загрузка...
 
Фіброз
Повернутись до змісту

Фіброз

Фіброз - утворення позаклітинних компонентів сполучної тканини - пов'язаний в основному з діяльністю фібробластів, хоча деякі сполуки, що входять до складу базальних мембран та аморфної основної речовини, здатні синтезуватися й іншими типами клітин, зокрема ендотеліоцитами, гладкими м'язовими клітинами, макрофагами.

Зрілі фібробласти, що утворюються внаслідок проліферації та дозрівання малодиференційованих, а потім і юних фібробластів, можна виявити в осередку гострого запалення вже на 3-тю добу від початку патологічного процесу, максимальна ж кількість цих клітин припадає на 6-7-му добу.

Основна роль зрілих фібробластів у вогнищі запалення полягає в тому, що ці клітини, утративши здатність до розмноження, активно синтезують і секретують два позаклітинні компоненти сполучної тканини: (1) сполуки, що з них утворюються волокнисті структури (колаген, меншою мірою еластин); (2) аморфну основну речовину (глікозаміноглікани, протеоглікани, глікопротеїни).

Колагенові волокна. Утворення колагенових волокон фібробластами поділяють на два етапи: внутрішньоклітинний і позаклітинний.

Внутрішньоклітинний етап передбачає послідовне здійснення в клітинах трьох процесів: (1) біосинтезу молекул; (2) посттрансляційної їх модифікації; (3) секреції.

Біосинтез колагену (точніше ?-ланцюгів) відбувається за загальними законами синтезу білкових молекул, тобто через процеси транскрипції в ядрі та трансляції в рибосомах  клітин. Фібробласти здатні синтезувати близько 20 типів колагену, що відрізняються між собою будовою ?-ланцюгів. Тільки молекули I, II і III типу можуть утворювати волокна, інші ж різновиди входять до складу базальних мембран (IV тип) та аморфної основної речовини сполучної тканини.

Посттрансляційна модифікація, яка проходить в ендоплазматичному ретикулумі, охоплює цілу низку подальших змін, серед яких: (1) гідроксилювання амінокислот проліну та лізину; (2) складання молекул з трьох ?-ланцюгів (з'єднання їхніх "хвостів" S-S зв'язками); (3) утворення потрійної спіралі з одночасним глікозилюванням (приєднанням моно- і дисахаридів до оксилізинових залишків).

Особливо важливою ланкою посттрансляційної модифікації є перетворення проліну та лізину ?-ланцюгів колагену відповідно в оксипролін та оксилізин. Цей біохімічний процес, що його каталізують ферменти - гідроксилази, потребує кисню, Fe2+, ?-кетоглютарату, аскорбінової кислоти (вітаміну C). Якщо в організмі бракує, скажімо, аскорбінової кислоти, то загоювання післяопераційних ран уповільнюється в 8 разів.

Секреція утворених молекул (їх називають проколагеном) відбувається за участі структур комплексу Ґольджі і здійснюється шляхом екзоцитозу.

Позаклітинний етап (власне фібрилогенез) складається з таких послідовних подій: (1) ферментне відщеплення C-кінцевих пептидів від проколагену з перетворенням його в колаген; (2) агрегація молекул колагену з утворенням міцних поперечних зв'язків; (3) формування первинних філаментів, а потім і фібрил;   (4)  об'єднання  фібрил   глікопротеїнами;   (5)  стабілізація

утворених комплексів протеогліканами; (6) формування колагенових волокон.

Синтез нового  колагену в осередку запалення супроводжується деградацією залишків старого. Цей процес здійснюється за допомогою ферментів - колагеназ, що утворюються фібробластами, макрофагами, нейтрофілами і деякими типами епітеліальних клітин. З недостатністю колагеназ (зменшення рівня активаторів цих ферментів або ж посилення дії їхніх інгібіторів) пов'язують надмірне накопичення колагену в рубцях.

Аморфна основна речовина. Основними неволокнистими компонентами позаклітинного матриксу сполучної тканини, що їх продукують фібробласти в осередку запалення, є: (1) протеоглікани - складні сполуки, утворені молекулами глікозаміногліканів (гіалуронова кислота, гепарин; хондроїтин-, дерматан-, кератан- та гепарансульфати), що об'єднані протеїновим ядром; (2) глікопротеїни; (3) нефібрилярний колаген.

Особливе місце серед продуктів синтезу фібробластів посідають глікопротеїни, що отримали назву колагенасоційованих молекул. Ці молекули, маючи здатність зв'язувати клітини з позаклітинними компонентами сполучної тканини (колагеновими волокнами, протеогліканами), відіграють важливу роль у формуванні строми, її архітектоніки. До найважливіших колагенасоційованих молекул належать фібронектин і ламінін.

Фібронектинова молекула складається з двох, з'єднаних між собою S-S зв'язками, ланцюгів. Особливою властивістю фібронектину є його здатність, з одного боку, зв'язуватися з багатьма макромолекулами позаклітинного матриксу (колагеном, гепарином, протеогліканами, фібрином), а з другого - з поверхнею клітин через так звані інтегринові рецептори (рис. 20).

Інтегринові рецептори являють собою трансмембранні глікопротеїни, внутрішньоклітинна частина яких з'єднана з елементами цитоскелета, а зовнішня - здатна зв'язувати молекули фібронектину, розпізнаючи в них характерну послідовність амінокислот (триплет): аргінін-гліцин-аспарагінова кислота.

Молекула глікопротеїну - ламініну утворює хрестоподібну структуру, яка, з одного боку, має в центрі місце зв'язування (домен) з інтегриновими рецепторами клітин, а з другого - чотири домени, три з яких взаємодіють з молекулами колагену IV типу, а четвертий - з гепарином, що входить до складу гепарансульфату (рис. 21). Завдяки цим властивостям ламінін здатен зв'язувати ендотеліальні клітини кровоносних судин з компонентами їхніх базальних мембран, відіграючи, таким чином, важливу роль у забезпеченні цілісності ендотелію, а також у процесах ангіогенезу.



загрузка...