загрузка...
 
14.1. Сутність і причини інноваційної діяльності підприємства
Повернутись до змісту
Сучасним підприємствам, що функціонують у складному соціально-економічному середовищі, слід постійно створювати і впроваджувати різноманітні інновації для забезпечення ефективної діяльності у ринковій економіці. Необхідність інноваційної діяльності зумовлена загальною закономірністю розвитку та прогресу індивідуального й суспільного відтворення. Вихід з економічної кризи будь-якого підприємства неможливий без здійснення інноваційно-інвестиційної діяльності, спрямованої на оновлення виробництва на принципово новій, конкурентній основі.
У науковій літературі описано велику кількість підходів до визначення інновації. Наприклад, деякі автори інноваційну діяльність фірми зводять до освоєння нових продуктів і технологій. Теоретичною основою міркувань щодо дефініції інновація може слугувати визначення Й. Шумпетера: "...непостійне проведення нових комбінацій у випадках впровадження нового товару; нового методу виробництва; відкриття нового ринку; оволодіння новим джерелом сировини або напівфабрикатів і проведення нової організації".
При функціональному підході інновація розглядається як процес свідомого здійснення змін у техніці, технології та організації праці. Атрибутивний підхід зводиться до управлінського підходу, коли інновація розглядається як одна з можливих реакцій підприємства на суспільні потреби, або ж до соціального підходу, коли вона стає елементом соціально-економічного прогресу. Предметний підхід акцентує увагу на сукупності виробів, процедур і методів, що характеризуються відповідними рисами. У даному разі інновація виявляється: у застосуванні нових видів інструментів або ж нових принципів користування інструментом; у впровадженні нового технологічного процесу або ж матеріалу; у використанні нового місця або території, раніше невідомих; у здійсненні нової дії.
П. Друкер інновацію розглядає як специфічний інструмент підприємливості, як дію, що передає ресурсам нові можливості створення багатства. Підприємці мають цілеспрямовано шукати змін і їхнього вияву, які вказують на можливість успішної інновації. Вони мають знати й застосовувати принцип ефективної інновації. Інновація не може бути лише технічною, матеріальною, вона має бути перш за все соціальною, яку важче застосувати, ніж технічну, але саме вона забезпечує прогрес (розвиток) суспільного виробництва і суспільства в цілому. Технології можна імпортувати, але для того, щоб вони розвивалися, вони мають міцно увійти в культуру народу. Тому інновації слід розглядати скоріш як економічні або соціальні поняття, ніж як технічні.
Менеджмент інновацій, або нововведень, — це управління комерціалізацією нових наукових знань, товарів, послуг, технологічних і організаційних ідей. Оскільки досвід свідчить, що менеджери мають дуже різні уявлення про реальний зміст нововведення (інновації) та його відмінності від таких близьких понять, як винахід, впровадження, оновлення, то уточнимо їх.
Відкриття — це нове знання або виявлення чого-небудь корисного. Наприклад, закон І. Ньютона.
Винахід — це нове технічне рішення, на яке в принципі можна одержати патент, але яке може виявитися непридатним для практичного використання.
Нововведення (інновація) — це перше використання нового: перше свідчення того, що кінцевий споживач визнав корисність новинки й готовий за неї заплатити. Матеріальне забезпечення інноваційної діяльності на підприємстві забезпечується на основі формування інноваційного фонду, проведення науково-дослідних і науково-технічних робіт.
Дифузія — це поширення нововведення на ринку.
Оновлення — це адаптація нововведення, яке нове для організації, але не є таким для зовнішнього світу.
Удосконалення — це магістральне нововведення, тобто певне поліпшення, яке є оригінальним і корисним, але не настільки, щоб викликати наслідки стратегічного характеру.
Нововведення пов'язане з новим застосуванням, використанням нової концепції або ідеї. Визнання її корисності кінцевим споживачем викликає зміну соціально-економічного середовища. Користь, корисна функція — це відмінність нововведення від відкриття і винаходу. Відкриття і винахід не мають соціальної або економічної цінності, якщо вони не стають основою нововведення на ринку.
