загрузка...
 
15.2. Економічна цінність проекту
Повернутись до змісту

15.2. Економічна цінність проекту

Оцінка економічної цінності проекту ґрунтується на методології прирісної природи вигід і витрат, яка визначає економічні вигоди як усі позитивні результати, що їх одержує суспільство від реалізації проекту, а економічні витрати як усі негативні впливи, супутні проектові.

Для визначення економічної цінності проекту використовують поняття альтернативної вартості, тіньових цін, невідчутних вигід і витрат, трансфертних платежів, споживчого надлишку.

Для економічного аналізу необхідно оцінити всі компоненти проекту з погляду альтернативної вартості. Аналітик визначає альтернативну вартість речей з огляду на їх найкраще використання, а продукції, що виготовляється через оцінку витрат нації на придбання аналогічної продукції за відсутності проекту.

Визначаючи цінність проекту, оцінюється наскільки позитивні результати (вигоди) перевищують його негативні наслідки (витрати) та якою буде величина виграшу суспільства при здійсненні проекту.

 

При проведенні економічного аналізу необхідно коригувати фінансові показники, які значною мірою викривлюють реальну вартість товарів. Ці викривлення зумовлені відсутністю вільного конкурентного ринку, основною рисою якого є нескінченна множина товаровиробників, що продають стандартизований товар. Оскільки на ринку відсутні вхідні бар'єри і всі учасники мають рівний доступ до ресурсів, у тому числі й інформаційних, на ринку формується ціна, яка в довгостроковому періоді дорівнює середнім витратам виробництва. Оскільки кількість справді конкурентних ринків незначна, реально аналітики стикаються з ситуаціями, коли ціноутворення не відображає дійсної вартості товару. На сучасному ринку ціни викривлені внаслідок неконкурентних обмежень, контролю над цінами, податками, субсидіями, квотами. Тому інвестиційні обмеження, що приймаються на основі викривлених цін, не завжди відповідають оптимальному вибору проекту, який має найвищу економічну ефективність.

Викривлення ринкових цін може відбуватися внаслідок трансфертних платежів. Трансфертними називають платежі, які не супроводяться створенням чи рухом у суспільстві багатства. До трансфертів відносять субсидії, дотації, податки, акцизні збори. У фінансовому аналізі всі трансферти включаються в ринкові ціни, оскільки їх одержує або виплачує приватний інвестор. Податки, сплачувані фірмою, збільшують витрати проекту, а субсидії сприяють зростанню доходів. При економічному аналізі трансфертні платежі не враховуються з погляду витрат чи вигід, одержуваних споживачами в результаті оподаткування або субсидування. Аналітики розраховують повні витрати виробництва без викривлення їх компенсації дотаціями чи податками. Скажімо, податковий тягар збільшує ціну, яку підприємець визначив би самостійно. Запровадження такого податку неминуче спричинить зниження обсягів попиту.

В економічному аналізі враховуються повні витрати виробництва. Ринкові компенсації віднімаються, а дотації додаються, оскільки суспільство реально має оплачувати ці повні витрати, щоб виробити те чи інше благо. Для визначення суспільної цінності ресурсу використовують тіньові ціни, які відображають суспільну оцінку продукту у грошових одиницях. Існує кілька підходів до визначення тіньових цін:

-              на основі визначення витрат, необхідних для вилучення цього ресурсу з інших галузей або збільшення виробництва;

-              з огляду на імпортні аналоги, на основі світової ціни, вираженої в національній валюті;

-              за величиною альтернативної вартості ресурсів, витрачених на виробництво даного продукту.

Перший підхід передбачає оцінку граничних (маржинальних) витрат виробництва необхідного ресурсу, які відображають необхідні видатки виробника при виробництві додаткової одиниці продукції. При недозавантажених потужностях граничні витрати менші, ніж собівартість одиниці продукції, що робить випуск додаткових обсягів вигідним як для підприємств, так і для суспільства в цілому. Якщо ж економічна система збалансована, то залучення до виробництва нових ресурсів вимагає великих витрат і граничні витрати починають перевищувати собівартість продукції.

