загрузка...
 
Термінологічний словник
Повернутись до змісту

Термінологічний словник

Авторитаризм – переконання у тому, що між членами організації мусять бути станові і владні розбіжності.

Агент - юридична чи фізична особа, що виконує певні операції за дорученням, від імені та за рахунок іншої особи.

Адаптованість працівника – це його здатність пристосовуватися до змісту і умов трудової діяльності безпосереднього соціального середовища, вдосконалювати свої ділові й особисті якості. Під професійною адаптованістю розуміємо здатність працівника пристосовуватися до особливостей конкретної професії через активне освоєння характерних для неї операцій, дій, рухів відповідно до технологічного процесу (посадових обов’язків), норм витрат праці, а також готовність до прийняття рішень і дій в стандартних виробничих ситуаціях.

Адміністрування – організаційно-розпорядча діяльність менеджерів, керівників та органів управління. Це здійснення управлінських функцій, розподіл, узгодження та координація, словом, аналог керівництва у дещо вужчому змісті.

Актив – усі наявні ліквідні цінності, ліва частина бухгалтерського балансу, у якій відображені всі матеріальні цінності та кошти, які належать даній фірмі на певну дату.

Акціонер – юридична чи фізична особа, яка купує акції фірми, тобто цінні папери, що дають право на отримання відповідної частини прибутку – дивіденду.

Акціонерне товариство (AT) – організація, статутний капітал якої сформовано за рахунок пайових внесків акціонерів шляхом придбання ними акцій даної організації. AT бувають відкритого та закритого типу. Відкритий тип передбачає продаж акцій усім бажаючим, а закритий розповсюдження акцій обмеженому колу осіб (наприклад, лише власним працівникам).

Амортизація – поступове перенесення вартості основних виробничих фондів на продукт, що створюється за їх допомогою.

Апарат управління — це сукупність управлінців, які в межах певної організаційної структури управління здійснюють управлінські функції, розробляють методи менеджменту, приймають управлінські рішення та на засадах влади і лідерства впливають на підлеглих працівників. Апарат управління є складовою керуючої системи організації.

Асортимент – перелік, структура та питома вага різних видів, сортів, моделей, стильових оформлень товарів (продукції, робіт чи послуг), що випускаються чи реалізовуються на підприємстві.

Асоціація – договірне об’єднання, створене з метою постійної коор динації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у

виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Аудит – незалежна зовнішня перевірка даних про економічні дії та процеси, що відбуваються на підприємстві, їх відповідність певному критерію та доведення наслідків перевірки до зацікавлених користувачів. Визначається як процес зменшення до прийнятного рівня інформаційного ризику для користувачів фінансових звітів. Аудитор повинен підтвердити або заперечити достовірність фінансової звітності, яка публікується.

Аутсайдер – вічний невдаха, що “пасе задніх” у своїй галузі промисловості чи виді діяльності; підприємство, що за наслідками фінансово-господарської діяльності отримує незадовільні результати.

Баланс – бухгалтерський звіт за певний період діяльності (місяць, квартал, рік), який показує активи, пасиви та власний капітал фірми; складається з двох частин: у лівій відображається дохідна частина, джерела надходжень, у правій – статті використання.

Банк – кредитно-фінансова установа, яка здійснює на комерційних засадах фінансування, кредитування, інвестування та розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів.

Банківський процент - плата банку за надання кредиту.

Бартер – безготівкова (натуральна) система обміну товарами та послугами, товарне зарахування еквівалента вартості. Використовується в період кризи товарно-грошових відносин чи швидкої інфляції, а також з метою зменшення податкового пресу.

Бізнес – підприємницька діяльність з метою отримання прибутку шляхом створення та реалізації продукції, робіт чи послуг; незалежна комерційна діяльність людини, що виступає для неї як спосіб існування.

Бізнесмен – це той, хто “робить гроші”, власник капіталу, що знаходиться в обороті і приносить дохід. Ним може бути ділова людина, у якої немає підлеглих, або власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є володарем її акцій, або перебуває членом її правління.

Бізнес-план — документ, який містить систему взаємопов’язаних у часі та просторі й узгоджених з метою й ресурсами заходів і дій, спрямованих на отримання максимального прибутку внаслідок реалізації підприємницького проекту (угоди).

Біржа – форма оптового ринку, постійно функціонуюча економічна структура, де здійснюються угоди щодо купівлі-продажу цінних паперів (фондова), товарів (товарна) та валют (валютна).

Біхевіоризм – науковий напрям (від англ. Bihevior поведінка) в психології, менеджменті та інших дисциплінах, який вивчає поведінку людей та її залежність від різних факторів впливу.

Біхевіористична модель ухвалення рішень – модель, що характеризується виконанням процедур, практичними способами, вдосконаленням і переконанням.

Бюджет – 1) з позиції виявлення майбутнього стану організації бюджет є планом; 2) з позиції відображення діяльності підприємства чи його окремих підрозділів бюджет є розписом надходжень та видатків, що повинні в ідеалі бути збалансованими; 3) з позиції реалізації контрольної функції менеджменту бюджет є найважливішою складовою внутрішнього контролю, що характеризує формування та рівень цільового використання ресурсів організації; 4) з фінансової точки зору бюджет є оперативним фінансовим планом, який відображає надходження та використання коштів для забезпечення функціонування організації.

Бюджетне планування – це процес формування бюджетів для конкретних об’єктів на рік з метою визначення на засадах багатоваріантного аналізу у натуральній чи грошовій формах обсягу видатків і надходжень, оптимізації їх структури та кореспонденції з метою досягнення установлених цілей організації, реалізації визначених заходів з урахуванням наявності певних обмежень та впливу чинників середовища функціонування.

Бюрократизм – формальне виконання посадових обов’язків або ухилення від них апаратом управління, адміністрацією чи службовцями. Крайній прояв зволікання, навмисне сповільнення справочинства.

Валовий прибуток – залишок прибутку, отриманого від підприємницької діяльності після відрахування всіх витрат на її здійснення.

Валюта - грошова одиниця, що діє в даній країні. Валютний курс ціна однієї валюти, що виражена в іншій валюті.

Вертикальне зростання (розширення) – злиття фірм, майнові та господарські інтереси яких визначаються зв’язком “постачальник покупець”.

Вертикальний поділ у менеджменті — поділ за рівнями виробничо-технологічної і управлінської ієрархії.

Взаємозалежність – ситуація, при якій зміна ціни (чи будь-якого іншого параметра) однією фірмою відобразиться на обсязі продажу та прибутку іншої фірми (чи фірм), причому підприємство, що спричиняє такі зміни, може чекати непередбачувану реакцію зі сторони конкурентів.

Визначальна роль людського фактора у виробництві й управлінні – визнання нової ролі людини у виробництві й управлінні та створення відповідного механізму її активізації – основи культури сучасного менеджменту.

Визначення цілей менеджменту – вираження бажаного перспективного стану організації комплексом кількісних та якісних параметрів або вербальне (словесне).

Виконавська дисципліна – виконання наказів, розпоряджень, вказівок керівника, яке забезпечується кваліфікацією, досвідом, творчістю та ініціативою виконавців.

Вимогливість через формулювання цілей і постановку завдань — чітке визначення і персоніфікація за кожним працівником цілей і завдань, створення умов для їх виконання і контролювання результатів.

Винагорода – це все те, що конкретна людина вважає цінним та бажаним для себе, чого вона прагне досягти і чим би хотіла володіти. Винагороди поділяються на: внутрішні дає сам процес виконання роботи (відчуття досягнення бажаного результату, успіху, самоповаги, зміст і значущість виконаної роботи, компетенція, кваліфікованість, дружба та спілкування, взаємодопомога в колективі) та зовнішні все те, що пропонується організацією за сумлінне та якісне виконання посадових обов’язків і досягнення бажаних результатів (заробітна плата, усі види доплат, пільг та преміальних, просування по службі, умови праці, символи службового статусу та престижу т. ін.).

Виробнича структура організації – сукупність виробничих підрозділів і підрозділів забезпечення, взаємопов’язаних через виробничі процеси чи сукупність технологічно пов’язаних у процесі виробництва елементів (робоче місце – виробнича дільниця – цех –підприємство).

Виробниче середовище – сукупність внутрішніх змінних, які за допомогою процесу управління пристосовані до потреб організації.

Виробничо-господарська організація – основна ланка національної економіки, у якій відбувається первинне, безпосереднє поєднання факторів виробництва: землі, капіталу і праці.

Виторг – дохід торгових (комерційних) фірм.

Виходи системи управління – елементи системи управління, через які інформація та продукт функціонування виробничо*господарської організації надходять у навколишнє середовище.

Відносна вигідність організаційних змін – ступінь вигідності пропонованих змін порівняно з діючою організацією, а також ступінь підвищення соціально*економічної ефективності організації.

Відповідальність – це зобов’язання виконувати поставлені завдання та відповідати за їх позитивне вирішення. Фактично індивід укладає контракт з організацією на виконання певних завдань в обмін на отримання визначеної винагороди. Відповідальність означає, що працівник відповідає за результати виконання завдання перед тим, хто передає йому повноваження.

Відповідальність інформаційна – це надання правдивої і чесної інформації засобам масової інформації, при здійсненні рекламної діяльності, при переговорах з партнерами.

Відповідальність корпоративна – це відповідальність перед працівниками і засновниками підприємства щодо використання ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, енергетичних, інформаційних тощо), розподілу прибутків, висунення на керівні посади тощо.

Відповідальність працівника – важлива характеристика якості робочої сили, що визначається добросовісністю, надійністю, ретельністю, які необхідні для виконання різних виробничих завдань без шкоди для людей і матеріальних збитків, а також світоглядом, достатнім для того, щоб не допустити виникнення перешкод та порушень у виробничому процесі та структурній  організації.

Відповідальність соціальна – це добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації.

Відповідальність юридична – дотримання конкретних державних законодавчих актів, інструкцій, положень тощо, які визначають межі, норми, засади функціонування організацій.

Відповідність організації і управління рівневі розвитку суспільства – закономірність, яка відображає об’єктивний характер формування систем управління відповідно до умов функціонування економіки країни.

Влада - бажання, послідовне намагання та можливість здійснювати реальний вплив на розвиток ситуації чи на поведінку інших людей з якоюсь метою, контролювати їх, брати на себе відповідальність; можливість впливати на поведінку інших.

Влада в менеджменті – реальна можливість впливати на поведінку інших, змінювати її у визначеному напрямі.

Влада в організації – наявність відповідних повноважень, обмежене право розпоряджатися ресурсами організації і використовувати зусилля підлеглих з метою досягнення поставлених завдань.

Влада винагороди – це різновид форм влади, який полягає у тому, що вплив на підлеглих здійснюється через застосування винагород, тобто використовується бажання підлеглих отримати цінну для них винагороду в обмін на виконані дії чи певну поведінку.

Влада дисциплінарна — це різновид форм влади, який полягає у тому, що виконавець перебуває під впливом визначеного режиму робочого дня,графіка виконання робіт, положень та інструкцій щодо виконання своїх обов’язків, використання техніки, оснащення, меблів, а також зауважень, розпоряджень та наказів керівника.

Влада експертна – різновид влади, який полягає у володінні керівником спеціальними знаннями, які можуть задовольнити певні потреби підлеглих. Влада еталонна — це різновид форм влади, який полягає у тому, що вплив на підлеглих здійснюється на засадах харизми, тобто на силі особи*

стих якостей та здібностей керівника.

Влада законна (традиційна) – це різновид форм влади, який полягає у тому, що вплив на підлеглих здійснюється на засадах традицій, які здатні задовольнити потребу виконавця в захищеності і приналежності. При цьому виконавець вірить в те, що керівник має право віддавати накази, а його обов’язок — їх виконувати.

Влада інформаційна – це різновид форм влади, який полягає у тому, що виконавець перебуває під впливом інформації, якою володіє керівник, і впевнений, що вона забезпечує прийняття необхідних управлінських рішень.

Влада примусу — це різновид форм влади, який полягає у тому, що вплив на підлеглих здійснюється через страх втратити роботу, повагу, захищеність тощо.

Внутрішнє середовище організації — комплекс змінних параметрів, які характеризують ситуативний стан організації, формуються та контролюються керівництвом або виникають під впливом зовнішнього середовища, процесів усередині організації і вимагають відповідних активних дій керівництва.

Внутрішнє середовище підприємства, або мікросередовище організації, містить п’ять складових: цілі, структуру, завдання, технологію та кадри (персонал організації); тобто все те, що характеризує виробничий цикл (на що може впливати адміністрація сфера безпосереднього контролю).

Внутрішній аудит — здійснення аудиту штатними працівниками організації з метою підвищення ефективності діяльності персоналу.

Внутрішній комерційний розрахунок — економічний метод управління відособленими виробничо-господарськими підрозділами організацій, який полягає у наданні їм певної свободи дій у маневруванні виділеними ресурсами.

Вплив – активна поведінка будь-якої особи чи об’єкта, що впливає на поведінку, сприйняття чи почуття інших людей, сторін чи об’єктів, вносить зміни у їх діяльність.

Вхідні бар’єри – будь-які перешкоди (об’єктивно існуючі чи створені штучно), що заважають новій фірмі на рівних займатись бізнесом та конкурувати із старожилами у даній галузі чи на конкретному ринку.

Входи системи управління — елементи системи управління, через які інформація із навколишнього середовища надходить до неї.

Галузь — сукупність усіх виробничих одиниць, які беруть участь в однакових або подібних видах виробничої діяльності.

Гігієнічні чинники (за Герцбергом) пов’язані з оточуючим середовищем, у якому здійснюється робота. Це, зокрема, умови праці, заробітна плата, мікроклімат у колективі. При відсутності чи недостатній мірі присутності гігієнічних чинників у працівника виникає та формується відчуття невдоволення  роботою.

Гнучкість управлінських рішень — можливість внесення коректив чи прийняття нового рішення, вияву творчої активності виконавців, раціональної ініціативи, пошуку ефективніших шляхів та засобів досягнення поставлених цілей.

Горизонтальне зростання (розширення) – злиття фірм, які конкурують на одному і тому ж ринку чи в одній і тій же галузі.

Горизонтальний поділ праці в менеджменті — об’єднання управлінців світи за спеціалізованими лініями в межах функціональних зон у ланки управління.

Горизонтальний розподіл праці – розміщення конкретних працівників по окремих підрозділах (фінансовий відділ, виробничий відділ, служба маркетингу тощо).

Графік — спосіб наочного зображення стану і процесу виробничо-господарської діяльності з допомогою умовних позначень (крапок, ліній, фігур тощо).

Група – це дві особи або більше, які взаємодіють одна з одною так, що кожна особа впливає на інших і одночасно перебуває під впливом інших осіб.

Група командна — це формальна група, яка об’єднує керівників одного чи декількох рівнів управління.

Група неформальна — це група працівників, яка створюється спонтанно на засадах соціальної взаємодії, об’єднуючи людей за спільними інтересами, для задоволення потреб у причетності, взаємодопомозі, взаємозахисті, тісному спілкуванні тощо.

