загрузка...
 
10.1. Суть і етапи створення управлінських ІС
Повернутись до змісту
Управлінські інформаційні системи — це такі системи, які повинні забезпечувати ефективне функціонування відповідних керованих об’єктів. Як уже вказувалось раніше, вони діляться на немеханізовані, механізовані, автоматизовані і автоматичні. В управлінні економічними об’єктами більше використовуються різнорівневі традиційні автоматизовані інформаційні системи і системи управління типу АСУП, АСУВО, АСУ галузі, а уже в їх складі функціонують АСУТП, САПР. До цієї групи належать також міжгалузеві автоматизовані системи державної статистики, фінансів, стандартів і т. ін. Такі системи часто називають ще системами організаційного управління. В організаційному управлінні використовуються також різновиди автоматизованих систем: інформаційно-пошукові, системи підтримки прийняття рішень, інтелектуальні системи. Але всі вони функціонують переважно як складові частини традиційних автоматизованих систем, хоча можуть використовуватись і автономно.
Як указувалось в розд. 2, перше покоління ІС із застосуванням ЕОМ базувалось на позадачному підході до розв’язування задач і охоплювало період приблизно 1963-1972 роки [19]. Використовувались здебільшого лампові і напівпровідникові ЕОМ. На цьому етапі розв’язувалися в локальному режимі і без достатнього взаємозв’язку переважно задачі бухгалтерського обліку і деякі планові. Але при цьому набувався і удосконалювався перший досвід рішення економічних задач на ЕОМ, шліфувались методики і технологія, програмне та інші види забезпечення. Розв’язування задач здійснювалось за схемою:
Дані — Задача — Модель.
Для наступного етапу ІС (1972 – 1985 роки) характерне використання баз і банків даних, створення численних АСУ. Основними ЕОМ були ЕОМ єдиної серії (ЄС ЕОМ). При цьому через високу централізацію обробки інформації ще залишалась недостатньо високою оперативність розв’язування задач, недостатнім було узгодження окремих задач і рівнів АСУ, малий відсоток використання економіко-математичних методів, у нових умовах фактично не змінювалась структура апарату управління, ненадійною і енергомісткою залишалась технічна база (хоч уже і почали використовуватись міні- та мікроЕОМ). Проте коло охоплених автоматизацією об’єктів, номенклатура задач і оперативність їх вирішування незрівнянно виросли. Середня річна ефективність АСУ досягала 640 тис.крб. Підвищилась культура і продуктивність управлінської роботи. Почали розв’язуватися принципово нові задачі. Для даного періоду характерною була така схема розв’язування задач:
База даних — Задачі — Моделі.
Для третього етапу розвитку систем (з 1985 року і досі) властиве створення ієрархічно організованого комплексу інтегрованих АСУ з таким же інтегрованим використанням методів і засобів для ефективного функціонування об’єктів управління. Технічна база — ПЕОМ і мережі. ЕОМ загального призначення і мініЕОМ тепер уже практично не використовуються.
Для цього етапу характерна децентралізація структури АСУ, що базується на розподіленій обробці інформації. Така технологія наближає технічні засоби до місць виникнення і споживання інформації, прискорює її обробку, зменшує вірогідність виникнення помилок, дозволяє виконавцям брати активнішу участь в управлінському процесі і підвищувати оперативність управління. Практично системи функціонують у вигляді багаторівневих комплексів АРМ, об’єднаних відповідними мережами.
На нижчих рівнях управлінської структури і на невеликих підприємствах та організаціях створюються локальні мережі, які майже завжди мають вихід у мережі глобальні. Такий вихід спричинюється не тільки великими розмірами окремих управлінських структур, а й необхідністю постійного інформаційного оперативного різнорівневого відомчого зв’язку, можливістю менеджерам через мережі швидкого пошуку клієнтів за характером своєї діяльності, орієнтування в кон’юнктурі ринку, доступу через систему Internet до інших сховищ даних.
В інтегрованих АСУ забезпечується можливість тісної інтеграції різнорівневих АСУ (АСУП, АСУВО, АСУ галузі) та різнотипних локальних систем на одному рівні ( АСУТП, САПР, АРМ спеціаліста), інтегрується функціональна діяльність різних спеціалістів (особливо інформаційно, технічно, програмно і організаційно). Водночас АРМи спеціалістів можуть забезпечуватись тими засобами, які більше необхідні на конкретному робочому місці. Наприклад, АРМ керівника повинен мати зв’язок і доступ практично до всіх баз даних його управлінської системи, мати потужний математичний апарат і програмне забезпечення для обґрунтування управлінських рішень. АРМи окремих спеціалістів можуть мати спеціалізовані бази даних і знань, спеціальне периферійне обладнання, і не мати доступу до окремих БД чи БЗ. Але комплекс забезпечуючих засобів має сприяти ефективній роботі всієї системи і якісному виконанню обов’язків при розв’язуванні професійних задач. Задачі ж на третьому етапі розвитку ІС вирішуються переважно за схемою:
База даних чи знань — Задачі — База моделей.
Задачі, що розв’язуються в управлінських інформаційних системах (за Саймоном, 1958 р.), можна розбити також на 3 групи:
До першої групи відносяться задачі з добре структурованими, повністю формалізованими і кількісно сформульованими проблемами, що легко стандартизуються і програмуються. Це облік і контроль, нормативне планування, оформлення і розмноження документації і т. ін. Причому рішення окремих із них, наприклад, з використанням матметодів, можуть бути пов’язані зі значними труднощами.
До другої групи відносяться неструктуровані, неформалізовані задачі, для яких можуть бути описані важливі ознаки, характеристики, ресурси, а кількісні зв’язки невідомі. Більшість таких задач вирішуються на основі евристичних, творчо-навідних методів, що залежать від кваліфікації, таланту, інформованості та інтуїції людини, що їх використовує. Це значна частина задач із прогнозування, перспективного планування, організаційних перетворень.
Третю групу задач становлять задачі змішаного, або слабоструктурованого характеру, з кількісними і якісними складовими, але, як правило, з перевагою останніх. Характерною особливістю таких задач є те, що завершальна концептуальна їх модель може бути створена на основі додаткової суб’єктивної інформації управлінця. До цих задач можна віднести частину задач планування, проведення наукових досліджень тощо. Рішення в таких задачах приймаються переважно для майбутнього, пов’язані з ризиком, мають широкий діапазон альтернатив. Але провести чітку межу між задачами другої і третьої груп іноді непросто.



загрузка...