Досить часто в практиці економічного аналізу використовують тіньові ціни світового ринку. Це пояснюється двома причинами. По-перше, більшість світових ринків вважаються вільними і конкурентними, тож ціна, яка на них встановлюється, є реальним відображенням вартості. Подруге, оскільки найкращим альрнативним використанням конкурентоспроможних товарів, матеріалів та продукції часто є поставки на зовнішній ринок, тобто експорт або обіг аналогічних товарів за вартістю імпорту. Аналітик проекту повинен визначити:

-              чи відображає існуючий валютний курс справжню цінність місцевої валюти;

-              як встановити еквівалент світової ціни для експортних та імпортних товарів;

-              чи можна оцінити всі компоненти проекту за світовими цінами, а якщо ні, то яка методика обґрунтування їх економічної вартості.

Практика економічного аналізу свідчить, що значна кількість як промислово розвинених, так і країн, що розвиваються, мають завищену або занижену цінність національної валюти. Причинами таких викривлень можуть бути свідомі дії урядів цих країн: встановлення обмежень при продажу і купівлі валюти в країні, фіксованого обмінного курсу, валютних коридорів. В результаті реальна економічна вартість імпорту в місцевій валюті або експорту в доларовому еквіваленті не відображають фактичних суспільних витрат.

Реальна вартість місцевої валюти, її купівельна спроможність відображається тіньовим валютним курсом. Взаємозв'язок між офіційним і тіньовим курсами можна виразити формулами:

Тіньовий валютний курс = (Офіційний валютний курс)   (1 + премія). (15.3)

 

Для коригування офіційного курсу застосовують стандартний коефіцієнт перетворень, який відображає відношення офіційного валютного курсу до тіньового.

 

Для визначення еквівалента світової ціни експортних та імпортних товарів використовують паритетні ціни, які відображають еквівалент ціни світового ринку, виражений у місцевій валюті.

Розрізняють імпортний паритет порівняльні місцеві ціни імпортні товари, і експортний паритет порівняльні ціни, сплачені за експортні товари. При визначенні світових цін звичайно використовують умови експортування FOB франко-борт (англ. free on board) відображають умови оплати з великого експортного порту, або імпортування CIF (вартість, страхування, фрахтангл. cost, insurance, freight) у великому імпортуючому порту традиційного ринку.

Коефіцієнт перерахунку (або перевідний коефіцєнт) використовується для конвертації фінансових цін на товари й послуги в економічну вартість. Він відображає ступінь викривлення суспільної цінності шляхом державного регулювання економічних процесів. Чим вищий цей показник, тим більше викривлені на даному ринку ціни порівняно з конкурентним ринком.

 

Досить часто аналітики для спрощення розрахунків вводять агрегований коефіцієнт переводу для всіх товарів та послуг даної держави. Проте це може призвести до серйозних погрішностей, оскільки рівень державного регулювання різних галузей і секторів економіки значно коливається: в одних галузях стимулюється експорт, в інших обмежується або забороняється імпортодні види діяльності субсидуються, з інших стягуються додаткові податки й мита. Тому коефіцієнт перерахунку слід визначати для окремих груп товарів або послуг.

Разом з тим, у проекті, що реалізується в країні, значна кількість ресурсів відноситься або до товарів, опосередковано залучених у зовнішньоторговельні операції, або незалучених до торговельного обігу.

Деякі товари, що не беруть участі в зовнішньоторговельних пераціях, але мають явні ознаки імпорту, залучені до зовнішньоторговельного обігу побічно. Найкращим способом оцінки для таких товарів є віднесення вітчизняних товарів до таких, що не беруть участі у зовнішньоторговельному обігу, а імпортних як залучених до зовнішньоторговельного обігу, встановивши паритетну ціну імпорту. В економічному аналізі слід "розкласти" такий товар на імпортний компонент та компонент вітчизняного виробництва і оцінити кожен окремо.

Товари, не залучені до зовнішньоторговельного обігу це ті товари, імпорт і експорт яких економічно недоцільний (через великі транспортні витрати або швидкопсувні властивості продуктів) або для яких існують обмеження довозу й вивозу з боку держави, а також вартість виробництва яких менша ціни CIF і більша ціни FOB.

Якщо до аналізу вводяться товари, не залучені до зовнішньоторговельного обігу, потрібне використання тіньового валютного курсу для перетворення фінансової цінності товарів, залучених до зовнішньоторговельного обігу, у цінах світового ринку в економічні величини, через рівень цін не залучених до зовнішньоторговельного обігу товарів.

Усі вищезгадані методичні підходи для визначення тіньових цін мали на увазі, що в основу визначення економічної вартості даних товарів і ресурсів закладено світові ціни на них або їх аналоги. Але є ресурси, для яких немає світової ціни. До них відносяться земля, робоча сила, різноманітні послуги. Для них застосовують третій спосіб визначення тіньової ціни.

