загрузка...
 
§ 4. Фонди підприємств: сутність та структура. Кругообіг та обіг фондів, показники їх ефективного використання
Повернутись до змісту

§ 4. Фонди підприємств: сутність та структура. Кругообіг та обіг фондів, показники їх ефективного використання

Для того щоб підприємство (фірма) мало змогу здійснювати той чи інший вид діяльності, виробляти ту чи іншу продукцію (надавати послуги) йому необхідно мати певні ресурси – матеріальні, грошові (фінансові). Такі ресурси отримали назву: в іноземній економічній літературі – “капітал”, у вітчизняній – найчастіше вживається категорія “фонди”. Вживання різних категорій – явище не випадкове, не формальне і потребує, на наш погляд, окремого пояснення.

Категорія “капітал” відбиває відносини експлуатації (привласнення частки вартості, створеної іншою людиною), а саме, коли власник засобів виробництва (він авансує свої чи заємні гроші на придбання цих засобів виробництва), наймає робітників (купує їхню робочу силу), організовує процес виробництва якоїсь продукції (товарів, послуг) і, здійснивши її реалізацію, привласнює додаткову вартість (у вигляді прибутку, доходу), створену найманим робітником. Категорія “фонди”виникла і стала вживатись в умовах командно-адміністративної системи як антипод категорії “капітал”. Це було обумовлено тим, що відповідно до існуючих догм марксизму-ленінізму панування державної (її ще називали “загальнодержавною”) та кооперативно-колгоспної (також фактично одержавленої) форм власності виключають навіть можливість експлуатації, бо кожний робітник (колгоспник) є одночасно і співвласником засобів виробництва, і учасником цього процесу. І тому йому належить вартість усього виробничого продукту, більша частка якого згодом повертається йому у вигляді зарплати і виплат із суспільних фондів споживання, а менша – використовується на утримання державних органів (апарату управління, армії, правоохоронних органів тощо).

Насправді ж це – суцільне ошуканство, бо експлуатація в колишньому СРСР була набагато більшою, ніж в країнах т.з. “загниваючого капіталізму” (частка оплати праці у витратах на виробництво продукції у середньому складала близько 10%, тоді як на Заході – 50% і навіть більше). Левову частку прибуткового продукту привласнювала партійно-радянська номенклатура, значні кошти спрямовувались на утримання і розвиток могутнього військово-промислового комплексу.

Трансформування економічної системи суспільства у напрямку ринкової економіки дозволяє перейти до вживання категорії “капітал”, проте в сучасній економічній літературі, як уже зазначалося, частіше вживається (інерція мислення) категорія “фонди”. Тому, розглядаючи сутність фондів підприємства (фірми), ми маємо всі підстави вважати, що в умовах переходу до ринкової економіки вони набувають ознаки капіталізму.

Отже, фонди (капітал) як економічна категорія ринкової економіки відображає відносини, які складаються на рівні підприємства (фірми) щодо використання ним у процесі виробництва товарів (послуг), відповідних ресурсів (матеріальних, грошових) з метою отримання прибутку (доходу).

Фонди підприємства поділяються на виробничі, які беруть участь, в процесі виробництва, і невиробничі (житлові будинки, їдальні, дитячі та лікувальні заклади, інші об’єкти соціального призначення). Останні виконують специфічну функцію – створюють необхідні умови для відтворення робочої сили (здатності робітників, службовців до праці).

В свою чергу, серед виробничих фондів виділяють:

основні виробничі фонди, які складаються з активної частини (верстати, механізми, прилади, обладнання, транспортні засоби тощо), що бере безпосередню участь у процесі виробництва, і пасивної, що створює відповідні умови для процесу виробництва (промислові будівлі, споруди, конструкції тощо); звичайно, кожний підприємець зацікавлений у тому, щоб частка активних виробничих фондів була якомога більшою, проте її не можна збільшувати занадто, бо це позначиться на умовах виробництва і призведе до погіршення використання активної частини виробничих фондів.

Характерною ознакою основних виробничих фондів є те, що вони, оскільки використовуються тривалий час, переносять свою вартість на вартість виробленої продукції поступово (по частках) в процесі кожного виробничого циклу. Ці відрахування вартості основних виробничих фондів – амортизаційні відрахування – перераховуються на спеціальні рахунки підприємств у банках, і складають його амортизаційний фонд. Кошти такого фонду можуть використовуватись для придбання нової техніки, реконструкції, капітального ремонту, тобто для відшкодування вартості використаних фондів, їх оновлення.

Зношення фондів у процесі їх використання може бути двох видів – фізичне і моральне. Фізичне зношення пов’язане з втратою технічних характеристик фондів. Воно може статися як у результаті використання фондів, так і в результаті їх тривалого невикористання, неналежного зберігання.

Моральне зношення – це зменшення вартості основних фондів незалежно від втрати ними споживчої вартості, технічних характеристик. Моральне зношення може бути в результаті: а) знецінення з часом вартості основних фондів внаслідок зменшення ціни на них через підвищення продуктивності праці і зниження витрат на них; б) появи машин, механізмів нового покоління, більш продуктивних та економічно чистих як наслідок використання досягнень НТП.

оборотні фонди (сировина, матеріали, комплектуючі вироби, джерела енергії тощо), які повністю споживаються протягом кожного виробничого циклу і тому повністю переносять свою вартість на вартість виробничої продукції;

фонди обігу, до яких відносять готову продукцію та грошові кошти підприємств, що знаходяться на їхніх рахунках у банках.

