загрузка...
 
ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ
Повернутись до змісту

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

«Апостол»  – перша друкована книга в Україні, видана у лютому 1574 р. І. Федоровим у Львові.

Абстракціонізм – формалістична течія в образотворчому мистецтві (виникла на початку XX ст.), що відмовляється від реалістич­ного зображення предметів і  явищ.

Авангардизм (франц. – передовий загін) – умовний термін для позначення загальних новаторсь­ких напрямів у художній культурі XX ст., яким притаманні прагнення докорінно оновити художню практику, пошук   нетрадиційних засобів вираження форми й змісту творів.

Автохтон, абориген – корінний житель країни чи місцевості, який мешкає в ній з давнини.

Агіографія  – жанр церковної літератури, який передбачає розповіді про життя свя­тих («житія»), про діяння мучеників («мартирологи»), легенди про монахів. З часом імена святих етапи пов'язувати з певними днями в році, а житія об’єднувати в календарні збірники («мінеї»), які використовуватись під час богослужіння.

Альма-матер – старовинна студентська назва університету, пере­носно – місце, де хтось вчився, виховувався.

Альманах – неперіодична літературна збірка творів різних авторів.

Анімізм (від лат. – душа, дух) – віра в існування душ і духів, які нібито управляють усім матеріальним світом.

Антропогенез – виникнення людини, процес виділення людини з тваринного світу, олюднення мавпи під впливом суспільної практики.

Антропологія – біологічна наука про походження та еволюцію фізичної організації людини та її рас. Іноді розуміється як сукупність наук про людину, включаючи етнографію, культурну та соціальну антропологію.

Антропоморфізм – наділення явищ природи, тварин, предметів і фантастичних створінь людськими властивостями, а також уявлення божества в образі людини.

Антропоцентризм - філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою».

Апокрифи (від грецьк. – «таємничий», «прихований») –релігійні тво­ри з біблійними сюжетами, які не визнавалися церквою ка­нонічними і були заборонені.

Археологія (від грецьк. «архатос» – стародавній, «логос» – сло­во) – наука, яка вивчає історію людського суспільства на ос­нові вивчення пам’яток кам’яного, мідного (бронзового), залізного і почасти пізніших віків. До пам’яток, що називають­ся археологічними, належать: стоянки, поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети по­буту, мистецтва.  

Байда – узагальнений образ патріота рідної землі, борця проти ту­рецького і татарського поневолення, герой широковідомої ук­раїнської народної пісні «В Цареграді, на риночку»; іноді його пов’язували з конкретною історичною особою – Дмитром Вишневецьким.  

Бакалавр – перший вчений ступінь в університетах ряду країн. 

Балаган – театральне видовище переважно комічного характеру на ярмарках і народних гуляннях.

Бароко – один із провід­них художніх стилів кінця XVI – середини XVIII ст. Виник в Іта­лії, поступово поширився в інших країнах Європи та Латинській Америці. Мистецтву бароко властиві грандіозність, пишність, динаміка, патетична піднесеність, інтенсивність почуттів, прист­расть до ефективних видовищ, поєднання ілюзорного та реаль­ного, сильні контрасти масштабів і ритмів, світла та тіні.

Берестяні грамоти – давні тексти, розміщені на бересті (корі бере­зи) шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою-писалом. За змістом – це короткі листи світського ха­рактеру, доручення, боргові зобов'язання, чолобитні, любовні послання, учнівські вправи.

Билини – народні епічні пісні періоду Київської Русі. Перші записи билин датовані початком XVII ст.

Біблія (від грецьк. – книги) – збірник священних книг християнської та частково іудейської релігій. У III ст. до н.е. була перекладена з давньоєврейської на давньогрецьку мови.  

Братства – національно-релігійні та громадсько-культурні ор­ганізації в Україні, які почали виникати в кінці XVI ст., відсто­ювали права українського народ, ставали на захист православної віри, піклувалися про освіту.

Бурлескна література – жартівлива література.

