СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ДОСЛІДЖЕННЯ СУБАРАХНОЇДАЛЬНОГО ПРОСТОРУ ТА ШЛУНОЧКОВОЇ СИСТЕМИ МОЗКУ
Пневмоенцефалографія (ПЕГ) та вентрикулографія. Контрастні методи дослідження лікворної системи головного мозку раніше широко застосовувалися в неврологічній і нейрохірургічній клініці, але впровадження в практику щадних неінвазивних досліджень (УЗЕГ, КТ, ЯМРТ) поступово витіснило їх із плану обстеження хворих.
ПЕГ дозволяла отримати важливу інформацію про стан субарахноїдального простору, шлуночкової системи і лікворних цистерн. Вона давала можливість встановити поширеність і ступінь вираженості анатомічних змін мозку, а також судити про лікворообіг, процеси продукції і всмоктування ЦСР.
Показаннями до ПЕГ були: підозра на наявність об'ємного внутрішньочерепного процесу за відсутності симптомів підвищення ВЧТ і дислокації мозку, церебральний арахноїдит, гідроцефалія, епілепсія, ЧМТ і запальні захворювання мозку. Вона допомагала діагностувати атрофію головного мозку, спайкові процеси в мозкових оболонках.
Сутність методики ПЕГ полягала у виведенні ліквору (близько 40 мл) і введенні 80-100 мл повітря. При деяких захворюваннях (церебральний арахноїдит, епендиміт) контролювалася швидкість резорбції повітря з лікворних шляхів, яка в нормі закінчувалася через 3-4 доби. Подовження часу розсмоктування (до 8-10 діб) може бути обумовлене органічними змінами ліквороносних шляхів і зазвичай супроводжуватися порушенням резорбції ЦСР.
Мієлографія на цей час практично не застосовується в неврологічній і нейрохірургічній клініках. Розрізняють пневмомієлографію (ПМГ) та мієлографію з контрастними речовинами (водорозчинними та масляними йодовмісними).
У неврологічній практиці частіше застосовувалася ПМГ. Показаннями до ПМГ були необхідність отримання додаткових даних при діагностиці патологічних процесів, що призводять до компресії, деформації й атрофії спинного мозку, а також зміни спінального субарахноїдального простору. ПМГ застосовувалася при підозрі на спінальну пухлину, для діагностики спінального арахноїдиту, уточнення стану підпавутинового простору при травмах хребта і спинного мозку, при сирінгомієлії та інших захворюваннях і пороках розвитку спинного мозку.
Ультразвукова енцефалографія (УЗЕГ) є цінним неінвазивним методом дослідження, що практично не має протипоказань. Особливо широкого поширення в нейрохірургічній і неврологічній клініці набув метод одновимірної УЗЕГ. Суть методу полягає у спрямуванні ультразвукових імпульсів (зазвичай частотою 2 МГц) у порожнину черепа. Розрізняють початковий, кінцевий ехо-комплекси, що виникають унаслідок віддзеркалення ультразвука від кісток черепа, та серединний ехо-комплекс (М-ехо). У формуванні останнього беруть участь епіфіз, III шлуночок, нижня частина серпа великого мозку та повздовжня щілина великого мозку. Найбільш точною УЗЕГ ознакою є зсув М-еха понад 1,5-2 мм, яка з урахуванням клінічної картини захворювання свідчить про осередковий характер патологічного процесу.
Разом із цим УЗЕГ дозволяє отримати певну інформацію про стан шлуночкової системи мозку (ехо-вентрикулометрія). Найчіткіше виявляється гіпертензивно-гідроцефальний синдром. Типовою ознакою ВЧГ є виникнення двозубцевого, багатопікового або розщепленого варіанта М-еха з розширеною основою. ВЧГ закономірно виявляється в розширенні III шлуночка, що дозволяє використовувати УЗЕГ при підозрі на порушення ліквородинаміки головного мозку при різних патологічних процесах.
Метод двовимірної УЗЕГ (ультразвукової томографії) дозволяє безпосередньо спостерігати контури шлуночкової системи. В його основі лежить просторове переміщення ультразвукового променя й отримання картини УЗЕГ, що складається з сукупності одновимірних відображень у вигляді сигналів, що світяться, в напрямку зондуючого пучка на екрані осцилографа з тривалим післясвіченням.
Метод комп'ютерної томографії вперше був використаний для дослідження головного мозку J. Ambrose (1973). Надалі були створені апарати для КТ усього тіла, зокрема хребта і спинного мозку, а також пози- тронна емісійна система томографії. Будучи принципово новим методом, КТ мала і, очевидно, робитиме в майбутньому дуже істотний вплив на вдосконалення діагностики, терапії, уточнення прогнозу при багатьох захворюваннях нервової системи.
Метод ґрунтується на вимірюванні коефіцієнтів поглинання рентгенівських променів різними тканинами організму, зокрема структурними елементами головного і спинного мозку. Детекторами є кристали натрію йодиду, інтенсивність свічення яких пропорційна енергії непоглиненого рентгенівського випромінювання. Показники поглинання обчислюються комп’ютером з формуванням зображення.
Оцінка результатів дослідження проводиться візуально або кількісно за цифровими показниками ступеня поглинання Завдяки високій роздільній здатності метод КТ дозволяє розрізняти тканини, якщо вони відрізняються одна від одної за щільністю на 0,5 %. Найвищим коефіцієнтом поглинання володіє кістка (білі ділянки на томограммах). Щільність ліквору в шлуночковій системі мозку становить близько 0 (темні ділянки). Значення коефіцієнта щільності кори головного мозку вищі, ніж білої речовини. У разі відмінності щільності патологічно змінених тканин на KT фіксуються патологічні осередки.
KT та ЯМРТ мають широкі можливості для дослідження лікворних шляхів. На томограмах можна спостерігати нормальну та патологічну картину шлуночкової системи (бічні, III і IV шлуночки), деякі цистерни мозку. Можна отримати свідчення про ступінь розширення різних ділянок лікворної системи, про динаміку розвитку гідроцефалії при запальних й інших захворюваннях.
Методи дуже цінні для діагностики внутрішньошлуночкових пухлин, крововиливів. При призначенні КТ та ЯМРТ з діагностичною метою неодмінно слід ураховувати клінічну картини захворювання, у сумнівних випадках додатково використовувати контрастування. Останніми роками дані методики широко застосовуються при дослідженні хребта і спинного мозку, зокрема при процесах, що звужують субарахноїдальний простір (пухлини й ін.).
Таким чином, КТ та ЯМРТ є цінними, дуже інформативними методами дослідження лікворопровідних шляхів, особливо шлуночкової системи головного мозку.
У перспективі набуде поширення позитронна емісійна томографія, яка, головним чином, доцільна для дослідження мозкового кровообігу, оскільки дозволяє вимірювати церебральний кровотік і регіонарну перфузію, але також може бути застосована для визначення порушення проникності ГЕБ, дослідження місцевого метаболізму глюкози й інших речовин у мозку.