загрузка...
 
§ 3. Економічні функції держави
Повернутись до змісту

§ 3. Економічні функції держави

Ставлення до державного втручання у ринкову економіку було різним на різних етапах її становлення та розвитку. В період формування ринкових відносин у ХУІІ-ХУІІІ ст. пануюча тоді економічна доктрина – меркантилізм – базувалась на визнанні безумовної необхідності державного регулювання для розвитку у країні торгівлі та промисловості.

З розвитком ринкових відносин клас підприємців, який набирав сили, почав розглядати державне втручання і пов’язані з ним обмеження як перешкоду своїй діяльності. Не дивно, що ідеї економічного лібералізму, висунуті наприкінці ХVІІІ ст., що негативно оцінювали (на противагу меркантилізму) державне втручання в економіку, відразу знайшли величезну кількість гарячих прихильників. Стосовно ринкової економіки ідеї економічного лібералізму вперше найбільш повно обгрунтував А.Сміт у своєму «Дослідженні про природу та причини багатства народів». Згідно з його трактовкою, ринкова система здатна до саморегулювання, у основі якого лежить «невидима рука» — особистий інтерес, пов’язаний з бажанням отримання прибутку. Він є головною спонукаючою силою економічного розвитку. Однією з центральних ідей вчення А.Сміта була думка про те, що економіка функціонуватиме ефективніше, якщо виключити її регулювання з боку держави. Найкращий варіант для держави — це дотримуватись політики «лессе фер» (невтручання). Оскільки головним координатором економічних процесів, за А.Смітом, є ринок, дії ринку повинна бути надана необмежена свобода.

Послідовників А.Сміта відносять до класичної школи, що домінувала в економічній теорії з кінця ХУІ до початку ХХ ст. Найбільш серйозним опонентом класичної школи у ХІХ ст. був К.Маркс, який наголошував на необхідності регулювання економіки на основі загальнодержавної власності на засоби виробництва. Спробою реалізації на практиці марксистської ідеї про свідоме управління економікою на основі її одержавлення можна вважати економічну систему колишньогоСРСР.

Важливий етап в теоретичному визначенні ролі держави у ринковій економіці пов’язаний з ім’ям, уже неоднаразово згадуваного у даній главі Дж.М.Кейнса. Усвідомлення необхідності державного регулювання економіки, що розвивається за законами ринку, було результатом осмислення уроків «Великої депресії» 1929-ЗЗ рр. Вихід з цієї найглибшої за всю історію ринкової економічної системи кризи у Сполучених Штатах Америки став можливим завдяки впровадженню «нового курсу» президента Ф.Рузвельта. В межах цього курсу Ф.Рузвельт вдався до фактичної централізації банків; здійснив їх ревізію; заборонив вивіз золота; ввів держконтроль за цінами, передусім на сільськогосподарську продукцію; забезпечив кредитування фермерів та ін. Саме рішучі дії з боку держави у цих обставинах допомогли переходу економіки США від стану кризи до її зростання. Практичний досвід став основою теоретичного аналізу досліджень Кейнса, а кейнсіанська теорія, у свою чергу, була покладена в основу економічної політики більшості провідних країн Заходу у післявоєнні роки.

Ідеї Кейнса щодо державного регулювання ринкової економіки, які підтверджували свою правильність практикою господарювання, майже ні в кого не викликали сумніву протягом 50 – 60-х років. Але з другої половини 70-х років починається активне обговорення негативного впливу кейнсіанськоі політики на виробництво та пропозицію. Нові практичні рекомендації були висунуті прибічниками монетаризму, теорії раціональних очікувань та теорії пропозиції. Ці теорії на новому рівні відроджують ідею класичної школи про те, що ринкова економіка має тенденцію автоматично досягати рівноваги при потенційному обсязі виробництва.