Велес – бог худоби, чередників та музик у слов’янській міфології. 

Зернь – виріб із узорів із найменших зернят металу.

Вертеп – український народний ляльковий театр в ХVІІ–ХІХ ст.; ящик без передньої кришки, де була обладнана сцена, яка зоб­ражувала народження Христа. Звідси походить і назва «вертеп» (з грецької – печера, в якій народився Ісус).

Відродження, Ренесанс – епоха в історії культури країн Європи, перехідна від середньовічної культури до культури Нового часу (в Італії ХІV – XVІ ст., в інших країнах ХV –XVІ ст.). Прикметні риси – антиклерикальна спрямованість, гуманізм, звернення до античної спадщини, прагнення її відродження й переосмислення на основі нової буржуазної ідеології, що зароджувалася.

Вітраж – малярство на склі; картина або узор з кольорового скла (у вікнах, дверях).

Господарсько-культурні типи – історично сформовані комплекси господарства і культури етносів, які проживають у схожих природно-географічних умовах і знаходяться приблизно на однаковому рівні свого господарсько-культурного та соціально-політичного розвитку.

Готика (від лат. gotico – готський) – художній стиль середньовічного мистецтва в країнах Західної і Центральної Європи ХІІ–ХV ст. Найяскравіше виявився в культовій архітектурі. Для нього характерне устремління споруди вгору за рахунок гострих шпилів, великі вікна, прикрашені вітражами, численні гостроконусні арки, багатство скульптур, оздоб, що надавало готичним соборам легкості й динамічності.

Гравюра – картина, малюнок, отримані шляхом відбитку, полігра­фічного відтворення кліше, виготовленого гравером (художни­ком).

Графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пензлем, вуглиною чи відбитий на папері зі спеціаль­но підготовленої форми.

Графіті – стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предме­тами на ремісничих виробах, стінах споруд.

«Громади» – осередки української інтелігенції, що проводили національно-культурну  і громадсько-політичну працю в другій по­ловині XIX ст. – на початку XX ст. в Україні.

Гуманізм (від лат. humanus – людяний, людський) –    1) прогресивний ідейний напрям культури епохи Відродження, що утверджував право людини на земне щастя, боровся за визволення науки й людської особистості від церковних обмежень; 2) ставлення до людини як до найвищої цінності, захист її права на свободу, щастя, всебічний розвиток і вияв своїх здібностей.

Дадаїзм – модерністська літературно-художня течія, що зародилася (1916 р.) у Цюриху під впливом сприйняття Першої світової війни як розв’язання в людині одвічних тваринних інстинктів. Художні методи його представників ґрунтуються на програмному ірраціоналізмі та демонстративному антиестетизмі. У 20-х роках ХХ ст. у Франції дадаїзм злився з сюрреалізмом, а в Німеччині – з експресіонізмом.

Державна мова – визнана законом урядова мова в державі, обов’яз­кова для державної адміністрації, суду й шкільного навчання.

Дитинець – укріплена центральна частина стародавнього міста на Русі. З XIV ст. почала називатися Кремль.

Дисиденство – морально-політична опозиція до існуючого державно­го (політичного) ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей.

Діаспора – частина народу, що проживає поза країною свого походження. Діаспори утворилися в результаті насильницького виселення, загрози геноциду та інших соціальних причин.

Думи – лірико-епічні твори української усної словесності про події з життя козацької України ХVІ–ХVІІ ст. Думи не співаються, а виконуються речитативом (мелодійною декламацією) у супро­воді музичного акомпанементу на бандурі, кобзі або лірі.

Духовна культура – система духовних (тобто нематеріальних) цінностей: релігійних, наукових, моральних, естетичних, політичних, правничих тощо. Сюди ж належать види і способи творчої діяльності, спрямовані на створення, збереження та поширення духовних цінностей.

Елітарне мистецтво – мистецтво, яке орієнтується на невелику групу людей.

Етнічна культура – успадкований від предків комплекс господарського і соціального життя, матеріальної і духовної культури, що визначає стиль життя, виконує етноідентифікуючу роль, дає можливість виділити і протиставити себе іншим етносам.

