загрузка...
 
1 АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ
Повернутись до змісту

1 АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ

Знання анатомо-фізіологічних особливостей обличчя і порожнини рота необхідно для клінічного обґрунтування неврологічних захворювань лицевої ділянки. Основними нервами, ураження яких приводить до розвитку захворювань, є трійчастий, лицьовий, проміжний, язикоглотковий, блукаючий, під’язиковий. Однак у формуванні клінічних симптомокомплексів беруть участь не тільки периферичні, але й центральні утворення (ядерні комплекси у стовбурі мозку, кірково-підкіркові структури). Тобто мова йде не про ураження одного лише нерва, а про ураження всієї його системи (системи черепного нерва). Під цією системою потрібно розуміти рецепторний або ефекторний апарат, провідні шляхи, ядра, підкіркові і кіркові утворення, вегетативні ганглії й волокна. Формування того або іншого синдрому слід розцінювати як наслідок ураження всієї системи черепного нерва, тобто усіх його анатомо-фізіологічних утворень.

За функціональними ознаками у черепних нервах виділяють такі види волокон: еферентні (V,VII, IX, X, XII пари нервів), аферентні (V, VII, IX, X пари нервів), тільки рухові (XII), змішані (V, VII, IX, X). Багато з цих волокон містять вегетативні волокна (VII, IX, X). Тому ураження черепних нервів дає різні симптомокомплекси, що виявляються чутливими, руховими, вегетативними порушеннями.

Трійчастий нерв займає особливе положення серед інших черепних нервів. Він є гомологом спинального сегмента, у ньому є чутливі й рухові корінці. Периферичні його гілки складаються у три стовбури (гілки).

Рисунок 1.1 - Топографія черепних нервів на нижній поверхні півкуль головного мозку. I - XII - черепні нерви. Місце виходу та іннервація  (А.А. Скоромец, 2007)

I гілка - очний нерв, II гілка - верхньощелепний нерв, III   гілка - нижньощелепний нерв. Ці великі нервові стовбури відходять від гассерова (трійчастого) вузла, розміщеного усередині твердої мозкової оболонки на передній поверхні піраміди скроневої кісти. Це утворення гомологічне спинномозковому ганглієві. Очний нерв, перша гілка трійчастого нерва, виходить з порожнини черепа через верхню очну щілину і поділяється на три гілочки:

Рисунок 1.2 - Трійчастий нерв. Зони периферичної та сегментарної іннервації: А - ураження окремих гілок; В - ураження ядра спинномозкового тракту; 1 - трійчастий вузол; 2 - головне чутливе ядро; 3 - спинний мозок;   4 - ядро спинномозкового шляху; 5 - довгастий мозок

1 Слізний нерв - іннервує слізну залозу, шкіру верхнього віка і зовнішнього кута очної щілини, має сполучну гілку з виличним нервом, через яку йдуть секреторні волокна до слізної залози.

2 Лобовий нерв - іннервує шкіру чола, верхньої повіки, медіального кута ока.

3 Носовійковий нерв - іннервує очне яблуко, носову перегородку, слизову оболонку носа, бічну стінку порожнини носа.

Верхньощелепний нерв - друга гілка трійчастого нерва, з порожнини носа виходить через круглий отвір і потрапляє в крилопіднебінну ямку. У крилопіднебінній ямці верхньощелепний нерв віддає гілочку до твердої мозкової оболонки, до крилопіднебінного вузла, від якого відходять гілки, що включають парасимпатичні, симпатичні й чутливі волокна. Далі від нього відходять три основні гілки.

1 Підочний нерв - безпосереднє продовження верхньощелепного нерва, дає верхні (задні, середні, передні) луночкові нерви. Іннервують великі корінні зуби верхньої щелепи, слизову оболонку верхньої щелепної пазухи, беруть участь у формуванні верхнього зубного сплетення, іннервують малі корінні зуби верхньої щелепи, слизову оболонку альвеолярного відростка, ясна та луночки верхніх іклів і різців, передні відділи носової порожнини. Одна з гілочок (носова) бере участь у формуванні анастомозу з носопіднебінним нервом, що йде від крилопіднебінного вузла. Від передніх верхніх луночкових нервів відходить гілочка до слизистої оболонки переднього відділу носової порожнини.

