загрузка...
 
§ 4. Ціна як економічна категорія, її функції. Ціноутворення. Види цін, методи їх формування
Повернутись до змісту

§ 4. Ціна як економічна категорія, її функції. Ціноутворення. Види цін, методи їх формування

Ознайомлення з тією роллю, яку відіграє ціна в умовах ринкової економіки, дозволяє дійти висновку, що ціна — провідна економічна категорія ринкової системи. Сутність цієї категорії полягає в тому, що вона відбиває взаємовідносини між товаровиробниками в процесі виробництва і реалізації виробленої продукції (наданні послуг) з приводу формування витрат, що мають місце в процесі виробництва і реалізації продукції, витрат, які повинні враховувати рівень попиту і пропозиції на ринку, їх взаємозв’язок, а також вплив т.з. нецінових факторів. Інакше кажучи ціна, як явище досить складне і динамічне має враховувати цілий комплекс факторів, під впливом яких відбувається процес її формування. Проте тривалий час у нашій вітчизняній економічній літературі визнавалась точка зору, що ціна — це грошове вираження вартості товару. Таке уявлення про сутність ціни складалося в умовах, коли єдино правильною доктриною визнавалось вчення К. Маркса, що ціна формується на основі лише вартості товару (теорія трудової вартості), вартість товару, в свою чергу, визначається суспільно необхідними витратами праці, які складаються в сфері виробництва, а ринок лише коригує рівень цих витрат, порівнюючи їх з індивідуальними. Це вчення вважалося вершиною економічної думки, єдино правильним і безперечним, що, безумовно, гальмувало розвиток нашої економічної науки, яка фактично була ізольована від світової. В умовах командно-адміністративної системи держава, спираючись на доктрину К.Маркса, здійснювала повний, тоталітарний контроль за цінами на всіх рівнях господарювання.

Між іншим, зміни, які відбувались в економічному розвитку більшості країн світу і за часів К.Маркса, і особливо після нього, вимагали аналітичнокритичного підходу до оцінки цих змін, зокрема до з’ясування процесу формування цін.

Тому провідні вчені 3аходу, не принижуючи внесок К. Маркса в економічну теорію, виходили з необхідності різнобічного підходу до аналізу причин і наслідків змін, що відбуваються в економіці. Ось чому, крім теорії трудової вартості, підвалини якої ще до К. Маркса були закладені основоположниками класичної політекономії У.Петті, А.Смітом та Д.Рікардо, розроблялись і брались до уваги також інші теорії. Теорія трьох факторів виробництва виходила з того, що в процесі формування ціни треба враховувати дію таких факторів як земля, використання якої породжує рентні відносини, праця – зарплата і капітал – прибуток; теорія витрат виробництва базувалась на твердженні, що на величину загальних витрат виробництва впливають ціни на окремі елементи витрат; теорія попиту і пропозиції за основу формування цін брала вплив на їх рівень попиту і пропозиції; теорія граничної корисності, в свою чергу, розглядала процес формування цін під кутом зору впливу на них граничної корисності товару (послуги), тобто корисності останньої одиниці із запасу або із доступної кількості певного товару (ця теорія значною мірою відбивала психологічний, суб’єктивний фактор та його роль у процесі формування ціни). Як бачимо, кожна із зазначених теорій підходила до процесу формування ціни однобічно, тоді як реальні умови економічного розвитку вимагали комплексного підходу.

Першу спробу застосувати такий комплексний підхід, врахувати в процесі формування цін положення двох теорій — теорії витрат виробництва і теорії граничної корисності (зробив всесвітньо відомий український економіст М. Туган-Барановський, який вважав, що, крім вартості товару (витрати засобів виробництва і праці) та трудової вартості (витрати живої праці), слід враховувати і таку категорію як “цінність товару”, яка, на його думку, відбиває психологічну сторону процесу відтворення і є нічим іншим як психологічною оцінкою корисності товару окремим споживачам.

Ця ідея згодом була підтримана видатним англійським економістом А.Маршаллом, який, проаналізувавши вплив на рівень ціни багатьох чинників, в т.ч. і “граничної корисності”, створив цілісну теорію ринкового ціноутворення, що являє собою зразок комплексного підходу до розв’язання цієї складної проблеми.

