загрузка...
 
6.5  Антропний принцип
Повернутись до змісту

6.5  Антропний принцип

Таким чином, еволюційний процес неминуче супроводжується зростанням складності організації і зростанням впорядкованості систем.

Ми вже стикалися з питаннями філософського плану, особливо коли стосувалися космологічних проблем: чому наш світ (Всесвіт) влаштований саме таким чином?

Відповіді на подібного роду питання дає або релігія, або філософія.

Виявилося, що сьогоднішня наука підійшла до межі, що дозволяє задуматися про правомірність наукової постановки таких питань.

Говорячи про еволюцію Всесвіту, іноді доходять до думки про "запланованість" появи в ньому життя, іншими словами, вектор розвитку Всесвіту спрямований саме на появу мислячої істоти.

Виникнення порядку з хаосу, про який сповістили спочатку Чарльз Дарвін, потім Ілля Пригожин, не відбувається на порожньому місці. Природа чи людина повинні підготувати для цього набір умов. Серед них ? достатня кількість високовпорядкованої енергії, необхідний мінімум речовини, що володіє специфічним набором фізичних, біологічних чи навіть інтелектуальних властивостей, причому температура, тиск, агрегатний стан, стислість життя речовини не повинні виходити за певні межі. І найголовніше ? має бути програма самоорганізації. У найпростішому випадку це поодинокий зворотний зв'язок, у більшості ж ? система добре узгоджених сигналів, скорельованих за часом, спрямованістю дії, потужністю керуючого впливу.

Уся відома нам природна і людська історія свідчить про те, що процес еволюції життя єдиний і становить безперервний логічно послідовний ланцюг від Великого Вибуху до можливого ядерного вибуху на планеті Земля. Фізична основа життя підготувала умови для форм живої матерії, ті породили людину з її матеріальною культурою, і на цій основі виникла духовна культура. На одному з етапів розвитку потрібна планетна форма організації речовини для того, щоб не переривався рух від примітивного хаосу до складного порядку. Прорив на рівень думаючої і відчуваючої матерії навряд чи був можливий без умов, створених попереднім розвитком. До необхідних умов, мабуть, потрібно віднести і турботливого вихователя, яким була для нас Гея. Діти думають, що випереджають у своєму розвитку предків і бувають не проти приписати всі заслуги собі. Але досвід суспільного життя швидше стверджує, що рух молодих повертає в бік деградації, якщо не спрямовується колективною мудрістю старшого покоління. Зрозуміло, наше людське самолюбство страждає від необхідності прийняти чиюсь допомогу на шляху сходження. Але чи не буде самолюбство ще більш уражене, якщо ми раптом виявимо, що, всіма засобами виганяючи з нашої свідомості ідею Вищого Розуму, ми непомітно прийшли до віри в Чудо. Чим, якщо не дивом можна назвати здійснення події, ймовірність якого нескінченно близька до нуля? Ця подія ? наша поява у Всесвіті.

Думка про ймовірність або неймовірність виникнення цивілізації оформив у вигляді антропного принципу астрофізик Брендон Картер. Принцип свідчить, що у світі, влаштованому по-іншому, ніж наш, просто нікому побачити, що такий світ є. Оскільки дослідів, поставлених у Всесвіті, неймовірно багато, в якомусь одному або небагатьох випадках він міг закінчитися створенням розумної істоти. Однак, вдивившись у безодню, що розділяє нескінченно великий, позбавлений думки Космос і нескінченно малу мислячу піщинку, нашу Землю, автор антропного принципу здригнувся і назвав його слабким варіантом принципу. На противагу йому Картер сформулював сильний антропний принцип, згідно з яким «Всесвіт повинен бути таким, щоб у ньому на деякій стадії еволюції міг існувати спостерігач». Тим самим наука зробила крок назустріч побудованому за планом осмисленому Світу, в якому не відчувають себе самотніми розумні планети, такі як наша Земля.

Друге твердження викликало шквал суперечок у пресі та на спеціально скликаних конференціях, розділило вчений світ на прихильників і противників тези Б. Картера.

Зараз мова йде навіть не про народження життя в єдиному Всесвіті, заповненому безліччю невиграшних квитків. Останніми десятиліттями ми усвідомили тонку узгодженість світових констант ? величини елементарного електричного заряду, маси електрона, гравітаційної сталої, сталої Планка і швидкості світла у вакуумі. Сюди можна додати показники нелінійності в ньютоновому рівнянні сили тяжіння і рівнянні електростатичного поля; при інших показниках ступеня ми замість колових та еліптичних орбіт планет і електронів отримаємо, наприклад, параболічні орбіти. Звідси випливає, що, припускаючи випадковість виникнення життя, ми повинні допустити існування, крім нашого, незліченних всесвітів з іншими наборами констант. Цим «невдахам» спочатку, за визначенням, не світить появи життя.

Таким чином, сьогодні вчені дають два формулювання антропного принципу (АП):

Слабкий АП: "Наш стан у Всесвіті з необхідністю є привілейованим у тому розумінні, що він має бути сумісним із нашим існуванням як спостерігачів".

Сильний АП: "Всесвіт (і, отже, фундаментальні параметри, від яких він залежить) повинен бути таким, щоб у ньому на деякому етапі еволюції допускалося існування спостерігачів".



загрузка...