2 Виличний нерв відходить від підочного нерва, іннервує шкіру щоки і передньої частини скроневої ділянки.

3 Крилопіднебінний нерв, гілки якого спрямовуються до крилопіднебінного вузла, де від них починаються чутливі нерви вузла. Частина волокон у вузол не входить і приєднується до його гілок. Крилопіднебінні нерви з’єднують трійчастий нерв із крилопіднебінним вузлом.

Нижньощелепний нерв - третя гілка трійчастого нерва. З порожнини черепа виходить через овальний отвір. Іннервує шкіру нижньої губи, підборіддя, нижньої частини щоки, передньої частини вушної раковини, зовнішнього слухового проходу, частину зовнішньої поверхні барабанної перетинки, слизової оболонки щоки, дна порожнини рота, передньої 2/3 язика, зуби нижньої щелепи. Він здійснює рухову іннервацію жувальної мускулатури. До виходу з порожнини черепа віддає менінгеальну гілочку до твердої мозкової оболонки.

Від нижньощелепного нерва відходять гілки:

1 Щічний нерв, що іннервує слизову оболонку щоки.  

2 Язиковий нерв, що іннервує передні 2/3 слизової спинки язика. До нього приєднуються барабанна струна, парасимпатичні секреторні волокна для під’язикової слинної залози, чутливі волокна від смакових сосочків передніх 2/3 язика. Основними гілками язикового нерва є гілки перешийка зіва, під’язиковий нерв, язикові гілки.

3 Вушно-скроневий нерв іннервує шкіру середньої частини скроневої ділянки, переднього відділу вушної раковини, скронево-нижньощелепного суглоба. Він має гілки, що йдуть до привушної слинної залози. Це - чутливі парасимпатичні секреторні волокна від вушного вузла, що являє собою невелике круглясте тіло, розміщене під овальним отвором. До нього підходять парасимпатичні секреторні волокна у складі малого кам’янистого нерва (гілки барабанного нерва з язикоглоткового нерва). Ці волокна перериваються у вузлі і йдуть до привушної залози за посередництвом вушно-скроневого нерва.

4 Нижній луночковий нерв - найбільш велика гілка нижньощелепного нерва. Увійшовши у нижньощелепний канал, віддає численні гілки, анастомозуючи між собою, що беруть участь в утворенні нижньозубного сплетення, яке утворює нижньогубні і ясневі гілки. При виході з підборідного отвору розподіляються на підборідний нерв і різцеву гілку. Іннервує нижні зуби, нижні ясна, стінки луночок, шкіру підборіддя і нижньої губи.

5 Рухові гілки - жувальний нерв, глибокі скроневі нерви (середній, передній, задній), бічний і медіальний крилоподібний нерви, що напружують барабанну перетинку, м’яке піднебіння - йдуть до однойменних м’язів, є аксонами клітин, розміщених у мозковому мосту, які складають жувальне ядро трійчастого нерва.

Сенсорний відділ системи трійчастого нерва представлений чутливими нейронами і провідниками, які сприймають та проводять усю сенсорну інформацію від шкірних покривів лиця, зубощелепної системи, слизової оболонки придаткових пазух носа і частково від твердої мозкової оболонки.

Зона чутливої іннервації трійчастого нерва така: шкіра обличчя, лобово-тім’яна частина волосяного покриву голови, очне яблуко, слизова оболонка порожнин носа, рота, передні дві третини язика, зуби, окістя лицьового черепа, тверда мозкова оболонка передньої і середньої черепних ямок. Волокна трійчастого нерва також підходять до пропріорецепторів жувальних, очних і мімічних м’язів. З гілками нижньощелепного нерва зв’язані 3 вузли вегетативної нервової системи: вушний (gangl. оticum), під нижньощелепний (gangl. submandibulare), під’язиковий (gangl. sublinguale). Від вузлів йдуть постгангліонарні парасимпатичні волокна до слинних залоз. У складі нижньощелепного нерва йдуть і смакові волокна до слизової оболонки передніх двох третин язика.

Вегетативні волокна проходять у складі очного нерва від війкового вузла, розміщеного в очній ямці, у складі верхньощелепного нерва і його гілок від крилопіднебінного вузла.