Група формальна — це група працівників, яка створена з певною метою керівництвом організації і утворюється у результаті вертикального чи горизонтального поділів праці, діяльність якої свідомо планується, організовується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певних цілей.

Група цільова— це формальна група, яка об’єднує фахівців відповідної спеціалізації,щопрацюютьдлядосягненняконкретнихорганізаційнихцілей. Групове мислення – спосіб мислення людей, які надміру заангажовані внутрішньогруповими взаєминами, і прагнення яких до одностайності (спільної думки) бере гору над їхньою здатністю реалістично оцінювати

альтернативні лінії поведінки.

Дедукція (лат.= deduction — висновок) —логічне твердження, створене на підставі одного або кількох інших тверджень.

Декодування інформації в процесі комунікації — перетворення символів переданої відправником інформації у формі, зрозумілій для одержувача. Делегування – це передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. Делегування є засобом, за допомогою якого керівництво розподіляє серед співробітників численні завдання, які повинні виконуватись для досягнення мети організації.

Дельфійський спосіб – метод вдосконалення групового ухвалення рішень, який включає систематичний збір оцінок експертів і розвиток прогнозування. При використанні дельфійського методу члени груп не зустрічаються між собою.

Департаменталізація — процес структурного поділу організації за певними ознаками на підрозділи, служби, штаби тощо.

Державно-капіталістичний уклад — поєднання державного капіталу у вигляді акцій держави і акцій приватного капіталу.

Державно-монополістичний уклад — створені приватними банками і крупними державними монополіями фінансово-промислові групи.

Державно-соціалістичний уклад — група підприємств, що перебувають у повній власності держави (підприємства військово-промислового комплексу, значна частина шахт і копалень та інші держбюджетні підприємства).

Дефіцит – ситуація, коли попит перевищує пропозицію; бюджетний дефіцит – перевищення витрат над дохідною частиною.

Децентралізація управління — делегування вищими рівнями управління нижчим рівням своїх повноважень та відповідальності.

Децентралізований контроль —локалізація контролю на рівнях функціональних і виробничих підрозділів організації.

Диверсифікація – всебічний розвиток; відносно виробництва одночасний розвиток кількох видів виробництва чи діяльності, розширення асортименту продукції, робіт чи послуг, так звана “атака по широкій лінії”.

Диверсифікація виробництва — освоєння нових галузей і сфер, розширення асортименту і перетворення підприємств у багатогалузеві комплекси.

Дивіденд - частина прибутку, яка підлягає поділу серед акціонерів даного підприємства в залежності від виду та кількості акцій; дохід на вкладений капітал, що розподіляється за підсумками фінансово-господарської діяльності підприємства.

Дилер юридична чи фізична особа, що займається купівлею-продажем; уповноважений підприємством торговий агент, що представляє інтереси організації або проводить збутову діяльність в певному регіоні і отримує за це наперед обумовлену винагороду.

Директива (лат. dirigo — керую) — рішення про цілі перспективного розвитку окремих структурних підрозділів, підприємств, організацій, господарських систем і галузей.

Дисконтування – процедура, за допомогою якої обчислюється теперішній аналог суми, що підлягає сплаті через певний термін часу при існуючій нормі процента.

Дистрес — це вид стресу, який викликається хворобами, невдачами, конфліктами, неприємними життєвими ситуаціями та обставинами, розлученням, втратою коханої людини тощо, та зумовлює переживання, страхи, неспокій, виникнення депресії, хвороб, руйнує здоров’я.

Дистриб’ютор - фірма, що відіграє роль торговця за договором на основі привілейованого права на продаж.

Диференціація – поділ цілого на окремі компоненти; в економіці виділення у загальному (господарстві, ринку, галузі, виробництві) окремих сегментів чи складових частин, для яких притаманні деякі спільні специфічні риси.

Ділова гра — імітаційна гра, яка за змістом та способом проведення імітує діяльність керівників та фахівців і дає змогу проаналізувати (передбачити) комплекс причин (явищ, чинників), що зумовлюють зміни господарських  ситуацій.

Діловодство — процес, пов’язаний зі складанням документів, їх обробленням, проходженням, зберіганням тощо.

Документація — письмове надання інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності й розумової діяльності людини, носієм якої вона є.

Документи конструкторські — різновид технологічних методів менеджменту. Містять ескізи виробів (деталей, вузлів та ін.), креслення, конструкторські карти, конструкторські схеми будови машин (приладів, комп’ютерів, верстатів, автоматів, транспортних засобів) та оснащення (пристроїв, інструментів) тощо.

Доплати — кошти, що виплачуються понад встановлені тарифні ставки, нормативи, ліміти у зв’язку з виникненням особливих умов чи обставин. Доплати установлюються за роботу у понаднормовий час; суміщення професій (посад); розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт; виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника; роботу у важких та шкідливих умовах праці; роботу в нічний час; перевезення небезпечних вантажів; роботу у вихідні дні; багатозмінний режим роботи; роз’їзний характер праці тощо.

Дохід – виторг від реалізації; ціна, що множиться на обсяг реалізації (кількість проданих одиниць товару).

Евристичні соціальні моделі — моделі довільної форми і виду, побудовані дослідниками на підставі їхнього уявлення про сутність соціального процесу або явища.

Економічна підсистема – сукупність економічних елементів, основана на технічній підсистемі, що зумовлює певний перебіг економічних процесів у межах підприємства та його структурних підрозділів.

Економічне планування — розроблення планів господарської діяльності, виражених певним переліком економічних показників.

Економічне середовище країни – характеристика стану потенційних можливостей споживання товарів та послуг. Його показниками є: рівень життя, показник платоспроможності, валовий національний продукт, рівень розвитку економіки та стабільність валюти.

Економічний аспект менеджменту—управління виробництвом з метою координації використання матеріальних і трудових ресурсів, необхідних для ефективного досягнення цілей.

Економічний план — комплексна модель (характеристика) основних показників, параметрів майбутнього стану окремих сфер підприємств, а також шляхів, способів і ресурсів, необхідних для досягнення наміченого.

Економічні методи менеджменту — засоби впливу, орієнтовані на економічні, індивідуальні і колективні інтереси людей.

Економічні регулятори господарської діяльності — система важелів непрямого економічного впливу держави і керуючих підсистем організацій, яка використовується для стимулювання і дестимулювання певних напрямів виробничо*господарської діяльності організацій.

Економічні стимули — чинники, що спонукають економічну поведінку індивідів, груп у сфері економіки на вирішення конкретних виробничо-господарських завдань відповідно до мети організації.

Експансивна політика — агресивна поведінка суб’єкта підприємництва, що направлена на завоювання більшої ринкової частки, збільшення обсягів збуту тощо.

Експансивна політика — агресивна поведінка суб’єкта підприємництва, що направлена на завоювання більшої ринкової частки, збільшення обсягів збуту тощо.

Експансія - розширення сфери впливу.

Експеримент (лат.= еxperimentum — випробую) —дослідження явищ шляхом активного впливу за допомогою створення відповідних цілям дослідження умов або зміни перебігу процесу в необхідному напрямі.

Екстраполяція (лат. еxtra — поза і лат.= рolio — пригладжую) — поширення кількісних (статистичних) висновків, одержаних у результаті вивчення соціальних явищ та процесів досліджуваної сукупності, на іншу досліджувану сукупність і на інший час.

Елементи комунікаційного процесу— невід’ємні взаємопов’язані складові, що формують комунікаційний процес. До них належать: відправник (джерело) — той, хто генерує ідеї, збирає інформацію і передає її; повідомлення — інформаційна ідея, яка закодована з допомогою символів; канал — засіб передавання інформації; отримувач (споживач) — особа, для якої призначена інформація.

Емерджентні властивості – властивості системи, що не притаманні жодному з утворюючих її елементів.

Емоції (лат.= Emoverо — хвилюю) — чуттєва реакція людини на зовнішній вплив.

Етапи історичного розвитку менеджменту – це послідовність історичних періодів, що відображають процес зародження та формування науки про менеджмент. До етапів історичного розвитку менеджменту належать: 1 етап — розвиток науки про управління людьми у процесі виробництва; 2 етап — формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків; 3 етап — побудова систем управління, орієнтованих на ринок; 4 етап — активне застосування кількісних (економіко*математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення; 5 етап — формування системних та ситуаційних підходів; 6 етап — комп’ютеризація управлінських процесів. Етика — норми поведінки, сукупність загальноприйнятих юридич них та моральних правил, вимог, які людина ставить перед собою, або

яких вимагає від неї оточення.

Ефект (лат. еffectivus — виконання, дія) — результат, наслідок певних дій.

Ефект ореолу – використання однієї суттєвої риси особи чи ситуації, щоб створити про них загальне враження.

Ефективність менеджменту — результативність управлінської діяльності, що визначається як відношення отриманих результатів від реалізації певних управлінських важелів в організації до витрат, які супроводжують їх одержання. У менеджменті виділяють економічну, організаційну та соціальну ефективність.

Ефективність менеджменту економічна — економічна результативність, яка характеризує діяльність організації за певної системи управління, її доцільно оцінювати з двох поглядів: 1) показниками, які відображають функціонування систем менеджменту (рівень автоматизації робочих місцьуправлінців, рівень розроблення інструктивного та нормативного матеріалу, загальний діапазон менеджменту, рівень технічної озброєності управлінців тощо); 2) показниками, що відображають результати виробничо*господарської діяльності (величина прибутку, собівартості, обсяг виготовленої продукції, обсяг реалізації продукції, рентабельність виробів, фондомісткість, рівень ліквідності, рівень ризику, коефіцієнти автономії, фінансової стійкості, маневрування, оборотності тощо).

Ефективність менеджменту організацій — загальний результат, наслідок дій, реалізованих у процесі управління функціонування в організації.

Ефективність менеджменту організаційна — організаційна результативність, яка характеризує якість побудови організації, її системи управління, прийняття управлінських рішень, реакцію системи управління на стреси, конфлікти, організаційні зміни тощо. Характеризується показниками, що відображають якість побудови організації та її системи управління (рівень централізації функцій управління, співвідношення чисельності управлінських працівників між різними рівнями управління, питома вага керівників у загальній чисельності апарату управління, коефіцієнт ланковості структури менеджменту, швидкість прийняття управлінських рішень тощо).

Ефективність менеджменту соціальна — соціальна результативність, яка відображає вплив системи менеджменту на процеси формування професійних характеристик працівників, у тому числі керівників, формування корпоративного духу, відповідного психологічного клімату в колективі, атмосфери захищеності і причетності до цілей організації, перспектив розвитку соціальних інституцій тощо. Її можна оцінювати з двох поглядів: 1) показниками, що відображають соціально*культурну сферу функціонування організації (стан трудової дисципліни, стабільність кадрів, стан соціально*виробничої ситуації на підприємстві, умови праці тощо); 2) показниками, що відображають вплив на досягнення виробничо*господарських показників та задоволення потреб ринку (продуктивність праці, зарплатовіддача, рівень задоволення потреб споживачів, рівень розвитку соціальної інфраструктури тощо).

Єдина тарифна сітка (ЄТС) — це єдиний уніфікований підхід до оцінки складності робіт і диференціації умов оплати праці усіх категорій персоналу. ЄТС базується на таких принципах: 1) охоплення усіх категорій персоналу; 2) групування професій робітників та посад службовців за ознакою спільності виконуваних функцій без урахування галузевих відмінностей; 3) віднесення робітників та службовців до розрядів єдиної уніфікованої сітки за ознакою складності робіт чи функцій, що виконуються (при цьому робітникам присвоюються розряди, а службовцям — кваліфікаційні категорії); 4) установлення тарифних ставок, виходячи ізвартісної величини межі малозабезпеченості та рівномірного зростання порозрядних тарифних коефіцієнтів.

Ємність товарного ринку – максимально можливий обсяг реалізації товарів при даному рівні платоспроможного попиту, товарної пропозиції та роздрібних цін на протязі визначеного періоду часу. Ємність товарного ринку дорівнює обсягу національного виробництва плюс обсяг імпорту мінус обсяг експорту плюс-мінус перехідні залишки запасів товару на початок та кінець періоду. Визначається у фізичних одиницях чи грошовому обчисленні.

Життєвий цикл товару – це час, протягом якого новий товар проектується, впроваджується у виробництво, завойовує частку ринку, насичує ринок і, зрештою, повністю витісняється більш сучасним товаром, який повніше задовольняє запити покупців.

Завдання — це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін. Передбачають роботу з предметами праці, знаряддями праці, інформацією, людьми тощо.

Завдання менеджменту— конкретизований у просторі й часі зміст мети менеджменту для окремих структурних підрозділів виконавців відповідно до їх функціонального призначення.

Завдання організації — способи реалізації цілей шляхом управління господарською активністю організації.

Загальні принципи менеджменту — принципи, які регулюють діяльність систем менеджменту організацій загалом, відповідно до закономірностей менеджменту.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту у формі матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з не залежних від них обставин, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною або дитиною*інвалідом, смерті громадянина та членів його сім’ї, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон попиту — об’єктивний економічний закон ринкової економіки, згідно з яким існує зворотний зв’язок між ціною товару і величиною купівельного попиту на цей товар.

Закон прибутковості — об’єктивний економічний закон ринкової економіки, згідно з яким дохід виробничо-господарської організації повинен перевищувати її витрати.

Закон пропозиції— об’єктивний економічний закон ринкової економіки, згідно з яким пропонована до продажу кількість товару залежить від ціни на пропонований товар, цін на інші товари та фактори виробництва.

Закон соціалізації особистості — об’єктивний закон соціальної психології, згідно з яким протягом трудового життя людини відбувається безперервне засвоєння нею соціальних ролей і зростаюче задоволення культурних потреб.

Закон соціального контролю — об’єктивний закон соціальної психології, згідно з яким організація здійснює цілеспрямований вплив на індивіда для засвоєння ним організаційних цінностей і норм культури організації.

Закон соціального статусу (соціальних ролей) — об’єктивний закон соціальної психології, згідно з яким кожна людина має певну позицію в соціальній структурі організації, пов’язану з іншими позиціями через її статус — систему прав і обов’язків.

Закон соціальної мобільності — об’єктивний закон соціальної психології, згідно з яким людина у процесі трудової діяльності переміщується в соціальному просторі організації, що відображається в кваліфікаційному і службовому розвитку індивіда.

Закон спадаючої дохідності — об’єктивний економічний закон ринкової економіки, згідно з яким збільшення одного з видів виробничих витрат при незмінності інших досягає точки, за якою відбувається скорочення граничного фізичного продукту виробництва.

Закони менеджменту — це сталі та незаперечні норми управління організаціями. Менеджмент базується на таких законах: спеціалізації управління, інтеграції управління, оптимального поєднання централізації і децентралізації управління, демократизації управління, економії часу в управлінні, пропорційного розвитку систем управління тощо.

Заробітна плата — це винагорода або заробіток, обраховані у грошовому обчисленні, який за трудовим договором роботодавець сплачує працівникові за роботу, яку виконано або має бути виконано.

