загрузка...
 
4.2 Вегетативні прозопалгії
Повернутись до змісту

4.2 Вегетативні прозопалгії

Вегетативні гангліоніти займають особливе місце. Вони характеризуються поліморфізмом проявів, що зумовлено топографо-анатомічними та функціональними особливостями периферичного відділу вегетативної нервової системи голови: невелика територія розміщення, велика кількість анастомозів між вегетативними та соматичними утвореннями. У клініці спостерігаються симптоми подразнення як сегментарного, так і надсегментарного відділів. П’ять пар вегетативних вузлів голови (війковий, крилопіднебінний, вушний, піднижньощелепний та під’язиковий анатомічно та функціонально пов’язані між собою і з верхнім симпатичним вузлом, який є колектором периферичного відділу вегетативної нервової системи голови.

Вегетативні гангліоніти спричиняють гострі та хронічні інфекції (місцеві та віддалені), ендогенні та екзогенні інтоксикації, травми та оперативні втручання з травмуванням вегетативних вузлів та стовбурів, дія вібрації та холоду, гіповітамінози, алергічні стани.

При об’єктивному дослідженні на боці ураження вегетативного вузла часто спостерігаються набряк м’яких тканин обличчя, слизової оболонки порожнини рота, язика, гіперемія шкіри. Можлива наявність синдрому Бернара-Горнера або Пюрфюр-дю-Пті внаслідок ураження або подразнення зірчастого вузла.

При дослідженні чутливості спостерігається вегетативний тип зміни чутливості, який не вкладається в якісь певні ділянки iннepвації, а має «гніздовий» характер.

Пальпація ділянки проекції вегетативних вузлів та судинних точок обличчя i шиї, точки виходу гілок трійчастого нерва виявляє їх болісність внаслідок ураження точок чутливих вегетативних гілочок, що входять до складу гілок трійчастого нерва.

Гангліоніт війкового вузла (синдром Оппенгейма)

До розвитку гангліоніту війкового вузла можуть призвести захворювання параназальних синусів, очей, вух, рідше - хронічні інфекції, інтоксикації, травми лиця.

Захворювання характеризується больовими пароксизмами у ділянці очного яблука з іррадіацією в ніс та корінь носа, тривають від 20-30 хв. до кількох годин частіше вночі, супроводжуються сльозотечею, гіперемією кон’юнктиви ока, світлобоязню. У зв’язку з тим, що частіше причиною гангліоніту буває герпетична інфекція, на шкірі носа та лоба може з’являтися герпетичний висип. Виявляються різні захворювання очей (кон’юнктивіти, кератити, ірити, герпес роговиці).

Діагноз встановлюється на ocнові характерних симптомів: больових пароксизмів з вегетативною реакцією та герпетичного висипу. Біль виникає під час пальпації супраорбітальної точки, латерального краю очної ямки (слізний нерв) та медіального краю очної ямки (носовійковий нерв). Практично у всіх хворих спостерігаються симптом Пюрфюр-дю-Пті або Бернара-Горнера, гіперплазія рогової оболонки.

Для невідкладної допомоги та знеболювальної дії використовують закапування ока 0,25 % розчином лідокаїну з додаванням 0,1% розчину адреналіну (на 10 мл лідокаїну 3 - 5 крапель адреналіну). Закапують по 2 краплі один раз на день протягом 5-7 днів. За наявності герпетичного висипу доречно призначити противірусні препарати (ремантадин, зовіракс, інтерферон).

Призначаються вегетотропні препарати: белоїд, белатамінал. Позитивний терапевтичний ефект дає ціанокобаламін (по 1000 мкг внутрішньом’язово щоденно протягом 10 днів), протизапальні, десенсибілізувальні.

У разі вираженого больового синдрому призначають складний порошок (дибазол - 0,005 г; тіaмін - 0,005 г; нікотинова кислота - 0,03 г; аскорбінова кислота - 0,3 г; глутамінова кислота - 0,3 г; спазмолітин - 0,1 г). Приймати по 1 порошку 2 рази на день або 2 порошки на ніч. Застосовують транквілізатори.

