За даними літератури, кісти легень трапляються у 6-7% хворих із кулястими легеневими утвореннями. За своїм походженням кісти поділяють на паразитарні і непаразитарні. Перші, як правило, спостерігаються у ендемічних районах, що полегшує їх діагностику відповідними фахівцями саме у цих регіонах. З огляду на зростаючий рівень міграційних процесів кожен лікар, який працює в Україні, повинен мати не лише достатнє уявлення про легеневі паразитарні процеси, а й володіти усім алгоритмом обстеження підозрілих.
Отже, починаючи з ознаки «підозріла» особа, потрібно мати на увазі, що хворі із паразитарними кістами рентгеноморфологічно належать до ланцюжка підозрілих із кулястими легеневими утвореннями. У разі випадкового виявлення у легенях якихось затемнень, які можна віднести до кулястих, перш за все потрібно зібрати епідеміологічний анамнез, за яким необхідно з’ясувати, чи не перебував цей хворий у ендемічно загрозливих районах. До останніх відносимо Одеську область України, Закавказзя, Казахстан, Поволжя, Монголію, Австралію, Південну Америку.
У разі звернення хворого до лікаря зі скаргами на здоров'я можуть бути болі різного характеру, що залежить від розміру кісти та її розміщення у легені. Локалізацією паразитарних кіст частіше бувають нижня частка лівої легені та верхня частка правої. Із двох форм ехінокока - гідатидозної (однокамерної) і альвеолярної – практичне значення має лише однокамерний паразит. До наведених вище скарг із часом додається кашель, який залежить від наявного сполучення кісти з дренуючим бронхом. Та, зрозуміло, що ці скарги не є й не можуть бути патогномонічними. Все ж виконати променеве дослідження грудної клітки хворого вони змушують. Залежно від розмірів кісти, який визначається її віком, рентгенологічна картина буде мати однорідне затемнення з чіткими контурами, яке у боковій проекції має спрямування ззаду – наперед. При завмерлому паразиті проглядається завапнення його капсули. Воно може бути по всьому периметру чи на деякій його частині. Оскільки подібний (завапнення) променевий синдром спостерігається лише при туберкуломах і гамартомах та деяких видах грибка, інші ознаки цього кулястого утворення дозволяють не помилитися при верифікації ехінококової кісти. У деяких випадках можна побачити серпоподібну полоску повітря, яка визначається на верхньому полюсі цього кулястого утворення.
Клінічні і біохімічні дослідження крові та сечі допомоги в діагностиці і верифікації процесу не додадуть. Серологічна ж реакція гемаглютинації з антигеном ехінокока є високоспецифічною, проте вітчизняні лабораторії на цей час ними не оснащені. Потрібно мати на увазі можливість застосування шкірної алергійної проби (Casoni), яка дає позитивний результат у 60-90% хворих. Але ця проба може бути позитивною і у разі глистної інвазії, отже, патогенетичного значення при диференціальній діагностиці вона не має.
Таким чином, лише епідеміологічний анамнез та розуміння клініки і даних променевого обстеження здатні поставити крапку над «і».
У 70-80-ті роки минулого століття для уточнення діагнозу часто застосовувалася бронхографія і навіть ангіографія. Сьогодні їх дані з більшим успіхом надає КТ. Остання фіксує взаємовідношення бронхів, судин та кісти. Судини обходять ехінококову кісту на відміну від злоякісних пухлин, які вони «перфорують». Проте з огляду на високий рівень опромінення хворих, яке при КТ у десять разів перевищує таке при стандартній рентгенографії, поспішати з його застосуванням без достатнього обґрунтування недоцільно. В усіх випадках потрібно належним чином зважити безпеку для хворого і потребу для верифікації діагнозу.