загрузка...
 
19 ДЕОНТОЛОГІЯ В ОНКОЛОГІЇ
Повернутись до змісту

19 ДЕОНТОЛОГІЯ В ОНКОЛОГІЇ

            Значна поширеність онкологічних захворювань, особливо останніми десятиліттями, ставить перед лікарями підвищені вимоги як у діагностичному плані, так і в царині лікування таких хворих. Значення цих двох складових у сучасних умовах незрівнянно посилюється з огляду на те, що, незважаючи на сучасні досягнення медичної  науки і появу новітніх діагностичних технологій, якість розпізнавання онкологічних процесів залишає бажати кращого. Це пояснюється значною мірою особливостями перебігу захворювань, до яких відносять аклінічну стадію процесу, нетипову симптоматику при деяких захворюваннях, коли виникають «проявами» з боку інших органів чи систем, а обстеження проводять «суміжні» фахівці. Та найбільше значення при діагностиці мають так звані паранеопластичні прояви захворювання, характер яких визначається інтоксикацією організму, ендотоксинами, які виробляються в організмі внаслідок розвитку новоутворення, та продукцією пухлинами біологічно активних речовин і гормонів. Паранеопластичні прояви інколи роками «водять» хворих від лікаря до лікаря, своєрідно маскуючи основний процес. «Демократизація» суспільства вимагає від лікарів «підвищеної» моральності і особливої уваги до виконання деяких норм етикету з огляду на права людини. Зазначене базується на співвідношенні обов’язку і обов’язкового. Цю проблему вивчає розділ етики, який називається деонтологією. Загалом це взаємовідношення моральних, професійних якостей, юридичних обов’язків і правил поведінки (етичних норм) медичних працівників між собою та стосовно до хворого.

Обов’язок кожного медичного працівника зробити все, щоб хворий не впав у депресію, щоб у нього не розвинувся страх перед хворобою і перед медичним закладом, у якому він має впродовж деякого часу проходити лікування. Усе починається із амбулаторного етапу, на якому хворого знайомлять не лише із характером захворювання, а й з наступними методами подальшого уточнення і верифікації захворювання та можливими методами лікування. Доцільно при одній з перших бесід із хворим, ніби між іншим, навести хоча б один із останніх випадків позитивного результату лікування.

Після госпіталізації хворого у стаціонар потрібно ознайомити його з результатами обстеження. Бажано при цьому з?ясувати склад його сім’ї та схильності окремих її членів до тих чи інших реалій життя. Це допомагає викликати відповідну повагу у хворого до лікаря і встановити належний рівень довіри. На цьому етапі належить установити найбільш довірену особу для хворого серед його близьких чи рідних. Це має бути людина максимально зацікавлена в оздоровленні хворого. Саме їй до певного етапу обстеження потрібно говорити всю правду, тоді як хворому – лише правду. Безумовно, це не дуже просто, бо вимагає належного досвіду та спеціальної професійної та психологічної підготовки.

На наступному етапі належить детально дати хворому усю отриману інформацію і всі можливі варіанти лікування, подаючи їх у такому взаємовідношенні, щоб хворий міг самостійно, що дуже важливо, вибрати найбільш оптимальний варіант.

На завершальному етапі бесіди потрібно підбити підсумок спілкування з обов’язковим визначенням у ньому ролі хворого. Це дасть йому можливість відчути свою причетність до процесу, що деяким чином відволікає від тяжких думок стосовно майбутнього і таке ін.

Окрім переліченого, потрібно не забувати, що кращим методом у лікуванні таких хворих, особливо у випадках, коли радикальне лікування неможливе, є стілець лікаря біля ліжка хворого.

В онкологічному відділенні будь-якого напрямку має бути створена доброзичлива обстановка. Лікарі і медичні сестри у стосунках між собою і хворими повинні бути ввічливими і за будь-яких обставин люб’язними. Усі співробітники відділення зобов’язані знати не лише хворих, а й органний характер процесу. Недопустимо висловлювати свою думку стосовно призначеного методу лікування, яка б розходилася із думкою лікуючого лікаря. Треба розуміти, що усі спеціальні призначення, у т. ч. оперативне втручання, променева терапія і хіміотерапія узгоджуються, із завідувачем відділення та із спеціальними комісіями.

Необхідно пам’ятати, що кожен хворий має право на збереження інформації щодо свого стану здоров’я, про що мова йшла вище. Таке право охороняється Декларацією про права хворого Всесвітньої медичної асоціації, основними положеннями якої є:

уся інформація про стан хворого, діагноз, прогноз, проведене лікування та інша особиста інформація повинні зберігатися у таємниці навіть після смерті хворого;

інформація може озвучуватися тільки за особистої згоди хворого та у випадках, передбачених діючим законодавством;

уся особиста інформація про хворого має бути захищена. Захист повинен відповідати вибраному способу збереження інформації.

Нам здається, що найкраще все підсумовано у глибокій думці Авіцени: «Зберігайте таємницю від усіх тих, хто розпитує». Пам’ятаймо, що  «тими» можуть бути і колеги з інших закладів, і співробітники, і сусіди, і «добрі знайомі», і навіть родичі, оскільки нам ніхто не доповідав і не доповідає, особливо чесно, з якою метою їм потрібна інформація за Вашого, колего, хворого. А Ваш хворий, ? це вже Ваша часточка, і Ви теж маєте право на захищеність інформації … Тож оберігайте і її, і себе…

Останні десятиліття характеризуються підвищеною увагою до прав людини. Це породжує безліч проблем у царині моралі і права. Ще Гіппократ закликав до спостереження за реальним світом. Він вважав, що лікар мусить робити те, що вважає за потрібне, а не те, що хотів би хворий. Парацельс вважав, що лікар повинен діяти на підставі свого власного досвіду і вироблених цінностей, а для цього потрібна тяжка робота над формуванням свого «Я», виробленням «морального камертона». Перелічене вимагає від лікаря належної манери триматись, одягатися, говорити та жартувати моральним чином у присутності хворого, його родичів чи відвідувачів. Лікар-онколог, як ніхто інший, має бути трудолюбивим, бажати добра хворим усім своїм єством. Але за останні 20 років роль особистості лікаря в долі хворого зменшилася за рахунок застосування новітньої апаратури та технологій. В основі «партнерства» лікар – хворий превалює повага до особистості хворого. Формально від лікаря вимагається: 1) обстеження хворого і надання йому повної об’єктивної інформації щодо стану здоров’я; 2) ознайомлення хворого з існуючими методами лікування і надання йому можливості самому прийняти рішення. Але дозвольте запитати, кому прийде на думку бажання рішення, сівши у літак, розпитати у пілота, як він збирається вести літак і дати йому «цінні вказівки», як це робити?! – І це кожному із 300 пасажирів повітряного лайнера! Гадаємо, читач розуміє, що станеться потім … Але ж у всіх хворих свій «лайнер», назва якому – життя… Щоб уникнути подібної ситуації в онкологічних закладах, існують спеціалізовані комісії, які визначають тактику подальшого лікування … Хоча, знову ж таки, право вибору залишається за хворим …Одна справа, якщо життєва ситуація стає нестерпною, розумна людина не вважає її такою, яку потрібно продовжувати … Але на це потрібно належне законодавство, яке у нас відсутнє.



загрузка...