Таким чином, система трійчастого нерва містить у собі рецепторний апарат, провідні шляхи, ядра, кіркові відділи, а також структурні утворення, з якими зв’язаний нерв у процесі функціонування як у нормі, так і в патології.

Серед захворювань, зв’язаних з ураженням черепних нервів, перше місце приділяється ураженню системи трійчастого нерва. Друге місце займають захворювання, пов’язані з ураженням системи лицьового і проміжного нервів.

Це складний анатомо-функціональний комплекс, що включає центральний і периферичний нейрони для мімічної мускулатури, эфекторний апарат, рецепторний апарат і провідні шляхи смакової чутливості, вегетативні структури і волокна сльозо- і слиновиділення, підкіркові і кіркові структури - усі функціональні утворення, що забезпечують діяльність нерва як у нормі, так і при різних патологічних станах.

Рисунок 1.3 - Топографія лицевого нерва та мімічної мускулатури: 1 - міст мозку; 2 - внутрішнє колінце лицевого нерва; 3 - ядро лицевого нерва;  4 - внутрішній слуховий отвір; 5 - зовнішнє колінце; 6- шилососкоподібний отвір.

Рухова порція лицьового нерва іннервує мімічні і деякі м’язи голови і шиї (м’яза окружності вуха, потиличного, шило-під’язикового, заднє черевце двочеревного м’яза, підшкірного м’яза шиї). Рухове ядро нерва закладене у сітчастій речовині покришки моста. Проміжний нерв складається з пучків чутливих (смакових) і вегетативних (сльозо- і слиновидільних) волокон.

Чутливі волокна являють собою дендрити клітин колінчастого вузла, що розміщений у лицьовому каналі у ділянці зовнішнього коліна лицьового нерва. Беруть участь в утворенні барабанної струни (chorda tympani). У складі нижньощелепного нерва закінчуються особливими рецепторами (смаковими цибулинами) у слизовій оболонці передніх двох третин язика. Аксони клітин колінчастого вузла закінчуються синаптичним зв’язком із клітинами ядра язикоглоткового нерва. У складі проміжного нерва секреторні волокна підходять до під’язикової і підщелепної слинної залоз.

Від лицьового нерва відходять парасимпатичні секреторні волокна до слізної залози (великий кам’янистий нерв), вони є еферентною частиною рефлекторних дуг, що регулюють сльозо- і слиновиділення. Аферентна частина утворена трійчастим і язикоглотковим нервами. У великому кам’янистому нерві проходять також чутливі волокна від крилопіднебінного вузла до лицьового нерва. На рівні колінчастого вузла нерв виходить з каналу лицьового нерва і на основі черепа з’єднується з глибоким кам’янистим нервом, утворює нерв крилоподібного каналу і закінчується в крилопіднебінному вузлі (відієв нерв).

Таким чином, лицьовий нерв являє собою складну, багатофункціональну структуру, що часто піддається ураженням різного генезу.

У практиці лікаря може траплятися ураження язикоглоткового (IX пари) і блукаючого (Х пари) черепних нервів. За анатомо-функціональним значенням вони тісно пов’язані між собою, дуже схожі. Частіше мова йде про систему язикоглоткового і блукаючого нервів, але це два різних комплекси.

Язикоглотковий нерв (n. glossopharyngeus) - змішаний, але в основному чутливий нерв. Система нерва містить у собі центральний і периферичний мотонейрони для глоткової мускулатури, рецептори та провідні шляхи, підкіркові і кіркові структури, волокна і вегетативні вузли, що беруть участь у забезпеченні смакової чутливості, слиновиділення.

Рухова його гілка невелика, іннервує лише один шийно-глотковий м’яз, що піднімає глотку. Волокна загальної і смакової чутливості являють собою дендрити клітин верхнього і нижнього яремного гангліїв, розгалужуються в задній третині язика, м’якому піднебінні, зіві, глотці, передній поверхні надгортанника, слуховій трубі і барабанній порожнині.

