Захворювання має чітко окреслений регіональний характер, тобто належить до крайової патології. У вигляді епідемії у Південно-Східних штатах Америки, Південно-Східній Азії, Австралії щорічно реєструється 500-750 000 нових випадків захворювання. Гістоплазмозом інфіковано близько 80% осіб, що знаходяться в епідемічних зонах. Захворювання діагностується у 5-10% хворих протитуберкульозних санаторіїв у зазначених регіонах. З огляду на високий рівень міграційних процесів, що спостерігається в усьому світі, що є загрозою для «ввезення» хвороби у нашу державу, вважаємо за необхідне навести деякі ключові моменти, які можуть сприяти її диференціальній діагностиці. Вперше описав хворобу Darling у 1906 році, працюючи на той час у Центральній Америці. Звідси – хвороба Дарлінга. Синонімами захворювання є ретикулоендотеліальний цитомікоз, печерна хвороба.
Резервуаром грибка Histoplasma capsulatum, який викликає хворобу, є тварини, особливо птахи. Грибок добре виживає у ґрунті, угноєному від цих тварин. Шляхи передачі – аерогенний, оральний і контактний. Гістоплазма має особливість до накопичення у ретикулоендотеліальній тканині будь-яких органів. У зв`язку з цим у патологічний процес завжди втягуються лімфовузли, селезінка, печінка.
Гострий гістоплазмоз розпочинається з підвищення температури тіла до різного рівня. Слабкість, розбитість, кволість, кашель з невеликою кількістю мокротиння постійно супроводжують перебіг захворювання. Вогнищеві утворення визначаються рентгенологічно і можуть бути виявлені у будь-яких відділах легень. При легкій формі хвороби – у верхніх. Дрібні вогнища являють собою специфічні гранульоми. Поступово такі вогнища зливаються в інфільтрати. Часто в них визначаються порожнини розпаду. Перелічені феномени звичайно визначаються на тлі підсиленого легеневого малюнка. Навколо затемнень і в самих вогнищах у більшості випадків спостерігаються петрифікати. Зрозуміло, що зазначене зближує гістоплазмоз з вогнищевим чи інфільтративним туберкульозом. Розрізнити ці процеси допомагає перш за все анамнез, у якому необхідно уточнити перебування пацієнта у недалекому минулому на інших континентах. Інкубаційний період становить від декількох днів до декількох місяців.
При підозрі на гістоплазмоз виконують внутрішньошкірну пробу з гістоплазміном за типом проби Манту. Позитивним вважається інфільтрат більший 6 мм у діаметрі. Доцільна також реакція зв`язування комплементу.
При хронічному гістоплазмозі процес ще більше нагадує хронічний туберкульоз, оскільки при ньому, як зазначалось вище, до процесу залучаються лімфатичні вузли, що завжди супроводжується їх петрифікацією.
При проведенні диференціальної діагностики враховують дані бактеріологічних досліджень, дані алергічних проб та анамнез. Необхідно враховувати, що при туберкульозі генералізоване ураження лімфатичної системи не спостерігається, а при гістоплазмозі – типово. Окрім цього, печінка і селезінка уражаються головним чином при гістоплазмозі, хоча при первинному туберкульозі також можлива реакція цих органів у вигляді їх збільшення, що супроводжується болем і болісністю.
Своєчасна діагностика гістоплазмозу надто важлива, оскільки при вогнищевих гістоплазмозних змінах у легенях при антибактеріальній терапії прогноз сприятливий, при інфільтративних – сумнівний, при генералізованих – сумний. Діагностувати процес можливо лише у випадку, коли лікар про нього пам’ятає. Зазначимо, що нерідко первинна локалізація патологічних змін відбувається в кишківнику, що супроводжується втратою апетиту, діареєю, похудінням. Але й тоді у легенях знаходять гістоплазмозні гранульоми, що свідчить про переважне ураження легень, яке іноді взагалі не виявляється, оскільки у 90-95 % інфікованих даним грибком клінічні ознаки не виражені, а відтак - не реєструються. Отже, лише знання процесу може сприяти його верифікації, відрізнивши на першій стадії від вогнищевого туберкульозу, особливо з огляду на можливу кальцинацію вогнищ та лімфовузлів при обох процесах.
Відрізнити захворювання від бронхопневмонії допоможе «міграційний» анамнез. Перелічені вище ознаки ураження кишківника нагадують клінічний перебіг і прояви СНІДу, особливо при відповідному анамнезі та наявності лімфаденопатії. У таких випадках, виконуючи відповідний наказ МОЗ України необхідно провести імунологічне дослідження, довівши це до відома хворого. Від’ємний тест на синдром набутого імунодефіциту дозволить закінчити верифікацію гістоплазмозу.