Заробітна плата додаткова — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Заробітна плата основна — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Здібності — анатомо*фізіологічні та психічні якості людей, які дають їм змогу засвоювати знання і набувати навичок для певної діяльності.

Змінна затрат — будь-який контрольований фактор або вид ресурсів, які можна придбати в різних кількостях і різновидах і/або різної якості (енергія, праця, матеріали й інформація).

Змінна продукція — будь-який контрольований фактор чи ресурс, який є результатом перетворення змінної затрат (енергія, праця, послуги й інформація).

Змінна результату — результати) продажу і/або поставки продукції особам чи організаціям, що оточують конкретну організацію (елемент, який не впливає на продуктивність).

Зміст процесу менеджменту — цілеспрямований вплив на стан елементів, що утворюють систему «організація».

Зовнішнє середовище організації — економічні, соціальні, технологічні, політичні й етичні елементи (чинники), які перебувають поза межами організації.

Зовнішні економічні регулятори — загальнодержавні та місцеві податки, умови кредитування, економічні пільги та санкції, регульовані ціни, рентні платежі.

Зовнішній аудит (лат. аudit — слухати) — експертиза звітності та іншої інформації про фінансово*господарську діяльність суб’єкта господарювання для з’ясування його реального фінансового стану, яка проводиться незалежними аудиторськими фірмами або аудиторами, що мають сертифікати аудиторів і ліцензію аудиторської плати на право займатися аудиторською діяльністю.

Зовнішньоекономічна діяльність — діяльність суб’єктів господарювання в Україні та аналогічних іноземних суб’єктів на території України і поза її межами на взаємовигідних засадах.

Зона контролю — чисельність осіб, підпорядкованих одному керівнику.

Зрозумілість цілей — чітке формулювання цілей у зрозумілому для колективу і кожного працівника вигляді.

Зростання продуктивності — результат управління і втручання в ключові процеси перетворення або праці.

Ідентифікація тематичних сфер (лат.= іdenticus — тотожний) — визначення пріоритетних напрямів діяльності організації та зацікавлених груп (організацій), дії яких можуть позитивно або негативно вплинути на її стан.

Інвестиції в людський капітал — це витрати на створення або збільшення запасу здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій працівника заради підвищення ефективності його використання в трудовій сфері суспільного виробництва і зростання доходів (заробітків) його власника.

Індивід (лат. Individuum — неподільне) — конкретна людина, представник певної соціальної групи.

Індивідуальні акти управління — акти управління, адресовані певним об’єктам управління (накази, постанови, розпорядження, циркуляри, вказівки, резолюції).

Індивідуальність — сукупність особливостей, зумовлених обставинами життя й діяльності, що відрізняють одну людину від іншої.

Індивідуально-приватний уклад — приватні підприємства виробничокомерційного характеру, орієнтовані на створення продукту (надання послуг) власної праці для продажу.

Індукція (лат. Induction — наведення) — шлях дослідного вивченням явищ і процесів, у ході якого від окремих фактів здійснюється перехід до загальних положень і висновків.

Інновації — нові досягнення, призначені для впровадження та використання у діяльності підприємства.

Інструктування — метод організаційно*стабілізуючого впливу, який полягає в ознайомленні працівників з умовами праці, виконання певної роботи чи обставинами дорученої справи, у з’ясуванні питань, можливих утруднень, пересторозі від можливих помилок.

Інтенсивність праці — характеризує міру її напруженості та визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці має свої межі, а саме фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Інформація (лат. іnformatio — роз’яснення) — відомості про навколишній світ, процеси, які в ньому відбуваються, події, ситуації, явища, які отримують і якими обмінюються люди безпосередньо чи за допомогою певних пристроїв.

Інформація управлінська — дані, які споживач застосовує для активного впливу на виробничо-господарську систему, її регулювання та розвиток.

Інфраструктура — сукупність галузей та видів діяльності, що обслуговують різні сфери економіки (фінансові інституції, транспортні сполучення, зв’язок, консалтингові служби, комунальне господарство, охорона здоров’я тощо).

Інцидент (лат.іncidesnis — той, що трапляється) — події, обставини, які послужили поштовхом чи приводом до зіткнення опонентів.

Категорії менеджменту — це основні, найбільш широкі і найзагальніші поняття науки про менеджмент, які формують її категорійний апарат. Доосновних категорій менеджменту відносяться такі поняття: організація, керуюча та керована системи організації, функції менеджменту, методи менеджменту, управлінські рішення, комунікації, керівництво та ін.

Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців — є нормативним документом, який вміщує загальногалузеві кваліфікаційні характеристики. В них зазначаються посадові обов’язки, вимоги до знань і стажу роботи за спеціальністю, рівня і профілю професійної підготовки керівників, спеціалістів і службовців. Кваліфікаційна характеристика працівника кожної посади в цьому довіднику складається з таких трьох розділів: “посадові обов’язки”, “повинен знати”, “кваліфікаційні вимоги”. Цей довідник призначений для застосування на підприємствах з метою забезпечення раціонального поділу обов’язків, найдоцільнішої розстановки і використання кадрів керівників, спеціалістів і службовців, для визначення їхніх посадових обов’язків, обґрунтування кваліфікаційних вимог при доборі кадрів, створення резерву та професійного навчання кадрів і для встановлення посадових окладів.

Керівник — особа, яка очолює організацію, її структурно відокремлений виробничий або функціональний підрозділ і наділена повноваженнями приймати рішення щодо розпорядження виділеними йому матеріальними, фінансовими, трудовими ресурсами.

Керівництво — вид управлінської діяльності, який на засадах лідерства та влади забезпечує виконання функцій менеджменту, формування методів менеджменту та їх трансформацію в управлінські рішення шляхом використання комунікацій; право особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати їх виконання .

Керівництво організаціями — процеси мотивування, регулювання і наставництво щодо методів і способів виконання робіт підлеглими.

Кількісна і якісна визначеність управлінських рішень — конкретизація результатів реалізації рішень у кількісних та якісних показниках.

Кількісна і якісна визначеність цілей — кількісне вираження або якісне оцінювання цілей у взаємозв’язку з якістю праці працівників.

Колектив (організація) — дві й більше осіб, які взаємодіють між собою таким чином, що кожна особа впливає на конкретних людей (працівників) і одночасно перебуває під впливом інших осіб.

Комерційний розрахунок — метод ефективного здійснення виробничогосподарської діяльності організації та її структурних підрозділів через використання системи ринкових економічних відносин.

Комітет — це формальна група, яка створюється на тимчасових чи постійних засадах з метою виконання конкретних завдань. Комітети поділяють на тимчасові (спеціальні): комітет з усунення браку на виробництві, комітет зі скорочення працівників, ліквідаційна комісія тощо; постійні: ревізійна комісія, науково*технічна рада, методична рада, рада директорів тощо.

Компетентність працівника (професіоналізм) — це рівень його загальної та професійної підготовки, а також широта професійного світогляду, що дозволяє йому адекватно реагувати на вимоги конкретного робочого місця чи виконуваної роботи, які постійно змінюються. Компетентність людини залежить від її відношення до своєї роботи, досвіду, старання та вміння поповнювати знання. Компетентність може змінюватися як у бік підвищення, так і у бік зниження.

Компетенція (лат.= сompete — відповідаю, належу) суб’єкта управління — сукупність повноважень і обов’язків органу управління, у межах яких він має право і зобов’язаний самостійно діяти.

Комплексна цільова програма — накреслений для планомірного здійснення, об’єднаний єдиною метою та зорієнтований на певні терміни комплекс взаємопов’язаних завдань, а також конкретних соціальних, економічних, наукових, технічних, організаційних заходів.

Комунікативний процес— обмін інформацією між індивідами або їх групами, метою якого є усвідомлення повідомлень, що містять певну інформацію.

Комунікації (лат. Communico спілкуюсь) обмін інформацією, її змістом між двома і більше особами (працівниками); систематичне і комбіноване використання всього інструментарію зв’язку із зовнішнім середовищем (реклама товарів, методи стимулювання продажу, кадрова реклама, робота з громадськістю та ін.).

Комунікаційний процес — це процес обміну інформацією між двома і більше людьми, працівниками з метою розв’язання певної проблеми.

Комунікація в менеджменті — обмін інформацією, внаслідок якого керівник одержує необхідну для прийняття ефективних рішень інформацію, і доводить їх до підлеглих теж у формі інформації.

Конвенціальні ролі особистості — стандартизовані права й обов’язки (наприклад, батька, сина, працівника певної служби, менеджера тощо).

Конкретна (специфічна) функція менеджменту — функція, виокремлена відповідно до завдань управління діяльністю організації або до конкретних стадій виробничого процесу, або за спрямованістю на конкретні чинники виробництва.

Конкуренти — юридичні чи фізичні особи, що змагаються за досягнення ідентичної мети: володіння ресурсами, ринками тощо.

Конкурентоспроможність продукції — це сукупність якісних і вартісних характеристик продукції, що забезпечують її відповідність вимогам ринку у певний період часу. Це поняття характеризує ступінь привабливості товарів для споживачів у певних часових та просторових умовах.

Консорціум(лат.=сonsortium—спільність)—тимчасовестатутнеоб’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Конструкторські документи — включають ескізи виробів (деталей, вузлів та ін.), Креслення, конструкторські карти, влаштування машин (приладів, комп’ютерів, верстатів, автоматів, транспортних засобів) та оснащення (пристроїв, інструментів) тощо. Є різновидом технологічних методів менеджменту.

Контроль вибірковий — це різновид контролю, який полягає у здійсненні перевірки лише відносно окремих об’єктів з усієї однорідної сукупності (наприклад, перевірка роботи лише гальванічного цеху).

Контроль децентралізований — це різновид контролю, який полягає у базуванні на соціальних нормах, цінностях, традиціях та корпоративній культурі; акцентуванні уваги на самоконтролі та внутрішньогруповому контролі, що здійснюється на засадах соціальної взаємодії; прозорості інформації про цілі, засоби, терміни проведення контролю; забезпеченні двостороннього впливу тощо.

Контроль заключний — це різновид контролю, який полягає у здійсненні перевірки на виході із системи організації і визначенні кількісних та якісних аспектів результатів виробничо-господарської діяльності.

Контроль попередній — це різновид контролю, який полягає у здійсненні перевірки на вході в систему організації та реалізації через правила, процедури, поведінку щодо різних видів ресурсів (трудових, фінансових, матеріальних, технологічних, інформаційних тощо).

Контроль поточний — це різновид контролю, який полягає у здійсненні перевірки у самій системі*організації у процесі виробничо-господарської діяльності. Він характеризується таким: носить характер управлінської необхідності; має ціль та охоплює конкретні робочі місця; використовує зовнішні ресурси, які перетворює в ресурси для внутрішнього споживання організації; націлюється на усі види діяльності організації тощо.

Контроль разовий — це різновид контролю, який проводиться під впливом чинників, що випадково або несподівано виникають у процесі виробничо*господарської діяльності (наприклад, проведення інвентаризації у коморах після виявлення крадіжок).

Контроль суцільний — це різновид контролю, який полягає у здійсненні послідовної перевірки усієї сукупності підконтрольних об’єктів (ресурсів, продукції, операцій, робіт тощо).

Контроль централізований — це різновид контролю, який полягає унаявності спеціалізованих контрольних служб; використанні суворих правил, інструкцій, жорстких нормативів; впливі „зверху донизу”; закритості інформації про контроль тощо.

Контрольний факт — явище, в процесі якого порушено певну норму.

Контролювання — вид управлінської діяльності щодо оцінки рівня виконання завдань та досягнення цілей, виявлення відхилень, збоїв, недоліків та причин їх виникнення з метою уникнення нагромадження та повторення помилок, мінімізації втрат, подолання складних організаційних проблем тощо; процес визначення якості і коригування виконуваної роботи підлеглими з метою забезпечення виконання планів і завдань, спрямованих на досягнення цілей організації.

Контролювання виробництва — порівняння запланованих виробничих показників з фактичними даними, виявлення відхилень і аналіз чинників, які спричинили ці відхилення.

Контролювання інформаційних ресурсів — оцінювання відповідності обсягів інформації потребам виробництва і управління; вивчення і вдосконалення шляхів надходження інформації в організацію, всередині її і назовні. Контролювання людських ресурсів — здійснення контрольних заходів  при відборі та зарахуванні працівників на посади, оцінювання ефективності їх праці, ділових якостей працівників, ефективності систем оплати праці і стимулювання працівників тощо.

Контролювання маркетингу і збуту — оцінювання і коригування комерційної політики; конкурентоспроможності продукції; ефективності маркетингових заходів; обсягів і структури маркетингової інформації; асортименту пропонованих покупцям товарів (послуг); обґрунтованості цін на продукцію; ефективності використання збутових каналів; ефективності витрат на рекламу тощо.

Контролювання матеріальних ресурсів —оцінка параметрів системи регулювання запасів матеріальних ресурсів, відповідності обсягів ресурсів потребам виробництва, їх фізичного стану та якості.

Контролювання процесів — перевірка відповідності виконання простих виробничих і управлінських операцій існуючим правилам.

Контролювання ресурсів — оцінка відповідності фактичних параметрів матеріальних, фінансових, людських, інформаційних ресурсів нормативним.

Контролювання стану матеріально-технічного забезпечення — оцінювання ступеня задоволення потреб організації в постійних ресурсах (обладнання, персонал, інформаційна система), діючої системи, обсягів та ритмічності їх постачання, відповідності якості ресурсів вимогам стандартів і технічних умов.

Контролювання фінансових ресурсыв менеджменту — визначення якості і коригування виконуваної підлеглими роботи з метою забезпечення виконання планів і завдань, спрямованих на досягнення цілей організації,необхідними фондами фінансових ресурсів та необхідними об`ємами.

Конфлікт (лат. сonflictus — зіткнення) — зіткнення різноспрямованих тенденцій у психіці окремої людини, у взаємовідносинах двох і більше людей або їх формальних і неформальних об’єднань, зумовлене розбіжністю у поглядах, позиціях, інтересах; це відсутність згоди між двома чи більше суб’єктами, зіткнення протилежних сторін, сил, які можуть бути конкретними особами або групами працівників, а також внутрішній дискомфорт однієї особи. Конфлікти класифікують за ознакою результатів (функціональні, дисфункціональні, безрезультатні) та за змістом (внутрішньоособисті, міжособисті, конфлікти між особою і групою, міжгрупові, конфлікти між керуючою та керованою системами організації, міжорганізаційні).

Конфліктна ситуація — ситуація, за якої цінності, інтереси, установки сторін об’єктивно вступають у протиріччя між собою, але відкритого зіткнення ще немає.

Конформізм ( лат.= сonformis — подібний) — прийняття готових стандартів у поведінці, визнання існуючих порядків, норм, правил.

Концепція (лат. сonceptio — сприйняття) — система поглядів на певне явище, спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, процесів, основна ідея будь-якої теорії.

