загрузка...
 
4.2. Організаційне забезпечення системи управління промисловою власністю
Повернутись до змісту
Відповідно до Паризької конвенції, незалежно від політичного й економічного устрою держави, за реалізації державної політики у сфері промислової власності необхідно утворити спеціалізовану установу — патентне відомство.
Патентне відомство має бути цілісною спеціалізованою установою, головним завданням якої є проведення робіт з надання правової охорони ОПВ і регламентації прав, починаючи з прийняття заявок і закінчуючи видачею охоронних документів та підтриманням їхньої чинності [90].
• проведення державної експертизи заявок, ведення державних реєстрів і видача охоронних документів на ОПВ;
• розгляд заявок фізичних і юридичних осіб про наміри патентування винаходів і промислових зразків та реєстрації товарних знаків у зарубіжних країнах;
• реєстрація ліцензійних угод про передачу прав користування ОПВ на території України;
•розгляд протестів і скарг щодо заявок на видачу охоронних документів та інших звернень фізичних і юридичних осіб;
• здійснення заходів щодо охорони державних інтересів Ук
раїни у сфері промислової власності;
•надання методичної допомоги підприємствам, установам та організаціям з питань охорони ОПВ і патентно-ліцензійної роботи;
• розробка пропозицій про ліцензування експорту та імпорту науково-технічної продукції, що містить ОПВ;
• активна участь у діяльності міжнародних організацій з охорони промислової власності;
• публікація офіційних бюлетенів та інших інформаційних матеріалів.
У березні 1992 року було утворено Науково-дослідний центр патентної експертизи (далі — НДЦПЕ) [107], який також підпорядковувався КНТП.
НДЦПЕ проводив приймання, реєстрацію та експертизу заявок на видачу патентів на винаходи, корисні моделі, промислові зразки від національних та іноземних заявників, а також міжнародних заявок, поданих згідно з процедурою Договору про патентну кооперацію (РСТ), приймання, реєстрацію та експертизу заявок на знаки для товарів і послуг від національних та іноземних заявників, у тому числі заявок, які надходять у рамках Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків.
НДЦПЕ мав право ухвалювати рішення щодо прийняття чи відмови в прийнятті до розгляду заявок на зазначені ОПВ, визнання заявок неподаними або відхиленими, виносити рішення про видачу охоронних документів або відмовляти в їх видачі.
Таким чином, НДЦПЕ здійснював перевірку відповідності поданих заявок вимогам і нормам чинного законодавства, а також приймав рішення, пов'язані з проведенням експертизи заявок.
У квітні 1992 року КНТП перетворили на Державний Комітет України з питань науки і технологій, у серпні 1995 року — на Державний комітет України з питань науки, техніки і промислової політики, а вже у червні 1996 року — на Міністерство України у справах науки і технологій.
Шляхи трансформації органів управління і підприємств, що забезпечують функціонування системи промислової власності в Україні, починаючи з 1991 року дотепер, показано на Рис.
Упродовж періоду цих перетворень Держпатент та НДЦПЕ були незалежними установами і підпорядковувались одному з названих органів виконавчої влади. Фактично НДЦПЕ виконував одне з головних завдань Держпатенту — проведення державної експертизи ОПВ.
1998 року Вищий Арбітражний суд України дійшов висновку, що Держпатент з власної ініціативи делегував НДЦПЕ законодавчо закріплені за ним функції, які останній виконував з дня свого утворення. Проте договір, на підставі якого Держпатент міг доручити НДЦПЕ провадити від його імені експертизи, ніколи не укладався (справа Вищого Арбітражного суду України від 10 грудня 1998 р. за № 44/6). З цього випливає, що експертиза заявок на ОПВ мала провадитися власне Держпатентом. А це означає, що легітимність виданих Держпатентом десятків тисяч охоронних документів (патентів, свідоцтв) за рішенням НДЦПЁ можна поставити під сумнів.
Таким чином, на першому етапі становлення органів управління промисловою власністю в Україні сформувалася трьох-ступенева система: Міннауки, Держпатент і НДЦПЕ, дії яких не були узгодженими.
1999 року НДЦПЕ було перетворено на Інститут промислової власності, який підпорядковувався новоствореному Комітету з питань науки та інтелектуальної власності, а згодом Міністерству освіти і науки. Через деякий час цю установу було ліквідовано, а натомість утворено Український інститут промислової власності (далі — Укрпатент).
2000 року на базі Держпатенту та Державного агентства з авторського і суміжних прав було утворено Департамент інтелектуальної власності у складі Міністерства освіти і науки, який об'єднав функції цих установ.
Усі ці перетворення, перепідпорядкування, перейменування, ліквідації та утворення нових органів погіршували ситуацію в системі управління промисловою власністю в Україні і врешті-решт спричинили кризу.
Спроби таким чином "реорганізувати" систему органів управління промисловою власністю призвели до того, що 2000 року цією сферою одночасно керувало декілька установ:
• Державне патентне відомство України;
• Державне агентство України з охорони промислової власності;
• Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності;
• Державний департамент інтелектуальної власності;
• Міністерство освіти і науки України.

