Питання про те, що є право, в чому його сутність, традиційно розглядається в теоретичній юриспруденції як основне. Але, як було відзначено, з часом розуміння права змінювалося. Так, для Аристотеля право — це політична справедливість, для учених середньовіччя — божественне встановлення, для Ж.-Ж. Руссо — загальна воля, Р. Ієринга — захищений інтерес, Л.Петражицького — імперативно-атрибутивні емоції, для представників юридичного позитивізму право — це встановлення, наказ держави тощо.
У книзі "Критика чистого розуму" І. Кант відзначив, що сутність права може бути збагненна тільки філософським розумом. Він відзначив ряд істотних якостей права: воно стосується лише зовнішніх, і до того ж практичних відносин між людьми (а не помислів, бажань); за допомогою права дії однієї особи сполучаються з діями інших осіб; право — взаємний примус, що охороняє загальну волю.
Отже, яка ж сутність права? Сутністю будь-якого предмета, явища філософія вважає сукупність найбільш важливих, вирішальних, стійких властивостей і відносин, що складають їхню основу, виявляють природу і виражають найнеобхідніші, найглибинніші властивості предмета, явища, якими визначаються всі їхні інші властивості й ознаки.
Сутність права — це головна, внутрішня, стійка основа права, що відображає його природу і призначення в суспільстві.
Право має регулятивну природу, його суспільне призначення — регулювати (тобто впорядковувати) суспільні відносини. Право має загальносоціальну сутність, служить інтересам всього суспільства, забезпечує організованість, впорядкованість, стабільність і розвиток соціальних зв'язків. Право — це спосіб стабілізації і відтворення суспільних відносин. Таким чином, право має регулятивну загальносоціальну сутність, що виражає стабілізацію й упорядкування суспільних відносин шляхом узгодження поведінки їхніх учасників.
Універсальне визначення поняття права є дуже важливим у теоретичному і практичному плані, адже в юридичній науці вироблено багато визначень права, які відрізняються залежно від того, що саме в правових явищах визначається як найсуттєвіше. Найприйнятнішим у теоретичному і практичному плані є такі визначення права:
Право — це загальнообов'язкова формально виражена система регулювання суспільних відносин, встановлена і забезпечена державою, обумовлена рівнем розвитку суспільства.
Визначення права як системи регулювання суспільних відносин (а не лише як системи правових норм) підкреслює загальнорегулятивну природу не лише норм, а й правових принципів, природних прав людини, не обмежується виключно самими нормами.
Праву притаманні ознаки, що характеризують його як специфічну систему регулювання суспільних відносин. Розглянемо їх.
1 Нормативність. Право має нормативний характер: права й обов'язки, якими володіє кожна людина чи юридична особа, не довільні, а чітко визначені правовими нормами. Нормативність означає, що право представлене нормами — правилами поведінки, що визначають права й обов'язки учасників регульованих відносин, їхню відповідальність. Правила поведінки, закріплені у правових нормах, спрямовані на майбутню поведінку. Право за допомогою юридичних норм кожному громадянину й організації несе інформацію про те, які дії можливі, які заборонені, а які необхідні.
2 Формальна визначеність. Норми права офіційно закріплюються в нормативних актах та інших письмових джерелах, що підлягають однаковому тлумаченню і виконанню. Держава надає форми правовому змісту.
Варто помітити, що формальна визначеність певною мірою властива й іншим нормативним системам. Так, корпоративні норми закріплюються у статутах, релігійні норми-заповіді формулюються у священних книгах. Однак у наведених випадках форма відповідних правил надається не державою, а іншими організаціями (суспільними, релігійними). Держава на відміну від них надає праву загальнообов'язкового офіційного значення, зводячи право в закон.
3 Загальнообов'язковість права виявляється в тому, що всі члени суспільства повинні обов'язково виконувати вимоги, які містяться в нормах права. Загальнообов'язковість повинна поширюватись не лише на громадян, їх об'єднання, посадових і службових осій, але й на державу в цілому: у правовій державі сама держава додержується принципу загальнообов'язковості права. Правові настанови обов'язкові для усіх, кому вони адресовані.
4 Забезпеченість можливістю державного примусу. Це специфічна ознака права, що відрізняє його від інших засобів соціального регулювання: моралі, звичаїв, корпоративних норм та ін. Держава, що має монополію на здійснення примусу, являє собою необхідний зовнішній фактор існування і функціонування права. Історично право виникло і розвивалося у взаємодії з державою, спочатку виконуючи головним чином охоронну функцію. Саме держава надає праву його властивостей: стабільності, формальної визначеності, загальнообов'язковості.
5 Свідомо-вольовий характер права. Право — прояв волі та свідомості людей. Інтелектуальна сторона права полягає в тому, що воно є формою відображення соціальних закономірностей і суспільних відносин — предмета правового регулювання. У праві виражаються потреби, інтереси, цілі суспільства, окремих осіб і організацій. Право виражає соціальний компроміс на засадах справедливості й розуму. Право є проявом не тільки інтелекту, але й волі людей, бо в ньому визначається їхня майбутня поведінка, за його допомогою реалізуються інтереси і потреби, досягаються намічені цілі. Право регулює лише ту поведінку людей, яка має усвідомлений характер і пов'язана з волевиявленням людини.
6 Системність. Право являє собою складне системне утворення. Норми права являють собою не просту сукупність, суму, а систему, якій притаманні внутрішня погодженість, упорядкованість, взаємозв'язки складових елементів. Первинним елементом системи права є правові норми, що поєднуються у більші утворення — інститути права і правові галузі. Це — традиційний погляд на систему права. Але, крім цього, систему права можна розглядати і як розподіл права на публічне і приватне, міжнародне і національне, об'єктивне і суб'єктивне. Крім того, системність притаманна і окремій нормі права.
7 Універсальність — право, здатне регулювати різні за природою суспільні відносини, є універсальним суспільним регулятором.