За А.Маршаллом, ціна, яку згоден заплатити споживач, визначається ступінем корисності товару, а ціна, яку визначає виробник, не може бути нижчою витрат виробництва. Така ціна (А.Маршалл назвав її “рівноважною ціною”, умови її формування вже наводились вище) має розглядатись як максимальна ціна, яку згоден сплатити споживач (виходячи із суб’єктивної оцінки корисності товару), і водночас вона є тією мінімальною ціною, за якою виробник згоден продати товар (виходячи з рівня власних витрат виробництва).

Таким чином, теорія ринкового ціноутворення, розроблена А.Маршаллом, спираючись на здобутки класичної політекономії, не відкидаючи внесок в економічну теорію К.Маркса, фактично відбиває багатофакторний підхід щодо формування ринкової ціни. Вона набула значного поширення на Заході, стала базовою і майже без істотних змін використовується в сучасних умовах. Значною мірою такий підхід відбиває і відома теорія неокласичного синтезу.

Відповідно до цієї теорії ціна – вже не тільки грошове вираження вартості товару (таке визначення відбиває лише теорію трудової вартості), а й кількість грошей, або інших товарів і послуг, що сплачуються і отримуються за одиницю товару (послуги). Вона виражає витрати, пов’язані з виробництвом, споживчі властивості (корисність) товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару (співвідношення між попитом і пропозицією), стан конкуренції на ринку відповідного товару, психологію економічної поведінки ринкових суб’єктів, інші об’єктивні та суб’єктивні моменти.

Для того щоб найбільш повно з’ясувати сутність ціни та її місце в системі економічних відносин суспільства, доречно розглянути функції, які вона виконує.

Обліково-аналітична функція ціни полягає в тому, що з допомогою ціни визначається величина суспільно необхідної корисної праці, яка використовувалась у процесі виробництва товарів (наданні послуг), здійснюється облік результатів господарювання, їх порівняльний аналіз та прогнозування.

Стимулююча функція ціни спрямована на:

а) раціональне використання обмежених ресурсів, які використовуються в процесі суспільного виробництва (на мікрота макрорівні);

б) впровадження досягнень НТП та новітніх технологій, заохочення виробників щодо збільшення або зменшення обсягів виробництва того чи іншого товару (послуги) відповідно до вимог платоспроможного попиту.

Розподільча функція ціни полягає в тому, що за допомогою ціни здійснюється розподіл ресурсів доходів та фінансів у межах суспільства.

Регулююча функція ціни дозволяє здійснювати взаємозв’язок між виробництвом і споживанням, між попитом і пропозицією тощо.

Нарешті, соціальна функція ціни полягає в тому, що держава шляхом формування та реалізації певної політики в сфері ціноутворення (з допомогою законодавчих актів) може здійснювати перерозподіл національного доходу суспільства з метою підтримання окремих верств населення, їх соціального захисту.

Виходячи зі змісту зазначених функцій ціни, відбувається процес ціноутворення, під яким розуміють заходи щодо обгрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня та структури. Цей процес слід розглядати як систему обліку ціноутворюючих факторів, а саме:

витрат ресурсів, пов’язаних з виробництвом та реалізацією продукції;

рівня споживчої вартості;

співвідношення попиту і пропозиції;

взаємовпливу цін на аналогічні товари та субститути (взаємозамінюючі товари);

зміни купівельної спроможності грошей, темпів інфляції тощо.

Звичайно, в процесі ціноутворення провідну роль відіграє підприємство (фірма) – головна ланка економіки, де формуються витрати виробництва, визначається ціна, з якою господарюючий суб’єкт виходить на ринок.

А щоб такі ціни (ціни виходу на ринок) були реальними, маркетингова служба підприємства (фірми) повинна враховувати:

допустимий рівень цін;

рівень витрат виробництва та реалізації продукції;

оцінку можливої маси прибутку за умов різного обсягу реалізації;

оцінку конкурентоспроможності виробленої продукції;

цінову еластичність попиту,

здійснювати постійний моніторинг за ефективністю ціни, тобто проводити систематичний порівняльний аналіз (зіставлення фактичного стану фірми з прогнозованим із урахуванням впливу на цей стан рівня ринкових цін).

Проте і держава не може стояти осторонь процесу ціноутворення, вона повинна розробляти заходи, спрямовані на регулювання цього процесу, особливо коли йдеться про ціноутворення в умовах соціально орієнтованої ринкової системи, бо, як уже зазначалось, ціна, крім інших, виконує і соціальну функцію. Основними напрямками такого впливу держави є формування і реалізація науково обгрунтованої та виваженої податкової політики, інвестиційної політики, політики у фінансово-кредитній сфері, заходів щодо підтримання середнього і особливо малого підприємництва.

