загрузка...
 
ВИСНОВКИ
Повернутись до змісту

ВИСНОВКИ

Регулювання відносин у сфері релігії здійснюється в Україні на основі міжнародно-правових актів, Конституції України, Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», підзаконних актів. Однак зазначені документи не вичерпують усього комплексу праворегулюючих актів у сфері релігії та релігійних організацій, вимагають від правників, які займаються розробленням та вдосконаленням нормативно-правової бази, захистом прав та інтересів віруючих, релігійних громад, знань з різних галузей права.

Правовий інститут свободи совісті в Україні охоплює такі конституційні норми, як: 1) рівність громадян перед законом незалежно від їхнього ставлення до релігії, рівні права в економічному, політичному, соціальному і культурному житті; 2) використання громадянами прав і свобод таким чином, щоб їх реалізація не перешкоджала інтересам суспільства і держави, правам інших громадян; 3) здійснення прав і свобод у нерозривній єдності з виконанням громадянином своїх обов’язків [65]. По-суті, йдеться про розширене трактування свободи совісті як свободи світогляду, і в цьому зв’язку доречно наголосити на відповідності зазначених конституційних норм міжнародним нормам захисту прав людини.

Поряд із цим в Україні відчутними є прогалини в нормуванні діяльності релігійних організацій, не вирішеною залишається проблема подолання негативних наслідків політики націоналізації церковного майна. Так, зокрема, у рекомендації ПАРЕ від 24 квітня 2002 р., № 556 (2002) йдеться про всю власність, що належала церкві на момент її націоналізації, а законодавство України передбачає повернення тільки культових будівель і майна, що суттєво відрізняє реституцію за західними стандартами від квазіреституції в Україні. У нормативно-правових актах України не передбачено ніякої відповідальності за порушення права релігійних організацій на реституцію.

Неврегульованість норм права ускладнюється невизначеністю статусу церкви як соціального та правового інституту, відсутністю чіткого трактування юридичних термінів, якими оперує законодавство України про свободу совісті та релігійні організації.

Проблематичним залишається розв’язання питання про повернення у власність релігійним організаціям культових будівель та майна, що є власністю громадських або інших недержавних організацій. Держава не може вимагати у власника навіть передачі у користування такого майна. Права, що виникають із права власності громадських або інших недержавних організацій, можуть регулюватися тільки на договірних засадах між власником та релігійною організацією. Окрім того, залишається відкритим питання про можливість повернення культового майна, що було вивезено за межі України, знаходиться у приватних колекціях тощо.

Отже, стан розвитку законодавства України про свободу совісті та релігійні організації вимагає здійснення заходів з його вдосконалення. Україна як цивілізована європейська держава, що входить до складу міжнародних і регіональних організацій, покликаних захищати права і свободи людини та громадянина, зобов’язана узгодити своє законодавство з міжнародними стандартами.



загрузка...