Зазначені трансформації потребували:
• розробки й затвердження нових установчих документів, положень, статутів;
• перереєстрації в Мін'юсті правил, порядків, інструкцій тощо, які стосуються охорони ОПВ (близько 100);
• визначення нової стратегії управління промисловою власністю, що стало наслідком зміни органів виконавчої влади і, до речі, їхніх численних керівників.
Перманентний процес реорганізацій призвів до того, що в Україні різко скоротилася видача патентів — показник, що віддзеркалює результат виконання одного з основних завдань, заради яких і створюється патентне відомство у державі.
У другій половині 2000 року цю прогалину усунули за рахунок раніше напрацьованих рішень про видачу патентів і свідоцтв Інститутом промислової власності (до слова, юридично ще не ліквідованого).
Патенти не видавалися тому, що Мін'юст України не міг визначитися, кому з п'яти згаданих органів надати право ведення Державних реєстрів на ОПВ. Як наслідок заявники втратили понад рік правової охорони своїх ОПВ. Ситуацію щодо винаходів показано на Рис. 4.5.
Новоутворені структури фактично залишили систему органів управління промисловою власністю трьохступеневою: Міністерство освіти і науки, Департамент інтелектуальної власності, Укрпатент.
Дослідження світової практики показують, що такої системи не існує в жодній країні.
Основні функції Міністерства освіти і науки щодо управління інтелектуальною власністю є такими — (Рис. 4.6) [114].
Відповідно до Положення про Державний департамент інтелектуальної власності [108], його основними завданнями є: (Рис. 4.7).
Укрпатент є державним підприємством, яке перебуває під управлінням Міністерства освіти і науки України, заснованим на державній власності і створеним на базі Державного патентного відомства України та Державного підприємства "Інститут промислової власності". На Укрпатент покладено завдання патентного відомства щодо проведення експертизи ОПВ на відповідність умовам надання правової охорони. Отже, з одного боку, Укрпатент виконує функції, властиві органу дер-

жавного управління, а з іншого, — має статус звичайного підприємства, що є нонсенсом.
Становлення в Україні ринкових відносин вкрай загострило проблему захисту прав на ОПВ. Створена в структурі Департаменту інтелектуальної власності Апеляційна палата, яка розглядає апеляції стосовно рішень відомства, проблеми не розв'язує. Це зумовлено тим, що даний адміністративний орган прямо підпорядковується Департаменту інтелектуальної власності і як наслідок не може бути незалежним арбітром у спорах про правомірність видачі чи відмови у видачі охоронних документів між Департаментом й іншими зацікавленими суб'єктами.
В управлінні промисловою власністю також беруть участь інші органи виконавчої влади (див. Табл. 4.3).
До організаційного забезпечення управління промисловою власністю належать також підприємства та організації з ін-

формаційного, у тому числі і патентного, обслуговування, яке здійснюється в межах національної системи науково-технічної інформації.
Структуру цієї системи показано на Рис. 4.8. Усі перелічені структури перебувають у системі Міністерства освіти і науки України.
Відповідно до законодавчих актів, Державна науково-технічна бібліотека (далі — ДНТБ) України є головним органом у національній системі науково-технічної інформації з питань формування довідково-інформаційних фондів, їхнього розвитку та подальшого удосконалення, а також науково-методичної роботи з Центрами науково-технічної і економічної інформації (далі — ЦНТЕІ) і науково-технічними бібліотеками. На тепер у національній системі НТІ накопичено понад 96,0 млн. вітчизняних і зарубіжних патентних документів, що є частиною патентного фонду України [26].
Комплектування патентної документації у такому обсязі здійснюється для забезпечення усіх видів патентного пошуку, Патентна документа- Цілями якого є — (Рис. 4.9).
ДНТБ України діє як науково-методичний центр з питань координації патентно-інформаційної діяльності.
У складі Інституту промислової власності свого часу було утворено окремий підрозділ — "Фонд громадського користування", також призначений для забезпечення фізичних і юридичних осіб національною та зарубіжною патентною документацією. На базі цього фонду 2001 року утворено Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг Укрпа-тенту. Метою Центру є сприяння інноваційній діяльності в Україні і надання допомоги з питань, що стосуються сфери промислової власності (Рис. 4.10).
До організаційних структур у сфері промислової власності належить інституція патентних повірених [112], за діями яких передбачається державний нагляд. Станом на 01.01.2003 р. в Україні зареєстровано