Прихильники цих теорій вважають, що й на макроекономічному рівні є потреба не стільки у безпосередньому втручанні держави через бюджетну політику, скільки у її турботі про створення фінансових умов для нормального функціонування ринку. Інакше кажучи, пропонуються заходи непрямої дії на основі виваженої грошово-кредитної політики. Ці ідеї знайшли своє втілення у економічній політиці багатьох розвинутих країн у 60-ті роки. Найбільш яскраві приклади такої політики – «тетчеризм» у Великій Британії та «рейганоміка» у США.

Незалежно від змін концепцій чи застосування кількох з них у конкретних ситуаціях, протягом усього періоду післявоєнного розвитку відбувався пошук шляхів, на яких макроекономічна роль держави забезпечувала б умови нормального функціонування ринку як основи раціонального господарювання.

Слід відзначити, що кордони і напрямки державного впливу на економіку багато в чому визначаються політичними та соціальними програмами правлячих партій. Звичайно у період правління консервативних і ліберальних партій сфера діяльності держави в економіці скорочується. З приходом же до влади партій лівих напрямків функції держави в економіці починають тлумачити більш широко.

Розвиток ринкової економіки у другій половині ХХ ст. виявив чітко означену тенденцію розширення масштабів діяльності держави та посилення її ролі в економічній сфері. При цьому загальновизнаним є той факт, що економічна ефективність найбільшою мірою досягається в упорах дії конкурентного ринкового механізму. Мета держави у ринковій економіці не тільки коригувати ринковий механізм, а й підтримувати умови його функціонування: конкуренція повинна забезпечуватись всюди, де можливо, регулюючий вплив держави — рейди, де необхідно.

Перш ніж ми перейдемо до розгляду функцій, які повинна виконувати держава в економічній сфері, та інструментів, що використовуються для виконання цих функцій, розглянемо більш докладно різницю між двома основними концепціями — класичною та кейнсіанською, що по-різному оцінюють роль держави в економіці.

Для цього ми повинні пригадати те, що нам вже відомо з першого параграфа даної глави про сукупний попит та сукупну пропозицію. Розбіжності у трактуванні їх взаємозв’язку і лежать в основі різних поглядів класиків та кейнсіанців на можливості державного регулювання ринкової економіки. Власне кажучи, розбіжності виникають через різну оцінку сукупної пропозиції в умовах ринку. Стосовно сукупного попиту, то й класична, і кейнсіанська школа погоджуються з тим, що він обернено пропорційний загальному рівню цін. Зростання чи падіння сукупного попиту під впливом нецінових чинників можна показати графічно, пересуванням кривої сукупного попиту у правий чи лівий бік (рис. 6).

Рис. 6

РЦ – загальний рівень цін;

РОВ – реальний обсяг виробництва;

СПп – крива сукупного попиту;

СПп – СП1п – зростання сукупного попиту;

СПп – СП2п – падіння сукупного попиту.

Отже, як вже було сказано, погоджуючись щодо сукупного попиту, представники класичної та кейнсіанської теорії мають розбіжності з приводу сукупної пропозиції.

Економісти, що належать до класичної школи, виходять з того, що ринкова система забезпечує повне використання ресурсів в економіці. Причому диспропорції, які іноді виникають, вирішуються на основі автоматичного саморегулювання ринку. Завдяки йому у кінцевому підсумку, в економіці завжди досягається рівень виробництва при повній зайнятості. Тож з погляду зору класичної школи, сукупну пропозицію можна графічно представити у вигляді вертикальної прямої, що вказує на незалежний від рівня цін максимально можливий за даних умов обсяг виробництва.

Рис. 7

РЦ – рівень цін;

РОВ – реальний обсяг виробництва;

СПр – сукупна пропозиція;

СП1п -СП2п – зростання сукупного попиту;

СП2п -СП1п – падіння сукупного попиту;

РЦ1 -РЦ2 – зростання рівня цін;

РЦ2 -РЦ1 – падіння рівня цін.

На рис. 7 сукупна пропозиція відповідає обсягу виробництва при природному рівні безробіття. Зміни сукупного попиту мають наслідком лише зміни рівня цін. На реальний обсяг виробництва і відповідно й на зайнятість зміни сукупного попиту впливу не мають.