Етногенез – походження народів як історико-етнічних спільнот.

Етнос – стійка міжпоколінна природно та історично сформована на певній території динамічна людська спільнота, що, маючи самоназву (етнонім) і усвідомлюючи свою єдність, протиставляє себе всім іншим аналогічним утворенням і відрізняється від них стійкими і своєрідними рисами культури, способом життя, етнічними стереотипами.

Житія – вид релігійно-біографічної літератури про життя муче­ників, аскетів, церковних і державних діячів, яких церква ого­лосила святими.

Золоті ворота – головна урочиста брама давнього Києва, видатна пам’ятка архітектури часів Київської Русі. Споруджена в 1037 р. за Ярослава Мудрого. Назва походить від позолоченого куполу надбрамної церкви.  

Ідол  –  у язичницьких релігіях – об’єкт культу, предмет, який начеб­то містить у собі божество або є ним.  

Ізборники – хрестоматії, книги, в яких списувалися матеріали, виїмки, витримки з інших, іноді й більших творів.

Ікона (від грецьк.  – образ, зображення) – у церквах так зва­ної апостольської традиції (насамперед, православні та като­лицькі) – зображення Ісуса Христа, Діви Марії, священних персонажів старозавітної та новозавітної історії (патріархів, царів, апостолів, пророків), християнських святих і сюжетів, які зв’язані з їхніми діяннями.

Імпресіонізм (франц. – вражен­ня) – напрям у мистецтві та літературі останньої третини XIX – початку XX ст. Провідною метою мистецтва імпресіо­нізм проголошував витончене відтворення суб’єктивних швид­коплинних вражень та спостережень, мінливих відчуттів і пе­реживань художника. Імпресіонізм сформувався в пейзажному

Інкрустація – вид оздоблення виробів і приміщень узорами і зобра­женнями з шматочків мармуру, кераміки, металу, дерева, пер­ламутру, які врізані у поверхню.

Інтермедії – короткі одноактові вистави комедійного характеру з народного життя, які гралися між діями серйозної вистави, існували, як і самостійні твори.

Квадривіум – підвищений курс освіти в середньовічній школі. За цим курсом передбачалося вивчення чотирьох предметів: му­зики, арифметики, геометрії, астрономії.

Києво-Печерська лавра – православний чоловічий монастир, засно­ваний у Києві 1051 р. Відіграла значну роль у розвитку ук­раїнської культури, була центром літописання, іконопису, кни­годрукування.  

Києво-Печерський патерик (від грецьк. «патер» – батько) – збірка творів про історію Києво-Печерського монастиря та його пер­ших подвижників, яка була складена в першій третині XIII ст. (1215–1230 рр.).

Класицизм (від латин. – взірцевий) – один із основних напрямів у європейській літературі й мистецтві XVII – XVIII ст., зразком для якого було класичне (давньогрецьке й давньоримське) мистецтво.

Конструктивізм (від латин. – побудова) – течія в художній культурі 20–30-х років XX ст., яка під гаслом «констру­ювання довколишнього середовища» висунула на перший план функціональну виправданість форм, доцільність конструкцій, раціональну ясність, логічність художньої творчості.

Контркультура – сукупність політичних, соціальних, ідеологічних рухів, ідей та дій західноєвропейської та північноамериканської молоді лівоекстремістської спрямованості, що виникли на початку 60-х років ХХ ст. і досягли кульмінації в 1968 р. Контркуль­тура відрізняється від домінуючої культури, протистоїть їй, знаходиться в конфлікті з домінуючими цінностями.

Концептуальне мистецтво – одна з течій авангардизму, яка розгля­дає художній твір як засіб демонстрації ідей, понять, концепцій.

Коренізація – політика, спрямована на забезпечення в державних і партійних установах достатньої кількості представників корінного населення та вживання їхньої рідної мови; сприяння організації шкіл і вузів, культурних закладів, які б вели діяльність мовами корінних національностей; видання їхніми мовами періодики та книг. В Україні політика коренізації одержала назву «українізація».