Концепція групових претензій — концепція, згідно з якою організація перебуває у постійній конфронтації з різними групами інтересів, зміст яких впливає на її майбутнє становище.

Концерн (англ. сoncern — об’єднання) — статутне об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Кооперативний уклад — система споживчої кооперації та кооперативів різних типів.

Кооперація (лат. сooperatio — співробітництво) праці у менеджменті — об’єднання різних видів праці для виконання спільних завдань.

Корпорація (лат. сorporatio — спілка) — договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Криза (гр. krisis — вихід, закінчення) — складний, загострений стан конфліктної ситуації.

Критерій достатності – ситуація, коли особа, відповідальна за прийняття рішення, вивчає альтернативи лише доти, доки не знайде рішення, яке задовольняє мінімальні вимоги, а відтак припиняє пошук найкращого.

Критерій ефективності менеджменту (системи менеджменту) — ступінь відповідності фактичних параметрів системи управління сукупності стандартизованих вимог до неї.

Культура менеджменту — сукупність досягнень в організації та здійсненні процесу менеджменту, налагодженні управлінської праці, використанні техніки в менеджменті, а також зумовлених нормами й принципами суспільної моралі, етики, естетики, права вимог, які висуваються до систем менеджменту і працівників.

Культура організації — характер, особливості, стиль функціонування організації, які виявляються в поведінці і реакціях особистостей та соціальних груп її працівників, у їх судженнях, відносинах, способах вирішення проблем організації праці і виробництва, в обладнанні й внутрішній естетиці, використовуваній техніці й технології тощо; сукупність цінностей, традицій, норм поведінки, поглядів, властивих членам організації, організаційна культура складається з об’єктивних та суб’єктивних параметрів. До суб’єктивних параметрів культури організації належать: організаційні табу, звичаї, ритуали, зразки поведінки, мова спілкування, гасла тощо. Об’єктивні параметри культури організації формуються за рахунок місцерозташування організації, дизайну і обладнання робочих місць, престижу та іміджу організації тощо.

Ланка управління (менеджменту) — реальне первинне організаційне утворення керуючої системи (структурний підрозділ чи окремий виконавець на певному рівні менеджменту).

Лідер (англ. lead — вести, керувати) — особистість, яка користується беззастережним авторитетом і повагою у зв’язку зі своїми особистими видатними людськими, інтелектуальними або фаховими якостями.

Лідерство — це здатність за рахунок особистих якостей здійснювати вплив на поведінку окремих осіб та груп працівників з метою зосередження їх зусиль на досягненні цілей організації.

Лоббі – будь-яка форма тиску, пресингу, спосіб об’єднання з представниками владних структур для пропаганди певної політики чи для прийняття дій, що вигідні конкретним сторонам.

Людина — загальне позначення суб’єкта діяльності, наділеного осмисленою поведінкою.

Людський капітал — це сформований або розвинений в результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника.

Маркетинг – це орієнтована на ринок (збут), стратегія підприємницької діяльності; система організації збуту та виробництва продукції, що ґрунтується на комплексному вивченні ринку та можливостей підприємства у забезпеченні потреб споживачів; це діяльність, спрямована на створення попиту та досягнення цілей підприємства через максимальне задоволення потреб споживачів.

Маркетинг як складова менеджменту — організація інформаційної взаємодії внутрішнього середовища організації із зовнішнім.

Маркетинговідослідженнянаправленінавивченнязовнішніхтавнутрішніх факторів розвитку підприємства. Кінцевою метою цих досліджень є визначення сильних і слабких сторін виробничої і збутової діяльності порівняно з іншими підприємствами та вироблення стратегії конкуренції.

Матеріальне стимулювання праці — це процес формування і використання систем матеріальних стимулів праці й заробітної плати відповідно до дії закону розподілу за кількістю та якістю праці. Є однією із прецесійних теорій мотивування.

Матеріально-технічна база — сукупність спеціалізованих матеріальноречових елементів виробництва (засобів і предметів праці), за допомогою яких виробляють певні види однорідної продукції або надають послуги, що задовольняють однорідні потреби.

Менеджер – управляючий, керівник, директор, завідувач, адміністратор, функціонер, словом, будь-який найманий професійний управляючий, що не є власником підприємства; це управлінець ринкової орієнтації, який активно впроваджує ефективні умови господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни в міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон’юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.

Менеджмент (англ. manаge —управляти) – це: 1) цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей; 2) вид діяльності, спрямованої на досягнення певних передбачених цілей виробничогосподарською організацією (підприємством), яка функціонує в ринкових умовах, шляхом раціонального використання її матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; 3) вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки інших людей; 4) сукупність методів, форм та засобів управління виробництвом.

Мета менеджменту — забезпечення прибутковості чи дохідності діяльності організації на основі раціонального налагодження виробничого процесу і процесу управління, розвитку матеріально*технічної і технологічної бази, ефективного використання кадрового потенціалу, власних і залучених коштів.

Метод —захід (прийом) або сукупність заходів (прийомів) у певній сфері людської діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення будьякого завдання, виконання певної операції.

Методи бюджетного планування — це способи та прийоми розробки бюджетів в організації. Методи бюджетного планування класифікують за ознаками: порядком розроблення бюджету, рівнем централізації бюджетного планування, способом розрахунку планових бюджетних показників, рівнем пристосування бюджетного планування до змін внутрішнього та зовнішнього середовища функціонування підприємств тощо.

Методи бюджетування — способи та прийоми розроблення бюджетів в організації.

Методи менеджменту — це способи і прийоми впливу керуючої системи на керовану на різних рівнях і ланках управління (підприємство, підрозділ, служба тощо). Методи менеджменту класифікуються за такими ознаками: напрямком впливу, способом врахування інтересів працівників, формою впливу, характером впливу. Найбільш прикладне значення має остання класифікація, відповідно до якої методи менеджменту поділяються на економічні, адміністративні, технологічні та соціальнопсихологічні.

Методи менеджменту адміністративні – це способи та прийоми впливу керуючої системи організації на керовану систему, завданням яких є формування організаційно-розпорядчих засад функціонування організації. До них відносяться сукупність організаційних, розпорядчих та дисциплінарних способів впливу.

Методи менеджменту економічні — це способи та прийоми впливу керуючої системи організації на керовану систему, що обумовлюються різноманітними економічними важелями, за допомогою яких досягається взаємне та індивідуальне задоволення потреб на усіх рівнях. До економічних методів менеджменту належать економічні плани та матеріальні стимули. Методи менеджменту соціально-психологічні - це способи та прийоми впливу керуючої системи організації на керовану систему, які використовують індивідуальну і групову свідомість, психологію, базуються на суспільно—значущих морально—етичних категоріях, цінностях, вихованні та покликані підвищувати трудову активність працівників і створювати відповідні соціально-психологічні умови для їх трудової діяльності. До них належать соціальні плани, моральні стимули, методи формування колективів та соціально-психологічного клімату в колективі.

Методи менеджменту технологічні — це способи та прийоми впливу керуючої системи організації на керовану систему через документи, які визначають технологію здійснення виробничо-господарських процесів. До технологічних методів менеджменту належать технологічні та конструкторські документи.

Методи управління (менеджменту) — засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або на окремих працівників з метою досягнення цілей організації.

Методи управління конфліктними ситуаціями — сукупність способів і засобів запобігання, а в разі їх виникнення — вирішення конфліктних ситуацій.

Механізм (гр. mechane — знаряддя) менеджменту — система, яка утворюється із взаємопов’язаних ланок (підсистем), що об’єднують множину різних елементів і блоків, забезпечуючи у процесі їх взаємодії функціонування всіх підсистем організації.

Мистецький підхід до прийняття рішень - підхід до розробки рішень, що ґрунтуються на інтуїції та суб’єктивних оцінках.

Міжнародна організація праці (МОП) — спеціалізована установа (нині працює при Організації Об’єднаних Націй), утворена в 1919 р., що проголосила своєю метою вивчення і покращання умов праці та життя трудящих шляхом вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства. Місце перебування — Женева.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання. Місія — це чітко виражена причина існування організації, яка може охоплювати такі напрями, як: турбота про працівників; турбота про виробництво; політика зростання та фінансування фірми; технології, які використовуватимуться у виробництві; методи виходу і функціонування на ринку, пошуку потенційних ринків; задоволення потреб споживачів;

публічне проголошення переконань та цінностей тощо.

Місія організації — чітко сформульована причина її існування як основа формування еталонних цінностей, якими повинні користуватися всі працівники для забезпечення існування і розвитку організації.

Мобільність — важлива характеристика якості робочої сили. Це здатність і готовність працівника до професійних і територіальних переміщень. Професійна мобільність передбачає готовність працівника при необхідності змінити місце роботи і навіть освоїти нову для себе професію. Територіальна мобільність — готовність і можливість змінити місце проживання у пошуках нового місця роботи. Додаткові витрати, що здійснюються при цьому, розглядаються як інвестиції в людський капітал.

Модель — це відображення в схемі, формулі, взірці тощо характерних ознак об’єкта, який досліджується. Виділяють фізичні, математичні та аналогові моделі.

Моделювання — відтворення характеристик певного об’єкта на іншому, спеціально створеному для їх вивчення.

Молодший спеціаліст (бакалавр) — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Монопольне становище визначається як домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визначається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%.

Мораль (лат. mores — звичаї) — правила (принципи) поведінки людей, які стосуються сфери взаємовідносин між ними та суспільством.

Моральне стимулювання праці — це процес морального спонукання до діяльності, який ґрунтується на різноманітних формах суспільного визнання і оцінювання трудової активності працівників. Моральне стимулювання передбачає нагородження грамотами, медалями, орденами, почесними званнями, винесення подяки та похвали, занесення на дошки пошани, пропаганду високих досягнень працівників у газетах, журналах, телета радіопередачах тощо.

Мотив (лат.= moveo – штовхаю, рухаю) – спонукальна причина дій і вчинків людини; це внутрішньо усвідомлене спонукання до дій.

Мотиваційне поле – сукупність ситуаційних чинників, які спонукають виникнення у працівників мотивів до продуктивної діяльності.

Мотивація – це процес спонукання, стимулювання себе чи інших (окремої людини чи груп людей) до цілеспрямованої поведінки або до виконання певних дій, що направлені на досягнення власної мети або цілей організації. Мотивацію можна визначити як сили, що змушують людей поводитися певним чином.

Мотивація до праці – внутрішні сили людини, що визначають рівень, напрям і наполегливість робочого зусилля.

Мотивування — вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання себе та інших працівників на діяльність, що спрямована на досягнення особистих цілей та цілей організації; стимул для певної поведінки людини, який виникає як наслідок напруження між потребами і можливостями їх задоволення.

Мотивування як функція менеджменту — стимулювання певної поведінки людини, зумовлене напруженням між потребами і можливостями їх задоволення.

Навички — способи автоматичного чи напівавтоматичного виконання компонентів процесу трудової діяльності.

Надбавки — це додаткові виплати працівникам за високу професійну майстерність; високі досягнення в праці; вислугу років (зазвичай стосується військових та працівників правоохоронних органів); виконання особливо важливої чи особливо термінової роботи; знання й використання в роботі іноземних мов; класність водіям легкових і вантажних автомобілів, автобусів; роботу в умовах режимних обмежень тощо.

Надлишкова пропозиція – перевищення пропозиції над попитом на даний товар по визначеній ціні.

Наказ — письмове вирішення певного завдання з переліком конкретних шляхів, строків, порядку, відповідальних осіб і форм контролю.

Наукова обґрунтованість управлінських рішень — розроблення рішень з урахуванням об’єктивних закономірностей розвитку об’єкта управління, які відображаються у технічних, економічних, організаційних та інших аспектах його діяльності.

Науковий підхід — сукупність застосовуваних методів досліджень, об’єднаних єдиною концепцією як основою вивчення, розуміння і тлумачення об’єктивних явищ і процесів.

Науково-технічний прогрес (НТП) – це процес розвитку науки й техніки, що зумовлює глибокі перетворення в усіх прошарках суспільства. Особливістю НТП є високі темпи розвитку науки, скорочення часу впровадження фундаментальних наукових винаходів, створення прогресивних технічних засобів, технологій тощо.

Непрограмоване рішення – проблема чи ситуація ухвалення рішень, що не зустрічалися раніше, і тому фахівець, який ухвалює рішення, не може покластися на раніше встановлене правило. Непрограмоване рішення погано структуроване, бо цілі неясні, інформація двозначна і не має чіткої процедури ухвалення рішення.

Номінальний груповий метод – метод вдосконалення групового ухвалення рішень, за допомогою якого групові методи спочатку підтримуютьдискусію, потім голосування, поки не буде досягнуте адекватне ситуації рішення.

Норма підлеглості — це розраховані для конкретних організаційно-технічних умов величини, що визначають оптимальну кількість безпосередньо підпорядкованих одному керівникові працівників.

Норма прибутку – балансовий прибуток підприємства, поділений на обсяг власного капіталу, виражений у відсотках.

Норма чисельності — це розрахована для конкретних організаційнотехнічних умов кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи за визначений період часу.

Норматив кількості — регламентована кількість працівників організації, необхідна для її якісного функціонування за певних організаційнотехнічних  умов.

Нормативне (соціальне) прогнозування — визначення засобів, необхідних і достатніх для досягнення можливих станів об’єкта управління або заданих цілей, оптимальних шляхів руху об’єкта до певної мети.

Нормативні акти управління — акти управління, які не мають конкретного адресата, містять загальні норми дій щодо тих чи інших умов, розраховані на тривалий період.

Нормування – метод організаційно-стабілізуючого впливу, який передбачає встановлення нормативів як орієнтирів діяльності.

Об’єкт вивчення менеджменту – це процес управління виробничо-господарською діяльністю підприємств, корпорацій, господарських товариств, об’єднань та інших організацій.

Об’єднання ризику – метод, при якому ризик імовірних втрат чи збитків розподіляється між багатьма учасниками таким чином, щоб ефект збитків для кожного з них залишався помірним.

Об’єкт (лат.= obgectus — предмет) вивчення науки менеджменту — складна соціотехноекономічна система (підприємство, фірма, організація), яка діє у будь-якій сфері суспільного виробництва незалежно від форми власності з наявними у ній процесами і явищами та їх носіями (людьми).

Об’єкт вивчення менеджменту — процес управління виробничо-господарською діяльністю підприємств, корпорацій, господарських товариств, об’єднань та інших організацій.

Об’єкт менеджменту як діяльності — виробничо-господарська організація та її навколишнє середовище.

Об’єкт соціального управління —соціальні процеси і явища, пов’язані з рухом і розвитком трудового колективу, становленням особистості.

Об’єкт управління — елемент (група елементів) системи управління, який змінює свою поведінку під впливом суб’єкта.

Об’єкт управління у виробничо-господарській організації — сукупність соціальних, економічних і технічних ресурсів виробництва.

Обмежена раціональність - процес ухвалення рішень, під час якого суб’єкт приймає рішення, спираючись на здоровий глузд й особисті нахили, а також на логіку та аналіз.