Інноватор застосовує щось нове і вперше. Новинкою воно є не тільки для нього самого, а й для всіх. Той, хто використовує вже існуюче нововведення, що є новим для нього, але не для інших, інноватором не є. Він є імітатором — правильно використовує те, що вже відоме й доступне за межами його організації. Правда, для самої організації результати в багатьох аспектах подібні. І нововведення, створене самою організацією, і адаптація вже існуючого нововведення порушують статус-кво і позначаються на балансі сил та впливів у організації.
Менеджери схильні плутати поняття нововведення й адаптація нововведення. Для того щоб уникнути плутанини, доцільно позначити дифузію або адаптацію нововведення терміном оновлення, маючи на увазі адаптацію того, що нове для організації, але не для зовнішнього світу. Коли ми говоримо про дифузію нововведення, то зосереджуємо увагу не на ньому самому, а підкреслюємо новизну явища для організації, а це, власне, і є для менеджера головне. Відмінності між нововведенням і оновленням фундаментальні. Нововведення — це своєрідна гра в перевагу, доступна лише деяким. Вони перші, іншим доведеться наслідувати їхній приклад. Тому розглядати нововведення як необхідність для всіх фірм настільки ж абсурдно, як абсурдно чекати від усіх спортсменів участі в олімпіадах. Нововведення не обов'язкове для всіх фірм, але оновлення обов'язкове. Коли конкуренти домагаються зниження витрат, використовуючи нові технології, тоді немає іншого шляху, як наслідувати їхній приклад. І лише в тому разі, коли дана фірма претендує на лідерство в створенні нових технологій, їй необхідно займатися нововведеннями. Таким чином, необхідність нововведення залежить від позиції фірми стосовно існуючої технології.
Творець нової технології виділяється завдяки нововведенню, керуючись при цьому такими категоріями, як життєвий цикл виробу й економічна ефективність, а не продуктивність. Така стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши новий виріб або новий вид послуг, щось таке, що буде визнане унікальним у масштабі всієї галузі. А унікальності може бути досягнуто лише в тому разі, якщо фірма володіє особистими оригінальними знаннями й навичками, що належать даній галузі (сфері). Користувач нової технології імітує шляхом оновлення — нововведення. Його стратегія спрямована на досягнення лідерства в зниженні виробничих витрат і вимагає енергійної боротьби за економічно вигідні масштаби виробництва, за зниження собівартості, жорсткий контроль за накладними витратами на дослідження й розробки, сервіс, збутову мережу та рекламу.
Технічне нововведення — не єдиний спосіб робити гроші. Нововведення важливе тільки для тих організацій, що продають ліцензії. А головна мета — досягти переваги, бути кращим — доступна лише деяким. Оновлення необхідне всім фірмам. Отже, головна мета — це правильно використовувати те, що вже відоме і доступне. Велику користь тут можуть принести консультанти.
Розглянуті раніше типи рішень є раціональними за своєю природою. Вони являють собою методи систематизації різноманітних фактів і оцінки наявних даних. У разі прийняття інноваційного рішення менеджери мають справу з такою ситуацією, коли потрібно зробити вибір, а очевидних готових альтернатив немає. Тому в даному разі слід переключитися з раціонального мислення на творче.
Процедура творчого пошуку передбачає визначену послідовність дій у напрямі до деякого результату, що піддається перевірці. Вона аж ніяк не є невпорядкованим підходом, при якому ставка робиться на раптове осяяння. В управлінській діяльності термін творчість часто неправильно тлумачиться й використовується. У загальноприйнятому розумінні це поняття означає оригінальне відкриття. На практиці дослідження в абсолютно нових напрямах ведуться дуже рідко. Більшість інновацій — це звичайне розширення різноманітності вже відомого. Основну частину творчих зусиль менеджерів спрямовано на вдосконалення існуючих продуктів, процесів і методів.
Менеджери частіше всього опиняються в ситуації, коли вони мають виробляти нові, більш ефективні шляхи розв'язання проблем або досягнення результатів. А це краще робити за допомогою інноваційного процесу, ніж неприборканого творчого польоту. Розглянемо деякі загальні принципи організації інноваційної діяльності.