Правовою основою формування політики держави в сфері ціноутворення є Закон України “Про ціни і ціноутворення” (3 грудня 1990 р.), який визначає основні напрямки такої політики, спрямованої на забезпечення:

рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств;

збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

• об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

розширення застосування сфери вільних цін;

підвищення якості продукції;

соціальних гарантій, насамперед, для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян;

створення необхідних економічних гарантій для виробників;

орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Крім того, в цьому Законі наводяться види цін і тарифів, які застосовуються в народному господарстві, а також шляхи державного регулювання цін і тарифів. Так, залежно від ступеня державного регулювання цін і тарифів вони поділяються на:

а) вільні;

б) регульовані; в) фіксовані.

Звичайно, в умовах ринкової економіки провідну роль мають відігравати вільні (ринкові) ціни, які формуються під впливом взаємодії попиту і пропозиції; в процес формування таких цін держава безпосередньо не втручається.

Регульовані ціни, як правило, мають верхній граничний рівень або межу граничних відхилень від базової ціни; такі обмеження встановлюються відповідними державними органами з метою створення нормальних (економічно обгрунтованих) умов для використання певної продукції (наприклад, регульована ціна може бути встановлена на зразки нової техніки з огляду на величину корисного ефекту від їх споживання або на вторинні ресурси, щоб вона не була вищою за ціни на первинні ресурси, тощо).

Фіксовані ціни встановлюються державними органами на товари, що мають першочергове значення для життєдіяльності людини (наприклад, ціни на хліб, борошно, молоко тощо), у цьому разі вони спрямовані на соціальний захист малозабезпечених верств населення, тобто виконують соціальну функцію або мають важливе значення для функціонування економіки (наприклад, ціни на енергоносії, паливо тощо).

Маємо зазначити, що в умовах ринку держава не повинна втрачати контроль над цінами, інша річ, що такий контроль має здійснюватись за допомогою не адміністративних, а економічних важелів: головним чином шляхом розробки та реалізації обгрунтованої, виваженої податкової політики, політики в сфері кредитно-банківської діяльності, грошового обігу тощо.

Існують різні критерії щодо поділу цін, визначення їх виду. Розглянемо основні види цін. Досі поширеним у ринковій економіці є поділ цін на ціну виробника і ціну покупця. Ціна виробника (продавця) виступає як сума витрат виробництва (собівартості) продукції та розумного (помірного) прибутку. Вона визначається підприємством (фірмою) при виході на ринок і тому у цій ціні має бути закладено обгрунтування такого виходу. Зовсім не обов’язково, щоб ціна виробни збігалася з ринковою, їй ще належить зайняти свою позицію залежно від ситуації, яка склалася на ринку. Як правило, ціна виробника наводиться у каталогах, проспектах, прейскурантах, що пропонуються підприємством (фірмою) покупцям, і є найбільш наближеною до базової (базисної) ціни, тобто такої, що є вихідною для визначення фактичної ціни товару (послуги): ця ціна відіграє вирішальну роль у формуванні ринкової ціни при існуванні ринку продавця, тобто коли попит перевищує пропозицію, а також в умовах монопольного становища виробника на ринку.

В свою чергу, ціна покупця — це сума грошей, яку покупець згоден заплатити за товар. Така ціна й виходить з оцінки споживчих властивостей (корисності) товару та купівельної спроможності покупця, вона відіграє вирішальну роль у формуванні ринкової ціни при наявності ринку споживача, тобто коли пропозиція перевищує попит.

Поділ цін на оптові (гуртові) та роздрібні відбиває, з одного боку, кількість реалізованого товару, з другого — шлях товару від виробника до безпосереднього споживача. Інакше кажучи, оптовими цінами, як правило, користуються тоді, коли товари реалізуються фірмами-виробниками іншим підприємствам значними партіями. Як і ціна виробника, оптова ціна найбільш наближена до базової (базисної) ціни.

Структура оптової ціни виглядає так:

Цо = Св + П+ ПДВ, де

Св – собівартість продукції;

П – прибуток підприємства (фірми)-виробника;

ПДВ – податок на добавлену (додану) вартість, створену на підприємствівиробнику.