Оброблення інформації— сукупність здійснюваних над інформацією дій, які змінюють її вид або характер подання.

Ознака — одиниця виміру або властивість змінної (розмір, колір, вік, характер, час реакції, якість, кількість, вага, кіловати).

Оперативне регулювання — повсякденний вплив менеджера на перебіг господарських процесів та виконання об’єктом управління запланованих завдань і прийнятих рішень.

Оперативне управління — періодичне або безперервне порівняння фактично одержаних результатів з планом і наступне їх коригування, яке забезпечує функціонування підприємства відповідно до затвердженого плану.

Операційна система — повна система виробничої діяльності організації.

Оплата праці — грошове обчислення вартості робочої сили, її ціна у формі заробітної плати.

Оптимізація – практика вибору найкращої з можливих альтернатив.

Оптимізація управлінських рішень — вибір найефективнішого варіанта рішення (найраціональнішого рішення) із можливих альтернатив.

Орган менеджменту — особа або група осіб, яка координує діяльність ланок управління певного рівня.

Організаційна підсистема — сукупність виробничих та управлінських підрозділів підприємства та взаємозв’язків між ними.

Організаційна структура виробничо-господарської організації — комбінація структур виробничої системи та системи управління.

Організаційна структура управління споживча – це структура управління організацією, що має підрозділи, виробничо-господарська діяльність яких спрямована на забезпечення виробничих потреб певних груп споживачів (покупців). Є різновидом дивізійних організаційних структур управління. Організаційна структура управління – це впорядкована сукупність підрозділів, які формують рівні управління, їх взаємозв’язки та механізми управління організацією.

Організаційна структура управління комбінована – це структура управління організацією, яка формується за рахунок різноманітного поєднання лінійної та функціональної організаційних структур управління.

Організаційна структура управління конгломератна – це комбінація різноманітних видів організаційних структур управління.

Організаційна структура управління координаційна – це структура управління, яка використовується при одночасному виконанні великої кількості програм, при цьому функції керівника делегуються менеджерам-кураторам служб або функціональним блокам, які складаються з кількох служб. Є різновидом адаптивних організаційних структур управління.

Організаційна структура управління лінійна – це сукупність взаємопідпорядкованих органів у вигляді ієрархічної драбинки, де кожен управлінець підпорядковується тільки одному менеджеру і всі зв’язки з вищими рівнями управління йдуть через нього.

Організаційна структура управління матрична – це структура управління організації, яка передбачає наявність проектних груп, члени яких підпорядковані як керівнику проекту, так і керівнику тих функціональних відділів, де вони працюють постійно. Застосування такої структури управління дає можливість зменшити витрати на проектні роботи, оскільки використовується наявна робоча сила, існуюча техніка, приміщення, транспортні засоби тощо. Є різновидом адаптивних організаційних структур управління.

Організаційна структура управління на засадах раціональної бюрократії — це структура управління, яка характеризується чітким поділом праці і, як результат, появою висококваліфікованих спеціалістів; ієрархічністю рівнів управління, при якій нижчий рівень контролюється вищим; наявністю взаємопов’язаної системи формальних правил і стандартів; формальною знеособленістю, з якою офіційні особи виконують свої обов’язки; здійсненням найму на роботу з урахуванням кваліфікаційних вимог тощо. Є різновидом бюрократичних організаційних структур управління.

Організаційна структура управління програмно-цільова – це структура управління організацією, у якій постійно змінюються роль і місце керівника програми у зв’язку з необхідністю виконання певних завершених оригінальних етапів програми. Кожен етап вимагає професійного і кваліфікованого керівництва. При цьому кожний керівник змушений пристосовуватись до нових умов, цілей, завдань. Є різновидом адаптивних організаційних структур управління.

Організаційна структура управління продуктова – це структура управління організацією, за якою керівнику делегують повноваження з управління певним типом продукції, при цьому керівники вторинних служб (виробничої, технічної, збуту тощо) знаходяться у підпорядкуванні цього керівника. Є різновидом дивізійних організаційних структур управління.

Організаційна структура управління проектна – це тимчасова структура, яка створюється для розв’язання конкретного завдання, реалізації певного тимчасового проекту. Є різновидом адаптивних організаційних структур управління.

Організаційна структура управління споживча — структура управління організацією, що містить підрозділи, виробничо-господарська діяльність яких спрямована на забезпечення виробничих потреб певних груп споживачів (покупців). Є різновидом дивізійних організаційних структур управління.

Організаційна структура управління територіальна – це структура управління організацією, яка формується за географічним розташуванням підприємства. Є різновидом дивізійних організаційних структур управління.

Організаційна структура управління функціональна – це ієрархія органів, які забезпечують виконання кожної функції управління на всіх рівнях, при цьому керівники спеціалізуються на окремих управлінських функціях, які виконуються відповідними спеціалістами.

Організаційне планування —комплекс планів праці менеджерів, інших управлінських працівників усіх рівнів і ланок, а також заходів, виконання яких забезпечує реалізацію економічних, виробничих, технічних, соціальних та інших планів діяльності організації.

Організаційне проектування – це процес розробки організаційної структури управління, який здійснюється зверху донизу і включає такі етапи:

1) установлення вертикальних рівнів управління; 2) здійснення горизонтального поділу організації, тобто закріплення видів діяльності за лінійними та штабними (функціональними) підрозділами; 3) установлення зв’язків між різними підрозділами; 4) установлення повноважень і відповідальності різних посад; 5) визначення посадових обов’язків, закріплення їх за конкретними посадовими особами (за допомогою формування посадових інструкцій).

Організаційний розвиток — це довгострокова робота з удосконалення процесів розв’язання проблем та оновлення в організації за допомогою агента перемін шляхом більш ефективного спільного регулювання, використовуючи культурні постулати, теорію і технологію прикладної науки про поведінку; дослідження дією; безперервне вдосконалення процесів вирішення проблем і оновлення організації.

Організаційні зміни — це сукупність змін в організації, що зумовлюють здійснення нововведень та можуть відбуватись у таких напрямках: оцінка і зміна цілей організації; зміна структури, тобто розподілу повноважень, відповідальності, поділу на відділи, служби, підрозділи, комітети тощо; зміна техніки, технологічних процесів, конструкцій виробів; модифікація (зміна) можливостей або поведінки працівників (підготовка до спілкування, переміщення посадових осіб, підвищення кваліфікації, формування груп, оцінка роботи і т.ін.); Зміна в управлінні виробничогосподарської діяльності.

Організаційні принципи — сукупність правил і норм, які регулюють внутрішні взаємовідносини між керуючою та керованою системами, всередині керуючої системи.

Організаційні структури управління адаптивні – це структури управління організаціями, які здатні швидко пристосовуватись до змін у навколишньому середовищі. Виділяють чотири основних типи адаптивних (органічних) організаційних структур управління: проектні, матричні, программно-цільові та координаційні.

Організаційні структури управління дивізійні - це структури управління організаціями із широкою номенклатурою продукції (послуг), в яких швидко змінюється контингент споживачів, а також міжнародними організаціями. До них відносяться: продуктові, споживчі та територіальні.

Організаційно-правова форма — зовнішній вигляд організації в системному розумінні, який відображає внутрішній зміст організації, а також процеси, що в ній протікають, місце у складнішій системі, її зовнішні зв’язки.

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту — система важелів та регуляторів, яку використовують для організування певної поведінки й діяльності індивідів, груп працівників і трудових колективів організацій. Організаційно-стабілізуючі методи менеджменту — система важелів нормативного впливу на трудовий колектив, групи працівників та індивідів

для організування спільної діяльності.

Організація — група людей, діяльність яких свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети; специфічне соціальне утворення, систематично орієнтоване на виробництво товарів і/або послуг.

Організація механістична — це організація, яка характеризується консерватизмом, негнучкою організаційною структурою управління, автократизмом в контролі та комунікаціях, фетишизацією стандартизації тощо.

Організація неформальна— це група працівників, яка формується спонтанно на засадах соціальної взаємодії (за спільністю інтересів, потреб чи уподобань), як правило, входить у склад формальної організації. Прикладами неформальних організацій можуть бути групи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, музики, економічних підходів тощо.

Організація органістична — це організація, яка характеризується динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвитком самоконтролю, демократизацією комунікацій тощо.

Організація праці — це, по-перше, система виробничих взаємозв’язків працівників із засобами виробництва та один з одним, що утворює певний порядок трудового процесу, який включає: поділ праці та її кооперування, організацію робочих місць та їх обслуговування, впровадження раціональних прийомів та методів праці, науково обґрунтованих норм праці, її мотивацію, планування і облік; і, по-друге, — систематична діяльність людей по впровадженню нововведень у існуючу організацію праці для приведення її у відповідність із досягнутим рівнем розвитку науки, техніки і технології.

Організація проста — це організація, яка має лише одну ціль.

Організація робочих місць — це підпорядкована цілям виробництва система заходів по їх оснащенню засобами і предметами праці, плануванню, розміщенню їх у певному порядку, обслуговуванню і атестації. Конкретний зміст цих заходів визначається характером і спеціалізацією робочого місця, його видом і значенням у виробничому процесі.

Організація складна — це організація, яка ставить перед собою комплекс взаємопов’язаних цілей.

Організація управлінської праці — порядок, правила службової поведінки працівників управління, спрямовані на виконання поточних і перспективних завдань керівниками, фахівцями та іншими працівниками відповідно до посадових інструкцій і положень про структурні підрозділи.

Організація формальна — це група працівників, діяльність яких свідомо планується, організується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети. Прикладами формальних організацій є підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри тощо.

Організування — це вид управлінської діяльності, який відображає процес створення структури управління організацією.

Організування як функція менеджменту — комплекс заходів із створення передумов свідомого, цілеспрямованого функціонування виробничо-господарської системи: упорядкування структур, відносин і процесів у керуючій і керованій підсистемах організації.

Основна діяльність підприємства — всі етапи процесу виробництва, від придбання ресурсів до гарантійного обслуговування, які відбуваються безпосередньо на підприємстві.

Особистість — конкретна людина, носій свідомості і самосвідомості, певного соціального статусу й ролей.

Паблік рілейшнз (public relations) — мистецтво формування і підтримки відносин із навколишнім середовищем, зв’язків з громадськістю.

Партисипативний (англ. рarticipant — участь) менеджмент — менеджмент, оснований на широкій участі працівників організації в процесі управління.

Партнерство – об’єднання двох чи більше людей (сторін), що діють як співвласники на підставі договору (домовленості, контракту), що не йде в розріз з чинним законодавством.

Передавання інформації — переміщення її певним каналом зв’язку від джерела до споживача.

Передбачення — найзагальніше, абстрактне уявлення про майбутнє, властива людині специфічна форма випереджувального відображення дійсності.

Перетворення інформації — аналітико-синтетичне вивчення змісту інформації та підготовка нової (вторинної) у зручному для подальшого використання  вигляді.

Підвищення продуктивності — результат управління і втручання в ключові процеси перетворення або праці.

Підприємець: 1) людина, що здійснює бізнес, розпочинає нову справу, реалізує певні нововведення, вкладає власні кошти в розвиток підприємства і зважується на ризик, долає протидію зовнішнього середовища, словом, рухає суспільство у напрямку постійного вдосконалення; 2) людина, яка готова йти на ризик, нововведення, новаторство, зміни в організації; регулює процес створення нового, несе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та задоволення від досягнень; розвиває власну справу на засадах вкладення додаткових фінансових коштів (своїх та позичених) і залучення матеріальних цінностей.

Підприємництво: 1) господарська діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання (економічної поведінки), якому притаманне новаторство, пошук ефективних способів використання ресурсів, активність та прагнення до нових перспектив, можливостей, творче ставлення до ризику. Підприємство це виробничо-господарська одиниця, що являє собою сукупність матеріальних та людських ресурсів, певним чином організовану для досягнення конкретно поставлених цілей; 2) особливий стиль поведінки та дій, який відзначається ініціативністю й інноваційністю його суб’єктів у виробництві продукції, послуг; 3) це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку.

Підприємство:1) основна ланка в системі продуктивних сил, виробничих і соціальних відносин, у якій відбувається первинне, безпосереднє поєднання робочої сили з засобами виробництва і здійснюється самостійний кругообіг коштів у процесі розширеного відтворення; 2) це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює певні види діяльності (виробничу, науково*дослідну, комерційну тощо) з метою одержання відповідного рівня результативності та прибутковості. Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням.

Підприємство державне — це підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності та власності адміністративно*територіальних одиниць.

Підприємство індивідуальне — це підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці.

Підприємство колективне — це підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації тощо.

Підприємство приватне — це підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили.

Підприємство сімейне — це підприємство, засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім’ї, які проживають разом.

Підприємство спільне — це підприємство, засноване на базі об’єднання майна різних власників, якими можуть бути юридичні особи та громадяни України, інших держав тощо.

Підсумковий контроль — контроль, який проводиться після завершення певних робіт чи їх комплексів з метою зіставлення запланованого з фактом, виявлення відхилень і пошуку їх причин з метою недопущення в майбутньому.

Планування — вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і способи його досягнення.

Планування оперативне — це різновид управлінської діяльності, яка спрямована на формування вузьких, деталізованих, короткотермінових планів, що присвячені конкретним питанням діяльності підприємства, формуються у розвиток поточних планів. Існує безліч різновидів оперативного планування. У сфері фінансового планування найбільш поширеними оперативними планами є платіжний календар, касовий план тощо; у плануванні робочого часу — фонд робочого часу, графік робочого календаря, табель робочого часу тощо; у виробництві — оперативно-виробничий графік виконання робіт, диспетчерські графіки, операційнітехнологічні графіки, сіткові графіки.

Планування поточне — це різновид управлінської діяльності, який спрямований на розробку параметрів, заходів, бюджетів та адміністративних важелів з метою формування поточних планів щодо функціонування конкретних сфер діяльності організації чи її діяльності загалом на річний період у напрямку досягнення обраної стратегії діяльності. Поточне планування реалізується через певні етапи: 1) інформаційне забезпечення поточного планування; 2) оцінювання та аналіз сильних і слабких позицій організації; 3) вибір та формування планових параметрів (системи економічних, технологічних, соціальних та інших показників) на засадах стратегії; 4) підбір на альтернативних засадах заходів щодо досягнення планових параметрів; 5) бюджетне планування; 6) вибір адміністративних важелів (політики, процедур, правил) досягнення планових параметрів; 7) формування поточного плану; 8) деталізація поточного плану за центрами виконання (відповідальності).

Планування стратегічне — це різновид планування, який полягає у розробці стратегії діяльності організації. Включає такі етапи: 1) інформаційне забезпечення стратегічного планування; 2) установлення місії і цілей організації; 3) вибір методів аналізу факторів внутрішнього і зовнішнього середовища; 4) оцінювання та аналіз факторів зовнішнього середовища; 5) оцінювання та аналіз факторів внутрішнього середовища; 6) прогнозування умов функціонування та результатів виробничо*господарської діяльності підприємства; 7) виконання розрахунків, обґрунтувань, проектних рішень; 8) формування варіантів стратегій (стратегічних альтернатив); 9) вибір стратегії; 10) оцінювання стратегії на предмет відповідності установленим критеріям.

