загрузка...
 
Трудовий потенціал людини; Праця як єдиний нервово-м’язовий процес; Зміст праці. Особливості фізичної, розумової, та сенсорно-напруженої праці; Фізіологія і психологія праці - Крушельницька Я.В.
Повернутись до змісту

Трудовий потенціал людини

Мета трудової діяльності реалізується в результатах праці, які можуть збігатися або не збігатися з метою, тобто образом, моделлю. Тому ефективність праці оцінюється параметрами результатів — кількісними і якісними показниками. Найважливішими з них є продуктивність, якість, надійність, які великою мірою залежать від трудового потенціалу працівника.

Трудовий потенціал людини характеризується її працездатністю, рівнем освіти й професійно-кваліфікаційної підготовки, знаннями, навичками, здібностями, ставленням до праці, ініціативністю, активністю, організованістю, мобільністю.

Потенціальні ресурси працівника включаються в дію не автоматично, а свідомо регулюються самою людиною. Ця регуляція здійснюється її поглядами, переконаннями, настановами, мотивами, інтересами, які формують трудову концепцію. Саме трудові концепції є підгрунтям підвищення конкурентоздатності й мобільності працівників на ринку праці, свідомого вибору професії, сфери діяльності та форми зайнятості (за наймом, індивідуальної трудової, підприємницької, повної, часткової і т. ін.).

Праця як єдиний нервово-м’язовий процес

У процесі праці функціональне напруження людини зумовлюється двома видами навантажень: м’язовими і нервовими. М’язові навантаження виявляються у вигляді динамічних рухів і статичних напружень, а нервові — у вигляді мисленнєвих, емоційних та сенсорних (на органи чуттів) навантажень.

Залежно від співвідношення м’язових і нервових навантажень всі конкретні види праці поділяються на три групи:

  • праця з переважанням м’язових навантажень (фізична);
  • праця з переважанням навантажень на кору головного мозку, пов’язаних із вищими психічними функціями — мисленням, пам’яттю, уявою (розумова);
  • праця з переважанням навантаження на органи чуттів та емоційну сферу (сенсорно-напружена).

Проте з погляду фізіологічного підходу такий поділ є умовним, оскільки будь-яка праця містить усі зазначені компоненти, тобто являє собою єдиний нервово-м’язовий процес.

Зміст праці. Особливості фізичної, розумової, та сенсорно-напруженої праці

Співвідношення витрат м’язової та нервової енергії, виконавських і творчих функцій, механічних дій і операцій мислення у трудовому процесі характеризують зміст праці.

Зміст праці зумовлюється технікою, технологією, організацією виробництва, тобто рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Предмет і зміст праці визначають вимоги до здібностей, спеціальної підготовки, культури працівника та зумовлюють рівень комфорту умов праці, престижність професії, можливості для самоутвердження людини. Тому характеристика праці за її змістом пов’язується також з оцінкою рівня розвитку працівника.

Отже, зміст праці відбиває рівень розвитку речових і особистісних елементів виробничого процесу. Так, застосування простих знарядь праці супроводжувалось приведенням їх у дію за допомогою м’язової сили людини. Це фізична праця, характерною рисою якої є безпосередній контакт людини з предметом праці за порівняно простої програми дій та великого напруження фізичних сил.

При машинному способі обробки предмета праці енергетичні витрати працівника значно зменшуються за рахунок скорочення навантажень на великі м’язові групи. При цьому зростають навантаження на дрібні м’язи, підвищується швидкість і точність рухів, ускладнюється програма дій. Суто виконавські функції доповнюються плануванням, розрахунками, використанням креслень, що висуває вищі вимоги до кваліфікації працівника.

У напівавтоматизованому виробництві функції людини обмежуються простими операціями з обслуговування верстатів, машин (наприклад, штампувальні роботи). Характерною рисою таких робіт є монотонність.

Монотонність є також наслідком конвеєрно-потокової організації виробництва, коли кожний робітник виконує окремий цикл обробки виробів.

Послідовна автоматизація виробничих процесів приводить до того, що основними функціями людини стають спостереження, контроль і регулювання на основі сприймання та переробки інформації. Під час контакту з предметом праці інформація безпосередньо надходить до органів чуттів, а управління знаряддям праці зводиться до моторних дій працівника. За дистанційних форм керування між людиною і машиною містяться пристрої, які передають інформацію про реальний стан виробничого процесу, і пристрої для відповідних дій працівника (оператора). Людина-оператор стає складовою ланкою системи «людина — техніка — середовище». Така праця характеризується великими навантаженнями на органи чуттів, вищі психічні функції — пам’ять і мислення, вимагає напруженої уваги та вольових зусиль. Оскільки працівникові доводиться регулювати й контролювати величезні потоки енергії та інформації, складні системи технологічних процесів, то значно підвищується рівень його відповідальності, що посилює нервово-емоційне напруження. Останнє часто може зумовлюватися тим, що швидкість надходження та обсяги інформації перевищують можливості оператора щодо сприймання, переробки, прийняття і реалізації рішення.

Важливою ознакою розумової праці є те, що предметами й результатами її є не матеріальні речі, а проекти, плани, програми, ідеї, образи, формули, інформація тощо. Її специфіка полягає в тому, що виконавцеві немає потреби інтенсивно використовувати м’язову енергію, а програма його дій складна й динамічна. Розумова праця вимагає напруження уваги, активізації пізнавальних функцій — мислення, пам’яті, уяви. Особливо це характерно для творчої інтелектуальної праці, завданням якої є пошук нового, невідомого. Деякі види розумової праці (праця бухгалтера, коректора, банківського працівника) не спонукають виконавця до нових думок, відкриттів, винаходів, хоча неможливі без напруженої уваги, відповідних знань і вмінь.

Елементи розумової діяльності в різних пропорціях представлені в багатьох видах праці, в тому числі і тих, де застосовуються фізичні зусилля. За ознакою зростання питомої ваги власне розумової діяльності С. О. Косилов класифікує сучасні види праці так [11]:

  • праця перехідної форми, в якій поєднуються елементи розумової і м’язової діяльності (праця верстатників, операторів на нескладних пультах керування);
  • розумова праця, в якій є елементи м’язової роботи, але остання не відіграє вирішальної ролі. Ця робота вимагає напруженої уваги і функцій аналізаторів, використання сформованих навичок (контролери на автоматизованих лініях);
  • розумова праця, пов’язана з напруженим розподілом уваги, вирішенням нових задач, зміною плану роботи (коректори, стенографісти);
  • розумова праця, що вимагає великих знань і творчої діяльності (робота режисерів за пультом керування в студії телебачення, залізничних диспетчерів на великих станціях);
  • розумова праця, спрямована на досягнення віддалених цілей (педагоги, вчителі, конструктори, організатори виробництва та ін.).



загрузка...