Серед фізіотерапевтичних процедур найефективнішими є діадинамічні струми, фонофорез новокаїну на ділянку надбрів’я.


Гангліоніт крилопіднебінного вузла (синдром Сладера)

Це найчастіший вегетативний гангліоніт. Крилопіднебінний вузол має три основні гілки: соматичну (чутливу) - від другої гілки трійчастого нерва, симпатичну - зі сплетення внутрішньої сонної артерії, парасимпатичну - від лицевого нерва. Крім того, вузол має тісні зв’язки iз війковим та вушним вузлами.

Причинами гангліоніту крилопіднебінного вузла можуть бути хронічні запальні процеси зубощелепної системи, параназальних синусів, крилопіднебінної ямки, скронево-нижньощелепного суглоба, одонтогенні причини, тонзиліт, локальна травма, карієс. Мають значення загальні             інфекції (частіше гострі респіраторні вірусні), алергічні, конституціональні і інші фактори, які викликають подразнення крилобіднебінного вузла.

Захворювання характеризується пароксизмальним пекучим, розривним болем високої інтенсивності, який локалізується у половині обличчя (в оці, навколо орбіти, у щелепі), а інколи віддає у шию, потилицю або однойменну половину тіла (гемітип). Поширення болю практично ніколи не обмежується локалізацією самого вузла.

Характерною ознакою захворювання є вегетативні розлади, які в літературі описуються терміном «вегетативна буря», що клінічно проявляється почервонінням та набряком обличчя, сльозотечею, сильним виділенням секрету з однієї половини носа, місцевим підвищенням температури. Слини інколи буває так багато, що вона майже витікає з рота. Крім того, для невралгії крилопіднебінного вузла, як i для всіх вегетативних гангліонітів, характерне нічне виникнення болю. Тривалість нападів може бути різною - від кількох хвилин до кількох діб.

Захворювання може тривати роками, загострення спостерігаються весною та восени, під час зміни погодних умов, стресів, у разі зниження імунітету.

Невралгія крилопіднебінного вузла дуже подібна до невралгії окремих гілок трійчастого нерва. Однак для синдрому Сладера характерні нічний біль, який не вкладається у ділянку іннервації гілок трійчастого нерва i має виражений вегетативний характер (пекучий, розривний, сверблячий), відсутність тригерних ділянок. Але інколи буває важко відрізнити ці два захворювання, тому головною диференціальною ознакою, що свідчить про втягнення у патологічний процес крило-піднебінного вузла, є яскрава вегетативна реакція під час больового нападу. Провокуючі фактори: перевтома, недосипання, різкий шум, хвилювання, вживання алкоголю, куріння, світло.

Лікування гангліоніту крилопіднебінного вузла дуже складне й іноді триває роками. Для купірування больового нападу застосовують змазування слизової оболонки порожнини носа 3 - 5 % розчином кокаїну. 3 метою знеболювання використовують гангліоблокатори (ганглерон, бензогексоній, пентамін) під контролем артеріального тиску, нейролептики (аміназин), транквілізатори (реланіум - по 2 мл внутрішньом’язово 2 рази на день, феназепам - по 1 таблетці 2 рази на день), десенсибілізувальні препарати (димедрол - по 1 мл внутрішньом’язово 2 рази на день, супрастин, тавегіл - по 2 мл внутрішньом’язово). Для знеболювання як і при інших больових синдромах можна використовувати складний порошок. Для зменшення парасимпатичної іннервації приймають холінолітики (белоїд, беласпон - по 1 таблетці 3 рази на день, спазмолітин - по 0,1 г 2 рази на день, метацин - по 0,002-0,005 г 2-3 рази на день). Лікування повинне бути комплексним з використанням протизапальної, десенсибілізувальної терапії.

