Цей вид терапії застосовують, головним чином, у хворих з IV клінічною групою злоякісних новоутворень і спрямовують на покращання їх загального стану та створення передумов, які б полегшили переносність порушення функції уражених та суміжних органів і пов'язаних з ними болів. За хірургічні методи симптоматичної терапії йшла мова раніше. Наразі поговоримо за медикаментозне лікування.
Чи не найважливішим у онкології є підтримка відповідного позитивного психологічного стану у хворого. Цей процес починається вже від часу діагностики хвороби. Західна та американська медицина вважає, що хворий повинен знати все про свій діагноз і відповідно про власні перспективи. Медицина країн СНД на це має дещо інші погляди, намагаючись зберегти психологічний стан пацієнта у рівновазі. Але це не завжди приводить до бажаних результатів, тому що скільки хворих, стільки й психологічних індивідуумів. Кожна ж людина по-своєму реагує на всі подразники, у тому числі й на хворобу, намагаючись виходити з будь-якої ситуації власними зусиллями і методами та власними шляхами, що значною мірою відповідає вихованню та інтелекту, оскільки вільна людина має на це право. При цьому не треба забувати, що особистість із сильним та діяльним характером, незважаючи на всю складність обставин, буде діяти і боротися. Зовсім інакше себе поводитиме меланхолічна слабодуха особа. Але будьмо свідомі, що за будь-яких обставин хворий хоче жити. Отже, враховуючи викладене, варто уважно вивчати пацієнта і подавати йому інформацію лише ту, яка в кожному конкретному випадку буде налаштовувати його на боротьбу за власне здоров'я. Частину інформації, яка не може сприяти останньому, доцільно передати найближчим родичам з урахуванням їх взаємовідносин із хворим.
Якщо пацієнту, з огляду на діагноз за системою ТNМ та клінічною групою, можна радикально допомогти шляхом оперативного втручання, він, на нашу думку, повинен знати, який орган уражений (без наголошення на злоякісності процесу) та який обсяг оперативного втручання його чекає. У разі відмови пацієнта від оперативного втручання доцільно говорити правду про злоякісність процесу. Деяких хворих це може мобілізувати на активну боротьбу за здоров’я, а можливо й життя.
Якщо у хворого встановлено IVклінічну групу хвороби, особам із слабким характером здебільшого не доцільно про це говорити. Бажано відвернути його увагу від основного процесу і зосередити на другорядних симптомах, давши можливість якомога триваліше бути з сім'єю та близькими, призначивши відповідне, суто симптоматичне лікування. Хворим цієї ж клінічної групи, але із сильним характером інколи можна видати повну інформацію, «окресливши» час для завершення земних справ та зосередження на спілкуванні з Богом, що значно полегшує буття і робить його відносно страшним, а інколи і бажаним перехід у інший світ.
Суто симптоматичне лікування полягає в корекції порушень функцій тих чи інших органів. Найважливішим при цьому є видалення патологічних секретів із серозних порожнин: плевральної ? шляхом пункції плевральної порожнини у VIIІ?IХ міжребер?ях по задньоаксилярній лінії; черевної ? шляхом лапароцентезу нижче і лівіше від пупка на два-три пальці; перикарда ? шляхом пункції останнього у точці Ларрея.
У онкологічних хворих попри всі симптоми захворювання больовий синдром у більшості випадків буває провідним і проявляється у формі хронічного болю, який сам по собі стає хворобою, що робить життя нестерпним. Цей синдром у значної частини таких хворих є визначальним у їхньому житті. Біль перестає бути захисною реакцією організму, як це визначено Природою, а перетворюється на постійні муки.
Патогенетичний біль поділяють на ноницептивний, пов'язаний з подразненням больових рецепторів: вісцеральний і соматичний.
Невропатичний біль зумовлений ураженням периферійних чи центральних відділів нервової системи (проростанням чи стисненням).
Психогенний біль виникає як реакція на значну емоційну дію (стрес).
Біль, що триває більше 3 місяців, відносять до хронічного.
Для визначення інтенсивності болю запропоновано декілька методик. Найбільш простою є 5 бальна вербальна шкала: 0 балів – болю нема, 1 бал – слабкий біль, 2 бали – біль помірний, 3 бали – біль сильний, 4 бали – нестерпний, дуже сильний біль.
