4.3 Види організації систем міжбанківських розрахунків
Системи міжбанківських розрахунків призначені для здійснення платіжних транзакцій між банками, що зумовлені виконанням платежів клієнтів банків або власних зобов'язань одного банку перед іншим. Системи міжбанківських розрахунків різних країн можуть значно відрізнятися. У світі не існує єдиної платіжної моделі, але існують загальні принципи побудови платіжної системи.
Залежно від характеру стосунків між учасниками платіжного процесу розрізняють два основних методи здійснення розрахунків:
з використанням двосторонніх кореспондентських рахунків;
з використанням рахунків у центральному банку, який відіграє роль посередника у розрахунках.
За повнотою здійснення міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків:
систему міжбанківських розрахунків на чистій основі, або нетто-систему ;
систему міжбанківських розрахунків на валовій основ,і або брутто-систему.
Механізм розрахунків на чистій основі використовується з метою скорочення потреби в коштах та спрощення порядку обміну платіжними документами і заснований на принципах взаємозаліку - клірингу.
Кліринг - процедура періодичного взаємозаліку за зобов'язаннями учасників розрахунків певної платіжної системи, що включає процес отримання, сортування та розподілу розрахункових документів кожного учасника розрахунків, а також визначення остаточного розрахункового сальдо. За цим механізмом розрахунки і документи не проводяться в реальному часі, а накопичуються протягом певного часу. Розрахунки здійснюються на чистій основі, тобто залік дебіторської та кредиторської заборгованості проводиться у визначений час у кліринговій палаті, яка на кінець дня проводить розрахунки залишку кожного банку, що бере участь у взаємозаліку з урахуванням всіх відправлених та отриманих платежів, виконанням проведення на суму чистого залишку. Якщо по банку отримано дебетове сальдо, то банк має погасити заборгованість шляхом перерахування в клірингову палату відповідної суми. У кінці всіх розрахунків сума взаємних зобов'язань банків має бути нульовою.
Таким чином, нетто-система забезпечує накопичення певного обсягу платіжних повідомлень, після чого виконується підрахунок чистої нетто-позиції кожного з банків-учасників, що називається неттингом. Тобто за платіжними документами, що стосуються одного учасника, вираховується різниця між сумами коштів, які цей банк отримує, та коштами, які він сплачує, і ця різниця може бути як дебетовою, так і кредитовою. Саме ці чисті нетто-позиції відображаються потім на рахунках банків-учасників.
Механізм розрахунків на валовій основі передбачає розрахунок за кожним платіжним документом, тобто за кожною транзакцією окремо. Система на валовій основі виконує розрахунки в реальному часі, відразу при отриманні документа, і використовує кореспондентські рахунки, що відкриті банкам у розрахунковій палаті.
Кореспондентські відносини з відкриттям кореспондентського рахунку - це договірні відносини між банками, метою яких є здійснення платежів, розрахунків та надання інших банківських послуг за взаємними дорученнями. За системою на валовій основі платежі виконуються лише в межах наявних коштів на коррахунку банку. СЕП НБУ функціонує за системою "брутто".
Кореспондентський рахунок - це рахунок, який відкривається банку (філії) для обліку коштів та проведення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеного договору.
Кореспондентський рахунок ЛОРО - кореспондентський рахунок, який відкриває комерційний банк банку-кореспонденту в себе та за яким комерційний банк здійснює операції списання і зарахування коштів згідно з чинним законодавством України та укладеним договором. Відповідно у банку-кореспондента цей рахунок є кореспондентським рахунком НОСТРО.
Консолідований кореспондентський рахунок - об'єднання коштів комерційного банку та його філій (або певної кількості філій) на кореспондентському рахунку, відкритому в територіальному управлінні Національного банку України з метою роботи банку (філії) в СЕП за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.
Залежно від того, хто є власником системи міжбанківських розрахунків, діють дві системи:
система, якою центральний банк володіє, яку він обслуговує і в якій виконує розрахунки;
система, що є власністю структур приватного сектору (банківських асоціацій або клірингових палат) і в якій центральному банку відводиться роль агента з кінцевих розрахунків.
Залежно від режиму функціонування кореспондентського рахунку розрізняють дві системи міжбанківських розрахунків:
система розрахунків з наданням банком, який веде кореспондентський рахунок, кредиту-овердрафту;
система розрахунків без надання банком, який веде кореспондентський рахунок, кредиту-овердрафту, тобто платежі здійснюються у межах залишків коштів на кореспондентському рахунку.
Згідно з нормативними актами Національного банку міжбанківські розрахунки на території України можуть здійснюватися:
через систему електронних платежів Національного банку України;
внутрішньобанківську платіжну систему;
через прямі кореспондентські відносини між банками (за наявності дозволу регіонального управління НБУ за місцем відкриття кореспондентського рахунку).