Планування тактичне — це різновид планування, який полягає у розробці механізмів реалізації обраної стратегії. Включає поточне та оперативне  планування.

Планування як функція менеджменту — конкретизація цілей у системі показників соціально-господарської діяльності організації та розроблення стратегії й тактики виробничої, управлінської діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту і виконання розроблених планів.

Площина зв’язків (стосунків) між людьми — охоплює звертання, сприймання чи відхилення, симпатію чи антипатію, ненависть чи любов.

Площина змісту — послання, яке містить відомості про становище речей чи про події.

Площина стосунків — психологічна складова процесу комунікації, яка характеризується почуттями сприйняття чи відхилення, симпатії чи антипатії, ненависті чи любові.

Повний комерційний розрахунок — володіння підприємством (юридичною особою, яка має самостійний баланс) правами незалежної господарської діяльності (укладання угод, договорів з будь*якою юридичною чи фізичною особою як суб’єктом ринкового господарювання).

Повноваження — це обмежене право використовувати ресурси підприємства (матеріальні, фінансові, трудові та ін.) і скеровувати зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань. Повноваження делегують посаді, а не особі.

Повноваження лінійні — повноваження, які передаються за суворою ієрархією від керівника до підлеглого.

Повноваження функціональні — повноваження, які делегуються менеджером більш високого рівня управління, який керує певною функцією менеджменту, менеджеру нижчого рівня управління, який керує аналогічною функцією.

Поділ праці — це диференціація видів трудової діяльності між різними групами працівників. Поділ праці на підприємстві полягає у закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов’язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій. Розрізняють такі основні види поділу праці всередині підприємства: функціональний, технологічний, професійний, кваліфікаційний.

Поділ праці в менеджменті — визначення спеціалізованих видів робіт і закріплення їх за управлінськими працівниками та їх групами.

Поділ управлінської праці вертикальний – це формування рівнів управління (інституційного, управлінського та технічного), що забезпечує координацію управлінської роботи.

Поділ управлінської праці горизонтальний – це призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами в межах відповідного рівня управління.

Покупці – споживачі, користувачі, посередницькі чи торгові організації, фізичні та юридичні особи, що придбвають продукцію для власних потреб чи з метою будь-якого іншого використання.

Політика — це загальне керівництво для дій і прийняття рішень, які сприяють досягненню цілей організації.

Попередній контроль — контроль якості матеріальних, фінансових, людських, інформаційних та інших ресурсів на вході організації.

Постанова — прийнятий колегіальним органом управління (з’їздом, конференцією, колегією, комісією, правлінням) розпорядчий акт, який визначає шляхи вирішення важливих питань для всієї організації чи її певної підсистеми.

Постачальник — фізична чи юридична особа, яка забезпечує замовників, споживачів, покупців продукцією (товарами, роботами, послугами).

Постійні витрати – витрати, що пов’язані з обслуговуванням невиробничої сфери (соціальна сфера, торгівля тощо).

Поточний контроль — контроль, який здійснюється в процесі виробничо*господарської діяльності з метою виявлення і усунення перешкод, недоліків, помилок поточного характеру, які можуть перешкодити досягненню цілей організації, впровадження заходів, які об’єктивно сприяють досягненню цих цілей.

Потреба – це фізіологічне чи психологічне відчуття нестачі у чомусь або у комусь, переконання у тому, що чогось чи когось бракує. Потреби неможливо безпосередньо спостерігати чи вимірювати. Про їх існування можна лише здогадуватись чи скласти уявулення на основі поведінки конкретної людини. Потреби є мотивами до дій. Потреби поділяються на первинні та вторинні. Первинні мають фізіологічний характер і, як правило, вроджені, генетичні, закладені природою. Без їх реалізації людина не може існувати (їжа, сон, наявність притулку та ін.). Вони майже однакові, спільні для різних людей. Вторинні потреби психологічного походження. Вони мають чітко виражений індивідуальний характер. У кожної людини свої, притаманні лише їй моральні якості, запити, індивідуальні властивості, що набуваються з досвідом (потреби в спілкуванні, контакті, дружбі, повазі; прагнення та можливості їх реалізації).

Пошукове соціальне прогнозування — визначення можливих станів об’єкта управління в майбутньому на основі тенденцій його розвитку в минулому і натепер.

Правило —це порядок дій, які повинні бути виконані в специфічній одноразовій ситуації. Правило розраховане на конкретнее і обмежене питання.

Працівники — це найважливіший внутрішній ситуаційний фактор організації. Його роль визначається здібностями, кваліфікацією, обдарованістю, освітою, потребами, сприйняттям корпоративного духу, знаннями (фаховістю), поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням (склад групи, до якої входять), наявністю якостей лідера тощо.

Праця — свідоме застосування фізичної і духовної енергії людини, спрямоване на одержання доходів для задоволення потреб.

Предмет вивчення менеджменту – це теоретичні засади управлінської діяльності (закони, закономірності, принципи, категорії, механізми, моделі тощо), практика управління організаціями (підприємствами, корпораціями, господарськими товариствами тощо) та проектування систем менеджменту, тобто формування взаємопов’язаних і взаємодіючих управлінських важелів, які забезпечують управлінський вплив.

Предмет вивчення науки менеджменту — теоретично і практично значущі властивості, особливості, відносини і процеси, пов’язані з організацією спільної виробничої діяльності людей і управлінням нею для досягнення поставлених цілей.

Предмет менеджменту як діяльності —система виробничих відносин у процесі створення товарів (послуг), призначених для потреб ринку.

Премії — це грошові винагороди за успіхи або заслуги в певній галузі діяльності, виконання та перевиконання планових показників, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо.

Прибуток — це сума, на яку сукупні доходи перевищують сукупні витрати в організації за певний період.

Придатність – здатність чомусь навчитися або виконувати приписані функції, обов’язки чи завдання, відповідність вимогам.

Принцип (лат.= рrincipium – начало, основа) — певне правило, сформульоване людьми на основі пізнання законів чи закономірностей, яким керуються люди, зважаючи на свою внутрішню переконаність і досвід щодо необхідності чинити саме так.

Принципи менеджменту:1) основні положення, що формують засади менеджменту. Найвідомішими є принципи цілеспрямованості, врахування потреб та інтересів, ієрархічності, взаємозалежності, динамічної рівноваги, економічності, активізації, системності, єдиновладдя тощо; 2) основні правила, ідеї, норми поведінки, розроблені управлінською наукою та практикою, дотримання яких гарантує ефективне управління виробничо-господарською і соціальною діяльністю організацій.

Прогноз — уявлення про майбутнє, яке фіксує в поняттях конкретної науки неспостережувану подію і містить інформацію про часові, просторові межі, в яких вона має відбутися.

Прогнозування — це один із етапів стратегічного планування, який полягає у використанні сукупності способів і прийомів, що дозволяють на засадах аналізу ретроспективних екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) даних, а також їх змін у аналізованому періоді часу сформувати судження певної вірогідності відносно майбутнього розвитку об’єкта. Програмоване рішення – рішення, що повторюється досить часто для того, щоб встановити правила його прийняття. Ці правила є постулатами, які допомагають тому, хто приймає рішення, вибрати альтернативу, оскільки існує достовірна інформація про ситуацію (результати минулих ана*

логічних рішень, можливості результативних дій і оцінок результатів).

Продавці – організації, структурні підрозділи чи приватні особи, що виконують функції, які безпосередньо чи частково пов’язані із збутом продукції.

Продуктивність праці — це:1) відносний показник, який характеризує ефективність трудової діяльності і розраховується як співвідношення обсягу виробленої продукції за певний період до затраченого на виготовлення цієї продукції часу; 2) показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого боку. В залежності від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Проект-менеджмент — особливий вид функціонального менеджменту, який полягає у створенні тимчасової управлінської і виконавчої структур у межах діючої організаційної структури управління підприємством для реалізації конкретного проекту.

Пропозиція – випуск продукції, робіт чи послуг унаслідок намагання задовольнити попит, задоволення певної потреби, надання продукції з визначеними споживчими якостями; бажання та здатність продавця пропонувати товари для продажу на ринку.

Пропозиція праці поточна — складається з таких основних груп: безробітні, що активно шукають роботу і готові до неї приступити; працівники, що намагаються змінити місце роботи; особи, що бажають працювати у вільний від роботи або навчання час.

Пропозиція праці сукупна — включає всі категорії економічно активного населення, тобто всіх, хто працює або бажає працювати.

Професійна придатність — важлива характеристика якості робочої сили, що виражається сукупністю і структурою психічних і психофізіологічних особливостей людини, необхідних для досягнення певного рівня ефективності в професійній праці. Професійна придатність розвивається в процесі праці на основі природних даних людини за наявності позитивної професійної мотивації.

Профорієнтованість — важлива характеристика якості робочої сили. Це здатність і стійкий інтерес людини до певного виду трудової діяльності, вміння обирати найдоцільніші для себе професію і місце роботи з урахуванням своїх психофізіологічних характеристик, інтересів, здібностей, а також потреб ринку праці у працівниках відповідних професій.

Процедури — це дії, які слід здійснювати в конкретній ситуації.

Процес (перетворення) — закономірна, послідовна зміна явища,перехід в інше явище, форми, зовнішнього вигляду, кондиції, природи, функції, властивостей, характеру, змінна затрат (надання нового вигляду).

Процес контролювання — комплекс контрольних дій (заходів), виконуваних суб’єктом контролювання над об’єктом.

Процес менеджменту — це послідовність певних завершених етапів, виконання яких сприяє забезпеченню управлінського впливу керуючої системи на керовану з метою досягнення цілей організації. До етапів процесу менеджменту належать: 1 етап — виконання функцій менеджменту (реалізація конкретних функцій менеджменту шляхом застосування загальних); 2 етап — формування та використання методів менеджменту; 3 етап — трансформація методів менеджменту в управлінські рішення; 4 етап — забезпечення управлінського впливу на засадах керівництва.

Процесний підхід у науці менеджменту — трактування управління як процесу, у якому діяльність, спрямована на досягнення цілей організації, розглядається не як одноразова дія, а як серія взаємопов’язаних дій — функцій управління, а кожна з функцій — як комплекс однорідних (елементарних дій, операцій, процедур).

Процесуальні мотиваційні теорії ґрунтуються на поведінці людини і враховують її сприйняття та набутий досвід. Сама мотивація розглядається з точки зору того, що ж змушує людину направляти зусилля на досягнення бажаних результатів.

Психологія (гр.= рsiho — душа) менеджменту — галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності: роль людського й психологічного факторів у менеджменті, оптимальний розподіл професійних і соціальних ролей у групі (колективі), лідерство й керівництво, процеси інтеграції та зміцнення відносин у колективі, психологічні механізми прийняття управлінських рішень, соціально-психологічні якості менеджера й працівника, механізм психологічної взаємодії між ними, психологію контактів, причини стресів і способи їх уникнення, психологію службових конфліктів тощо.

Раціональна модель ухвалення рішень – систематичний, поступовий процес, що передбачає економічну обґрунтованість та управління нею такими фахівцями з ухвалення рішень, які абсолютно об’єктивні й володіють вичерпною   інформацією.

Реальна модель поведінки — поведінка, яка відображає реальне ставлення працівників до справи, обов’язків, до свого менеджера, колег тощо. Регламентування — засіб організаційно-стабілізуючого впливу, який полягає у розробленні та запровадженні в дію організаційних положень,

обов’язкових для виконання протягом визначеного ними часу.

Регулювання — це вид управлінської діяльності, спрямований на усунення відхилень, збоїв, недоліків тощо в керованій системі шляхом розробки і впровадження керуючою системою відповідних заходів.

Резерви зростання продуктивності праці — це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу.

Резолюція (лат. resolutio — дозвіл) — конкретна вказівка виконавцю щодо певних його дій, передбачених відповідним документом.

Реклама - платна форма наявного надання та просування ідей, продукції, робіт чи послуг.

Рентабельність — це відносний показник прибутковості, який характеризує ефективність діяльності підприємства загалом чи його окремих сфер.

Рентабельність праці (рентабельність витрат на персонал) — важливий показник ефективності праці, що визначається як співвідношення прибутку від даного виду трудової діяльності та відповідних витрат праці.

Ресурси (від фр. ressources — допоміжний засіб, від лат. resurgo — підіймаюсь, виникаю, поновлююсь знову): — природні, сировинні, матеріальні, фінансові та інші цінності, які можуть бути використані організаціями для створення товарів, надання послуг, одержання певних результатів.

Ризик — це імовірність виникнення втрат, недоотримання прибутків, небажаного розвитку середовища функціонування, відхилення від установлених цілей тощо; небезпека виникнення непередбачуваних втрат у зв’язку зі зміною умов функціонування та певними несприятливими обставинами.

Ринкова система являє собою комбінацію хоча б трьох елементів і передбачає їх обов’язкову наявність: учасники, ділові відносини і канали розподілу товарів.

Ринкова структура – основні характерні риси ринку, до яких відносять кількість та розміри фірм; ступінь, у якому товари різних фірм схожі між собою чи, навпаки, відрізняються один від одного, бар’єри входу-виходу конкретного ринку; доступність ринкової інформації.

Ринок – сукупність існуючих та потенційних продавців і покупців товару. Існує п’ять типів ринку. Ринок чистої конкуренції – сукупність продавців та покупців, що здійснюють угоди з схожою продукцією, коли ні один окремий учасник не має істотного впливу на рівень поточних цін. Ринок монополістичної конкуренції являє собою ринок, де угоди більшості покупців та продавців відбуваються не за єдиною ринковою ціною, а в широкому діапазоні цін. Олігополістичний ринок складається з невеликої кількості продавців, що досить чуттєві до політики ціноутворення та маркетингових стратегій своїх суперників, які торгують з широким загалом покупців. На ринку чистої монополії виступає всього один продавець. Ринок чистої монопсонії передбачає наявність лише одного покупця.

Ринок праці — це система суспільних відносин, пов’язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір — сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці й продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни й умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

Рівень конкурентоспроможності – можливість витримати конкуренцію з аналогічними товарами або послугами, які надходять на ринок від інших виробників. Рівень конкурентноспроможності залежить від таких показників, що об’єднані у дві групи, як: 1) цінові фактори конкуренції собівартість, прибуток, продажна ціна та ціна споживання тощо; 2) нецінові фактори конкуренції частка ринку, відповідність споживчих якостей виробу вимогам покупців, номенклатура та асортимент, імідж та ділова репутація товаровиробника, принципи організації торгівлі, транспортування, коло постачальників і споживачів, реклама, упаковка, види розрахунків, дизайн, сервісне обслуговування, ремонт, зручність та надійність в експлуатації тощо.

Рівень менеджменту — горизонтальне просторове розташування сукупності рівнозначних ланок і органів менеджменту.