Волокна від нижнього вузла йдуть до смакових сосочків задньої третини язика, а аксони цих клітин проникають у довгастий мозок і закінчуються в смаковому ядрі. Волокна від верхнього вузла язикоглоткового нерва несуть провідники загальної чутливості, у довгастому мозку підходять до чутливого ядра.

Блукаючий нерв (n. vagus) є багатофункціональним нервом, подібним за будовою і функцією до язикоглоткового нерва, здійснює іннервацію поперечносмугастих м’язів травного і дихального апарату, парасимпатичну іннервацію більшості внутрішніх органів. Ураження нервів рідко бувають ізольованими. Однак є окремі нозологічні форми і синдроми. Симптоми ураження блукаючого нерва доводиться спостерігати різним фахівцям. Особливе значення мають розлади іннервації м’якого піднебіння, глотки, гортані. Рухові волокна для поперечно - смугастої мускулатури починаються від клітин подвійного ядра (nucl. ambiquus) - загального соматичного ядра X і IX пар. Аксони цих кліток іннервують м’язи м’якого піднебіння, глотки, гортані, надгортанника, верхньої частини стравоходу, голосових зв’язок (зворотний нерв). Від клітин nucl. dorsalis n. vagi (парасимпатичне ядро) починаються рухові волокна, що іннервують гладкі м’язи внутрішніх органів - бронхів, стравоходу, шлунково-кишкового тракту, судин. Секреторні волокна спрямовуються до шлунка, підшлункової залози, серця (гальмівні), до судин (вазомоторні). У складі блукаючого нерва йдуть смакові волокна від надгортанника і задньої стінки глотки. Вони закінчуються в ядрі одиночного шляху.

Чутливі шляхи починаються від клітин верхнього та нижнього нервових вузлів (gangl. superior, gangl. inferior). Дендрити клітин гангліїв спрямовуються до потиличних відділів твердої мозкової оболонки, зовнішнього слухового проходу, задньої поверхні вушної раковини, м’якого піднебіння, глотки і гортані. Частина їх йде до дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту й інших внутрішніх органів.

Таким чином, IX і X нерви мають багато спільного у будові і функції, вони досліджуються одночасно.

Під’язиковий нерв, XII пара (n. hypoglossus), є руховим. Починається від клітин рухового ядра, розміщеного в зоні однойменного трикутника ромбоподібної ямки, опускається через весь довгастий мозок, доходячи до I- II шийних сегментів спинного мозку. Аксони нервових клітин ядра утворюють тоненькі корінці нерва, проникають між пірамідами і оливами довгастого мозку, формують загальний стовбур, який виходить з черепа через під’язиковий канал потиличної кістки, іннервує м’язи язика.

Вегетативна нервова система лиця і порожнини рота

Вегетативна нервова система регулює усі внутрішні процеси організму: функцію внутрішніх органів і систем, залоз (ендо- і екзокринних), кровоносних і лімфатичних судин, гладкої і частково поперечно - смугастої мускулатури, органів чуття і трофіку тканин. Вона забезпечує гомеостаз на тканинному, органічному і системному рівнях, а також гомеокінез. Вегетативна нервова система складається з комплексу нейронів. Особливістю її будови є двонейронний еферентний апарат.

Вегетативна нервова система поділяється на центральний і периферичний відділи, симпатичну і парасимпатичну частини, що відрізняються у морфологічному та функціональному відношеннях.

Симпатичні волокна для обличчя, голови і шиї починаються від нейронів, розміщених у бічних рогах С8-D1 спинного мозку. Аксони цих клітин у складі передніх корінців виходять із хребетного каналу й у вигляді білих сполучних волокон закінчуються у вузлах симпатичного стовбура, розміщених паравертебрально на бічній поверхні тіл шийних хребців. Вони утворюють також колатералі до сусідніх гангліїв.

Частина прегангліонарних волокон у вузлах симпатичного стовбура не переривається і спрямовується до проміжних вузлів. Симпатичний стовбур має три пари шийних вузлів (верхні, середні, нижні). Волокна, що відходять від нього, містять у собі постсинаптичні волокна, які йдуть до виконавчих органів. Сірі сполучні (постсинаптичні) гілки разом зі спинномозковими нервами розподіляються у відповідних дерматомах. Вони проводять імпульси до стінок судин, волосяних фолікулів, потових залоз. Від верхнього шийного симпатичного вузла волокна формують симпатичне сплетення на зовнішніх і внутрішніх сонних артеріях та їх гілках.

