загрузка...
 
6.6. Особливості управління необоротними активами
Повернутись до змісту
Низька мобільність коштів, вкладених у необоротні активи (основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції), не означає відмови від комплексу управлінських завдань. Але у цьому випадку процес управління суттєво відрізняється від розглянутого в цьому розділі механізму прийняття короткострокових фінансових рішень.
Основна мета управління необоротними активами полягає у забезпеченні їх своєчасного оновлення та ефективного використання.
У процесі управління необоротними активами вирішуються такі завдання:
визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій і розширеній основі;
визначення потреби в нарощування необоротних активів для розширення обсягів діяльності;
визначення можливих способів розширення основних виробничих засобів (будівництво, створення, купівля, оренда, лізинг);
забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та нематеріальних активів;
формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури.
Організаційними формами оновлення виробничих засобів на простій основі є:
поточний ремонт — часткове оновлення основних засобів (фінансується за рахунок витрат виробництва);
капітальний ремонт — значне відновлення основних засобів і часткова заміна їх окремих видів (фінансується за рахунок частини накопичених амортизаційних відрахувань і списується на витрати підприємства);
придбання нових видів необоротних активів — заміна зношених основних засобів у межах нагромаджених амортизаційних відрахувань.
При розширеному відтворенні формування (будівництво, створення, придбання) нових видів необоротних активів здійснюється із залученням додаткових фінансових ресурсів (зверх накопиченої амортизації): прибутку, довгострокових позик, випуску цінних паперів.
Для визначення потреби у прирості необоротних активів у випадку їх розширеного відтворення аналізуються:
необхідні додаткові площі та потужності для збільшення обсягів діяльності (якщо не можна підвищити коефіцієнт змінності використання наявних виробничих засобів);
залишок необоротних активів на початок планового періоду;
планове вибуття необоротних активів у зв'язку з їх фізичним та моральним зносом.
При цьому необхідно володіти в достатньому обсязі інформацією про ціну ресурсів та облікові оцінки виробничих засобів, оскільки в практиці фінансового менеджменту приріст необоротних активів завжди визначається лише у вартісних показниках (для планування потреби у фінансових ресурсах).
Важливим джерелом простого і розширеного відтворення є амортизація основних засобів та нематеріальних активів. її формування пов'язано із основними стадіями кругообігу необоротних активів (рис. 6.18).

Залежно від прийнятої на підприємстві облікової політики можуть використовуватися різні методи нарахування амортизації основних засобів.
Метод суми одиниць продукції передбачає, що початкова вартість основного засобу знецінюється з кожною виготовленою за його допомогою одиницею продукції.
Цим методом доцільно користуватися у випадку, коли:
строк корисної служби основних засобів безпосередньо визначається кількістю випущеної продукції;
обсяг випуску продукції надійно визначається (поштучно);
моральний знос основних засобів незначний.
Приклад
Первісна вартість складного технологічного обладнання — 250 тис. грн, його ліквідаційна вартість — 5 тис. грн. До повного фізичного зносу на обладнанні можна за три роки виробити 1000 тис. од. продукції.
Метод прямолінійного списання застосовується у тому випадку, коли знецінення основних засобів найбільшою мірою залежить від строку, протягом якого вони використовуються (будівлі та споруди, офісні меблі, устаткування). При цьому щорічні амортизаційні відрахування розраховуються за формулою

Метод зменшеного залишку (прискореної амортизації) використовується для тих основних засобів, які мають максимальну віддачу на початку строку експлуатації. Це означає, що вартість активів зменшується набагато швидше під впливом морального зносу, ніж у процесі їх фізичного старіння. На користь цього методу свідчить і той факт, що в перші роки служби основні засоби можуть приносити більше доходу у зв'язку з меншими затратами на технічне обслуговування і ремонт.

Ліквідаційна вартість при методі зменшеного залишку не враховується, а амортизаційні відрахування визначаються за формулою
Амортизаційні відрахування = Прискорюючий коефіцієнт х Норма амортизації x Балансова вартість активу
Проведення на підприємстві прискореної амортизаційної політики є важливим стимулом для розвитку науково-технічного прогресу та активного запровадження інновацій у виробничий процес. У результаті прискореної амортизації скорочується строк окупності обладнання, прискорюється вибуття старих основних засобів, інтенсивніше відбувається процес накопичення амортизації, що дає змогу вчасно купити нове обладнання й уникнути морального зносу технічних засобів.
Обґрунтовуючи доцільність використання окремих методів нарахування амортизації, фінансовий менеджер повинен намагатися максимізувати не лише обсяг накопиченої амортизації, а й забезпечити якомога більше значення чистого грошового потоку, що залишається у розпорядженні підприємства (сума чистого прибутку від основної діяльності та амортизаційних відрахувань у поточному періоді).
Водночас, важливим об'єктом фінансового управління є ефективність використання необоротних активів, про що свідчить наведена нижче схема причинно-наслідкових зв'язків (рис. 6.19).