Кубізм – модерністська течія в об­разотворчому мистецтві першої чверті XX ст., яка ґрунтується на комбінації геометричних форм, деформованих фігурами.  

Культура – світ свідомого буття людини, створеного людьми в процесі взаємодії з природою та між собою.

Культура – сукупність усіх цінностей, створених працею і творчістю людей.

Культурогенез – процес зародження матеріальної і духовної культури людства.

Літопис – історико-літературний твір у Київській Русі, пізніше в Україні, Росії та Білорусі, в якому оповідь велася за роками.

Магія (від грецьк. – чародійність) – віра в надприродну можливість впливу практичної дії людини на об’єктивну дійсність; ряд символічних дій та ритуалів із заклинаннями і обря­дами.

Масова культура – поняття, що характеризується особливостями творення культурних цінностей у сучасному індустріальному суспільстві, розрахованих на масове використання. У матеріалістично-речовому розуміння – культура повсякденного життя, призначена для засвоєння масовою свідомістю.

Матеріальна культура – сукупність усіх матеріальних цінностей, створених певною культурою, її уречевлена складова.

Мініатюри – ілюстрації до рукописних книг. Композиції цих ілюс­трацій були гармонійними, пози і рухи персонажів легкі, неви­мушені, старанно вимальовувався орнамент.

Містерія (від грецьк. – таїнство) – духовна драма в середньовічній Європі, яка брала свої сюжети зі Святого Писання.

Міф – оповідь, яка передає уявлення давніх народів про походження світу, явищ природи, про богів та легендарних героїв; виникає у всіх народів на ранній стадії розвитку для пояснення явищ природи.

Міфологія – форма суспільної свідомості, що несе в собі узагальне­не та водночас персоніфіковане уявлення народів про світ ре­чей та явищ. Відзначається нерозчленованістю світу реаль­ності та уяви і реалізується в ритуалах і магії.

Модерн (франц. – найновіший, сучасний) – формалістичний напрям образотворчого та прикладного мистецтва кін­ця XIX — початку XX ст., що протиставляється мистецтву ми­нулого.

Модернізм (від фран. – новітній, сучасний) – загальна назва течій у мистецтві й літературі ХХ ст., яким властиві заперечення реалізму, суб’єктивізм у художній творчості, пошуки нових мистецьких форм.

Мозаїка – сюжетні чи орнаментні композиції, зроблені з природно­го кольорового каменю, смальти, керамічної плитки. Мозаїка, а також фрески належать до монументального живопису.

Народна драма – поширені у ХVІІІ – ХХ ст. самодіяльні вистави, в основі яких сюжети і тексти усної фольклорної традиції, що розігрувалися згідно з установленим  каноном.

Націоналізм – політичний принцип, згідно з яким політична і національна спільнота мають збігатися. Інакше кажучи, нація повинна  мати власну державу – ось головний зміст націоналізму як політичного принципу.

Національна культура – це сукупність символів, вірувань переконань цінностей, норм поведінки, які характеризують духовне життя певної нації.

Образотворче мистецтво – живопис, графіка, скульптура.

Оранта – у ранньому церковному малярстві зображення людської фігури з молитовно розпростертими і піднятими вгору руками, пізніше – тип образу Богоматері.

Орнамент – оздоблювальний візерунок, побудований на ритмічно­му повторенні геометричних, рослинних та ін. елементів (жи­вописний, графічний, скульптурний), розташованих симетрич­но один одному.

Офорт – вид гравюри; малюнок вишкрябується гравірувальною голкою у шарі лаку, що покриває поверхню металевої пласти­ни, після чого прошкрябані місця протравлюються кислотою. Зображення відбивається з пластини, витравлені місця якої за­повнені фарбою.

Пантеон – група богів, що належать до певної релігії або міфології.

Перун – головний бог у язичників.

