У сьогоднішній практиці нерідко застосовується закон Х.Л. Менке-на: "Хто вміє - працює, хто не вміє - вчить інших, хто не може вчити -управляє, хто не вміє управляти — править".
Дійсно, в керівне крісло намагаються сісти технологи та конструктори, художники й лікарі, артисти та політичні діячі. В одних шось виходить, інших спіткає невдача. Чому так виходить? Необхідність знайти відповіді на ці запитання розвинула таку галузь людських знань, як управління.
Сьогодні існує дві точки зору на цю галузь знань. Люди, які мають схильність до системного аналізу та узагальнення, представляють науку управління як науку про складні системи, їх характеристики та класифікації. Прагматики ж, які будують свої висновки на здоровому глузді, досвіді або інтуїції, не відкидаючи науковості управління, використовують термін "мистецтво управління".
Управлінська думка XX ст. робить особливий натиск на перетворення управління в науку. Лютер Г'юмек, теоретик у галузі управління, заявляє, що воно стає наукою тому, що, по-перше, систематично вивчає явища, які можна згрупувати в різні теорії; по-друге, намагається на систематизованій основі зрозуміти, чому і як люди систематично працюють разом для досягнення певних цілей; по-третє, зробити ці системи співробітництва більш корисними для людства. Основа будь-якої науки — це можливість об'єктивно виміряти явища, які вивчаються. Багато процесів в управлінській практиці важко піддаються вимірюванню внаслідок того, що відсутній механізм їх описання і аналізу. Це дає можливість керівникам-практикам стверджувати, що управління є скоріше мистецтво, якому можна навчитися тільки через досвід і яким досконало можуть оволодіти лише люди, які мають до цього талант.
Про те, що управління — це складна наука, говорить головний аргумент науковості — наявність його загальних принципів, які визначають різні аспекти управління системами, а також власна методологія та конкретні методики здійснення процесу управління.
Суттєвий вклад у розвиток теорії управління внесли математика, статистика, інженерні науки, які допомогли змоделювати, оптимізувати або
кількісно обгрунтувати управлінські явища, які раніше не піддавалися вимірюванню.
З появою економіко-математичних методів і ЕОМ наступила ера переходу від якісного описання управлінських ситуацій, які виникають, до кількісного їх аналізу та обгрунтування. Нині в науці управління йде заміна словесних міркувань і описового аналізу моделями, символами та кількісними значеннями. Це доводить, шо управління — це наука, хоча й достатньо молода.
Будь-яка наука має свій предмет дослідження. В даному випадку до предметів, які досліджуються наукою управління, відносяться явища і процеси, що характерні для певного класу систем.
Мистецтво управління. В управлінні, як і в будь-якому виді людської діяльності, є щось таке, що не піддається кількісному аналізу. Оце "щось таке" відноситься до мистецтва управління. Обгрунтування мистецтва управління, яким володіють лише окремі люди, є частинкою науки управління. З іншої сторони, оволодіти мистецтвом будь-якої професії, в тому числі й професії управлінця-менеджера, можна тільки задопомогою пізнання науки управління.
Видатний менеджер нашої епохи Лі Яккока, пройшовши через складний і цікавий шлях пізнання науки та практики управління, зміг сформулювати такі підходи до оволодіння мистецтвом управління f 134, С. 67-78]:
Уміння контактувати з людьми — оце все і вся.
Щоб мати успіх у бізнесі, як і скрізь, саме основне — це вміти зосередитись і раціонально використовувати свій час.
Тому, хто хоче стати спеціалістом у галузі вирішення будь-яких завдань в бізнесі, необхідно насамперед навчитися визначати пріоритети.
Необхідно регулярно задавати декілька запитань своїм провідним працівникам:
Які завдання Ви ставите собі на найближчі три місяці?
Які Ваші плани, пріоритети, надії?
Що Ви збираєтесь зробити для їх здійснення?
5. Регулярно, раз у три місяці, кожен менеджер повинен сісти за стіл
поруч із своїм безпосереднім керівником, щоб підбити підсумки зробле
ного і визначити цілі на наступний квартал.
6 Повинен бути порядок письмової и викладу будь-якої ідеї — це перший крок до втілення її в життя.
Інколи необхідно піти на ризик, а потім виправляти помилки, які були допущені.
Найважливіші рішення в корпораціях фактично приймаються не колективними органами, не комітетами, а окремими особами.
Менеджери повинні не тільки вміти приймати своєчасні рішення, їм належить також роль мотиватора.
Єдиний спосіб настроїти людей на енергійну діяльність — це спілкуватися з ними.
Якщо хочете людину похвалити, зробіть це в письмовій формі, а коли хочете його висварити, краще зробіть це по телефону.
Не старайтеся виконувати роботу, яку повинні робити інші.
Головною причиною, через яку здібні люди не можуть зробити кар'єру, є те, що вони погано контактують зі своїми колегами.
Більшість людей не читає цілком газетні матеріали, а обмежується заголовками і підзаголовками. Звідси наслідок — ті, хто їх формулює, має великий вплив на сприйняття новин читачами.
Єдине, чим володіє людина, — це здатність роздумувати, це її здоровий глузд. Це її єдина реальна перевага перед мавпою.
Помилки роблять всі. Біда в тому, що більшість людей просто не хоче їх відкрито признавати.
Якщо дійсно віриш у те, що ти робиш, варто наполегливо добиватися свого, навіть перед перешкодами, які виникають.
Ці правила успішного управління могли з'явитися тільки в результаті наукового обгрунтування досвіду, інструментом якого є існуюча теорія управління та результати наукових досліджень.