Постійний фінансовий моніторинг за ефективністю використання основних засобів необхідно здійснювати за допомогою таких аналітичних показників, як фондовіддача, фондорентабельність, відносна економія основних засобів у результаті підвищення фондовіддачі, приріст продукції за рахунок підвищення фондовіддачі і т. ін.
Водночас, фінансовий менеджер має забезпечувати ефективне формування грошових потоків, пов'язаних із придбанням та орендою (лізингом) основних засобів.
При виборі між цими альтернативними варіантами необхідно зважувати всі переваги і недоліки орендних (лізингових) операцій (табл. 6.12).

Під час оцінювання грошових потоків, пов'язаних із різними способами формування необоротних активів, перевагу надають тому варіанту, який забезпечує мінімальний потік платежів у періоді, що дорівнює строку оренди.
Порівнюючи окремі грошові потоки (придбання обладнання на умовах лізингу, за рахунок банківського кредиту, за рахунок власних фінансових ресурсів) керуються такими правилами:
порівняння грошових потоків здійснюється шляхом їх приведення до теперішньої вартості;
ставка дисконту береться однаковою для всіх альтернативних варіантів;
для більш об'єктивного оцінювання альтернативних грошових потоків враховується можливість отримання податкової економії (при лізингу — за рахунок віднесення на собівартість продукції лізингових платежів, при купівлі за рахунок кредиту — за рахунок процентів за кредит та амортизаційних відрахувань).
Висновки до розділу
Завдання управління оборотними активами полягають у забезпеченні безперебійності виробничого процесу, прискоренні обертання оборотних засобів, забезпеченні ліквідності та платоспроможності, підвищенні рентабельності оборотних активів, мінімізації ризиків і втрат у процесі їх формування і використання.
Залежно від співвідношення оборотних активів і обсягів реалізації виділяють гнучку й обмежуючу тактики їх формування. Обмежуюча тактика зменшує витрати на обслуговування оборотних активів та мінімізує витрати та втрати, але при цьому обмежуються можливості швидкого реагування на зміни ринкової кон'юнктури. Гнучка тактика, навпаки, підвищує ліквідність, створює можливості для розширення обсягів виробництва, але є затратною.
Залежно від обраних підходів до фінансування змінної частини оборотних активів можуть використовуватися ідеальна, агресивна, консервативна та компромісна стратегії. Компромісна стратегія фінансування є найбільш оптимальною.
Модель Уілсона дає змогу визначити замовлення, за яким мінімізуються сумарні витрати на його організацію і зберігання. Кількісні моделі управління запасами доцільно використовувати для тих товарно-матеріальних запасів, які займають значну частку в загальному обсязі товарно-матеріальних цінностей (категорія А за методом аналізу ABC).
При управлінні грошовими активами основними комплексами фінансових завдань є: підтримка залишку грошових коштів на оптимальному рівні, зменшення потреби в залишку грошових коштів, прискорення їх оборотності, підвищення рентабельності використання. Залишок грошових коштів в умовах ліквідного ринку цінних паперів можна регулювати за допомогою кількісних моделей Баумоля і Міллера-Орра.
Основне завдання управління дебіторською заборгованістю полягає у мінімізації її величини та строків інкасації боргу. Під час обґрунтування доцільності надання комерційного (товарного) кредиту покупцям продукції додаткові доходи від збільшення обсягів реалізації порівнюють з додатковими операційними витратами та фінансовими втратами від неповернення боргів.
З метою прискорення розрахунків доцільно використовувати сучасні форми рефінансування дебіторської заборгованості: спонтанне фінансування (надання знижок з ціни за прискорення розрахунків), факторинг, облік векселів або їх продаж на фондовому ринку, форфейтинг.
У процесі управління необоротними активами вирішуються такі комплекси управлінських завдань: обґрунтування можливих форм оновлення основних виробничих засобів, визначення потреби в їх нарощенні та можливих способів розширення, формування необхідних фінансових ресурсів, підвищення ефективності використання введених в дію основних засобів.



загрузка...