Серед фізіопроцедур позитивний ефект дають фонофорез новокаїну та гідрокортизону на ділянку крилопіднебінного вузла, ендоназальний електрофорез 2 % новокаїну, УВЧ-терапія, судинорозширювальні, антисклеротичні препарати.

У paзi вираженого больового синдрому та резистентності до консервативних методів лікування використовують новокаїнові, трімекаїнові блокади крилопіднебінної ямки, рентгенотерапію, протиінфекційне та десенсибілізувальне лікування.

Невралгія вушно-скроневого вузла (синдром Фрей)

Причиною розвитку цього захворювання можуть бути захворювання слинної залози, у тому числі тривале подразнення слинних проток конкрементами у разі сіалоаденітів, хронічних інфекцій у порожнині рота, захворювань вух. Мають значення токсичні фактори з хронічних вогнищ.

Захворювання характеризується нападами однобічного пекучого болю, якi тривають від кількох хвилин до одної години, у ділянці скроні та попереду від зовнішнього слухового ходу. Біль може іррадіювати у зуби нижньої щелепи, шию, підборідок. Напад можна спровокувати надавлюванням на точку між зовнішнім слуховим ходом та голівкою нижньої щелепи. Під час нападу хворі можуть відчувати закладення у вyсi, на боці больового пароксизму підвищується слиновиділення, іноді больові напади виникають так часто, що захворювання проходить, як невралгічний статус. Внутрішньошкірна новокаїнова блокада (2% розчин) припиняє напад, що є діагностичною ознакою невралгії вушного вузла.

У лікуванні захворювання використовують аналгетики (анальгіну 50 % розчину 2 мл внутрішньом’язово 2 рази на день з 2 мл 1 % розчину димедролу, ацетилсаліцилової кислоти по 0,5 г 2 рази на день), гангліоблокатори (1,5 % розчину ганглерону по 1 мл 3 рази на день, бензогексоній), вегетотропні препарати (спазмолітину по 0,1 г 3 рази на день, платифіліну 0,2 % розчину по 1 мл підшкірно). Позитивний знеболювальний ефект дають ціанокобаламін (1000 - 1500 мкг внутрішньом’язово щоденно), нейролептики, транквілізатори, фізіотерапевтичні процедури (фонофорез 2 % розчину новокаїну або гідрокортизону на ділянку вушного вузла, діадинамічні струми).

Гангліоніт піднижньощелепного та під’язикового вузлів

Ці вузли мають багато зв’язків між собою, розміщені поряд, дуже складно виділити клінічну картину ураження одного з вузлів.

У хворих спостерігається практично постійний біль пекучого характеру у передній 2/3 половини язика, під’язикова та піднижньощелепна ділянки. Біль може іррадіювати у нижню шелепу, губи, скроню, потилицю, шию. Біль підсилюється під час приймання їжі, розмови та у разі торкання до язика зубів або їжі (у цих випадках хворі вказують на локалізацію болю). Біль може періодично загострюватися, мати пароксизмальний характер. У такому разі напади виникають рідко (2 - 3 рази на тиждень).

Під час нападу хворі скаржаться на різні порушення слиновиділення, об’єктивно спостерігається набряк язика та м’яких тканин піднижньощелепної ділянки. Під час пальпації ментальної точки, точок виходу корінців СІ-СІІІ спинномозкових нервів, точки, яка розміщена у піднижньощелепному трикутнику, виявляється біль. Спостерігається гіперестезія та гіперпатія слизової оболонки передніх 2/3 половини язика. Основними диференціальними ознаками гангліоніту вушного вузла є виникнення больових пароксизмів у paзi вживання великої кількості їжі та відсутність об’єктивних ознак конкрементозного сіалоаденіту.

Хворим у гострий період призначають аналгетики, транквілізатори, вегетотропні препарати, вітаміни групи В. У період ремісії можна призначати фізіотерапевтичні процедури: гальванізацію індуктотермію, рефлексотерапію, лазеротерапію.