Плінфа (від грецьк. –  цеглина) – широка і тонка випале­на цегла великого формату, яку застосовували в будівництві у Візантії та у Х–ХІІІ ст. у Київській Русі.

Полемічна література – церковно-теологічна і публіцистична літе­ратура ХVІ–ХVІІ ст. в Україні та Білорусі, яка спрямовувалася проти спроб інших конфесій поширити свій вплив на право­славне населення. Була важливою зброєю в боротьбі за соціальне і національне визволення народу, яскравим явищем української культури.

Поп-арт (від англ. – популярне, за­гальнодоступне мистецтво, яке справляє шокуючий вплив) – течія в авангардистському мистецтві (форма модернізму) кінця 1950 –1960 рр., яка проповідує використання предметів масово­го споживання як творів мистецтва і в якій образотворча творчість представлена композиціями з реальних предметів. Складовими частинами твору поп-арту можуть бути ма­некени, частини машин, опудала, афіші, недокурки.

Поп-музика – поняття, яке охоплює різноманітні стилі та жанри, пе­реважно розважальної естрадної музики. На Заході з 1950 р. під цим терміном прийнято розуміти музичні стилі, що постійно змінюються і грунтуються на використанні електрогітар та інших музичних інструментів, що посилюють звук.

Постімпресіонізм – один із су­часних напрямів в архітектурі та мистецтві кінця XIX – початку XX ст., що протиставив себе модернізмові й претендує на його заміну. Для постімпресіонізму характерний взаємовплив різних течій та індивідуальних творчих систем. Постмо­дернізм орієнтується на буденні смаки, погляди й настрої масо­вої свідомості.

«Просвіти» – самодіяльні національно-культурні, економічні та освітні українські товариства, які існували як у Східній, так і в Західній Україні у 1868–1939 рр.

Просвітництво – ідейний і громадський рух в країнах Європи, що стали на шлях капіталістичного розвитку, охоплює період ХVІІ–XVІІІ ст. Його представники прагнули перебудувати всі суспільні відносини на основі розуму, рівності, справедливості. Вони планували здійснити таку перебудову шляхом поширення передових ідей, знань, освіти, а також поліпшення морального стану суспільства.

Реалізм (від лат. – суттєвий, дійсний) – у літературі й мистецтві прагнення її представників до правдивого, об’єктивного відображення дійсності, відтворення в їхніх творах типових характерів героїв, які діють за типових обставин.

Релігія – система поглядів, світосприймання і світовідчуття, що передають віру людини в існування Бога і мають зовнішні прояви в поведінці, побуті.

Ритуал – церемонія, дійство здебільшого релігійного призначення, що має символічний характер і забезпечує згуртованість суспільства, відвертає конфлікти та нейтралізує агресивність; більш сувора форма регулювання поведінки, ніж звичай.

«Розстріляне Відродження» – літературно-мистецьке покоління 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і було знищене тоталітарним більшовицьким режимом.

Романський стиль – художній стиль середньовічної Європи, який охоплював у своєму розвитку Х–ХІІ ст.  

Романтизм – ідейно-художній напрям у літературі, мистецтві європейських країн у кінці XVІІІ – на початку ХІХ ст. Романтики ви­ступали проти раціоналістичних догм класицизму, ставили на перший план духовне життя людини. Вони зображали незви­чайні явища та обставини, особливих героїв із сильним харак­тером і пристрастями.  «Незвичайні герої діяли у незвичайних обставинах» – так можна сформулювати основний принцип романтичного мистецтва.

«Руська правда» – перше писемне зведення законів Київської Русі ХІ–ХІІ ст.

Скань (від давньорус. – сукати, звивати) – художні вироби з тонкого золотого, срібного або мідного дроту.

Скоморохи – мандруючі актори, співці, музиканти, іноді виступали і як акробати, і як дресирувальники.

Скрипторії – майстерня при монастирі, в якій працювали переписувачі рукописних книг.

 Смальта – кольорове, непрозоре скло для мозаїчних робіт.