З класичної концепції макроекономіки випливає однозначний висновок щодо ролі держави: якщо ринок має регулятори, здатні забезпечувати повне використання наявних ресурсів, то втручання держави є зайвим. У класичній теорії було сформульовано принцип нейтральності держави, згідно з яким вона повинна утримуватись від впливу на економічні суб’єкти, що діють в умовах конкуренції, намагатись звести до мінімуму негативні результати своєї власної діяльності.

Преставники класичної школи вважали, що ціни в умовах ринкової економіки є рухливими та гнучкими. Кейнсіанська модель виходить з того, що ціни та заробітна платня змінюються повільно, особливо у короткострокорому періоді. Справді, вже у перші десятиріччя ХХ ст. наявність монополій та прфспілок, законодавства про мінімальну заробітну плату та інші чинники привели до того, що ціни і заробітна платня перестали бути рухливими.

Кейнсіанська концепція відкинула й те положення класичної теорії, згідно з яким пропозиція створює власний попит (пригадаємо закон Сея) Кейнс стверджував, що існує протилежний причинно-наслідковий зв’язок – сукупний попит створює сукупну пропозицію. Якщо сукупний попит недостатній, то й обсяг виробництва не буде дорівнювати потенційному (що досягається за умов повної зайнятості). При негнучкості цін економіка довгий час може перебувати у стані депресії з високим рівнем безробіття.

В графічній кейнсіанській моделі сукупна пропозиція має вигляд горизонтальної прямої, що демонструє можливість змін обсягу виробництва в умовах стабільного рівня цін. Коли пропозиція досягає потенційного обсягу виробництва вона, як і в класичному трактуванні, набирає вигляду вертикальної прямої (рис. 8).

Рис. 8

РЦ – рівень цін;

РОВ – реальний обсяг виробництва;

СПр – сукупна пропозиція;

СП1п-СП2п – зростання сукупного попиту;

СП2п-СП1п – падіння сукупного попиту;

ОВ1-ОВ2 – зростання обсягу виробництва;

ОВ2-ОВ1 – падіння обсягу виробництва.

Виходячи з положення про те, що обсяг пропозиції, або реальний обсяг виробництва, визначається попитом, можна стверджувати, що зростання сукупного попиту (СП1п – СП2п) приведе до зростання реального обсягу виробництва (ОВ1– ОВ2) і навпаки, падіння сукупного попиту (СП2п – СП1п) приведе до падіння реального обсягу виробництва (ОВ2-ОВ1). Отже, згідно з кейнсіанською теорією, сукупний попит і сукупна пропозиція можуть бути врівноважені на рівні, далекому від потенційного обсягу виробництва, тобто за умов неповної зайнятості ресурсів. І така ситуація може зберігатися досить довго. Причому сама по собі ця ситуація не зміниться. Уникнути значних втрат, тривалого безробіття можна за умов проведення активної макроекономічної політики, спрямованої на стимулювання сукупного попиту.

Дж.Кейнс та його послідовники вважали, що держава повинна сприяти виходу економіки з кризи, запроваджуючи експансіоністську фінансову та кредитно-грошову політику. У періоди криз рекомендувалося збільшувати державні витрати, стимулювати інвестиції приватного сектора шляхом зниження податків та ставки процента (політика «дешевих» грошей) та ін.

Кейнсіанська теорія виступала свого часу теоретичним обґрутуванням нового підходу до ролі держави у ринковій економіці. На відміну від класичної ідеї про нейтральність держави у ній було доведено необхідність координуючого втручання у функціонування ринку з боку уряду. Ідея про необхідність втручання держави у ринкову економіку для досягнення «повної зайнятості без інфляції» затвердилась у суспільній свідомості та державній економічній політиці.

