Мієломна хвороба - захворювання людей похилого віку, хоча спорадичні випадки захворювання спостерігаються і в більш молодому віці.
Захворюваність на мієломну хворобу становить 2-4 випадки на 100 тис. населення і не залежить від статі людини.
В основі розвитку основних клінічних і лабораторних ознак, а також ускладнень плазмоцитоми лежить мієлоїдно-клітинна інфільтрація кісткового мозку і синтез пухлинними клітинами парапротеїну.
Патологічна проліферація плазматичних клітин зумовлює такі патофізіологічні зміни при мієломній хворбі:
деструкцію кісток (остеопороз, патологічні переломи, локальні пухлини, гіперкальціємія) і ураження кісткового мозку, порушення кровотворення (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, вихід мієломних клітин в периферичну кров- плазмоклітинний лейкоз);
імунний дефіцит і підвищена схильність до інфекційно-запальних процесів у зв’язку з пригніченням нормальної функції імунної системи (зменшенням нормальних імуноглобулінів) продуктами життєдіяльності мієломних клітин;
розвиток маніфестних клінічних проявів, які пов’язані із секрецією парапротеїнів – синдрому підвищення в’язкості крові, кріоглобулінемії, гіперпротеїнемії, параамілоїдозу органів і тканин, порушення гемостазу, мієломної нефропатії.