Рівень сподівання – рівень виконання, що його особа гадає або надіється досягнути.

Рівні управління — це ієрархія управлінських посад: найвищий рівень управлінняінституційний: директор та його заступники, президент та віцепрезиденти та ін. Середній рівень управління — управлінський: начальник відділу, декан та ін. Найнижчий рівень управління — технічний: начальник дільниці, старший майстер тощо.

Робоче місце — це первинна ланка виробництва, зона прикладання праці одного або кількох (якщо робоче місце колективне) виконавців, визначена на основі трудових й інших діючих норм і оснащена необхідними засобами для трудової діяльності.

Робоче місце працівника менеджменту — відокремлена частинна загального службового приміщення, обладнана необхідними засобами для виконання функціональних обов’язків, визначених для особи, яка його посідає.

Розпорядження — деталізація конкретних шляхів і способів вирішення окремих завдань у межах окремих служб та підрозділів.

Розпорядчі методи менеджменту — система важелів поточного регулювання діяльності об’єкта управління у формі директив, постанов, наказів, розпоряджень, вказівок, резолюцій.

Розцінка — це величина заробітної плати за одиницю виготовленої продукції.

Самоконтроль — контроль працівником власних дій, операцій, виробленої продукції тощо.

Санкції (лат.sanctio — постанова) — заходи матеріального впливу на порушників договірної, фінансової, податкової дисципліни, передбачені законом, постановами уряду, нормативними актами міністерств і відомств, договорами між організаціями тощо.

Своєчасність управлінських рішень — прийняття рішень у запрограмованому порядку або у момент виникнення проблеми, порушень, відхилень у перебігу господарських процесів.

Сегмент ринку – сукупність споживачів, що однаково реагують на один і той же набір товарів.

Сегментація ринку – розподіл ринку на окремі складові (сегменти) за будь-якою ознакою: групи споживачів (на основі потреб, характеристик та мотивів поведінки), регіони, галузі та ін.

Семантика – наука, що вивчає слова та значення, яких вони можуть набувати залежно від конкретної ситуації, контексту, професійного жаргону (сленгу) та ін.

Синергія — це зростання сукупної ефективності діяльності в результаті поєднання зусиль окремих частин цілого, їх злиття, інтеграції.

Синтез (гр. synthesis — з’єднання) — відновлення цілого з частин.

Система — це сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, яка переслідує досягнення певних цілей та ґрунтується на принципах самоорганізації, синергії і розвитку.

Система контролювання — комплекс елементів і відносин, які забезпечують здійснення контролювання як функції менеджменту.

Система оплати праці відрядна акордна — це різновид відрядної форми оплати праці, який полягає у тому, що за конкретний обсяг робіт встановлюється фонд оплати праці, а також терміни виконання робіт, розмір додаткової премії, показники якості тощо.

Система оплати праці відрядна бригадна – це різновид відрядної форми оплати праці, який полягає у тому, що усі члени бригади спільно заробляють колективний фонд оплати праці, який підлягає розподілу з урахуванням певних умов.

Система оплати праці відрядна непряма — це різновид відрядної форми оплати праці, який полягає у тому, що заробітна плата допоміжних робітників (ремонтників, налагоджувальників тощо) ставиться у залежність від виробітку основних робітників, яких вони обслуговують.

Система оплати праці відрядна прогресивна – це різновид відрядної форми оплати праці, який полягає у тому, що при досягненні певного рівня виконання завдання праця оплачується за підвищеними розцінками.

Система оплати праці відрядна проста — це різновид відрядної форми оплати праці, який полягає у тому, що заробітна плата працівника формується як добуток розцінки та кількості виготовлених виробів.

Система оплати праці відрядно-преміальна – це різновид відрядної форми оплати праці, який полягає у тому, що заробітна плата працівника формується як добуток розцінки, кількості виготовлених виробів та коефіцієнта, що враховує величину премії, яку встановлюють за досягнення певних показників.

Система оплати праці комісійна лінійна – це різновид комісійної форми оплати праці, який полягає у тому, що працівникам установлюється „твердий” норматив у відсотках до величини результуючого показника.

Система оплати праці комісійна прогресивна – це різновид комісійної форми оплати праці, який полягає у тому, що установлюється система нормативних ставок винагород, які збільшуються у процесі поліпшення результуючого  показника.

Система оплати праці комісійна регресивна –це різновид комісійної форми оплати праці, який полягає у тому, що установлюється система нормативних ставок винагород, які зменшуються у процесі поліпшення результуючого  показника.

Система оплати праці погодинна бригадна—це різновид погодинної форми оплати праці, який полягає у тому, що усі члени бригади спільно заробляють колективний фонд оплати праці, залежно від кількості відпрацьованого часу, який потім за допомогою конкретного методу розподіляється між членами колективу.

Система оплати праці погодинна проста — це різновид погодинної форми оплати праці, який полягає у тому, що заробітна плата працівника формується як добуток погодинної тарифної ставки та кількості відпрацьованих годин.

Система оплати праці почасово-преміальна – це різновид погодинної форми оплати праці, який полягає у тому, що заробітна плата працівника формується як добуток погодинної тарифної ставки, кількості відпрацьованих годин та коефіцієнта, що враховує величину премії, яку встановлюють за досягнення певних показників.

Система соціальної допомоги — сукупність соціальних програм адресного спрямування для окремих категорій громадян, матеріальний рівень життя яких знаходиться за межею малозабезпеченості і не може бути підвищений іншими формами соціального забезпечення.

Система стимулів і стягнень — поєднані способи прямого і непрямого морального та матеріального впливу на людину (груп людей) з метою управління їх поведінкою.

Система товаропросування – комплекс засобів, що сприяють фізичному переміщенню матеріалів та готових виробів у завданому напрямі від місць їх походження (виробництва) до місць використання, з метою задоволення запитів споживачів.

Система управління (менеджменту) — спосіб поєднання і взаємодії двох підсистем — керуючої і керованої (суб’єкта і об’єкта управління).

Системи інформаційного забезпечення менеджменту (СІЗМ) — сукупність елементів забезпечення менеджменту, які дають змогу організувати своєчасне надходження необхідної кількості інформації відповідної якості на всі рівні й ланки менеджменту.

Системи оплати праці — це різновиди певних форм оплати праці.

Ситуативний підхід у науці менеджменту — система наукових поглядів, в основу якої покладено вибір і застосування тих чи інших методів менеджменту залежно від ситуації, у якій знаходиться виробничо-господарська організація.

Сімейний уклад — натурально-патріархальне сімейне господарство, не орієнтоване на товарне виробництво.

Складність організаційних змін — ступінь труднощів у розумінні змін, їхньому використанні чи пристосуванні до них.

Собівартість — це грошове обчислення загальної суми витрат, пов’язаних із виробництвом та реалізацією продукції (робіт, послуг).

Соціальна підсистема — сукупність індивідів і соціальних груп, які утворюють трудовий колектив підприємства.

Соціальна роль особистості — певний стереотип, шаблон поведінки, якого очікують від людини у конкретній ситуації.

Соціальне нормування — науково обґрунтоване регулювання соціальних процесів за допомогою соціальних норм і нормативів, які встановлюють порядок поведінки окремих осіб і їх груп у колективі.

Соціальне планування — конкретизація цілей соціального розвитку колективуорганізаціїтарозробленнястратегіїйтактикидосягненняйогоцілей. Соціальне регулювання *— засоби соціального впливу керівника і колективу на окремих його членів та групи працівників для активізації їх соціальної ролі, трудової активності і продуктивності, підтримання соціальної справедливості в організації.

Соціальний прогноз — конкретне уявлення про стан колективу в майбутньому, інформація про цілі соціально-економічного розвитку, необхідні для їх досягнення засоби.

Соціальний статус особистості — позиція особистості в соціальній системі, пов’язана з її належністю до певної соціальної групи, спільноти, а також сукупність соціальних ролей та ступінь їх реалізації.

Соціальні методи менеджменту — система засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на трудову та соціальну активність працівників.

Соціально-економічна система — система, яка органічно поєднує соціальний, економічний і технічний елементи.

Соціально-психологічний клімат —система взаємовідносин між членами організації як у процесі виробництва, так і поза ним.

Соціокультура корпорації — система переконань і очікувань, відображена в ціннісних установках, стилі управління і підході до прийняття рішень працівників корпорації.

Спеціаліст (магістр) — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Співвідносність керуючої і керованої систем — досягнення пропорцій між усіма елементами керованих і керуючих систем як при їх формуванні, так

і в процесі функціонування.

Споживач — це фізична чи юридична особа, яка використовує, споживає продукцію (товари, роботи, послуги) виробничої діяльності як інших виробників, так і власні.

Спонукання – це усвідомлене відчуття нестачі, потреби у чомусь, яке має визначений напрямок чи шлях до вирішення. Воно є виявом потреби через поведінку і сконцентровано на досягненні мети.

Сприйняття – процес, через який люди одержують, організовують та розтлумачують інформацію, що надходить з їхнього оточення.

Стилі керівництва комбіновані (континіуми) — стилі, які передбачають різні варіанти поєднання демократичного та автократичного стилів керівництва.

Стиль керівництва – це звична манера стосунків керівника з підлеглими, ступінь зусиль, які він прикладає, щоб вплинути на них, спонукати їх до досягнення цілей організації; ступінь делегування повноважень, типи влади, які він використовує, та його ставлення до виробничих завдань і до людських стосунків в колективі. З цих позицій розрізняють три види керівників: автократичний, демократичний та ліберальний. Автократичний тип керівника відрізняється схильністю до одноособового керівництва в гіпертрофованих формах, надмірною централізацією влади, особистим вирішенням абсолютної більшості питань, свідомим обмеженням контактів з підлеглими. Демократичний тип керівника прагне надання підлеглим самостійності відповідно до їх кваліфікації і функцій, які вони виконують, залучає їх до таких видів діяльності, як визначення цілей, оцінка роботи, підготовка та прийняття рішень, створює необхідні для виконання роботи передумови і справедливо оцінює зусилля, з повагою ставиться до людей і турбується про них. Ліберальний тип керівника відрізняється відсутністю розмаху в діяльності, безініціативністю і постійним очікуванням вказівок зверху, небажанням брати на себе відповідальність за рішення і їх наслідки.

Стиль керівництва автократичний – передбачає, що керівник централізує повноваження, структурує роботу підлеглих, відмовляє їм в свободі прийняття рішень, здійснює психологічний тиск, погрози для забезпечення цілей організації.

Стиль керівництва демократичний – характеризується високим рівнем децентралізації повноважень, вільного прийняття рішень і виконання завдань, оцінкою роботи після її завершення, турботою про забезпечення працівників необхідними ресурсами, встановленням відповідності цілей організації і цілей груп працівників.

Стиль керівництва комбінований (континіум) – передбачає різні варіанти поєднання демократичного та автократичного стилів керівництва.

Стиль керівництва— це сукупність способів, прийомів та механізмів владного впливу на підлеглих з метою забезпечення виконання ними завдань та досягнення цілей організації.

Стиль управління — системна поведінка керівника щодо безпосередньо підпорядкованих йому управлінських працівників, яка змінюється в часі залежно від ситуації і проявляється у способах виконання управлінських робіт і впливу на об’єкт управління підпорядкованого керівнику управлінського персоналу.

Стимул — зовнішнє спонукання до формування певної поведінки, досягнення конкретних результатів тощо.

Стратегічне планування — комплексне наукове обґрунтування проблем, з якими організація може зіткнутися в наступному періоді.

Стратегія — це напрям розвитку організації, який відображений у комплексному плані, що призначений для здійснення її місії та досягнення цілей. Стратегії класифікують за такими ознаками: ієрархією, функціональним спрямуванням, термінами реалізації, стадіями економічного розвитку, напрямами можливого розвитку, місцем організації у конкурентній боротьбі, ступенем глобалізації, „наступальними діями”, характеристиками виробничє-господарської діяльності, галузевою орієнтацією, експортно-імпортною політикою тощо.

Стратегія маркетингу – визначення того, як потрібно застосовувати структуру маркетингу (комбінацію конкретних його елементів), з метою задоволення потреб цільових ринків та досягнення мети організації.

Стрес (англ.= stress — напруга) — емоційний стан організму, який виникає у напружених ситуаціях; це явище, яке викликається фізичними, психологічними, організаційними, особистими та іншими причинами. Виділяють організаційні та особисті стреси.

Стрес ейфоричний — це вид стресу, що викликається закоханістю, одруженням, народженням дитини, вдалим проведенням відпустки, приємним знайомством, несподіваною винагородою тощо, та приносить задоволення, радість, щастя, приємні емоції і підвищує захисні сили організму.

Стресова ситуація – це явище, яке виникає внаслідок переабо недовантаження працівників робочими завданнями, психологічною несумісністю та ін.

Структура — це взаємовідносини рівнів управління і видів робіт (функціональних областей), які виконують служби або підрозділи.

Структура організації — схема розміщення організації (підприємства) на площині з урахуванням можливостей використання багатоповерхових приміщень  (будівель).

Структура організації — це схема розміщення організації (підприємства) на площині з урахуванням можливостей використання багатоповерхових приміщень (будівель).

Суб’єкт (лат. Subjectivus — підкладений) управління — елемент (група елементів) системи, який своїми свідомими чи неусвідомленими активними діями (поведінкою) або бездіяльністю впливає на об’єкт управління.

Суб’єкт вивчення менеджменту — це працівники керуючої і керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв’язки в системі менеджменту.

Суб’єкт управління виробничо-господарською організацією — група людей, які ставлять цілі перед об’єктом управління, деталізують їх у формі завдань, доводять до об’єкта управління і контролюють їх виконання.

Сумісність організаційних змін — ступінь відповідності організаційних змін поглядам і досвіду працівників організації.

Суцільний контроль — тотальний контроль, що охоплює кожну роботу, кожну одиницю виробленої продукції (послуг).

Сфера контролю – кількість осіб, що знаходяться у підпорядкуванні одного керівника.

Тарифна ставка погодинна — це величина заробітної плати за відпрацьовану одиницю часу. Вказується та диференціюється у єдиній тарифній сітці для робітників різних розрядів та управлінців різних кваліфікаційних категорій.

Темперамент — сукупність індивідуальних особливостей особистості, в основі яких тип вищої нервової діяльності (сила, швидкість, напруженість, урівноваженість перебігу психічних процесів).

Теорії мотивації — сукупність положень, принципів, законів, закономірностей, що відображають зміст та аналіз потреб людини, процес стимулювання, умови забезпечення ефективного мотивування та встановлення обґрунтованих винагород з метою досягнення очікуваних результатів.

Теорії мотивації змістові — сукупність положень, законів, закономірностей, принципів, які відображають зміст потреб та концентрують свою увагу на аналізі потреб людини, що забезпечує обґрунтоване установлення винагород.

Теорії мотивації процесійні — сукупність положень, законів, закономірностей, принципів, що відображають процес винагородження, визначають умови, за яких він буде ефективним.

