Види розрахунків
Залежно від способу платежу розрахунки здійснюються або у формі безготівкових платежів, або готівкою, тобто існують дві форми розрахунків — готівкові і безготівкові.
Усі безготівкові розрахунки здійснюються через банк, а готівкові — через касу.
За економічним змістом розрахунки поділяють на дві основні групи:
1) за товарними операціями, тобто всі розрахунки між підприємствами і організаціями за реалізовану продукцію, виконані роботи, надані послуги і придбані матеріальні цінності (рахунки 34, 36, 62, 63, деякі субрахунки рахунків 37 і 68);
2) за нетоварними операціями, до яких відносять: платежі до бюджету, одержання і повернення банківських позик, сплата страхових платежів, розрахунки за претензіями, нестачами і крадіжками та інші розрахунки (рахунки 60, 64, 65, 66, 67 тощо).
Залежно від територіального розміщення сторін, що беруть участь у розрахунках, розрізняють одногородні та іногородні розрахунки.
Залежно від контрагента розрізняють розрахунки з юридичними особами (постачальниками, покупцями, бюджетом тощо — рахунки 36, 60, 63, 65 тощо) та з фізичними особами (працівниками підприємства з оплати праці, з нарахованих дивідендів, з відшкодування матеріальних збитків тощо — рахунки 66, 67, субрахунки 375, 372 та ін.).
Під формою розрахунків слід розуміти зумовлені характером економічних зв'язків способи здійснення платежів, порядок документообороту і обігу коштів як між учасниками розрахунків, так і між ними і банком.
Основні форми безготівкових розрахунків [8]:
— платіжними дорученнями;
— платіжними вимогами-дорученнями;
— чеками;
— акредитивами;
— векселями;
— платіжними вимогами;
— банківськими платіжними картками.
Розрахункові документи, які здають у банк, повинні відповідати вимогам встановлених стандартів та мати, залежно від їх форми, такі реквізити:
— назву документа;
— номер документа, дату, місяць, рік його виписки;
— назви платника та одержувача коштів (їх офіційне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій (у фізичних осіб — ідентифікаційні номери), номери рахунків в установах банку;
— назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку);
— суму платежу цифрами та літерами;
— призначення платежу: назва товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ та ін.), із зазначенням його номера і дати тощо;
— на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) — відбиток печатки (за винятком випадків, передбачених інструкцією [8]) та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів;
— підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);
— суму податку на додану вартість або напис "без податку на додану вартість".
Побудова бухгалтерського обліку розрахунків залежить насамперед від того, з ким здійснюються розрахунки — з дебіторами чи з кредиторами.
Розрахунки з дебіторами відображаються на рахунках класу 3, які є активними або активно-пасивними. За дебетом цих рахунків відображають збільшення заборгованості дебіторів перед нашою організацією, а за кредитом — її погашення.
Наприклад:
нараховано заборгованість покупців за реалізовану продукцію (вона зараховується в дохід підприємства):
Д-т 36 К-т 70;
надійшла оплата від покупців: Д-т 311 К-т 36.
Розрахунки з кредиторами відображуються на рахунках класу 6; вони пасивні або пасивно-активні. За кредитом цих рахунків відображають збільшення заборгованості нашої організації перед кредиторами, а за дебетом — її погашення.
Наприклад:
нараховано заборгованість перед постачальниками за отримані матеріали:
Д-т 20 К-т 63;
оплачено рахунки постачальників: Д-т 63 К-т 311.
У разі розрахункових операцій майже завжди повинні мати місце два проведення — з нарахування заборгованості та з її погашення.
Рахунки розрахунків завжди закривають за розрахунками з кожним конкретним дебітором чи кредитором — нарахована заборгованість повинна погашатись у повному обсязі.
Сальдо на рахунках розрахунків може бути дебетове на багатьох рахунках кредиторської заборгованості (пасивних) і кредитове на активних рахунках, якщо оплата надходить (сплачується) в більшому розмірі, ніж нараховано заборгованість.
На рахунку 36 не виникає кредитового сальдо, а на рахунку 63 — дебетового, тому що згідно з діючою методологією обліку передоплату і аванси відображають не на цих рахунках, а на субрахунках 681 "Розрахунки за авансами одержаними" і 371 "Розрахунки за виданими авансами". Наприклад:
Здійснено передоплату постачальнику: Д-т 371 К-т 311;
надійшли запаси від постачальників: Д-т 20, 22, 28 К-т 63;
здійснено залік передоплати в погашення заборгованості перед постачальником:
Д-т 63 К-т 371.
Такий порядок обліку передоплати призвів до того, що в публікаціях нерідко трапляються проведення, в яких при попередній оплаті рахунків кредиторів дебетується субрахунок 377, а не 685 і не 371. Можуть мати місце окремі випадки, коли такі проведення доцільні (або хоча б не неможливі), але частіше це методологічно неправильно. Наприклад, якщо на митниці сплачуються митні збори, то це наша заборгованість перед митницею (а не митниці перед нами). І хоча за часом здійснення розрахунків ми спочатку нібито здійснюємо оплату, але вона сама по собі вже передбачає наявність нашої заборгованості. Тим більше, що бухгалтерські проведення і з оплати, і з нарахування митних зборів робляться після передачі до бухгалтерії документів про оплату і будуть такими:
оплачено митні збори:
Д-т 685 К-т 311;
Нараховано заборгованість перед митницею:
Д-т 93 (92, 28...) К-т 685.
Тобто використовується субрахунок 685, а не 377.
У подальшому, у відповідних розділах буде докладно розглянуто облік більшості розрахунків — з постачальниками, покупцями, підзвітними особами, з працівниками з оплати праці, з бюджетом та органами соціального страхування із багатьох податків та зборів.