Якщо в процесі реалізації товарів бере участь посередник (оптово-збутова фірма), то структура оптової ціни буде мати такий вигляд:

Цо = Св + П+ ПДВ1 +Во+По+ПДВ2, де

Св – собівартість продукції;

П – прибуток підприємства-виробника;

ПДВ1 – податок на добавлену (додану) вартість, створену на підприємствівиробнику;

Во – витрати оптово-збутової фірми; По – прибуток оптово-збутової фірми;

ПДВ2 – податок на додану вартість, створену в оптово-збутовій фірмі. Очевидно, що чим більше посередників братиме участь у реалізації товару,

тим більшою буде ціна, бо зростатимуть витрати в процесі реалізації, а також буде “накручуватись” податок на добавлену (додану) вартість.

Існуючий порядок формування оптової ціни навряд чи можна вважати обгрунтованим, економічно доцільним, бо така ціна не відбиває реальні витрати, штучно завищує рівень ціни.

Різновидом оптових цін є закупівельні ціни, за якими сільськогосподарські виробники реалізують свою продукцію державним, кооперативним та приватним заготівельним, переробним та торговельним фірмам. Застосування закупівельних цін звільняє сільгоспвиробника від витрат, пов’язаних із транспортуванням, зберіганням та реалізацією продукції. Як правило, такі ціни диференційовані по окремих регіонах (зонах) і враховують природні фактори, які впливають на величину витрат сільгоспвиробника.

Оптові ціни є основою для формування роздрібних цін. Останні використовуються для продажу товарів населенню, вони вищі за оптові на величину витрат і прибутку торговельних підприємств (фірм), а також на величину податку на добавлену (додану) вартість, яка створена в цих торговельних фірмах. Різновидом роздрібних цін, а саме ціною послуг виробничого та невиробничого характеру (послуг, які надаються населенню), є тарифи; тарифи,як правило, регулюються державою. Виділяють митні тарифи, транспортні, тарифи на комунальні послуги тощо.

Важливим елементом системи цін у ринковій економіці є договірні ціни, які встановлюються за домовленістю між продавцем і покупцем товару (послуги). В сфері зовнішньоекономічної діяльності договірні ціни виступають як контрактні ціни. Оскільки контрактні ціни є цінами реальних угод, містять інформацію про ці угоди, вони нерідко становлять комерційну таємницю. Зміст зовнішньоекономічного контракту, його реквізити, порядок укладення та реєстрації регулюються Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Крім того, виділяють ціни внутрішнього ринку та світові ціни. Ціни внутрішнього ринку використовуються для реалізації на зазначеному ринку імпортованих товарів або товарів, призначених для експорту. Основою для таких цін є національна вартість товару, яка може істотно відрізнятися від інтернаціональної, навколо якої коливаються світові та зовнішньоторговельні ціни.

Різниця між цінами внутрішнього ринку і зовнішньоторговельними служить основою для встановлення митних тарифів, експортних премій та визначає величину прибутку (збитку) від зовнішньоекономічної діяльності.

Ціни, за якими здійснюються операції на світовому ринку, отримали назву світових. Основою світової ціни виступає інтернаціональна вартість товарів, яка визначається національною вартістю головних постачальників тієї чи іншої продукції на світовий ринок. Світові ціни можуть відхилятися від інтернаціональної вартості під впливом коливань кон’юнктури світового ринку, кризових явищ, діяльності транснаціональних монополій (це—короткострокові тенденції). Довгострокові тенденції руху світових цін пов’язані з науково-технічним прогресом, структурними змінами на світовому ринку, ресурсозабезпеченням країн тощо.

Значний вплив на рівень тих чи інших цін, на процес ціноутворення має конкретна ситуація на ринку певного товару, а саме стан його конкурентного середовища. Залежно від цього прийнято виділяти такі ситуації:

чиста конкуренція, коли існує велика кількість підприємств (фірм), які виробляють певні товари, в т.ч. взаємозамінні. У цьому разі окремий виробник не в змозі впливати на рівень ціни: вона більш-менш реально відбиватиме витрати виробництва, співвідношення попиту і пропозиції та дію інших чинників, тобто наближатиметься до рівноважної ринкової ціни;

чиста монополія має місце тоді, коли на ринку певного товару панує монопольне об’єднання, діяльність інших фірм заблокована і тому ця монополія повністю контролює ситуацію, здійснює свій диктат щодо ринкової ціни. Інструментом такого диктату є монопольна ціна, а результатом використання монопольної ціни — монопольний прибуток;

монополістична конкуренція характеризує такий стан ринку певного товару, коли наявність значної кількості монопольних об’ єднань виключає диктат когось з них, і тому ціна в цих умовах дещо вища від тієї, яка б склалася в умовах вільної конкуренції, але нижча, якби мала місце чиста монополія;

наявність олігополії (декількох монополій) характеризує таке становище на ринку певного товару, коли рішення про визначення рівня ціни, обсягів виробництва може бути лише взаємозалежним.