Розглядаючи погляди прихильників класичних та кейнсіанської шкіл, протилежних у питаннях сукупної пропозиції та можливостей державного регулювання економіки, слід згадати про третю точку зору на ці проблеми. Досить значна частина економістів вважає, що класична та кейнсіанська теорії описують екстремальні випадки у функціонуванні ринку. Так, класична версія сукупної пропозиції є правильною для умов повної зайнятості, але це дуже рідкісний випадок у реальній дійсності. Кейнсианська інтерпретація сукупної пропозиції підходить для аналізу економіки, що перебуває у стані кризи, але це теж є відхиленням від норми. За нормальних умов сукупна пропозиція являє собою криву, що демонструє пряму залежність між зростанням обсягу виробництва і рівнем цін, та займає проміжне положення між класичним та кейсіанським відрізками (рис. 9).

Рис. 9

РЦ – рівень цін;

РОВ – реальний обсяг виробництва;

СПр – сукупна пропозиція;

АВ – класичний відрізок кривої сукупної пропозиції;

ВС – «проміжний» відрізок кривої сукупної пропозиції;

СД – кейнсианський відрізок кривої сукупної пропозиції.

Проміжнийвідрізоккривоїсукупноїпропозиціїхарактеризує«нормальний» стан ринкової економіки (між кризою та повною задіяністю всіх ресурсів). Нахил даного відрізку кривої вказує на пряму залежність між зростанням реального обсягу виробництва та загальним рівнем цін. Цей зв’язок пояснюється тим, що у періоди збільшення обсягу виробництва продукції виникає потреба у використанні додаткових ресурсів При цьому до процесу виробництва залучається додаткова, менш кваліфікована робоча сила, починає використовуватись все наявне виробниче обладнання (у тому числі застаріле). Як наслідок зростають витрати виробництва, що й спричинює підвищення цін. Останньому сприяє також виникнення «вузьких місць» та поява виробничих дефіцитів через нерівномірність зростання різних галузей промисловості.

Оскільки дана точка зору на сукупну пропозицію відрізняється від класичних та кейнсіанських її тлумачень, то й висновки про наслідки взаємодії сукупного попиту та сукупної пропозиції тут робляться інші. Отже, якщо крива сукупного попиту перетинає криву сукупної пропозиції на її проміжному відрізку, це має такий вигляд (рис. 10).

Рис. 10

РЦ – рівень цін;

РОВ – реальний обсяг виробництва;

СП – сукупний попит;

СПп – сукупна пропозиція;

Цр – рівноважний рівень цін;

ОВр – рівноважний обсяг виробництва.

Перетин кривих сукупного попиту та сукупної пропозиції визначає рівноважний рівень цін та рівноважний обсяг національного виробництва. Рівноважний рівень виробництва — це такий обсяг виробництва при якому загальні витрати є достатніми для закупівлі даного обсягу продукції. При рівноважному рівні ВНП загальна кількість вироблених товарів точно дорівнює загальній кількості закуплених товарів.

Зміни рівня цін та обсягу виробництва відбуваються в даній моделі внаслідок змін сукупного попиту та сукупної пропозиції під впливом нецінових чинників. Так, дивлячись на наведений графік (рис. 9), ми можемо дійти висновку, що збільшення сукупного попиту (зміщення кривої сукупного попиту праворуч) за незмінності сукупної пропозиції повинно мати наслідком зростання як загального рівня цін, так і реального обсягу виробництва. В свою чергу, зменшення сукупної пропозиції (зміщення кривої сукупної пропозиції ліворуч) за незмінності сукупного попиту означатиме зростання рівня цін в умовах скорочення обсягу виробництва (ці приклади можна продовжити).

Стосовно доцільності державного втручання в економіку прихильники розглянутої моделі також дотримуються “проміжних” поглядів між класиками та кейнсіанцями, проголошуючи необхідність державного регулювання, але в обмежених масштабах. Взагалі, необхідність державного регулювання ринкової економіки визнається сьогодні практично всіма школами — від неокласичних до неокейнсіанських. Дискусія ведеться тільки з приводу того, які саме економічні функції і в якому обсязі повинні виконувати державні установи в умовах сучасних ринкових систем.

