загрузка...
 
3.3. Об'єкти валютного регулювання
Повернутись до змісту
3.3.1. Поняття валютного курсу
В умовах функціонування ринкової економіки головним об'єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці. Його зміни суттєво впливають на розвиток як внутрішньогосподарських процесів, так і зовнішньоекономічних позицій тієї чи іншої країни. Мається на увазі вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю, рух коротко- та довгострокових капіталів, розміри заборгованості, платіжного балансу країни і т.д.
Валютним курсом називається співвідношення обміну двох грошових одиниць, або ціна однієї валюти, виражена в іншій валюті.
• Встановлення валютного курсу. У більшості країн при встановленні валютного курсу застосовується пряме котирування. Воно означає, що певна постійна сума іноземної валюти (наприклад, 1, 10, 100 одиниць) використовується для вираження змінної величини відповідної суми національної валюти (наприклад, 1 дол. рівний 0,6305 ф.ст.).
Рідше застосовується непряме котирування. Основою у цьому разі служить одиниця національної валюти, порівнювана, скажімо, із доларом. Це котирування використовувалося б у Великобританії, наприклад, 1 ф.ст. рівний 1,586дол.
• Кількість існуючих валютних курсів. У деяких країнах існує не один, а два чи більше курсів національної валюти, які використовуються у різних видах операцій. Серед таких країн близько 20 тих, що розвиваються, і одна розвинута держава (Бельгія). У Бельгії діє два курси: один - для комерційних, другий - для фінансових операцій. У ряді країн, що розвиваються, такі курси використовуються для підтримки експорту певних товарів і, навпаки, обмежень деяких видів експорту.
Окрім обмінних валютних курсів є також різні розрахункові курси, які застосовуються у статистичних співставленнях та економічному аналізі. До них належить, наприклад, середній курс, що являє собою арифметичне середнє курсів продавця та покупця. Такого курсу насправді не існує, однак його величина щорічно повідомляється засобами масової інформації.
3.3.2. Види валютних курсів
Розрізняють валютні курси за видами платіжних документів: курс телеграфного переказу, курс поштового переказу, курс чеків, курс векселів тощо.
Крос-курси становлять собою котирування двох іноземних валют, ні одна з яких не є національною валютою учасника угоди, який встановлює курс. Наприклад, крос-курсом вважатиметься курс японської ієни до ЄВРО, встановлений українським банком.
Звичайно під крос-курсом розуміють також будь-який курс, виведений розрахунковим шляхом із курсів двох відповідних валют до третьої валюти. Наприклад, якщо відомі курси японської ієни та ЄВРО, то поділивши ці курси, можна вивести крос-курс ієни до ЄВРО.
Залежно від видів валютних угод розрізняють курси поточні та термінові (спот і форвард). При укладенні поточних валютних угод обмін валюти здійснюється після заздалегідь обумовленого терміну за попередньо встановленим форвардним курсом.
Форвардний курс визначається шляхом нарахування премії від поточного курсу чи додавання дисконту до нього. Валюта котирується з премією чи дисконтом на валютному ринку залежно від очікуваних перспектив динаміки її курсу і від рівня міжнародних процентних ставок у ній та інших валютах. Якщо валюта котирується на термін зі знижкою, то її форвардний курс нижчий від поточного, і навпаки.
Із 1973 р. високо розвинуті ринкові держави відмовились від установлення постійних співвідношень взаємного обміну валют (фіксованих курсів) і перейшли до «плаваючих» курсів, які вільно складаються на основі попиту та пропозиції відповідних валют на валютних ринках. З огляду на нестабільність чинників, що діють на валютних ринках, курси ведучих західних валют, особливо долара США суттєво коливаються (5-10% протягом місяця).
Такі постійні коливання «плаваючих» валютних курсів дуже ускладнюють здійснення зовнішньоекономічних розрахунків. Через це деякі держави об'єднуються у валютні угруповання, встановлюючи фіксовані співвідношення між своїми валютами.
Ряд країн, що розвиваються, «прив'язують» курси своїх національних валют до основних західних валют чи міжнародних валютних одиниць, що також є прикладом встановлення фіксованих валютних курсів.
3.3.3. Валютні блоки
Валютний блок – це угрупування країн на основі валютно - економічного домінування держав, що очолюють цей блок, через прикріплення до їх валюти валют країн – учасниць блоку. Вони, як правило, офіційно не оформлюються певними угодами, а формуються стихійно на основі створених відносин політичної, економічної та фінансової залежності країн, що розвиваються від могутніх капіталістичних держав – колишніх метрополій. Створення валютних блоків пов’язано з дією різних факторів, що історично сформувалися і служили певним “цементуючим матеріалом” для його складових частин, головні серед яких:
- торговельні фактори (країна, що очолює блок виступає торговельним партнером інших країн, які його утворюють. Ця країна закуповує значну частину товарів і послуг, що експортується іншими країнами, які входять до блоку, і являє собою значний і, як правило, стабільний зовнішній ринок);
- фінансові фактори (більшість країн – членів блоку мають довгострокову заборгованість або перед країною, яка очолює блок, або взаємну заборгованість членів блоку, чи зовнішню – перед третіми країнами. Така заборгованість виплачується у валюті країни-гегемона);
- економічні фактори (країни, що очолюють той чи інший блок, найбільш індустріально розвинуті та відносно найменш постраждали за роки всесвітньої кризи і Великої депресії);
- політичні фактори (вони складалися історично і традиційно міцно зв’язували членів валютного блоку).
Найбільшими блоками є: стерлінговий валютний блок, доларовий валютний блок, золотий блок.
3.3.4. Валютні зони
У порівнянні з валютними блоками валютні зони є більш високою формою регіональних валютних об єднань, які утворилися на базі валютних блоків. Це валютні угрупування країн, що сформувалися під час Другої світової війни і після її закінчення з метою проведення узгодженої політики у сфері міжнародних валютних відносин. Головні ознаки валютної зони такі:
- підтримка всіма учасниками валютної зони твердого курсу своїх валют відносно до валюти країни-гегемона;
- зміна курсів валют – учасниць зони відносно до інших валют лише при згоді на це країни – гегемона;
- збереження в банках домінуючої країни переважної частини національних валютних резервів країн – членів валютної зони;
- вільний взаємний обмін валют між країнами, що входять у зону;
- вільне переміщення засобів у межах валютної зони та наявність спільних обмежень щодо третіх країн;
- концентрування зовнішніх розрахунків країн – учасниць у банках країни, що очолює валютну зону.
Країни, що очолюють валютні зони, як правило, використовують їх у своїх інтересах, одержуючи вільний доступ на ринки збуту і до джерел сировини країн, що входять у зону. Зовнішня торгівля цих країн також підкорена інтересам країни-гегемона, що призводить до нееквівалентного обміну в їх торговельних взаємовідносинах. Наявність валютної зони полегшує експорт капіталу з країни, яка його очолює, в інші країни-зони, а золоті і валютні резерви, які сконцентровані в банках країни – лідера зони, також використовуються в інтересах останньої.
Після Другої світової війни утворилося шість основних валютних зон: британського фунта стерлінгів; долара США; французького франка; португальського ескудо; іспанської песети; голландського гульдена.


загрузка...