При проведенні економічного аналізу оцінку землі можна здійснити такими методами:

-              виходячи з витрат на придбання землі або прав на її використання. Головна проблема оцінки цих витрат полягає у відсутності ринку землі та її вільного продажу. У таких випадках аналітики використовують як орієнтир економічної вартості величину орендної плати на аналогічні ділянки;

-              з огляду на вартість сільськогосподарської продукції, яку можна було б виробити на цій земельній ділянці.

Необхідно прямо розраховувати чисту вартість "втраченої" продукції при передачі землі в користування проекту шляхом визначення можливого доходу, розрахованого з огляду на очікуваний урожай і ринкові ціни на нього за мінусом необхідних витрат на його виробництво. Одержана величина віддача землі при виробництві може бути альтернативною вартістю у фінансовому виразі. Цей набір розрахунків можна переводити в економічні величини, використовуючи економічні значення для кожного витраченого компонента на вході проекту та кожного результату на його виході.

Визначаючи економічну вартість праці, треба з'ясувати втрачену вигоду суспільства через невикористання даного працівника у даному проекті. Економіст оцінює вартість праці, виходячи з припущення про можливість залучення працівників в інше, ефективніше виробництво на основі розрахунку  граничного  доходу праці.  Проблеми  оцінки альтернативної вартості праці фокусуються на необхідності розрахунку граничної дохідності (вартість додаткової одиниці продукції, створеної працівником). За умов досконалої конкуренції вартість граничного продукту дорівнює заробітку працівника.

Таким чином, для оцінки в проекті економічної вартості таких ресурсів, як земля і робоча сила, виходять з можливого доходу, що очікується при використанні цього ресурсу найкращим з можливих способів.

Досить часто результати проекту відбиваються не тільки в явних вигодах і витратах суспільства, а й у невідчутних, які доволі важко піддаються кількісній оцінці. Аналітики, відбираючи й оцінюючи проекти, визначають найзначніші не (невідчутні) вигоди і витрати, які намагаються оцінити кількісно. Проте, оцінити такі впливи проекту, як зниження рівня захворюваності населення, поліпшення стану довколишнього середовища, підвищення рівня народжуваності тощо складно.

Можливими методичними підходами для такої оцінки є:

-              готовність населення, окремих споживачів платити за поліпшення життя;

-              можливість скорочення витрат на задоволення суспільних потреб в результаті проекту.

Якщо неможливо здійснити точну кількісну оцінку неявних витрат і вигід від проектів, які відображають їх суспільну значимість, вдаються до оцінки тих мінімальних вигід, що виправдовують необхідні витрати для прийняття рішення про доцільність реалізації проекту.

Можливі результати окремих проектів:

-              зниження цін на споживчі товари та послуги завдяки новим каналам збуту, вдосконаленню технології виробництва;

-              відсутність дефіциту окремих товарів;

-              усунення невідповідності в структурі споживання рівневі розвитку суспільства.

Зниження витрат, як правило, супроводиться і зниженням цін, встановлює виробник для споживача. При падінні цін споживачі одержують вигоду, можливість використати реально заощаджений дохід на товари або збільшити споживання цих продуктів. Проекти, зорієнтовані на зниження ринкових цін, підвищують віддачу проекту на величину приросту споживчого надлишку.

Економіст також визначає всі побічні ефекти, які супроводжують проект, під якими розуміють усі вигоди й витрати, які спричиняє проект і які не справляють прямого впливу на проект. Побічні ефекти можуть бути як позитивними, так і негативними.

Сам проект може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Наприклад, створення нових робочих місць спричиниться до підвищення платоспроможності населення (одержання винагороди за працю), що сприятиме зростанню рівня національного доходу (в результаті створення додаткового продукту), збільшення доходної частини бюджету (у зв'язку із зростанням величини прибуткового податку з новоприйнятих працівників). Підвищення платоспроможності дасть імпульс до розвитку нових галузей, які спочатку виробляють споживчі товари, а потім і продукцію промислового призначення.

Методологія економічної оцінки проекту дає змогу скористатися багатим методичним арсеналом та інструментами, щоб визначити доцільність реалізації проекту з погляду загального добробуту. Однак треба пам'ятати, що аналітик готує економічний аналіз, виступає в ролі експерта ефективності макроекономічної політики держави, чиї висновки та оцінки становлять інтерес для пошуку нових вигід суспільства у рамках національного розвитку.



загрузка...