Парасимпатична нервова система лиця складається з нейронів, розміщених у сірій речовині стовбура мозку (ядра III, VII, IX, X пар черепних нервів). Аксони цих клітин йдуть у складі відповідних соматичних і вегетативних нервів до соматичного органа, у тканині якого вони перериваються (інтрамуральні вузли). Постгангліонарні волокна контактують із гладкими м’язами і слизистою оболонкою. Парасимпатичні волокна ядер середнього мозку у складі III пари підходять до війкового м’яза, регулюють величину зіниці. У складі лицьового нерва йдуть волокна, що іннервують секреторні сльозовидільні клітини, у підщелепні і під’язикові слинні залози, у складі IX пари іннервують привушну залозу. Парасимпатичні прегангліонарні волокна перериваються у превертебральних або інтрамуральних гангліях.

Надсегментарна регуляція вегетативних функцій забезпечується на декількох рівнях: гіпоталамус, лімбічна ділянка, парагіпокампова й орбітальна звивини - лімбіко-гіпоталамо-ретикулярний комплекс. Він забезпечує регуляцію функцій симпатичної і парасимпатичної систем, дифузний і генералізований симпатичний і локальний парасимпатичний ефект. Від їхньої функціональної взаємодії залежать гомеостаз (сталість внутрішнього середовища) і адаптація організму до умов навколишнього середовища (гомеокінез).

Таким чином, вегетативна нервова система регулює усі процеси, що проходять в органах і тканинах. Характерними рисами її діяльності є періодичність і пароксизмальність порушення її регуляторних функцій. Більшість патологічних процесів у вегетативній нервовій системі обумовлено підвищеною збудливістю її центральних і периферичних апаратів, а також здатністю реперкусії (порушення в одних відділах вегетативної нервової системи може призводити до змін в інших відділах).

     Вегетативні нервові утворення голови та шиї тісно пов’язані із судинами, які здійснюють кровопостачання тканин і органів щелепно-лицевої ділянки. Кровопостачання голови забезпечують системи сонних та хребетних артерій. Перші створюють каротидну, другі - вертебрально-базилярну систему. Ці системи пов’язані між собою анастомозами, важливим із яких є артеріальне (вилізієве) коло великого мозку.

Іннервація судин, за сучасним уявленням, здійснюється симпатичними волокнами, причому для більшої частини великого кола кровообігу симпатичні волокна є судинозвужувальними. Зовнішня та внутрішня сонні артерії іннервуються гілками верхнього шийного симпатичного вузла. Хребтову артерію іннервує хребтовий нерв Франка, який виходить із шийно-грудного вузла і створює навколо артерії хребетне сплетення, яке бере участь у створенні нервового сплетення основної артерії та її гілок.

Зовнішня сонна артерія відокремлюється від каротидного синуса на рівні суглобового відростка нижньої щелепи. Її гілки є джерелом кровопостачання кісток, зубів, м’язів, нервів, залоз та слизових оболонок придаткових пазух носа, порожнини рота, м’якого піднебіння, глотки, мигдалин та шкіри обличчя.

Внутрішня сонна артерія здійснює кровопостачання мозкових оболонок, органа зору, стовбура та півкуль мозку.

Хребетна артерія віддає гілки до м’язів, кісткового та зв’язувального апарату шийного відділу хребта.

Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи голови забезпечують формування больових синдромів у цій ділянці, що відрізняються різноманітними клінічними проявами. На думку В.А. Карлова (2002), виділення лицьового болю (прозопалгії) до деякої міри умовно, тому що, по-перше, обличчя є частиною голови, по-друге, головний біль захоплює чоло, око, по-третє, у ряді випадків біль позакраніального походження може локалізуватися у скронево-тім’яно-потиличній ділянці, в ділянці ока, чола, верхньої і нижньої щелеп, виличній ділянці. У патогенезі лицевого болю має значення порушення мікроциркуляторних та імунних процесів, обумовлених ішемією, набряком чи демієлінізацією, що призводить до пошкодження нервових структур.



загрузка...