загрузка...
 
2.5. Вплив облікової політики на результати управлінських рішень
Повернутись до змісту
Управління фінансовою діяльністю підприємства базується на використанні різноманітних методів і прийомів обґрунтування фінансових рішень.
Важливою методологічною основою фінансового менеджменту є його облікова політика, тобто сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються у процесі складання фінансової звітності. Облікова політика суттєво впливає на фінансові результати діяльності підприємства, і чим менше зарегламентована діяльність його облікових служб у виборі методів бухгалтерського обліку, тим більше можливостей у фінансових менеджерів для маневру під час розробки фінансових рішень.
Принципове значення в обґрунтуванні фінансових рішень мають методи оцінки активів, списання матеріальних ресурсів на собівартість виготовленої продукції, розподілу накладних постійних витрат на продукцію, нарахування амортизації та ін.
Так, згідно із принципом визначення затрат для постановки активів на облік, як правило, використовується метод фактичних затрат (придбання за початковою вартістю). В подальшому під час переоцінки вартості активів можна використовувати інші методи:
метод поточної або остаточної вартості. Передбачає переоцінку вартості активів з урахуванням фактичного рівня і ступеня зносу;
метод чистої (ринкової) вартості реалізації. Базується на оцінюванні реальної виручки від реалізації активів у поточний момент;
метод затрат на заміну. Базується на оцінюванні витрат на придбання (або будівництво) аналогічних активів за поточними ринковими цінами;
метод ліквідаційної вартості. Використовується для оцінювання потенційної виручки від розпродажу активів збанкрутілого підприємства.
У випадку, коли активи надійшли на підприємство як частина пайового внеску, вони можуть оцінюватися методом ринкової вартості або методом визначення дисконтованого потенційного доходу від використання активів.
У разі придбання активів у кредит допускається їх оцінювання методом ринкової вартості або методом визначення теперішньої вартості майбутніх виплат та погашення боргових зобов'язань, пов'язаних із купівлею активів.
Механізм застосування перелічених методів більш детально розглянуто у розділі 7.
Довгострокові фінансові інвестиції підприємства можуть оцінюватися двома методами:
методом участі у капіталі, якщо певне підприємство є асоційовим підприємством для емітента;
методом нижчої з двох оцінок (собівартість придбання або ринкова вартість).
Розглянемо механізм застосування цих методів обліку та їх вплив на результати фінансової діяльності на конкретному прикладі.
Приклад
ВАТ "Деснянські зорі" придбало 2 січня пакет з 10000 акцій ВАТ "Аріадна" на суму 54 тис. грн. За результатами звітного року ВАТ "Аріадна" отримало Чистий прибуток у розмірі 84 тис. грн., з них 64 тис. грн. виділено для виплати дивідендів. Ринкова ціна придбаного пакету акцій на кінець року становила 52 тис. грн.
Яким чином це інвестиційне рішення вплине на величину довгострокових фінансових інвестицій у балансі ВАТ "Деснянські зорі" станом на ЗІ грудня, якщо:
а) ВАТ "Деснянські зорі" є асоційованим підприємством для ВАТ "Аріадна", володіє ЗО відсотковим пакетом його акцій і для обліку фінансових інвестицій використовує метод участі у капіталі;
б) ВАТ "Деснянські зорі" не має суттєвого впливу на ВАТ "Аріадна" і для обліку ринкових акцій використовує нижчу з оцінок (собівартість придбання або ринкова вартість).
Вирішення:
а) Згідно з П(С)БО № 12 фінансові інвестиції за методом участі в капіталі на дату балансу відображаються за вартістю, яка визначається з урахуванням усіх змін у власному капіталі об'єкта інвестування, тобто збільшується (зменшується) на суму, що є часткою інвестора в чистому прибутку (збитку) об'єкта інвестування за звітний період, і водночас зменшується на суму отриманих дивідендів від об'єкта інвестування. У нашому випадку балансова вартість довгострокових інвестицій в асоційоване підприємство на 31 грудня дорівнюватиме:
54 + (84 • 0,30) - (64 • 0,30) - 60 тис. грн. Дохід від участі у капіталі становить: 64 • 0,30 = 19,2 тис. грн.
б) За методом найнижчої з оцінок у балансі ВАТ "Деснянські зорі" станом на 31 грудня ці інвестиції будуть відображені у сумі 52 тис. грн., що є їхньою справедливою вартістю.
Значний вплив на фінансову звітність справляють методи списання використаних матеріалів на собівартість виготовленої продукції. Для цього можуть використовуватися три основні способи:
метод середньозваженої ціни — списання матеріалів за середньою собівартістю;
метод "ФІФО" — списання товарно-матеріальних цінностей за собівартістю найперших із закуплених партій сировини;
метод "ЛІФО" — списання запасів за собівартістю останніх з придбаних партій сировини.
При використанні методу "ЛІФО" завищується собівартість продукції, занижуються залишки матеріалів у балансі й відповідно занижується прибуток. І навпаки, при методі "ФІФО" за рахунок зниження собівартості й завищення залишків матеріалів прибуток завищується.
У практиці світового фінансового менеджменту, як правило, розмежовується сфера застосування згаданих методів. Так, метод "ЛІФО" застосовується в управлінському обліку для внутрішнього фінансового аналізу, планування і прогнозування. Цей метод допомагає визначати реальну ціну продукції і дає змогу виробникам краще адаптуватись до інфляції. Метод "ФІФО" використовується у фінансовому обліку для зовнішньої фінансової звітності, у тому числі при визначенні розміру оподаткованого прибутку.
Слід зауважити, що в країнах з ринковою економікою метод "ЛІФО", незважаючи на податкові переваги в умовах інфляції, не отримав широкого поширення у зовнішній фінансовій звітності, оскільки його застосування призводить до зменшення чистого прибутку в розрахунку на одну акцію, тобто до зниження ринкової вартості цінних паперів підприємства і зменшення інвестиційної привабливості підприємства.
Вплив перелічених методів обліку запасів на собівартість виготовленої підприємством продукції на конкретному прикладі розглянуто в розділі 5.
У процесі обґрунтування фінансових рішень слід враховувати діючий на підприємстві порядок розподілу загальних або накладних постійних витрат. До основних методів розподілу накладних постійних витрат на продукцію відносять такі:
повний розподіл накладних постійних витрат на всю продукцію пропорційно прямій заробітній платі, вартості всіх прямих витрат, розміру виручки від реалізації або іншим способом;
розподіл накладних постійних витрат лише на рентабельні види продукції;
включення до собівартості продукції лише змінних витрат і відшкодування накладних постійних витрат за рахунок прибутку.
Діючий порядок розподілу загальних витрат визначає цінову політику підприємства і складає його комерційну таємницю.



загрузка...