Дуже важливими є уміння лікаря уважно обстежувати кожного хворого, який звернувся з будь-якого приводу, незалежно від свого фаху з метою виявлення можливого онкологічного захворювання; достатнє орієнтування у загальній онкології і знання лікарями будь-якого фаху «своїх» груп онкологічного ризику.
До хворих, які підлягають спостереженню у терапевта, відносять такі групи:
хронічний необструктивний бронхіт із частими загостреннями;
задавнену пневмонію;
виразкову хворобу із частими загостреннями чи ускладненнями;
Групи ризику, що підлягають спостереженню у гематолога:
гострі лейкози;
мієлолейкоз хронічний;
лімфолейкоз хронічний;
мієломна хвороба;
остеомієлолейкоз;
гіпопластична анемія;
лімфаденопатія.
Групи ризику, що підлягають спостереженню у невропатолога:
радикулопатії (шийні, грудні, попереково-крижові) після гострого нападу з тимчасовою втратою працездатності, з частими загостреннями, із задавненим загостренням;
нейрофіброматоз;
атаксія – телеангіектазія.
Групи ризику, що підлягають спостереженню у хірурга:
дифузний поліпоз товстої кишки (після оперативного втручання), множинні поліпи і тубулярно-ворсинчасті аденоми, поодинокі тубулярні аденоми;
поодинокі поліпи товстої кишки розміром не менше 4 мм, що не підлягають оперативному втручанню;
фіброзно-кістозна мастопатія (фіброаденоматоз або дисгормональні дисплазії);
фіброаденома молочної залози;
внутрішньопротокові папіломи молочної залози.
Групи ризику, що підлягають спостереженню в уролога:
Групи ризику для спостереження травматолога-ортопеда:
стан після оперативного втручання на кістково-суглобовому апараті у зв’язку з пухлинним чи системним ураженням.
Групи ризику для спостереження у стоматолога:
лейкоплакії;
червоний плескатий лишай;
абразивний хейліт Манганотті;
кератоакантома, або шкірний ріг;
папіломатоз порожнини рота;
стан після операції з приводу доброякісних утворень кісток щелепно-лицевої зони;
променеві ураження кісток і м’яких тканин щелепно-лицевої зони.
Групи ризику для спостереження у дерматолога:
дерматоміозит;
баланопостит, крауроз;
невуси (судинні, пігментні);
пігментна ксеродерма;
синдром множинних родимок.
Групи ризику для спостереження у гінеколога:
ерозія шийки матки;
ектропіон;
поліпи шийки матки і ендометрія;
ендометріоз;
кондиломи шийки матки;
дискератози шийки матки (лейкоплакія, крауроз);
гіперплазія ендометрія;
аденоматоз;
дисплазія епітелію шийки матки І?ІІ ступенів.
Під час проведення обстеження будь-якого хворого, крім знань вищенаведених груп ризику, лікар повинен бути озброєним знаннями паранеопластичних симптомів та їх варіантів і особливостей перебігу злоякісних пухлин на різних стадіях.
Вище зазначалося, що сукупна дія різних продуктів життєдіяльності пухлин на організм є причиною появи паранеобластичних ознак. У якій би галузі медицини лікар не працював, він повинен добре їх знати і уміти застосовувати ці знання на практиці.
При непереборних труднощах у діагностиці будь-якого захворювання лікар насамперед мусить подумати про можливість саме такого перебігу новоутворення чи проявів його ускладнень.
Хворого з підозрою на рак потрібно дообстежити у короткий термін (не більше 10 діб) і направити до відповідного онкологічного етапу: до районного хірурга, міського хірурга, у міський онкодиспансер, обласний онкодиспансер.
Відсутність онкологічної настороженості у лікарів загальної мережі лікувально-профілактичних закладів призводить до лікарських помилок, які у 40?45% хворих, а в онкопедіатрії навіть у 80?85% стають головною причиною задавненості злоякісних пухлин.
Крім помилок, які випливають через невиконання перелічених правил та алгоритму діагностики злоякісних пухлин, до несвоєчасного виявлення раку призводять тактичні помилки, а саме: а) тривале спостереження хронічних запальних процесів без верифікації діагнозу; б) проведення неадекватного чи протипоказаного лікування (фізіотерапевтичні і теплові процедури та ін.).
При обстеженні дітей спочатку збирають віддалений анамнез. Уточнюють вік батьків і професійні шкідливості, що діяли на них до зачаття цієї дитини та в період вагітності; наявність викиднів у даній сім'ї та пороків розвитку, а також наявність дітей, які хворіли на злоякісні пухлини. Після цього вивчають скарги, початок і перебіг захворювання у даної дитини. Відомо, що багато ознак з’являються поволі і на них батьки не завжди звертають увагу. Інколи вони згадують, що декілька тижнів чи місяців тому змінилася поведінка дитини: вона стала неуважною, роздратованою, вередливою, плаксивою, перестала цікавитися іграшками, грати в улюблені ігри; школяр неохоче виконує завдання, які раніше робив із задоволенням; з’явилася безпричинна втома, дитина почала частіше прагнути відпочити, у неї знизився апетит, з’явилися диспептичні явища. Якщо наведене проходить швидко, батьки часто на це не звертають увагу або «лікують» дитину самостійно.
Сукупність наведених ознак, що нерідко спостерігаються і при інших гострих чи хронічних захворюваннях, але, як правило, завжди супроводжують злоякісні пухлини, і складає клінічний «симптомокомплекс злоякісних новоутворень». Завдання лікаря – не залишити без уваги нез’ясовані чи незрозумілі скарги та симптоми і дати їм правильне трактування, виявити причину появи таких симптомів. Доки це не буде зроблено, лікар не має морального права відкинути гіпотезу про злоякісну пухлину.