Найчастіше у сучасній економічній літературі роль держави в умовах ринкової економіки зводиться до виконання нею трьох основних функцій: законодавчої, розподільчої та стабілізуючої.

Законодавча функція держави реалізується у забезпеченні правової бази та суспільної атмосфери, що сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи. Держава встановлює «правила гри» за якими повинні діяти суб’єкти ринкових відносин. Видання урядом нормативних документів, що чітко регламентують правила поведінки всіх учасників процесу суспільного відтворення, є необхідною умовою нормального функціонування сучасних економічних систем. Держава повинна не тільки видавати закони та законодавчі акти, але стежити за їх безумовним виконанням, що забезпечує результативність їх дії.

Особлива увага в сучасних умовах приділяється розробці державою антимонопольного законодавства. Захист конкуренції розглядається як захист основ ринкової системи господарювання. Конкуренція необхідна умова функціонування ринку, сама породжує монополію, а виникнення монополії означає знищення конкуренції. Отже, безконтрольно функціонуюча ринкова система поступово руйнує механізм вільного ціноутворення, що базується на основі конкуренції. Поява ж монопольних цін означає зведення нанівець дії ринкового механізму. Тож ефективність роботи ринку може бути забезпечена тільки за умов боротьби з монополістичними тенденціями на основі спеціальних законів.

Розподільча функція держави полягає у її втручанні в процеси розподілу ресурсів та доходів у ринковій економіці. Ринок розподіляє економічні ресурси між галузями та окремими підприємствами за принципом «хто більше заплатить – той і отримає потрібне». Такий принцип розподілу вважається досить ефективним, проте має негативні побічні наслідки. Ринкова система у своєму функціонуванні іноді не надає потрібної кількості ресурсів (а іноді й зовсім їх не виділяє) для задоволення загальносуспільних потреб. Так, розв’язання таких проблем, як доступність для всіх освіти та медичного обслуговування, охорона навколишнього середовища і боротьба зі стихійними лихами, забезпечення потреб національної оборони та охорона правопорядку, неможливі без втручання держави у розподіл ресурсів, що відбувається на основі дії ринкового механізму.

Необхідним сьогодні визнається втручання держави і у процес розподілу доходів населення. Для нерегульованого ринку характерним є вкрай нерівномірний розподіл доходів. Сучасна держава, зазвичай, виконує «функцію Робіна Гуда», перерозподіляючи доходи від багатих до бідних за допомогою системи податків, трансфертних платежів та ін. Це виправдано не тільки з соціальної точки зору (зменшення суспільної напруги, викликаної значною нерівністю у споживанні матеріальних благ та послуг різними верствами населення), а й з точки зору економічної доцільності (більш рівномірний розподіл доходів позитивно впливає на місткість внутрішнього ринку, що прискорює зростання загального обсягу виробництва).

Стабілізуюча функція держави пов’язана з необхідністю протидії хронічним хворобам ринкової економіки: періодичним кризам; безробіттю та інфляції. На державу покладено обов’язок по здійсненню заходів, які б могли пом’якшити наслідки циклічних коливань ринкової кон’юнктури, зробити процес економічного зростання більш стабільним і передбачуваним. Ця функція реалізує себе в межах антициклічної економічної політики у країнах з розвинутою економікою. Крім того, держава повинна постійно контролювати і не допускати перевищення допустимих рівнів безробіття та інфляції. Це завдання ускладнюється тим, що деякі заходи по зниженню рівня безробіття стимулюють інфляцію, навпаки, стримування інфляції може бути причиною зростання безробіття в країні.

Отже, економічні функції держави випливають з недосконалості ринкової системи господарювання. Держава намагається виправляти недоліки ринку, застосовуючи свідоме регулювання економіки там, де з цим не справляється ринковий механізм. Причому роль державного регулювання економіки стає настільки значною, що у більшості провідних країн світу власну економічну систему визнають змішаною: напівринковою – напівдержавнорегульованою.



загрузка...