Перший принцип. Створіть інноваційний клімат у роботі, який би допускав відхилення від загальноприйнятого, "необґрунтовані" ідеї та інші форми роботи в колективі. Якщо не ввести правил, що заохочують свободу дій (звичайно, у відомих межах), то інноваційна діяльність не матиме розвитку. З усіх принципів організації інноваційної роботи цей найважливіший.
Другий принцип. Починайте з простих і доступних альтернатив. У більшості проблемних ситуацій немає потреби переробляти світ. У кращому разі необхідно провести скромні вдосконалення або виправлення. Тому насамперед слід розглянути вже відомі рішення, якими користувалися раніше або які застосовуються в інших підрозділах організації і зараз.
Третій принцип. Не починайте відразу з пошуку ідеального рішення. Оскільки більшість прийнятних варіантів рішень, як правило, виникають під час вибору найкращого рішення з кількох конкуруючих між собою, було б нереалістично очікувати, що якась альтернатива виявиться ідеальною з першої спроби. Разом з тим не варто відкидати відразу ті альтернативи, що, на вашу думку, не є ідеальними. Таке відкидання відбудеться пізніше за допомогою більш систематичного аналізу при порівнянні альтернатив.
Четвертий принцип. Залучайте людей, охоче приймайте допомогу інших у виробленні широкого кола альтернатив. Хоча група працівників — не завжди найефективніший засіб для розв'язання проблем, вона може виявитися дуже ефективною формою організації вироблення найширшого спектра варіантів рішення. Використання ідей інших або реагування на них допоможе виробити більш новаторські й більш практичні рішення, ніж це може зробити окрема людина. Групове обговорення саме компенсує властиву окремій людині схильність дотримуватися один раз обраної версії. Rohh дають змогу подивитися на ситуацію збоку й підвищити об'єктивність процесу вироблення альтернатив.
Менеджера можна порівнювати з настроювачем рояля, що перевіряє, чи досить натягнуті струни, чи може інструмент (підприємство) відтворювати гарну музику.
Самі по собі інновації не гарантують комерційного успіху. Менеджер має дуже тонко відчувати баланс між стабільністю, що гарантує доведення процесу управління до досконалості, наприклад, між традиційною технологією, і зусиллями щодо впровадження новітньої технології. Природно, виникає запитання: чим керуватися менеджеру при ухваленні рішення про долю нової технології на його підприємстві? Для такої ситуації існує кілька правил.
Правило перше. При виборі нової технології менеджери виходять з її привабливості та можливостей, які вона обіцяє. Насправді треба виходити з того, наскільки вона буде задовольняти вимоги споживачів.
Правило друге. При виборі нової технології необхідно виходити не тільки з аналізу теоретичної раціональності та доцільності її впровадження, а й враховувати сильний вплив існуючої практики і минулий досвід (те, що раніш було неперспективним, сьогодні може бути ефективним).
Правило третє. Усі вдосконалення і нововведення врешті-решт буде сприйнято, впроваджено і перейнято. Насправді треба усвідомлювати, що більшість із них не увінчаються успіхом. Якщо відкриття або винахід припускає розв'язання прогнозованої проблеми, воно буде впроваджуватися вкрай повільно навіть за умови, що це нове слово в науці. Тому менеджерам варто пам'ятати, що відкриття — це пів справи. Ще потрібно підприємство, що візьме на себе ризик стати лідером у його впровадженні. На це здатне не кожне підприємство.
Правило четверте. Технологічні вдосконалення не мають самостійної цінності. Тільки споживач визначає їхню справжню цінність.
Правило п'яте. Не завжди виграють принципово нові технології. Насправді нове — не завжди краще. Еволюційний шлях, на відміну від революційного, завжди менше ризикований, швидше дає практичний ефект і не вимагає настільки різкого збільшення витрат. Менеджер повинен мати тверезий підхід.
