічної інтоксикації. Не останнє місце при цьому займе професійно зібраний анамнез.