З теоретичної онкології відомо, що ініціаторами злоякісних новоутворень є деякі фізичні та хімічні фактори – канцерогени, які можуть пошкодити геном людини. Це призводить до утворення пухлинного зародка, який складається із кількох сотень клітин. За певних обставин ці клітини здатні активізуватися до необмеженого розподілу аж до розвитку раку. Такими «обставинами», а краще «факторами», є деякі хімічні сполуки та росторегулювальні гормони, які активують клітинні протоонкогени. Останні, як зазначалося вище, мають місце у всіх клітинах організму. У процесі нормального онтогенезу протоонкогени відіграють роль регуляторів внутрішньоутробного росту людини ? зародка, а на відповідних стадіях ембріогенезу протоонкогени як регулятори свою активність призупиняють. Під дією деяких обставин згадані вище внутрішні «активатори» стимулюють ампліфікацію, тобто реактивацію і розмноження протоонкогенів, що спричиняє незалежну саморегуляцію пошкоджених на першому етапі канцерогенезу клітин. Незважаючи на це, у більшості випадків внутрішньоклітинні репаруючі механізми при і завдяки нормально функціонуючій імунній системі за допомогою спеціальних ензимів (рестриктази та ін.) відновлюють структуру та функції геному. За недостатності імунної системи через декілька років «пухлинний зародок» може «покинути» своє природне місце у тому чи іншому органі – рак на місці (cancer in situ) – і «розпочати» розвиток інвазійного раку. Сприяти переходу «пухлинного зародка» в інвазійну стадію можуть будь-які фактори, у тому числі й травми. До переходу пухлини – рак на місці – у стадію канцерогенезу вона може приховуватись або імітуватись під значну кількість патологічних процесів, більшість із яких ? хронічні. З огляду на це можуть «діагностуватися» різноманітні хвороби чи процеси, тільки не той, що є «імітатором». За сьогоднішніми уявленнями, такі фонові патологічні процеси, за якими «ховається» cancer in situ, називають передраком. Останній клінічно чи й морфологічно передує злоякісним пухлинам і нерідко у них переходить. Цей термін виник у кінці 19-го ст. (1896 р.). На Міжнародному конгресі дерматологів у Лондоні В. Дюбрейль виклав думку про передракові кератози. У 1911 р. Орт застосував поняття «передрак» для хвороб внутрішніх органів, зокрема до виразки шлунка. У 20-х роках минулого століття стверджувалося, що рак не виникає у попередньо здоровому органі. Пізніше Л. М. Шабад (1967) обґрунтував положення, за яким кожний рак має свій передрак, але не кожний передрак переходить у рак. У зв'язку з цим були визначені дві форми передраку: облігатний, тобто такий, при якому захворювання неминуче переходять у рак, і факультативний, при якому передпухлинні стани у рак переходять необов'язково. Л. М. Шабад виділяв 4 стадії розвитку ракової пухлини.
При І стадії має місце дифузна гіперплазія тканин. На тлі останньої мультицентрично виникають мікроскопічні фокуси розростання малодиференційованих клітин.
При ІІ стадії спостерігаються локальні проліферати. Останні,збільшуючись і зливаючись, утворюють вузол з експансивним характером росту. На цій стадії характер росту пухлини залишається доброякісним, її визначають як ІІІ стадію розвитку ракової пухлини.
В одних випадках такі пухлини впродовж всього життя залишаються доброякісними, у інших – досить швидко малігнізуються і стають злоякісною пухлиною, що характеризує IVстадію морфологічного розвитку пухлини. Та при уважному прочитанні «стадійності» виникають думки щодо її штучності.
Разом із тим наведене уявлення про передрак дає шанс усім зацікавленим щодо профілактики малігнізації шляхом своєчасного виявлення і лікування хворих із передраковими станами. Це положення до останнього часу залишається базовим у концепції протиракової роботи онкологічних диспансерів і загальної мережі охорони здоров'я. Разом із тим багаторічна робота з виявлення і лікування передпухлинних захворювань не дала відчутного результату щодо зниження захворюваності на злоякісні пухлини. Навпаки, про це йшла мова вище, онкологічна захворюваність невпинно зростає, що підтверджує висунуте нами положення: злоякісні хвороби – результат способу життя людства і відповідь Природи на зневажливе до неї ставлення, що можна визначити як «успіх цивілізації». Та це не фаталізм. Це шлях до здорового і оздоровчо-якісного життя. Більше того, життя не лише наших сучасників, а й майбутніх поколінь – наших онуків і правнуків.