Це може привести до виникнення різних варіантів ціноутворення: а) на основі таємної угоди (змови) між монополістами; б) ігнорування зростання цін на одній з фірм-конкурентів і стеження за її зниженням; в) лідерство в цінах, коли домінуюча фірма встановлює ціну, а інші більш-менш наслідують і зміни; г) монополії в процесі ціноутворення діють за принципом “витрати виробництва плюс надбавка”.

Використання того чи іншого варіанта визначається конкретною ситуацією, яка склалась за умов олігополії.

Маючи уявлення про зміст процесу ціноутворення, розглянемо основні методи утворення (формування) цін.

Найбільш простим і поширеним вважається метод ціноутворення за принципом “витрати + прибуток”, відповідно до якого підприємство (фірма) встановлює ціну на товар (послугу), що враховує суму витрат та певний процент надбавки до витрат (прибуток). За цих умов товар буде запропонований тоді, коли реальна продажна ціна дасть змогу покрити принаймні власні витрати (собівартість). На практиці, крім такого прогресивного розрахунку застосовується також зворотний (регресивний), коли підприємство, виходячи з реальної ціни, що склалася на ринку, відраховує свої витрати і з’ясовує можливість отримання прибутку.

Метод ціноутворення, спрямований на отримання певного бажаного обсягу прибутку, передбає розрахунок, який враховує взаємозв’язок між запланованим обсягом прибутку та кількістю одиниць реалізованого товару (за певної ціни одиниці товару). Наприклад, якщо підприємство ставить за мету отримати 100 тис. грн прибутку (вихідна ціна 1 одиниці товару 12 грн, в т. ч. 10 грн – собіварість, а 2 грн прибуток), то йому для отримання зазначеного прибутку треба реалізувати 50 тис. одиниць товару. Воно може досягти своєї мети реалізувавши і 40 тис. одиниць, але в такому разі підпремство має збільшити ціну до 12 грн 50 коп. Проте, у цьому разі йому слід буде враховувати реакцію покупців на збільшення ціни, тобто взяти до уваги еластичність попиту на даний товар.

Метод встановлення цін, який отримав назву “прямування за лідером”, передбачає орієнтацію підприємства (фірми) на рівень цін, що склався на товари тієї фірми, яка займає провідне місце на ринку певного товару. Застосування цього методу вимагає досить зваженого підходу, бо в такому разі треба буде “відштовхуватись” від цін конкурента і менше уваги звертати на власні витрати та попит, що не може не позначитись на загальних результатах виробництва.

Встановлення ціни на підставі відчутної цінності товару передбачає врахування передусім, не витрат виробника, а факту сприйняття товару споживачем (покупцем), що значною мірою має суб’єктивний характер. Тут набувають особливого значення результати маркетингових досліджень відповідних служб підприємства (фірми), і якщо оцінки таких досліджень не будуть достатньо достовірними та обгрунтованими, можуть мати місце прорахунки в процесі ціноутворення, що призведе до невиправданого зниження або підвищення ціни і як результат – до втрат підприємства (фірми).

Якщо ж виробляється товар, використання якого можливе за умови придбання обов’язкових приладь до нього (наприклад: станок для гоління і леза до нього, фотокамера і плівка для зйомок, відеокамера і касета до неї тощо), то виробникам таких товарів буває вигідніше встановлювати помірні ціни на основні товари, маючи на увазі, що знижка ціни буде компенсована більш високими цінами на обов’язкові приладдя до них. Враховуючи, що обов’язкові приладдя мають купуватись систематично протягом всього періоду виористання основного товару, такий підхід до встановлення цін має сенс. Проте, цей метод може використовуватись у тому разі, коли фірма виробляє і основні товари, і обов’язкові приладдя до них, що дозволяють їй самостійно і з належною вигодою для себе вирішувати це питання.