понад 200 патентних повірених. Патентні повірені займаються всіма питаннями, що стосуються промислової власності, у межах дозволеного національними законами (Табл. 4.4).
До 1994 року функції патентного повіреного для іноземних заявників виконувала Торгово-промислова палата України, для вітчизняних заявників — патентні підрозділи організацій і підприємств. За правильної організації діяльності патентних повірених в Україні ця розгалужена структура може служити


ефективним каналом для валютних надходжень у країну від зарубіжних клієнтів.
У зв'язку з тим, що законодавство України передбачало проведення експертизи винаходів по суті, а патентне відомство не мало у наявності відповідного патентного фонду, у різних регіонах країни було створено так звані пошукові органи (усього 14). Вони, як правило, створювалися на базі ЦНТЕІ під наглядом і за дозволом Держпатенту. Ці органи мали право виконувати пошукові роботи і надавати замовникам разом

із заявкою на винахід звіти про знайдені аналоги. Зі створенням довідково-пошукового апарату та патентно-інформаційної бази у НДЦПЕ, необхідних для проведення експертизи по суті, потреба в регіональних пошукових органах фактично зійшла нанівець з 1998 року.
На початку 90-х років було зруйновано більш-менш налагоджену ще за часів Радянського Союзу систему управління промисловою власністю як на підприємствах, так і в регіонах. Скорочення, а подеколи і припинення бюджетного асигнування багатьох організацій і підприємств, наукових установ, галузевих НДІ та КБ призвели до скорочення і навіть ліквідації їхніх патентних підрозділів. Навіть на етапі переходу від централізованого управління еко-

номікою до ринкової системи такий стан справ з промисловою власністю є невиправданим [61].
З насиченням ринку України зареєстрованими ОПВ почастішали правові зіткнення власників прав на ОПВ, які потребували судового вирішення. Питання захисту цих прав у судах є складним і неоднозначним. Одним з перших кроків до створення відповідних структур у судових органах постало утворення колегії суддів Вищого господарського суду України з розгляду справ, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, і зрештою, 2003 року утворено відповідну Судову палату.
У лютому 2000 року розпочав роботу Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, який є постійно чинним координаційним органом при Кабінеті Міністрів України. Основним завданням Комітету є координація діяльності органів виконавчої влади щодо сфери інтелектуальної діяльності (Рис. 4.11).
Отже, за роки незалежності в Україні зроблено суттєві кроки щодо створення системи державного регулювання і управління промисловою власністю. Подальший розвиток сфери промислової власності і радикальні ринкові перетворення в державі потребують нових підходів для ефективного управління у цій сфері. Із залученням України як незалежної держави до світової системи ринкових відносин стрімко підвищився попит виробників, підприємців та науковців на знання стосовно набуття та захисту прав на ОПВ. Пожвавилась і діяльність із забезпечення ефективної правової охорони ОПВ як на внутрішньому ринку країни, так і поза її межами.
Перед дослідниками, розробниками, проектувальниками, винахідниками та іншими суб'єктами виробничої діяльності виникають проблеми вибору оптимальних рішень для забезпечення конкурентоспроможності промислової продукції, що створюється на базі ОПВ. Виникла потреба в юридично обґрунтованих формах передачі прав на виготовлення продукції, науково-технічну інформацію, загалом на ОПВ.

Викладене свідчить про необхідність здійснення комплексних заходів щодо активізації роботи у сфері промислової власності.
Так, відповідно до рішення колегії Міністерства освіти і науки України "Про затвердження Програми розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2001 — 2004 роки", планом заходів щодо її реалізації утворено регіональні представництва Державного департаменту інтелектуальної власності і пункти державних інспекторів з інтелектуальної власності. Ці кроки дали змогу наблизити систему управління промисловою власністю до регіонів.
На нашу думку, це новий підхід до формування ЦНТЕІ та регіональних представництв Державного департаменту інтелектуальної власності. При цьому слід було б чітко обумовити підпорядкованість реорганізованих структур і порядок їхнього фінансування.
На Рис. 4.12 систематизовано основних суб'єктів системи у сфері промислової власності, з якими взаємодіють заявники і власники охоронних документів.



загрузка...