загрузка...
 
Питання 2. Закон пропозиції
Повернутись до змісту

Питання 2. Закон пропозиції

Крива пропозиції, аналогічна до тієї, що показана на рис. 5-1, описує картину пропозиції на даному товарному ринку, тобто залежність між:

1) ціною товару;

2) обсягами його виробництва (поставок у торгівлю), можливими при різних рівнях цін.

Крива пропозиції дає можливість відповісти на 2 запитання:

1) якою буде величина пропозиції при різних рівнях цін;

2) як зміниться величина пропозиції при зміні ціни?

Припустимо, що ринок характеризується незмінністю всіх чинників, окрім ціни. Тоді, як свідчить досвід, зростання цін викликатиме збільшення кількості товарів, що виготовляються (пропонованих до продажу), а зниження цін – зменшення цієї кількості. Таку закономірність поведінки виробників (продавців) на ринках більшості товарів економісти називають законом пропозиції.

Закон пропозиції – підвищення цін, як правило, веде до зростання величини пропозиції, а зниження цін – до її зменшення (за інших однакових умов).

Вивчення практики комерційних фірм дає підстави вважати основними чинниками формування пропозиції:

– ціни факторів виробництва, використовуваних для виготовлення даного товару при існуючій технології;

– технологію, тобто способи створення товару або організації надання послуги.

Фінансовий стан фірми визначається тим, скільки вона витрачає на виготовлення своїх товарів і скільки одержує за них на ринку. Якщо сума, одержана від продажів (виручка), більше суми витрат на виробництво, то фірма не тільки зуміє повністю відшкодувати ці витрати, але й одержить прибуток.

Прибуток – різниця між виручкою від продажів товарів або послуг і витратами, необхідними для виробництва і організації продажу цих товарів і послуг.

Оскільки саме отримання прибутку є мотивом для створення і розвитку фірм, власник фірми, вибираючи свою комерційну політику (а отже, визначаючи величину своєї ринкової пропозиції), насамперед з’ясовує: скільки вигідно виробляти, щоб при витратах, що склалися, і існуючій ринковій ціні одержати найбільший прибуток.

Таким чином, найважливіший (хоча і не єдиний) чинник формування пропозиції – витрати на виробництво товарів. Вони утворюють нижню межу ціни.

Проте витрати за своєю природою неоднакові. Всі види витрат можливо розбити на дві категорії:

1) постійні витрати; 2) змінні витрати.

Постійні витрати – це ті витрати, які залишаються одними і тими ж при невеликих змінах обсягів виробництва товарів або послуг.

До постійних витрат відносять, наприклад, орендну плату за приміщення, витрати, пов'язані з використанням устаткування, виплати для погашення раніше одержаних позик, а також будь-які адміністративні й інші накладні витрати.

Інакше поводяться змінні витрати.

Змінні витрати – це ті витрати, які можна змінити в короткостроковому періоді, і тому вони зростають (скорочуються) при будь-якому збільшенні (зменшенні) обсягів виробництва.

У цю категорію входять витрати на матеріали, енергію, комплектуючі вироби, заробітну плату.

Рішення фірм про основу встановлення цін на свої товари та масштаби виробництва товарів або послуг ухвалюються на підставі вивчення закономірностей змін середніх і граничних (маржинальних) витрат фірми.

Середні витрати – витрати на виготовлення одиниці продукції, одержувані діленням загальної суми витрат за певний період часу на кількість виготовленої за цей період часу продукції.

Граничні (маржинальні) витрати – величина, на яку зростає величина загальних витрат фірми при збільшенні кількості виробів,  що випускаються, на одиницю.

Закон спадної граничної продуктивності факторів виробництва: якщо фірма нарощує обсяг використання тільки деяких або одного з факторів виробництва, то приріст випуску, що приносять додаткові обсяги цих факторів, врешті-решт почне знижуватися.

Наприклад, фірма може збільшити обсяг використання праці і сировини, але обсяг використання капіталу (устаткування) залишити на тому самому рівні. Тоді додатково наймані працівники не зможуть повністю реалізувати свої здібності і досягти тієї ж продуктивності праці, що у раніше найманих їх колег. Цьому перешкодять обмежені технічні можливості існуючого капіталу.

Збільшення масштабів виробництва завжди вимагає ретельного обґрунтування, щоб не перейти ту межу, за якою граничні витрати на виробництво додаткової одиниці товару будуть дорівнювати виручці від її продажу і прибуток стане нульовим. Якщо економічна ситуація складається саме таким чином, то фірмі варто припинити нарощування випуску товарів, поки вона не знайде способу або знизити граничні витрати на їх виготовлення, або добитися продажу своїх товарів за вищою ціною.



загрузка...