Розрізняють три основні методи організації виробництва: поточний, партіонний і одиничний.
Поточний метод характеризується спеціалізацією робочих місць при виконанні певних операцій; розчленовуванням процесів виробництва на невеликі операції; обмеженою номенклатурою виготовленої продукції; чітким визначенням послідовності виконання операцій і розміщенням робочих місць за ходом технологічного процесу; паралельним виконанням операцій на всіх або декількох робочих місцях; використанням безперервно діючого або пульсуючого транспорту (конвеєрів різного типу).
З усіх методів організації виробництва поточний – найпрогресивний та ефективний, він дозволяє найбільше повно реалізувати основні принципи раціональної організації виробництва.
Основним елементом поточного методу організації виробництва є поточна лінія, що являє собою сукупність спеціалізованих робочих місць, розміщених у послідовності технологічного процесу й виконуючих певну його частину.
У промисловості залежно від ряду ознак розрізняють поточні лінії різного виду.
На постійно-поточних однопредметних лініях випускаються вироби та вузли одного найменування у масовій кількості.
На постійно-поточних багатопредметних, серійно-поточних лініях виготовляється кілька виробів або деталей різних найменувань, які подібні по конструкції та технології виробництва, при цьому не потрібно переналагодження устаткування.
Змінно-поточні багатопредметні лінії характерні для серійного виробництва. На них по черзі обробляються декілька найменувань деталей або виробів, які подібні за конструкцією і технологією обробки. Строки запуску виробів у виробництво визначаються стандарт-графіками запуску-випуску. Переналагодження устаткування відбувається при переході до нової групи виробів.
Групові поточні багатопредметні лінії характеризуються прямоточністю предметів праці, технологічною спеціалізацією робочих місць, великою кількістю оброблюваних деталей і вузлів, устаткування багаторазово переналагоджується. Використовуються у серійному й дрібносерійному виробництвах.
За ступенем неперервності процесу поточні лінії поділяються на неперервні з регламентованим ритмом і перервні з вільним ритмом. До неперервних поточних ліній відносяться одно- і багатопредметні постійно-поточні лінії, до перервних – змінно-поточні лінії.
За охопленням виробництва всі поточні лінії поділяються на дільничні, цехові, міжцехові й наскрізні заводські.
За рівнем механізації й автоматизації потокові лінії діляться на механізовані, комплексно-механізовані й автоматизовані.
Партіонний метод організації виробництва характеризується запуском у виробництво виробів партіями певного розміру при певному чергуванні їх у часі. Забезпечення рівномірної роботи на всіх ділянках виробництва при партіонному методі досягається за рахунок визначення оптимальних розмірів партій, заділів, тривалості циклу, графіків запуску-випуску. Тут використовується спеціальне й універсальне устаткування, що розміщується технологічно однорідними групами, використовуються кадри з високою кваліфікацією, операції частково закріплюються за окремими робочими місцями. Найбільше поширення цей метод знаходить у серійному та дрібносерійному виробництвах.
Одиничний метод організації виробництва характеризується виготовленням продукції в одиничному екземплярі або дуже малими партіями. Даний метод застосовується в досвідченому виробництві, в експериментальних і ремонтно-механічних цехах, при виготовленні унікального устаткування (прокатні стани, турбіни й т.д.), спеціального оснащення й т.п.
Для одиничного методу організації виробництва характерні: широка номенклатура виготовлених виробів; використання універсального встаткування, розміщеного за груповим принципом; приватні переналагодження устаткування й виникнення перерв у виробництві; більша трудомісткість і тривалість виробничого циклу; відносно висока питома вага ручних робіт; операції не закріплюються за певними робочими місцями; роботу виконують робітники-універсали високої кваліфікації.
Для вдосконалювання й підвищення ефективності одиничного методу організації виробництва необхідні широка уніфікація деталей і вузлів, типізація операцій і технологічних процесів, застосування високопродуктивного й швидкопереналагоджуваного устаткування, використання групових методів роботи.
Основними напрямками раціональної організації виробничого процесу є:
чіткий розподіл праці між окремими підрозділами на основі їхньої спеціалізації;
раціональне розміщення та найбільш повне використання устаткування на кожній спеціалізованій дільниці, робочому місці;
раціоналізація пересування предметів праці у процесі виробництва за рахунок скорочення маршрутів руху;
раціональне оперативне планування виробництва у просторі й часі;
кооперування на основі взаємопогоджуваних виробничих програм, поставок продукції та послуг.