За рекомендаціями ВООЗ, виділяють три ступені фармакотерапії:
за першого ступеня призначають неопіоїдні аналгетики;
за другого ступеня – до неопіоїдних аналгетиків додають «м’які» опіоїдні;
за третього ступеня призначають сильнодіючі опіоїдні аналгетики.
Є пропозиції виділяти четвертий ступінь, за якого призначають інвазивні методи аналгезії.
До неопіоїдних аналгетиків відносять неспецифічні протизапальні засоби (ацетилсаліцилова кислота, ортофен, ібупрофен, індометацин, німід), похідні піразолону (метамізол натрію).
До м’яких опіоїдних аналгетиків відносять ненаркотичні анальгетики (трамадол, бутарфанол, налбуфін), наркотичні аналгетики (кодеїн, тримеперидин).
До сильнодіючих опіоїдних аналгетиків відносять бупренорфін, морфін, фентаніл.
Задишка в онкологічних хворих буває пов’язана з інфільтративним ростом пухлини. У цих випадках рекомендують глюкокортикоїди перорально чи внутрішньом’язово; призначають бронходилататори (теофілін, сальбутамол); проводять лікування інфекцій; інколи (при центральній формі раку легень) – паліативні курси променевої терапії; антихолінергічні (антронін) з метою зменшення секреції бронхів.
Якщо немає інфільтративних змін у легенях, призначають невеликі дози морфіну, комбінують хлорпромазин з морфіном; призначають антихолінергічні засоби (атропін, скополамін), глюкокортикоїди на декілька днів (60?120мг/добу).
У термінальних хворих призначають наркотичні аналгетики, оксигенотерапію за допомогою масок, інколи – закис азоту.
Кашель непродуктивного характеру не дає змоги хворим перепочити ні вдень, ні вночі. Нерідко кашель спричиняє порушення серцевої діяльності, порушення свідомості аж до її втрати, головний біль та крововиливи у сітківку. Розвиваються дисфагія, м’язові болі, переломи ребер.
Рекомендуються теплий чай, кодеїн.
Кровохаркання дуже загрозливий симптом, а кровотеча часто має смертельний характер.
У таких хворих від променевої терапії відмовляються. Призначають «домашні» засоби: настій деревію, калини, кори дуба, вільхи. Рекомендують іпсилон-амінокапронову кислоту, вітамін С.
Променевий пневмоніт – розвивається через декілька (2?3) тижнів після променевої терапії, а іноді і через декілька місяців. З метою лікування рекомендують глюкокортикоїди (40?60 мг/добу) терміном до 1 місяця. Пневмоніт може перейти у фіброз із розвитком дихальної недостатності. Для його лікування застосовують неспецифічні протизапальні препарати.
Інфекційні враження легень можуть мати бактеріальне, грибкове та поєднане походження. З метою лікування призначають захищені пеніциліни, цефалоспорини. Дуже ефективними виявляються фторхінолони на тлі неспецифічних протизапальних засобів.
Тромбоемболія легеневої артерії супроводжується болями, задишкою, кровохарканням. Залежно від прогнозу за основним процесом призначають низькомолекулярні гепарини з вазолітиками або лише вазолітики з аналгетиками.
Проростання чи стиснення магістральних судин супроводжується болями і набряком. Особливо виразно це проявляється при стисненні верхньої порожнистої вени. Для лікування синдрому верхньої порожнистої вени застосовують глюкокортикоїди. Ефект – тимчасовий. У подальшому – аналгетики.
Серед порушень функції шлунково-кишкового тракту важливе місце займають диспепсії. Вони залежать від підвищеної секреції шлунка, тиснення на ШКТ зсередини і ззовні. Рекомендують антациди (альмагель, гавіскон, рені) , блокатори Н2-рецепторів (ранітидин, ціметидин, омепразол). Хворим, які приймають НП33, – аналоги простагландину (мізопростол).
Для стимуляції гастродуоденальної моторики ? метоклопрамід (домперіодон); при метеоризмі – активоване вугілля, лігнін.
При нудоті та блюванні через хіміопрепарати і опромінення – галоперидол, або прохлорперазин. При закрепах, зокрема, призначають велику кількість води, клітковини. Рекомендуються сенозиди А і В, бісакодил, сенаде. Якщо це недопомагає – гіпертонічні клізми з гліцерином, свічки з бісакодилом. При неефективності ? пальцьове звільнення ампули прямої кишки.
Діарея. Для її ліквідації: панкреатичні ферменти, холіноблокатори, настойки дубильних трав, лоперамід.