Станкове мистецтво – термін, яким визначають твори образотвор­чого мистецтва, що мають самостійний характер; у живопи­су – картина, в скульптурі – статуя, погруддя. У добу Київської Русі – це ікони.

Стилос – спеціальний інструмент, за допомогою якого на берестяних грамотах видавлювали тексти.

Субкультура – сукупність культурних зразків, тісно пов’язаних із домінантною культурою і у той самий час відмінних від неї. У антропології – група людей у межах більшого суспільства з відмінними стандартами та моделями поведінки.

Супрематизм (від латин. – найвищий) – різновид абстрактного мистецтва, створеного у 1913 р. К. С. Малевичем. Тяжіє до зображення художнього світу в формі найпростіших різнокольорових і різновеликих геометричних фігур (квадрат, коло, трикутник).

Схоластика (від грецьк. – учений, шкільний) – за­гальна назва середньовічної філософії, яка викладалась в тодішніх університетах. Термін став символом розумування, догматизму і беззмістовності, формального знання.  

Сюрреалізм (від франц. – надреалізм) – авангардистський напрямок у художній культурі XX ст., який проголосив зображення сфери несвідомого головною метою мистецтва.

Тотемізм – віра в надприродний зв’язок родової групи людей із представниками тваринного чи рослинного світу, предметами чи явищами природи, віра в те, що ці представники, явища чи предмети є предками їхніх родів.

Традиція – спосіб передачі етнічного досвіду від одного покоління до наступного у вигляді звичаїв, правил поведінки і т. д.

Тривіум – три предмети, що їх вивчали у школах Середньовіччя: гра­матика, риторика, діалектика.

Унія церковна – об’єднання православної та католицької церков під владою Папи Римського.

Фетишизм (від франц. – ідол, талісман) – віра в надприродні властивості матеріальних предметів, як природних, так і зроблених людиною.

Фреска (від італійського – свіжий, сирий) – художнє зоб­раження, що зроблене водяними фарбами на вогкій штукатурці.

Футуризм (від латин. – майбутнє) – загальна назва авангардистських художніх течій 1910-х – початку 20-х років у деяких європейських країнах (Італії, Росії та ін ). Футуристи висували ідеї створення «мистецтва майбутнього», заперечува­ли художні традиції. Вони прагнули насаджувати ідеї ур­банізму, фантастики, знаків і символів.

Храмова архітектура – споруди, пов’язані з релігією, з бого­служінням, із церквою; та, що належить церкві.

Чернь – темно-сірі або чорні зображення на срібних і золотих виро­бах, один із видів ужиткового мистецтва.

Шестидесятники – назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла в культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР у другій половині 1950-х – у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва).

Шкільна драма – вистави, що ставилися у XVII – XVIII ст. учнями Києво-Могилянської колегії, а потім академії та братських шкіл за творами переважно викладачів цих закладів. У них ви­користовувалися релігійні, біблійні та історичні сюжети дидак­тичного характеру

Шоу – в широкому розумінні – масове видовище, один із головних елементів масової культури, який розрахова­ний на психологічний вплив на глядача.

Язичництво – система первісних дохристиянських релігійних віру­вань, поглядів і обрядів. У східних слов’ян набуло форми обо­жнення сил природи, тварин та рослин, а також  людино­подібних істот: русалок, берегинь, рожениць.

Навчальне видання

Історія української культури Конспект лекцій

для студентів спеціальностей 12010001  «Лікувальна справа»,12010003 «Медико-профілактична справа»денної форми навчання

Відповідальний за випуск В. А. Нестеренко

Редактор  Т.Г.Чернишова

Комп’ютерне верстання  Н. В. Лобко

Підписано до друку  24.09.2012. , поз.

Формат 60х84/16. Ум. друк. арк. 9,07. Обл.-вид. арк. 7,69. Тираж       пр. Зам. №        .

Собівартість видання        грн.        коп.

Видавець і виготовлювач

Сумський державний університет,

вул. Римського-Корсакова, 2, м. Суми, 40007

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3062 від 17.12.2007.



загрузка...