Гангліоніт шийних симпатичних вузлів

До розвитку цього захворювання частіше за все призводять хронічні інфекції. Захворювання характеризується наявністю тріади: виражених больових пароксизмів симпаталгічного характеру (печіння, яке хворі порівнюють з опіком, дією електричного струму, окропу). Частіше біль поширюється на всю відповідну половину тіла, що пояснюється втягненням до патологічного процесу всього симпатичного ланцюжка. Пароксизми тривають від кількох хвилин до 4-5 год. Провокуються переохолодженням, перевтомою, стресовими ситуаціями; регіонарними вегетативними порушеннями (зниження температури шкіри, потовиділення, слиновиділення, гіперпігментація шкіри, синдром Бернара-Горнера: гіперемія та набряк м’яких тканин відповідної половини обличчя, закладення та сухість половини носа, гіпотрофія тканин обличчя, наявність на боці ураження більшої кількості зморшок, підвищення інтенсивності кольору райдужної оболонки ока біля зіничного краю, птоз повіки, міоз, енофтальм або синдром Пюрфюр-дю-Пті (екзофтальм, мідріаз); трофічними змінами у тканинах (інколи виявляються тільки під час електроміографічного дослідження).

У неврологічному статусі інколи виявляється анізорефлексія (на боці ураження підвищені сухожилкові рефлекси), біль під час пальпації виходу усіх трьох гілок трійчастого нерва, потиличного нерва, проекційних точок симпатичних вузлів шиї. Можуть бути piзноманітні порушення чутливості.

У гострий період використовують аналгетики, нестероїдні протизапальні препарати, якщо є показання,- антибіотики. Застосовують транквілізатори (реланіум, феназепам). Можна використовувати препарати кальцію (кальцію глюконат, кальцію хлорид) з метою десенсибілізації. За наявності вегетативних змін призначають піроксан (фентоламін) по 0,025 г 3 рази на день, якщо є набряк, - ескузан по 15 крапель 3 рази на день, еуфіліну 2,4 % розчину - 10 мл внутрішньовенно, діакарб.

При трофічних змінах використовують біогенні стимулятори (алое, ФіБС, плазмол), розсмоктувальні препарати (лідаза), вітаміни (тіамін, ціанокобаламін, токоферол), анаболічні стероїди (неробол, ретаболіл по 2 мл 1 раз на тиждень).

Для знеболювання використовують аплікації 25-30 % розчину димексиду з 10 - 20 % розчином новокаїну на проекцію шийних симпатичних вузлів. З електропроцедур можна призначати електрофорез новокаїну, нестероїдних протизапальних препаратів, йодиду калію на проекцію шийних симпатичних вузлів, синусоїдальні модульовані струми, діадинамотерапію.

Основи диференціальної діагностики вегетативної прозопалгії

Клінічна картина гангліоніту крилопіднебінного вузла подібна при захворюванні війкового вузла та ураження носовійкового нерва. При ураженні війкового вузла і невралгії носовійкового нерва біль локалізується у ділянці очної ямки і у орбітально-лобовій ділянці, є зміни з боку переднього відділу очного яблука, герпетичні висипання. При гангліоніті крило- піднебінного вузла біль локалізується у верхньощелепній ділянці.

Суттєва відмінність ураження підщелепного і під’язикового вузлів від патології язикового нерва у тому, що при ураженні вузлів больові пароксизми нечасті, спостерігаються явища гіперсалівації. Больова точка - у підщелепному трикутнику. При патології вушного вузла біль локалізується у задньоскроневій ділянці та іррадіює у нижню частину лиця. Характерна гіперсалівація під час больового пароксизму, чого не буває при тригемінальній невралгії. Новокаїнова блокада больової точки між зовнішнім слуховим проходом та голівкою скронево-нижньощелепного суглоба припиняє напад, що важливо у диференціальній діагностиці.



загрузка...