Теорії мотивування — це сукупність положень, принципів, законів, закономірностей, що відображають зміст та аналіз потреб людини, процес стимулювання, умови забезпечення ефективного мотивування та встановлення обґрунтованих винагород з метою досягнення очікуваних результатів.

Теорія “ЖВЗ” Клейтона Алдерфера складається з трьох рівнів потреб, де Ж означає життєві потреби, тобто фізіологічні потреби і потреби безпеки, В – потреби взаємин, що пов’язані з міжособовими стосунками, і З

– передбачає необхідність зростання для потреб поваги і самореалізації.

Теорія “трьох потреб” Девіда Мак-Клелланда побудована на таких факторах мотивації, як потреби влади, досягнення та належності.

Теорія менеджменту — засіб організації знань і досвіду, спря-мований на удосконалення практики управління за допомогою досліджень, емпіричної перевірки теоретичних принципів і методів та практичного оволодіння ними.

Технічна підсистема — єдність технологічних процесів, природних та інших матеріальних ресурсів і технічних засобів, необхідних для їх здійснення.

Технічна функція організації — діяльність, яка об’єднує основні і допоміжні операції виробництва (науково-дослідні і проектні розробки, освоєння і випуск продукції, планування виробництва, технологічні операції, контроль якості продукції та послуг, управління матеріальними запасами тощо).

Технологічна структура процесу менеджменту — поділ процесу менеджменту на етапи діяльності, що відображають розроблення й прийняття управлінського рішення, організацію його виконання та оцінку результативності.

Технологічні документи — це сукупність носіїв інформації, що відображають перелік технологічних операцій, вказівки з використання конкретного обладнання та оснащення, обґрунтовану послідовністю виконання трудових процесів тощо. Є різновидом технологічних методів менеджменту.

Технологія — це спосіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини та інших ресурсів) у вихідні (продукт, виріб, послуга) шляхом виконання певних операцій, дій тощо; чинник внутрішнього середовища організації: поєднання кваліфікаційних навичок персоналу, обладнання, інфраструктури, інструменті в та відповідних технічних знань, необхідних для проведення бажаних перетворень матеріалів, інформації, людей. Технологія менеджменту — це послідовне протікання загальних функцій менеджменту (планування, організування, мотивування, контролювання, регулювання), в результаті якого реалізуються конкретні функції менеджменту (управління виробництвом, фінансами, збутом, зовнішньо-економічною діяльністю тощо).

Товар – це все те, що може задовольнити потребу і пропонується на ринку для продажу. Існує два види товару: а) споживчі товари,що призначаються добезпосередньоговикористання;б)товаривиробничогопризначенняпридбаваються з метою використання у виробництві іншої продукції чи послуг, для господарської діяльності чи для продажу іншим споживачам.

Товариства господарські — це підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Є юридичними особами. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмежено відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Товариство акціонерне — це господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю – це господарське товариство, статутний фонд якого формується за рахунок внесків учасників, розмір яких визначається установчими документами, при цьому учасники несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства в межах своїх внесків, а при нестачі цих сум — додатково належним їм майном у кратному розмірі щодо внеску кожного учасника.

Товариство з обмеженою відповідальністю – це господарське товариство, статутний фонд якого формується за рахунок внесків учасників, розмір яких визначається установчими документами, при цьому учасники несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства лише в межах своїх внесків.

Товариство з повною відповідальністю — це господарське товариство,статутний фонд якого формується за рахунок внесків учасників,розмір яких визначається установчими документами,при цьому учасники несуть солідарну відповідальність за зобов`язанами товариствами усім своїм  майном.

Товариство командитне — це господарське товариство, статутний фонд якого формується за рахунок внесків учасників, при цьому поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність усім своїм майном, існує один або більше учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства лише в межах своїх внесків.

Товарний асортимент – група товарів, що тісно пов’язані між собою в силу подібності у їх функціонуванні, або через те, що їх продають одним і тим же групам клієнтів, або через схожі між собою торгові заклади, чи в межах одного і того ж діапазону цін.

Трансакція (лат. transactio — звернення) — словесний чи безсловесний обмін між двома людьми, який утворюється з подразнення (наприклад, запитання) і реакції (наприклад, відповідь) між певними станами «я».

Умови праці — це сукупність факторів виробничого середовища, що впливають  на  здоров’я  та  працездатність  людини  в  процесі  праці.

Вивчення умов праці на конкретному підприємстві проводиться передусім для їх покращання, а якщо це неможливо, — для компенсації працівникам шкідливого впливу умов праці на їхнє здоров’я у грошовій або іншій формі.

Управління:1)процес впливу суб’єкта управління на об’єкт, який спричинює переведення системи в режим, відмінний від того, який існував до початку процесу; 2) це процес планування, організації діяльності, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей організації; 3) це цілеспрямована дія на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку зі зміною обставин.

Управління виробництвом — поєднані процеси економічного та соціального управління національною економікою, галузями, регіонами, виробничо-господарськими організаціями (підприємствами).

Управління груповими претензіями — регулювання відносин із різними групами навколишнього середовища.

Управління економічне — система заходів, спрямованих на скорочення дефіцитів шляхом створення робочих місць, виготовлення й розподілу товарів і послуг.

Управління за результатами — це підхід, відповідно до якого кожен член організації працює на досягнення конкретних результатів, які формують зведену результативність організації.

Управління за цілями — це підхід, згідно з яким кожен керівник організації повинен мати чіткі цілі, що забезпечать досягнення цілей керівників вищого рівня організації та загальні цілі організації.

Управління організаціями — здійснюваний індивідом або групою осіб процес з метою координування діяльності інших осіб, спрямований на досягнення результатів, недосяжних для жодної з цих осіб зокрема.

Управління політичне — здійснюване державою управління суспільством за допомогою системи утворених нею органів.

Управління продуктивністю організації-комплекс стратегічних і оперативних заходів та практичних дій з оптимізації співвідношення між виробленою  продукцією  і  затраченими  виробничими  ресурсами.

Управління соціальне – визначення та реалізація комплексів заходів для узгодженої діяльності індивідів,трудових колективів, територіальних, соціально-класових, етнічних та інших спільнот.

Управлінське рішення – резулььтат альтернативної формальзації економічних,технологічних,адміністративних,соціально-психологічних методів менеджменту,на основі якого керуюча система організації безпосередньо впливає на керовану;це формалізований на альтернативних засадах метод менеджменту,за допомогою якого керуюча система організації отримує можливість безпосередньо впливати на керовану.

Ухвалення рішень – процес.який включає пошук середовища для умов,що необхідні для впровадження даного рішення,розвиток і аналіз можливих альтернатив та відбір потрібної.

Фактори внутрішнього середовища на організацію – це рушійні сили,які впливають на виробничо-господарську діяльність організації і забеспечують певний рівень отриманих результатів.Фактори визначають будьякі процеси,що здійснюються в організації та поділяються за такими ознаками:рівнем впливу (макроекономічні,мікроекономічні)та за середовищем впливу (фактори внутрішнього та зовнішнього середовища організації).

Фактори зовнішнього середовища організації – це рушійні сили,що визначають функціонування організації у зовнішньому середовищі. Фактори зовнішнього середовища організації поділяють на дві групи: прямої дії (безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності); непрямої дії (впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємовідносини).

Фактори зростання продуктивності праці — це вся сукупність рушійних сил і причин, що призводять до збільшення продуктивності праці. Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи: соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили; матеріально-технічні, що визначають якість засобів виробництва; організаційно-економічні, що визначають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

Фактори макроекономічні — це чинники, які здійснюють вплив на організацію на галузевому та державному рівнях. До них належать: законодавчі акти, державні органи влади, система економічних відносин у державі, стан економіки, міжнародні події, міжнародне оточення, науковотехнічний прогрес, політичні обставини, соціально-культурні обставини, особливості міжнародних економічних відносин тощо.

Фактори мікроекономічні — це чинники, які здійснюють вплив на організацію на рівні підприємств. До них належать: цілі, структура, завдання, технологія, працівники, ресурси, профспілки, партії, постачальники, споживачі, конкуренти тощо.

Факторні соціальні моделі — моделі, які відображають взаємозв’язок між причинними і результативними факторами у математичній формі.

Фахівець — особа, яка володіє певним фахом — комплексом набутих знань і практичних навичок, що дає їй змогу займатися певним родом занять у якійсь галузі діяльності.

Фінансова функція організації — діяльність, яка передбачає такі операції: управління фінансовими потоками організації, управління прибутками й витратами, операції фінансування виробництва, кредитування діяльності, бюджетування коштів, розрахунки з постачальниками і покупцями тощо.

Фірма – це будь-яка організаційно-господарська одиниця, що здійснює підприємницьку діяльність в галузі промисловості, торгівлі, будівництва, транспорту, сервісу, побутового обслуговування, індустрії відпочинку, у наданні послуг або кваліфікованих порад, виконанні робіт чи будь-якій іншій сфері діяльності, яка прагне досягти комерційних цілей та користується правами юридичної особи. Фірми класифікуються залежно від: виду та характеру діяльності; правового положення (юридичного статусу); форми організації; характеру власності; належності капіталу та контролю; сфери діяльності; інших ознак (ринки, виробництво, технології, типи організації).

Фірма-монополіст (“визначник ціни”) – фірма, що обирає найбільш сприятливу та прибуткову комбінацію “ціна якість”, яка приносить максимальний прибуток.

Фірмова поведінка — позиція організації на ринку, в суспільстві тощо, загальні принципи її моральної, соціальної, економічної, політичної, інформаційної діяльності.

Фірмовий дизайн (англ. design — проектувати) — гармонійно поєднані оригінальні візуальні засоби ідентифікації фірми.

Форма влади — це спосіб впливу на поведінку працівників, що реалізується через певні механізми (примус, винагороду, традиції, харизму, спеціальні знання, інформацію, дисципліну тощо). Відповідно до цього виділяють такі форми влади: примусу, винагороди, еталонну, законну, експертну, дисциплінарну та інформаційну.

Форма оплати праці — це спосіб оплати праці працівників, в основі якого закладається ідея стимулювання процесу та певних результатів трудової діяльності (продуктивності праці, використання робочого часу, зменшення собівартості, збільшення прибутку тощо). Розрізняють відрядну, погодинну, комбіновану (почасово-відрядну), комісійну форми оплати праці. Форма оплати праці відрядна — це спосіб оплати праці, відповідно до якого величина заробітної плати визначається кількістю виготовленої продукції.

Форма оплати праці комбінована – це спосіб оплати праці, відповідно до якого заробітна плата працівника складається з трьох частин: погодинної (включає тарифну оплату, доплати, надбавки); відрядної (формується як доплата за виконання нормованих завдань); преміальної (складається з премій за виконання певних показників).

Форма оплати праці комісійна — це спосіб оплати праці, відповідно до якого заробітна плата визначається на основі нормативу у відсотках до показника, покращенню якого сприяє трудова діяльність працівника.

Форма оплати праці погодинна— це спосіб оплати праці, відповідно до якого величина заробітної плати працівника залежить від кількості відпрацьованого часу.

Франчайзинг — взаємовигідна форма співпраці великого та дрібного підприємства,заякоївідбуваєтьсянаданняневеликійфірмі(франчайзі)ліцензії на товарний знак чи технологію, права на виробництво чи продаж продукції великої незалежної фірми (франчайзера) з високим рейтингом на ринку.

Функції менеджменту — це відокремлені види управлінської діяльності (трудові процеси у сфері управління), які забезпечують формування способів управлінського впливу; сукупність дій і операцій, які здійснює менеджмент організації з метою узгодження спільної діяльності її працівників у процесі досягнення цілей організації.

Функції менеджменту загальні (основні) - це види управлінської діяльності, які беруть участь в усіх управлінських процесах. До загальних функцій менеджменту належать: планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання.

Функції менеджменту конкретні (часткові) – це види управлінської діяльності, з допомогою яких здійснюються певні управлінські процеси (управління об’єктами, процесами, елементами виробничо-господарської діяльності), та які реалізуються за допомогою загальних функцій менеджменту.

Функції організації — комплекси дій і операцій, які здійснює організація як єдине ціле або делеговані нею працівники, у внутрішньому і зовнішньому середовищах задля функціонування та розвитку організації.

Функція менеджменту об’єднувальна – це вид управлінської діяльності, який на засадах лідерства та влади забезпечує виконання функцій менеджменту, формування методів менеджменту та їх трансформацію в управлінські рішення шляхом використання комунікацій. Об’єднувальною функцією менеджменту є керівництво.

Характер – це сукупність постійних психологічних якостей, що визначають лінію поведінки конкретної людини, її реакцію на ситуацію, ділові якості, вимогливість до себе та інших тощо.

Хронограма — це графік, який характеризує зміну явищ у часі.

Централізація управління — це зосередження виконання управлінських функцій та прийняття важливих управлінських рішень у єдиному центрі. Централізований контроль — контроль, який здійснюють спеціальні підрозділи, що функціонують у системі управління організації (контролери, ревізійні відділи, відділи внутрішнього аудиту).

Цикл менеджменту — послідовність виконання функцій менеджменту, яка здійснюється від постановки мети до контролю за її досягненням. Цілі :1) це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації (групи); 2) опис майбутнього стану організації, відправний пункт при розробленні та прийнятті планів і управлінських рішень, засіб мотивації працівників і контролю результатів діяльності коллективу організації та кожного працівника зокрема.

Ціна – грошовий еквівалент вартості; основний інструмент, що впливає на попит та пропозицію. Зокрема, попит знаходиться в оберненій залежності від цін: з підвищенням ціни продукції попит на неї, як правило, скорочується, і навпаки. Різновиди цін: реалізаційна сума коштів, за які передається право власності; споживання сукупність усіх витрат, що пов’язані з експлуатацією товару у споживача; відправна найвища, яку згоден сплатити покупець, чи найнижча, за якою продавець згоден запропонувати товар для реалізації.

Юридична відповідальність — дотримання конкретних державних законодавчих актів, інструкцій, положень тощо, які визначають межі, норми, засади функціонування організацій.

Юридична особа — це офіційно зареєстрована у встановленому порядку організація, яка володіє майном, може від свого імені набувати майнових і немайнових прав та виконувати обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражі, третейському суді, має закінчений бухгалтерський баланс, розрахунковий рахунок у банку, власну печатку, пройшла державну реєстрацію і має свій код у державному реєстрі.

Якість продукції (послуг) — сукупність властивостей та характеристик товару (послуги), завдяки яким товар (послуга) здатний задовольняти потреби  споживачів.

Якість робочої сили — це сукупність людських характеристик, що проявляються в процесі праці та включають в себе кваліфікацію й особисті якості працівника: стан здоров’я, розумові (інтелектуальні) здібності, здатність адаптуватися, гнучкість, мобільність, мотивованість, інноваційність, професійну придатність, моральність тощо.

Якість трудового життя — ступінь, до якого працівники виробничогосподарської організації можуть задовольняти свої матеріальні і соціальні особисті потреби під час праці та після закінчення активної трудової діяльності.



загрузка...