Та все ж останнім часом завдяки успіхам експериментальної онкології морфологічними дослідженнями доведена можливість виникнення раку деяких органів (стравоходу, шлунка, кишечнику, молочної залози та інших) без попередніх у них морфологічних змін. Цим самим правильність стадійних схем при виникненні ракових пухлин, наведених вище, ніби поставлена під сумнів. Встановлено також, що сучасні канцерогени нерідко спричиняють виникнення раку різних органів навіть при одноразовому введенні. Багатостадійність не спостерігається і при вірусному бластомогенезі. Багато фактів свідчать, що нерідко злоякісні пухлини виникають не на тлі хронічних захворювань, а у «здорових до того органах». Хоча відразу виникає запитання: який же тоді канцерогенез новоутворення?– Замість відповіді вкотре відсилаємо читача до думок про Природу у найширшому розумінні цього слова: я – ми – Природа – ми –я. Незалежно від нашого бажання відразу постає думка про недостатній або «зірваний» якимись обставинами імунітет. Окрім того, згадаємо, що у багатьох випадках патологічні процеси існують, перебігаючи асимптомно, залишаючись поза сенсорними відчуттями людини. Звідси запитання: Чи можливий такий передрак? – Думаємо, можливий.
Усе ж положення щодо лікування передраку як профілактики злоякісних новоутворень хоча на практиці й не дуже ефективне – все-таки повинно залишатися діючим. Лікарі-практики зобов'язані орієнтуватися поки що на цей принцип. І ось чому: профілактика ? це перш за все оздоровлення навколишнього середовища. Для виявлення пухлин на ранніх стадіях необхідно проводити більш якісні профілактичні огляди усього населення, масові профілактичні та ендоскопічні обстеження. Разом із тим треба удосконалювати й інші методи діагностики, у тому числі і фізикальні.
Задля належної налаштованості молодих лікарів на раннє своєчасне виявлення онкологічних процесів наведемо деякі «органні» передракові захворювання.
Серед захворювань шкіри потрібно мати на увазі пігментну ксеродерму, старечі кератози, ангіоми, гемангіоми, хворобу Бовена.
Серед захворювань гортані та глотки – папілому й аденому гортані, фіброму, хронічний фарингіт, ларингіт.
Серед захворювань легень і плеври – рецидивні пневмонії, хронічний плеврит, пневмосклероз, гамартохондроми та інші кулясті утворення.
Серед захворювань стравоходу – лейкоплакію стравоходу, фолікулярні катари, гіперпластичний езофагіт, атрофічний езофагіт, бородавки і папіломи стравоходу, фіброми, папіломи, виразки стравоходу.
До перадракових захворювань молочної залози відносимо післятравматичні її зміни, фіброзно-кістозну мастопатію, залишкові зміни після маститу, жировий некроз, хворобу Педжета, фіброаденоматоз молочних залоз.
Серед захворювань шлунка – хронічний, особливо атрофічний, гастрит, виразкову хворобу шлунка, поліпоз шлунка, гіперпластичний ригідний гастрит.
Серед захворювань жіночих статевих органів – ерозії шийки матки, лейкоплакії і крауроз вульви, поліпоз, гіперплазію слизової оболонки матки, міхуровий занос, фіброміоми і міоми матки, кісти яєчників, виразки піхви.
Серед захворювань сечових органів – сечокам’яну хворобу і сечовий діатез, повторні травми, фіброми, аденоми, дермоїдні кісти нирок, папіломатоз і аденому сечового міхура, аденому передміхурової залози.
Більшість із перелічених патологічних процесів відносяться до факультативних передраків. Останнє означає, що за певних умов, а ми про них говорили досить детально вище, такі захворювання можуть трансформуватися у злоякісні процеси. Якщо ж такі умови «створені» не будуть, озлоякіснення не відбувається. Наголосимо, що «… вивчення загальних закономірностей виникнення і розвитку злоякісних пухлин свідчить, що їх можна віднести до так званих хвороб цивілізації» (Б. Т. Білинський, 2004). З огляду на це можна бачити, що можливості людства і людини, зокрема у «блокуванні» «створення» таких умов, досить великі, тож підстав для відчаю не так уже й багато.
Разом із тим деякі із перелічених захворювань належать до облігатних передракових процесів, тобто таких, які обов’язково трансформуються у злоякісні. Ось тут можливості загальної системи медичного обслуговування населення щодо своєчасного вивчення і лікування таких захворювань необмежені. Існуюча система диспансеризації цьому сприяє. Хоча можна закинути і цій тезі: незважаючи на диспансеризацію, кількість хворих на злоякісні захворювання не зменшується, а збільшується. На нашу думку, контртезою є така: людство загалом, а люди зокрема, заплющивши очі, кинулись у чорторий цивілізації …, а у житті за все потрібно розраховуватись, оскільки Природа не вибачає зневажливого до неї ставлення. Та про це мова буде у розділі щодо профілактики злоякісних захворювань.