Правило шосте. На практиці вирішальним фактором часто є не нова технологія, а інфраструктура, необхідна для її впровадження. Винахід нового матеріалу з унікальними властивостями ще нічого не означає, якщо для його виробництва не вистачає сировини, кваліфікації інженерів і виробничих потужностей.
У нашому взаємозалежному світі впровадження нововведення має бути співвіднесене з усіма іншими елементами виробничої системи. Ефект від цих нововведень залежить від готовності й здатності всієї системи сприйняти їх.
До причин або спонукальних мотивів, що змушують організації впроваджувати нововведення, передусім належать такі: 1) пошук розв'язання проблем, що виникають у діяльності організації; 2) наслідування інших організацій (хтось впроваджує цю технологію, і ми не відстанемо); 3) бажання поліпшити свою майстерність у конкретній діяльності; 4) інтуїтивні уявлення, що нововведення може поліпшити діяльність організації; 5) підтримка або підвищення престижу; б) реалізація знань про нові технології та інші нововведення працівників, які приходять в організацію з вищих навчальних закладів, після підвищення кваліфікації або з інших організацій; 7) забезпечення потреб людей, що знаходять задоволення у впроваджувальній діяльності, як діти знаходять задоволення в грі; 8) поради консультантів у період реорганізацій на підприємстві; 9) потреби споживачів; 10) конкурентна боротьба на ринку, бажання одержати прибуток у конкурентній боротьбі.
Беручи до уваги ступінь новизни і предмет інновації, вчені поділяють їх на три групи: новинка світового масштабу — винахід ніде не має аналога, це перше у світі впровадження зміни; новинка в масштабах країни — інновація має відтворювально-адапційний характер: немає аналога в країні, але існує за кордоном; новинка в масштабі одного підприємства — інновації, що мають аналоги на інших підприємствах у даній країні, а також інновації, придатні до застосування тільки на одному підприємстві.
Деякі автори вважають, що не має значення, що продукти й технології десь відомі; для суспільства, яке їх раніше не знало, вони, безумовно, є інноваціями. Для аналізу процесів розвитку більш правильним є таке розуміння поняття інновації, коли нею вважається не тільки інновація у світовому масштабі, а й нововведення для даного суспільства. З цим твердженням, з нашого погляду, можна погодитися, виходячи з позицій мікроекономічного розвитку.
На мікрорівні поняття інновації трактується, як правило, вузько, тільки з технічного погляду. Зазвичай предметом аналізу в інновації є зміни, здійснювані в сфері виробництва нових або удосконалених продуктів (продуктові інновації) і технологічних процесів (технологічні інновації). Організаційні зміни, що відбуваються в сфері виробництва, частіш за все розглядаються в сукупності зі змінами в техніці.
Таке трактування інновації на підприємстві зумовлене, по-перше, величезною роллю технічних змін в економічних процесах на підприємстві; по-друге, недооцінкою важливості організаційних, економічних і соціальних змін, що відбуваються на підприємстві; по-третє, більш детальною і глибокою науковою розробкою проблеми техніки, ніж зміни, що відбуваються в економіці, організації і соціальних умовах підприємства; по-четверте, більш легким визначенням і досить швидким досягненням економічних результатів за допомогою технічних інновацій порівняно з іншими інноваціями.
Залежно від масштабів інновації можна класифікувати на стратегічні, що служать реалізації стратегічної мети розвитку й мають соціально-економічний характер, і на поточні (фактичні), метою яких є підвищення ефективності господарської діяльності на більш коротких часових відрізках. До них належать різноманітні поточні зміни у виробах, методах виробництва й організації праці.
Організаційні інновації на підприємстві є організаційним удосконаленням його функціонування як цілого, а також організаційним удосконаленням окремих його підрозділів з метою одержання відповідних економічних результатів. Організаційні інновації можуть виявлятися в двох основних формах: організаційні інновації, не пов'язані з технічними інноваціями, метою яких є поліпшення діяльності та використання наявних трудових і фінансово-матеріальних ресурсів; організаційні інновації, викликані технічними інноваціями, з якими вони активно взаємодіють і сприяють зростанню економічної ефективності.



загрузка...