Захворювання належить до глибоких мікозів. Зустрічається в основному у регіонах із спекотним та сухим літом і дощовою зимою. До таких ендемічних зон належать Південно-Західні штати США, Центральна та Південна Америка. У цих регіонах періодично зустрічаються епідемії хвороби. Так, відома епідемія кокцидіоідомікозу поміж студентів-археологів в 1985 р. Спорадичні випадки зафіксовані у Італії, Греції, ФРН. Щорічно на даний мікоз хворіє близько 80 000 осіб. Ми розбираємо диференціальну діагностику хвороби з огляду на зростаючі міграційні процеси в усьому світі та геополітичне розташування України.
Синонімами даного мікозу є кокцидіоідна гренульома, гарячка святого Іоахіма, гарячка долин та ін. Звичайно процес первинно уражає легені. У хронічній стадії захворювання можуть виникати лімфогематогенні відсіви у різні органи з розвитком абсцедуючих інфільтратів. У природних умовах зберігається у грунті, а під час активних сільськогосподарських робіт відбувається зараження працюючих аерогенним шляхом.
Після потрапляння грибів у легені інкубаційний період затягується і захворювання маніфестує через 1-6 тижнів. Звичайно хвороба проявляється ознаками, що нагадують «застуду» чи «грип». Рідше захворювання маніфестує гарячкою, температурною реакцією, кашлем, слабкістю, розбитістю. Як бачимо, клініка захворювання деякою мірою нагадує вогнищеву пневмонію, але на противагу останній застуда в анамнезі відсутня. У той же час в анамнезі при даному грибковому процесі повинно мати місце перебування в регіонах із ендемічними випадками кокцидіоідомікозу.
Патоморфологічно мікоз характеризується утворенням специфічних гранульом, злиття яких супроводжується вогнищеподібними утвореннями. Останні бувають поодинокими чи груповими, які розташовані поряд, інколи зливаючись. Патогенетично вогнища проходять фазу інфільтрації, абсцедування, норицеву та рубцювання. Під час абсцедування у центрі вогнища утворюється некроз. Після звільнення такого вогнища від некрозу утворюється порожнина. Навколо такої «каверни», а інколи і всередині відкладаються солі кальцію. На цьому етапі кокцидіоідомікоз нагадує вогнищевий туберкульоз у фазі розпаду, а далі - рубцювання і завапнення. У клініці захворювання зустрічаються пітливість, особливо нічна, субфебрилітет, головний біль, анорексія, тобто ознаки, характерні для туберкульозної інтоксикації. При проведенні диференціальної діагностики необхідно робити наголос на анамнезі життя та відповідних контактах. Серед таких враховуються місце мешкання впродовж останніх 1-6 місяців, особливо у ендемічних, перебування в місцях позбавлення волі і т. ін.
Клінічне дослідження крові при даному мікозі виявляє анемію, лейкоцитоз, еозинофілію, що рідко зустрічається при вогнищевому туберкульозі і вогнищевій пневмонії.
При дослідженні мокротиння виявляють характерні круглі грибкові утворення – сферули із двоконтурною товстою оболонкою. Рентгенологічно виявляють окремі вогнищеві ущільнення або ж конгломерат останніх із завапненням, або без нього. Характерні невеликі каверни. На відміну від вогнищевого туберкульозу корені легень розширені, збільшені медіастинальні та кореневі лімфатичні вузли. Нерідко трапляється реакція плеври або наявність у ній випоту. При пункції плевральної порожнини випіт у початковій стадії процесу може бути серозним, а пізніше переходити у гнійний. Дослідження плеврального випоту виявляє характерні сферули. При туберкульозі - елементи запалення, а у 3-12 % випадків мікобактерій- туберкульоз. Але це вдалося виявити обмеженній кількості авторів.
У подальшому перебігу хвороби кокцидіоідомікоз знаходить подальше поширення і тоді його необхідно диференціювати з іншими, невогнищевими захворюваннями, про що мова у відповідному підрозділі.