Структурними елементами економіки кожної країни є організації, що забезпечують її функціонування, мета якого — виробництво товарів і послуг для населення. Діяльність цих організацій передбачає певну систему управління. Виокремлення управління як виду діяльності зумовило формування особливої категорії працівників — менеджерів, завданням яких є планування, організування, контролювання і координування дій інших членів організації. У процесі пошуку способів підвищення ефективності виконання управлінських функцій виникли різноманітні теорії та концепції управління, на основі яких сформувалися його принципи і методи. Економічний поступ світового співтовариства сприяв переосмисленню усталених постулатів і формуванню нової управлінської парадигми, в центрі якої — підвищення адаптивності та ефективності діяльності економічних організацій у мінливому зовнішньому середовищі. Ключовою ланкою сучасної організації є її персонал. Вміле, гнучке й оперативне управління ним, удосконалення внутрішнього середовища організації відповідно до зовнішніх викликів є ознаками її ефективного функціонування.