загрузка...
 
10.3 Методи організації виробництва
Повернутись до змісту

10.3 Методи організації виробництва

Розрізняють три основні методи організації виробництва: поточний, партіонний і одиничний.

Поточний метод характеризується спеціалізацією робочих місць при виконанні певних операцій; розчленовуванням процесів виробництва на невеликі операції; обмеженою номенклатурою виготовленої продукції; чітким визначенням послідовності виконання операцій і розміщенням робочих місць за ходом технологічного процесу; паралельним виконанням операцій на всіх або декількох робочих місцях; використанням безперервно діючого або пульсуючого транспорту (конвеєрів різного типу).

З усіх методів організації виробництва поточний – найпрогресивний та ефективний, він дозволяє найбільше повно реалізувати основні принципи раціональної організації виробництва.

Основним елементом поточного методу організації виробництва є поточна лінія, що являє собою сукупність спеціалізованих робочих місць, розміщених у послідовності технологічного процесу й виконуючих певну його частину.

У промисловості залежно від ряду ознак розрізняють поточні лінії різного виду.

На постійно-поточних однопредметних лініях випускаються вироби та вузли одного найменування у масовій кількості.

На постійно-поточних багатопредметних, серійно-поточних лініях виготовляється кілька виробів або деталей різних найменувань, які подібні по конструкції та технології виробництва, при цьому не потрібно переналагодження устаткування.

Змінно-поточні багатопредметні лінії характерні для серійного виробництва. На них по черзі обробляються декілька найменувань деталей або виробів, які подібні за конструкцією і технологією обробки. Строки запуску виробів у виробництво визначаються стандарт-графіками запуску-випуску. Переналагодження устаткування відбувається при переході до нової групи виробів.

Групові поточні багатопредметні лінії характеризуються прямоточністю предметів праці, технологічною спеціалізацією робочих місць, великою кількістю оброблюваних деталей і вузлів, устаткування багаторазово переналагоджується. Використовуються у серійному й дрібносерійному виробництвах.

За ступенем неперервності процесу поточні лінії поділяються на неперервні з регламентованим ритмом і перервні з вільним ритмом. До неперервних поточних ліній відносяться одно- і багатопредметні постійно-поточні лінії, до перервних – змінно-поточні лінії.

За охопленням виробництва всі поточні лінії поділяються на дільничні, цехові, міжцехові й наскрізні заводські.

За рівнем механізації й автоматизації потокові лінії діляться на механізовані, комплексно-механізовані й автоматизовані.

Партіонний метод організації виробництва характеризується запуском у виробництво виробів партіями певного розміру при певному чергуванні їх у часі. Забезпечення рівномірної роботи на всіх ділянках виробництва при партіонному методі досягається за рахунок визначення оптимальних розмірів партій, заділів, тривалості циклу, графіків запуску-випуску. Тут використовується спеціальне й універсальне устаткування, що розміщується технологічно однорідними групами, використовуються кадри з високою кваліфікацією, операції частково закріплюються за окремими робочими місцями. Найбільше поширення цей метод знаходить у серійному та дрібносерійному виробництвах.

Одиничний метод організації виробництва характеризується виготовленням продукції в одиничному екземплярі або дуже малими партіями. Даний метод застосовується в досвідченому виробництві, в експериментальних і ремонтно-механічних цехах, при виготовленні унікального устаткування (прокатні стани, турбіни й т.д.), спеціального оснащення й т.п.

Для одиничного методу організації виробництва характерні: широка номенклатура виготовлених виробів; використання універсального встаткування, розміщеного за груповим принципом; приватні переналагодження устаткування й виникнення перерв у виробництві; більша трудомісткість і тривалість виробничого циклу; відносно висока питома вага ручних робіт; операції не закріплюються за певними робочими місцями; роботу виконують робітники-універсали високої кваліфікації.

Для вдосконалювання й підвищення ефективності одиничного методу організації виробництва необхідні широка уніфікація деталей і вузлів, типізація операцій і технологічних процесів, застосування високопродуктивного й швидкопереналагоджуваного устаткування, використання групових методів роботи.

Основними напрямками раціональної організації виробничого процесу є:

чіткий розподіл праці між окремими підрозділами на основі їхньої спеціалізації;

раціональне розміщення та найбільш повне використання устаткування на кожній спеціалізованій дільниці, робочому місці;

раціоналізація пересування предметів праці у процесі виробництва за рахунок скорочення маршрутів руху;

раціональне оперативне планування виробництва у просторі й часі;

кооперування на основі взаємопогоджуваних виробничих програм, поставок продукції та послуг.



загрузка...