Оборотні фонди і фонди обігу, взяті разом, утворюють обігові кошти підприємства. Вони можуть бути власними і позичковими (придбаними за рахунок кредиту), а також нормативними і понаднормативними. Найбільш ефективний спосіб формування обігових коштів – за рахунок кредитів, але це можливо тоді, коли позичковий процент помірний і підприємцю вигідно використовувати кредитні ресурси банків. Використання для формування обігових коштів власних грошових коштів підприємства значно обмежує його можливості, а іноді робить таке формування неможливим.

Фонди повинні постійно перебувати в русі, бо рух – це єдина можлива умова їх функціонування, використання. В процесі руху фонди проходять три стадії – грошову, виробничу і товарну.

Під час грошової стадії підприємець (підприємство), авансувавши певну кількість грошей (певний капітал), формує фактори виробництва: купує засоби виробництва (речовий фактор) і наймає робочу силу (особовий фактор). Змістом виробничої стадії є сам процес виробництва, під час якого фонди переносять свою вартість на вартість виробленої продукції (основні – частками; оборотні – повністю), а робочою силою створюється нова вартість, в т.ч. додаткова. Під час товарної стадії відбувається процес реалізації виробленої продукції (товарів, послуг), завдяки чому підприємець (підприємство) має можливість за рахунок виручки від реалізації повернути авансований капітал, відшкодувавши витрати на виробництво, і отримати додаткову вартість (прибуток, доходи).

Процес, коли фонди, послідовно змінюючи три стадії руху, повертаються на вихідну позицію, отримав назву “кругообіг”. Так, фонди в грошовій стадії починають свій рух з грошей і закінчують грошима, в товарній – починають з товару і завершують товаром; у виробничій – починають з виробництва і завершують виробництвом. Наприклад, грошова стадія кругообігу виглядатиме так:

Г – гроші виступають як капітал, авансований підприємцем (підприємством) для придбання засобів виробництва і найму робочої сили;

Т – товар, придбаний підприємцем (підприємством), який складається із засобів виробництва (“ЗВ”) та робочої сили (“РС”);

В – процес виробництва, під час якого виробляються товари (надаються послуги);

Т’ – вироблений товар, вартість якого складається не тільки з вартості авансованого капіталу, а й містить знов створену вартість, в т.ч. додаткову;

Г’ – гроші, отримані після реалізації продукції, які також містять не тільки вартість авансованого капіталу, а й додаткову вартість.

Здійснивши реалізацію виробленої продукції (товарів, послуг) підприємець (підприємство) має можливість поповнити процес виробництва і кругообіг фондів (капіталу) буде продовжений.

Кругообіг фондів підприємства, взятий не як окремий акт, а як процес, що періодично повторюється, отримав назву “обіг фондів”. Швидкість обігу виробничих фондів визначається кількістю їх оборотів за рік. Так, якщо кругообіг фондів триває 60 днів, то за рік (360 днів : 60 днів). Природно, що чим більше оборотів зроблять фонди за рік, тим краще, бо прискорення їх обороту дозволить підприємцю (підприємству) при наявності певного капіталу збільшити прибуток.

До факторів, які впливають на швидкість обігу фондів, як правило, відносять:

поліпшення їх використання (зменшення періоду) кругообігу за рахунок використання новітніх технологій, підвищення інтенсивності їх використання тощо;

раціоналізацію структури фондів;

скорочення періоду перебування фондів у товарній формі (прискорення процесу реалізації виробленої продукції) і т.д.

Швидкість обороту фондів – об’єктивний показник їх використання, який відбиває ефективність використання оборотних фондів, обіг коштів.

Щодо визначення ефективності використання основних фондів, то тут використовуються такі показники, як фондовіддача та фондомісткість, бо показник “фондоозброєність” характеризує лише рівень оснащеності праці, а саме величину (у вартісній формі) основних виробничих фондів, які використовує один працівник на тому чи іншому підприємстві.

Фондовіддача обчислюється як відношення вартості виробленої продукції за певний період (як правило, за рік) до середньорічної вартості основних виробничих фондів (щоб визначити середньорічну вартість основних виробничих фондів треба скласти вартість цих фондів на початок та на кінець року і цю суму поділити на два). Фондомісткість – показник, зворотний до попереднього, до фондовіддачі: він обчислюється як відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів до вартості виробленої продукції.

Застосовуються зазначені показники при економічному аналізі виробництва та капітального будівництва як на мікрорівні (на рівні підприємства), так і на макрорівні (в межах усього суспільного виробництва). Підвищення фондовіддачі (і, відповідно, зменшення фондомісткості) є однією з найбільш важливих умов зростання ефективності суспільного виробництва, підвищення конкурентоспроможності виробленої продукції і в кінцевому підсумку – до підвищення життєвого рівня населення. Вища фондовіддача зменшує необхідність введення в дію додаткових основних фондів, економить капітальні вкладення. До факторів, які сприяють підвищенню фондовіддачі, можна віднести прискорене освоєння фізично і морально застарілих основних фондів на новій технічній основі (реконструкція), скорочення термінів будівництва нових промислових об’єктів, здешевлення нової техніки (шляхом підвищення продуктивності праці в галузях, де вона виробляється), підвищення коефіцієнта змінності в роботі підприємств, раціональне завантаження виробничих потужностей тощо. Сьогодні проблеми підвищення фондовіддачі основних фондів тісно пов’язані з підвищенням автоматизації виробництва, загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня працівників, застосуванням більш якісних матеріалів і, безперечно, з широким впровадженням у виробничий процес електронно-обчислювальної техніки.



загрузка...