Професійний керуючий, що має спеціальну підготовку з питань підприємницької діяльності в економіці, праві, соціальній психології, менеджменті і володіє певними трудовими навичками.
Належить до керівного складу фірм, компаній, фінансових установ, культурологічного бізнесу.
Наділяється певною виконавчою владою, не обов’язково будучи власником чи акціонером цих установ.
П’ять причин невдач менеджерів (керівників) [12,c.53] їх штовхає вперед потреба отримувати більш високу заробітну плату, мати більший високий комфорт;
їх дуже хвилюють символи їх положення (робочий стіл, кабінет автомобіль, будинок);
їх хвилюють в першу чергу власні персони: “Поганий керівник турбується про себе, хороший – про своїх людей”;
вони самоізолюються (зайняті своєю персоною, люблять проводити час наодинці, поступово втрачаючи спілкування з оточуючими, підлеглими);
вони приховують думки і почуття (підлеглі прагнуть і хочуть знати, що думає і відчуває їх керівник).
Специфічні особливості управлінської праці:
результати праці працівників апарату управління не підлягають прямому вимірюванню, мають елементи творчої неповторності. До даної праці слід застосовувати показник ефективності, результативності., який виражається в економічних показниках керованого керівником підрозділу, в праці інших людей;
управлінська праця має справу із специфічними предметами, знаряддями, продуктами праці.
Предметом праці у сфері управління виступають люди та породжувана ними інформація.
Знаряддя праці організаційна обчислювальна техніка, продукт праці, інформація у формі рішення, документів, необхідних для функціонування системи управління;
праця в сфері управління, особливо праця керівника, фахівця, висуває до працівника підвищені кваліфікаційні вимоги. Період загальної і специфічної освіти, накопичення досвіду, навичок, умінь становить 15 років;
управлінська праця вимагає специфічних здібностей менеджера:
до спілкування;
технічних;
аналітичних;
діагностичних;
концептуальних;
в управлінській праці велике значення має показник якості, її, оскільки низька якість управлінської праці може призвести до масштабних економічних втрат;
праця працівників апарату управління має дуже лабільний характер та розгорнуті просторові межі (переміщення по підприємству, виїзд у відрядження, відвідування інших підприємств);
зміст праці працівників управління, менеджерів складається з безлічі різноманітних операцій та процедур, що відрізняються за характером трудових процесів (робота з інформацією, прийняття рішень, організація виконання), за складністю та кваліфікаційними вимогами (творчі, логічні, технічні операції).
Механізм взаємодії керуючої та керованої систем організації
Процес функціонування організації як відкритої системи
Структура системи управління організацією
Схема моделі мотивації через потреби
Місце процесу управління в організації
Менеджмент не еквівалентний всій діяльності організації по досягненню кінцевих цілей, а включає в себе тільки ті функції і дії, які зв’язані з координацією і встановленням взаємодії в самій організації, з споканням до здійснення виробничої та інших видів діяльності, з цільовою орієнтацією різних видів діяльності.
Модель включення людини в організаційне оточення з позицій організації
Модель включення людини в організаційне оточення з позиції організації
Людина, взаємодіючи з організаційним оточенням, отримує від нього спонукаючий до дій стимулюючий вплив.
Людина під впливом стимулюючих сигналів з боку організаційного оточення здійснює певні дії.
Дії, які людина виконує, приводять до виконання нею певних робіт і одночасно роблять певний вплив на організаційне оточення.
Процес менеджменту
Взаємозв’язок понять та категорій управління
Закони управління
Закон єдності і цілісності системи управління.
Закон забезпеченості необхідного числа ступенів свободи системи управління.
Закон необхідної різноманітності системи управління.
Закон співвідносності систем, яка управляє (керує) і якою управляють (керують).
Перший закон констатує, що система управління повинна володіти організаційною і функціональною єдністю, містити всі необхідні елементи, які об’єктивно вимагаються цілями і завданнями управління. Функціональна цілісність означає, що система управління повинна реалізувати всі функції, необхідні для ефективного розвитку і функціонування системи і процесів.
Система управління повинна утворювати єдину систему, а не суму частин, блоків, повинна бути побудована на основі єдиних принципів, підходів, інтересів.
Другий закон: система управління повинна забезпечувати всі необхідні ступені свободи систем, якими керують, та процесів. Для того вона повинна бути не тільки гнучкою, володіти необхідними внутрішніми ресурсами, а й володіти певною стійкістю і жорсткістю.
Забезпечення необхідним числом ступенів свободи досягається універсальністю законодавчих актів, чіткістю підзаконних актів, роз’ясненнями, коментарями виконавчої влади. Число ступенів свободи систем, які керують, обмежується рамками прийнятих в країні законів, нормами виконавчої влади, міжнародними і національними нормами, звичаями. Жорсткість системі управління додають і суб’єктивні обмеження – рівень кваліфікації керівників, їх здатність оцінювати обстановку, що оточує, використовувати резерви. Число ступенів свободи системи, яка керує, повинно переважати число ступенів свободи системи, якою керують, інакше перша система може стати гальмом в розвитку другої.
Третій закон: система управління повинна мати необхідну різноманітність відповідно до потреб системи, якою керують.
Четвертий закон: співвідносність систем означає, що система, яка керує повинна відповідати системі, якою вона керує, за функціональними, структурними можливостями, за рівнями, направленнями, цілями і задачами.
Принципи управління
Науковість – вимагає побудови системи управління і її діяльності на строго наукових основах.
Системність і комплексність – вимагає одночасно і комплексного, і системного підходу до управління. Комплексність означає необхідність усестороннього охоплення всієї системи, якою керують, врахування всіх сторін, напрямків, властивостей. Системність – це необхідність використання елементів теорії великих систем, системного аналізу в кожному управлінському рішенні.
Принцип єдиноначальності і колегіальності у розробці рішень – рішення повинно розроблятись колегіально, колективно, з врахуванням думок багатьох спеціалістів по різноманітних питаннях, а прийняте таким чином рішення впроваджується в життя через персональну відповідальність конкретного керівника-виконавця.
Демократичний централізм – розумне, раціональне поєднання централізованого і децентралізованого начал в управлінні. На рівні держави це співвідношення між центром і регіонами, на рівні підприємства – це співвідношення прав і відповідальності між керівником і колективом.
Методи управління
Методи – це система, сукупність способів, засобів впливу суб’єкта управління на об’єкт для досягнення певного результату.
Теоретична основа засобів управлінця вимагає глибокого і ретельного опрацювання, оскільки найбільш дієвий і гострий інструмент управління здатний при неправильному використанні призвести до досить негативних наслідків.
Економічні методи методи, які базуються на соціально*економічних законах, закономірностях розвитку природи, суспільства, мислення; використання цих методів базується на системі економічних інтересів особистості, колективу, суспільства.
Організаційно-розпорядчі методи базуються на правах, відповідальності людей на всіх рівнях господарювання і управління (часто і не зовсім правильно ці методи називають адміністративними).
Соціально-психологічні методи (інколи їх називають виховними) базуються на формуванні і розвитку громадської думки відносно суспільно і індивідуально значущих моральних цінностей– добра і зла, сутності життя, моральних начал суспільства, відношення до особистостей.
Недопустимо ставити питання про постійні пріоритети тих чи інших методів. У різних обставинах, при рішенні різних завдань на перший план можуть висуватись ті чи інші методи управління.
