загрузка...
 
Державно монополістична стадія еволюції капіталістичної економічної системи
Повернутись до змісту

Державно монополістична стадія еволюції капіталістичної економічної системи

Приватнокапіталістична форма виробничих відносин сама по собі за наявності монополій свідчить про свою обмеженість. Монополізація економіки є формою розширення, поглиблення, усуспільнення виробництва, – тобто продуктивних сил, які (усуспільнені) вимагають адекватної, тобто суспільної (а не приватної) форми економічних відносин. З’явилась і стала інтенсивно розвиватись нова форма капіталізму – державно монополістичний капіталізм (ДМК).

Ознаки ДМК з’явились ще за часів Першої світової війни, однак сильний поштовх щодо його розвитку дала економічна криза 1929 – 1933 рр. та Друга світова війна.

Стрімкий розвиток таких галузей, як електроенергетика, нафтодобувна та нафтохімічна, автомобільна, кораблебудування, атомна та ракетно-космічна, електронна та радіотехнічна; поглиблення та зміцнення технологічних зв’язків усередині галузей і між ними в умовах монополістичного капіталізму висунули нові вимоги до форм і методів ведення капіталістичного господарства. Головний зміст їх зводився до забезпечення більшої узгодженості, планомірності, свідомої пропорційності в регулюванні суспільного виробництва і розподілу ресурсів. Створення дедалі крупніших капіталістичних об’єднань, утворення транснаціональних корпорацій певною мірою розв’язувати проблему. Однак без участі держави неможливо було забезпечити відносну пропорційність розвитку економіки в цілому і навіть окремих її сфер.

Навіть крупні монополістичні корпорації і фінансові міжнародні групи виявились нездатними охопити своїм капіталом весь ринок, окрім того приватні господарські об’єднання не змогли достатньою мірою розвивати соціальну і виробничу інфраструктури, вирішувати проблеми, пов’язані з урбанізацією, охороною навколишнього середовища, наданням населенню сучасних освітніх та оздоровчих послуг, дослідженнями в галузі фундаментальних наук тощо. Тобто стало очевидним, що нормальне функціонування капіталу вимагало багатосторонньої і систематичної участі держави в економічних процесах.

ДМК являє собою механізм поєднання економічної сили монополії з політичною силою держави. В умовах ДМК держава бере на себе регулювання економіки в цілому, а не окремих її частин, тобто має макроекономічний характер. Однак вона втручається і у вирішення окремих, часткових завдань.

Зокрема держава певною мірою обмежує свободу вільного підприємництва, а саме:

спонукає громадян використовувати свою приватну власність для загального спільного використання всім суспільством;

вирішує, хто може торгувати електроенергією в певному регіоні;

контролює, які ліси можна продавати;

ліцензує низку видів діяльності (банки, перукарні, ресторани, таксі);

компенсує фермерам втрати від вимушеного зменшення виробництва молока;

забороняє вивезення певних промислових товарів до окремих іноземних країн;

встановлює мінімальний рівень заробітної плати;

визначає нормативи безпеки і контролює зведення споруд і житлових будинків.

Одночасно з обмеженням свободи економічної діяльності приватного сектору держава виконує також власні економічні функції, серед них:

захист ринкової економіки;

забезпечення виробництва товарів і послуг суспільного користування (суспільних благ);

врахування і вирішення проблем, пов’язаних із побічними ефектами від приватного господарювання;

допомога малозабезпеченим та іншим незабезпеченим верствам населення;

стабілізація економіки.

У вирішенні цих завдань зацікавлені не лише населення (громадяни), а й самі монополії.

Виконання вказаних вище функцій держави здійснюється завдяки:

розширенню, підвищенню питомої ваги державної власності, зокрема, державних та державно-приватних підприємств;

державному регулюванню умов купівлі-продажу робочої сили, відносин між монополістичним капіталом і найманою працею;

розвитку державного соціального страхування і забезпечення та іншим напрямам діяльності держави.

Основними формами ДМК виступають державні фінанси (державний бюджет), регулювання грошово-кредитної системи, програмування, регулювання зовнішньоекономічних зв’язків, регулювання діяльності природних монополій та ТНК та ін.

Однак слід мати на увазі, що в межах ДМК держава в основному використовувалась для посилення економічної влади монополій, стояла на захисті і виражала інтереси фінансової олігархії, тому що остання намагалась підпорядковувати своїй владі все суспільно-політичне життя, в тому числі і державу.

Свого часу представниками фінансової олігархії, яка фактично суттєво впливала і на державу, були такі відомі люди, як Рокфеллер, Карнегі, Морган, Детертинг, Крейчер, Форд, Станнес, Шнейдерн, Аньєллі.

У США домінуюче становище займала тисяча людей, які належали до групи Мелона, чиказької групи, клівлендської і бостонської групи. В Англії правили декілька сотень людей, у Франції видатні 200 родин.

Держава підкоряється тому, хто панує в економіці. В епоху, коли переважала вільна конкуренція, держава була державою для всіх капіталістів, що володіли більш менш рівною економічною силою. Вона тому і не втручалась достатньою мірою в ринкові відносини. В умовах, коли економічна влада зосереджується у руках небагатьох, держава є виразником саме їхніх інтересів. В усіх країнах в найвищих владних структурах перебували перші бізнесмени-олігархи, тобто особиста унія поширюється не лише на банки і підприємства, а й на фінансові групи і державу.

Однак не слід вважати, що держава – це лише рупор пануючої фінансової олігархії, а уряд – “комітет з управління справами буржуазії ”. Вона (держава) поступово перетворюється на виразника інтересів всіх членів суспільства, а не лише економічної еліти, і це є свідченням того, що приватнокапіталістична форма організації суспільного виробництва доповнюється державним механізмом його регулювання. Найповніше це виявляється в економічній системі сучасного капіталізму.



загрузка...