Дуже часто лицевий біль пов’язаний з патологією щелепно-м’язової системи або з наявністю міофасціального больового синдрому, який частіше за все описується як больова дисфункція скронево-нижньощелепного суглоба. У патогенезі відіграють роль органічні та функціональні зміни скронево-нижньощелепного суглоба, патологія жувальної мускулатури, патологія прикусу. Ці фактори у тому чи іншому ступені беруть участь у патогенезі і симптомоутворенні клінічних проявів міофасціального больового синдрому. Основним джерелом іннервації скронево-нижньощелепного суглоба є вушно-скроневий нерв (змішаний). Капсулу суглоба іннервують гілки заднього глибокого скроневого і латерального крилоподібного нервів, а також чутлива гілка від n. Wrisberqi і гілочки від периваскулярного сплетення поверхневої скроневої артерії (гілки верхнього шийного симпатичного вузла). Здебільшого захворювання має доброякісний характер. Але якщо воно триває довго, то у м’язах виникають вогнища фіброза, порушується структура зубів, відбуваються органічні зміни у скронево-нижньощелепному суглобі. У зв’язку з цим у хворих спостерігається тривалий біль, який не піддається засобам лікування.
Для міофасціального больового синдрому характерна поява хрусту у скронево-нижньощелепному суглобі, надмірна або обмежена його рухомість, зигзагоподібний рух нижньої щелепи, виникнення болю у жувальних м’язах, а також наявність у м’язах та фасціях під час пальпації ділянок, які генерують біль.
Частіше біль виникає під час навантаження на м’язи обличчя: під час розмови, їжі, смixy, позіхання. Біль щоденний, постійний, монотонний, ниючий, стискальний, колючий. Рівень болю коливається від помірного до виснажливого. Локалізація болю у вушно-жувальній, скроневій і лобовій ділянках посилюється при жуванні, відкриванні рота, може іррадіювати вухо, скроневу та підщелепну ділянки, шию.
Обстеження хворого передбачає зовнішній огляд пацієнта (вираз обличчя, наявність та локалізація деформації, патологія прикусу), пальпацію (голівки нижньої щелепи у спокої та під час відкривання рота, жувальних м’язів з виявленням локалізації тригерних ділянок), додаткові методи дослідження (рентгенографію з метою виявлення функціональних та структурних змін суглоба, томографію, електроміографію), пункцію суглобової порожнини.
Треба пам’ятати, що міофасціальний больовий синдром виникає частіше у жінок клімактеричного віку, а також у людей з неврівноваженою психікою без змін у суглобі, тому під час огляду потрібно уважно стежити за поведінкою пацієнта, емоційним статусом. У 25% хворих спостерігається нападоподібне посилення болю під час рухів головою, нижньою щелепою, жування, ковтання, розмови, зменшується самостійно або після ін’єкції анальгіну.
Лікування повинно проводитися разом з ортопедом-стоматологом з метою раціонального протезування, проводиться також міогімнастика під наглядом лікаря ЛФК.
Застосовують симптоматичне лікування. Для знеболювання використовують нестероїдні протизапальні препарати: індометацин або вольтарен у таблетках по 0,025 г 2 рази на день, а також у вигляді мазі на суглоб; месулід - по 100 мг 2 рази на день; транквілізатори, седативні препарати та антидепресанти: новопасит - по 1 столовій ложці 3 рази на день, діазепам -по 5 мг 2-3 рази на день, екстракт валеріани - по 1 таблетці 3 рази на день, амітриптилін - по 25 мг 2 рази на день. Із фізіотерапевтичного лікування ефективнішими є фонофорез гідрокортизону на ділянку суглобової голівки, електросон.