Незалежно від застосування того чи іншого методу ціноутворення треба виходити з того, що ціна повинна бути гнучкою, вчасно реагувати на зміни кон’юнктури ринку, враховувати деякі інші обставини. Так, застосовуються знижки до існуючих цін у разі закупівлі товарів оптом (великими партіями), розрахунків за куплені товари готівкою, під час позасезонних розпродаж одягу, взуття тощо. Це дозволяє виробнику прискорити рух обігових коштів, підтримувати стабільний рівень виробництва протягом усього року.

Слід зазначити, що знання процесу ціноутворення, факторів, які впливають на нього, а також видів цін, їх структури, має велике значення для формування практичних навичок працівників органів внутрішніх справ, особливо тих, хто відповідно до службових обов’язків, здійснює боротьбу зі злочинністю у сфері економіки, бо, як свідчить набутий досвід, саме в процесі ціноутворення мають місце різні зловживання, нерідко створюються передумови для розкрадання коштів.

Отже, попит, пропозиція та переважно вільні ціни – невіддільні елементи ринку. Загалом сам процес функціонуваня ринку може розглядатись як нескінченна взаємодія попиту та пропозиції. Попит можна визначити як потребу, що підкріплена купівельною спроможністю споживачів, або як платоспроможний попит, на формування якого впливають різні чинники (фактори), і насамперед ціни. Оскільки між рівнем ціни і величиною попиту існує постійний, об’єктивний та істотний зворотний зв’язок (більше-менше і навпаки), це свідчить про те, що має місце дія закону попиту.

Якщо зазначений зворотний зв’язок між ціною товару (послуги) і величиною попиту зобразити у вигляді графіка, то крива, яка визначає залежність між ціною і попитом, буде кривою попиту, а переміщення по кривій попиту — зміною величини попиту. Зміна величини попиту відображає реакцію споживачів на зміну ціни. В свою чергу, показник “цінова еластичність попиту” характеризує ступінь зміни попиту під впливом зміни рівня ціни.

Під пропозицією або кількістю запропонованого для продажу на ринку обсягу товарів (послуг) розуміють обсяг товарів (послуг), який товаровиробники бажають продати на ринку і спроможні доставити його туди. Величина пропозиції також, в передусім, залежить від рівня цін, але тут зв’язок прямий (більше-більше, менше-менше). Якщо зазначений прямий зв’язок між ціною товару (послуги) і величиною пропозиції зобразити у вигляді графіка, то крива, яка визначає залежність між ціною і пропозицією, буде кривою пропозиції, а переміщення на цій кривій відбиватиме зміни величини пропозиції. Показник “цінова еластичність пропозиції” характеризує ступінь чутливості пропозиції до змін ціни.

У тому разі, коли ринок перебуватиме у стані рівноваги (обсяг попиту і пропозиції за певної ціни збігаються), то ціну, яка відбиває цю рівновагу, слід вважати рівноважною ціною. Таку ціну треба розглядати як певний момент руху попиту, пропозиції і ціни. Поняття “кон’юнктура ринку” відбиває сукупність умов, ознак, які характеризують співвідношення попиту і пропозиції на товари (послуги) з урахуванням рівня цін, часу та простору (регіону), де відбувається реалізація товарів (послуг).

Отже, ціна як економічна категорія визначає взаємовідносини між товаровиробниками в процесі виробництва та реалізації; це — кількість грошей або інших товарів і послуг, що сплачуються і отримуються за одиницю товару (послуги). Ціна виконує такі функції: обліково-аналітичну, стимулюючу, розподільчу, регулюючу і соціальну.

Заходи щодо обгрунтування, затвердження та перегляду цін, їх рівня та структури отримали назву “ціноутворення”. Такий процес слід розглядати як систему обліку ціноутворюючих факторів. Правовою базою цього процесу є Закон України “Про ціни і ціноутворення”.

Залежно від процесу ціноутворення, порядку використання, структури ціни поділяються на:

1) вільні, регульовані та фіксовані;

2) оптові та роздрібні;

3) договірні (контрактні);

4) ціни внутрішнього ринку та світові.

Провідну роль у процесі ціноутворення відіграють підприємстві (фірми), які застосовують при цьому різні методи утворення (формування) цін. Проте і держава не повинна стояти осторонь процесу ціноутворення, а має здійснювати регулюючу функцію, особливо в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки.



загрузка...