Шлункова кровотеча є одним із найбільш поширених та небезпечних загострень виразкової хвороби. Слід пам’ятати, що частіше кровоточать виразки дванадцятипалої кишки, ніж шлункові. Приховані (окультні) невеликі кровотечі клінічно не виявляються, підозрою для цього є позитивна реакція на приховану кров у калі (реакція Грегерсена, Вебера). Кардинальними ознаками гастродуоденальної кровотечі (крововтрата більш ніж 300-400 мл) є блювота «кавовою гущею», яка характерна для виразки шлунку чи рясний дьогтьоподібний стілець – мелена, яка є симптомом майже у 90% випадків дуоденальної кровотечі. Серед інших ознак можуть спостерігатись загальна слабкість, «мерехтіння метеликів» перед очима, запаморочення, відчуття серцебиття, шум у вухах, непритомність, прояв яких залежить від об’єму кровотечі. Ці ознаки можуть з’являтись раніше за, блювоту кров’ю чи мелена. Характерним є симптом Бергмана – зникнення болю в животі, який турбував раніше, одразу після початку кровотечі. Характерними ознаками є блювота шлунковим вмістом типу "кавової гущі", мелена, наростаюча слабість, тахікардія, зниження артеріального тиску.
Перфорація виразки. Клініка характеризується раптовим ("кинджальним") болем в епігастрії, дошкоподібною напругою м’язів передньої черевної стінки, розвитком колаптоїдного стану (блідість шкіряних покровів і брадикардія) і перитоніту (позитивний симптом Щьоткіна-Блюмберга), зникнення печінкової тупості. Перитоніт розвивається через 6-8 год. Підтвердження діагнозу можливо рентгенологічним виявленням вільного газу в черевній порожнині та за даними ендоскопічного дослідження.
Пенетрація. Виразка задньої та бокової стінок цибулі дванадцятипалої кишки та пістбульбарні виразки частіше пенетрують у голівку підшлункової залози та печінку, рідше – в товсту кишку чи її брижу, виразки шлунку – в малий сальник та тіло підшлункової залози. Запідозрити пенетрацію можливо по утяжченню проявів чи зміні клінічної картини перебігу.
З’являються симптоми ураження органів, що залучені до пенетрації, біль підсилюється та стає постійним, втрачається зв’язок із вживанням їжі, не купується антацидами та спазмолітинами, іррадіює в спину чи поперекову ділянку, вліво чи стаю оперізуючими. Діагноз підтверджується появою лабораторних ознак запалення (підвищення рівню лейкоцитів, збільшення ШОЕ), підвищенням температури тіла до субфебрильних цифр, іноді пальпацією запального інфільтрату, рентгенологічно й ендоскопічно.
Стеноз пілоруса. Виникає, як правило, після рубцювання виразок, розташованих у пілоричному каналі. У компенсованій стадії стенозу під впливом лікування прохідність пілорусу та евакуація їжі поступово поновлюється. При субкомпенсованому стенозі у клінічній картині на перше місце виходять часті упорні блювання їжею, вживаною напередодні, відчуття тягаря та переповнення в епігастральній ділянці після їжі, прогресивне схуднення хворого, відрижку тухлим. При рентгенологічному дослідженні контраст у шлунку затримується дальше 6 годин. при декомпенсованому стенозі блювання та біль стають постійними, наростає винаження, при пальпації живота в епігастрії виявляють "шум плеску", помітною стає перистальтика шлунка.
Малігнізація проявляється втратою періодичності й сезонності загострень, а також постійністю болю, прогресуючим зниженням секреторної функції шлунка, анемією, збільшенням ШОЕ, кахексією хворих.
Перивісцерит (перигастрит, перидуоденіт). Характеризується спайковим процесом між шлунком (дванадцятипалою кишкою) і сусідніми органами. Клінічно проявляється інтенсивнішим болем, що посилюється після приймання їжі, при фізичних навантаженнях і струшуваннях тіла, іноді - підвищенням температури до субфебрильних цифр і збільшенням ШОЕ. Рентгенологічно й ендоскопічно при перивісцериті визначається деформація шлунка і дванадцятипалої кишки із обмеженням рухливості цих органів.
Диференційну діагностику виразкової хвороби проводять із раком шлунка, захворюваннями жовчних шляхів, хронічним панкреатитом, симптоматичними виразками, абдомінальною формою інфаркту міокарда.