загрузка...
 
6.4. Особливості стягнення пдв при здійсненні підприємствами зовнішньоекономічних операцій
Повернутись до змісту
Здійснення експортно-імпортних операцій вітчизняними підприємствами є однією з умов підвищення їх ефективного функціонування, зростання прибутковості та конкурентоспроможності. У цьому зв'язку надзвичайно важливими виявляються питання оподаткування окремих зовнішньоекономічних операцій.
Обкладення податком на прибуток експортних операцій здійснюється за загальною схемою і не має будь-яких особливостей. Тобто валовий дохід по експортних операціях виникає на дату будь-якої події, що сталася раніше (пп. 11.3.1 Закону про прибуток). Такою датою маже бути:
• дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), які підлягають продажу;
• дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податків.
Сума валового доходу, отриманого за експортною операцією, визначається як сума доходу, отриманого в іноземній валюті, перерахована у гривні за офіційним обмінним курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягає перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом звітного періоду (пп. 7.3.1 Закону про прибуток).
Заборгованість в іноземній валюті, що виникла при здійсненні експортної операції (дебіторська або кредиторська, залежно від того, яка подія сталася раніше - отримання валюти чи відвантаження), також бере участь у формуванні об'єкта обкладення податком на прибуток. Причому до складу валового доходу або валових витрат відноситься тільки різниця, що виникла внаслідок зміни курсу Національного банку України у період між такими датами:
• якщо заборгованість виникла і погашена в одному і тому ж податковому кварталі, - між датою виникнення і датою погашення (пп.3.2.3 Порядку №37);
• якщо заборгованість виникла в одному, а погашена в наступному кварталі, - між датою виникнення й останнім робочим днем кварталу, а в наступному кварталі - між останнім робочим днем попереднього кварталу і датою погашення (пп.7.3.6 Закону про прибуток).
У Законі про прибуток заборгованість, виражена в іноземній валюті і перерахована у гривні за офіційним обмінним курсом Національного банку України на дату її виникнення, названа «балансовою вартістю заборгованості».
Обкладення податком па додану вартість експортних операцій має ряд особливостей. Перша з них полягає в тому, що при продажу товарів, які були вивезені платником податків за межі митної території України, податок на додану вартість обчислюється за нульовою ставкою (пп. 6.2.1 Закону про ПДВ).
Якщо експорт був здійснений на території України, обкладення ПДВ проводиться за звичайною ставкою 20%.
Не дозволяється застосування нульової ставки до операцій з вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) у випадку, коли такі операції звільнені від оподаткування на митній території України згідно з пунктами 5.1 і 5.2 Закону про ПДВ.
Однією з особливостей відображення в бухгалтерському обліку валютних операцій є те, що український еквівалент суми в іноземній валюті не є раз і назавжди зафіксованою величиною, а підлягає перерахунку на певну дату за офіційним курсом Національного банку України.
Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс грішні до долара США як пересічний курс за операціями комерційних банків па міжбанківському валютному рийку. У межах своєї загальної відповідальності за забезпечення стабільності національної валюти він може здійснювати вплив на формування офіційного обмінного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку (п.1.1 Порядку № 129). Офіційні обмінні курси гривні до вільно конвертованої іноземної валюти інших країн, що широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу, розраховуються на підставі курсу гривні до долара США, установленого згідно з п.1.1 Порядку № 129, та фіксингу Європейського центрального банку поточних крос-курсів валюти до євро, а також крос-курсів відповідної валюти до долара США на міжнародних валютних ринках. Офіційні обмінні курси гривні до вільно конвертованої валюти, що обмежено використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продається па головних валютних ринках світу, а також до некопвертоваиої іноземної валюти, установлюються через крос-курси, розраховані па підставі курсу гривні до долара США, установленого згідно з п.1.1 Порядку № 129, та курсів національної валюти тієї чи іншої країни до долара США, установлених центральними (національними) банками держав СНД та Балтії, а також поточних крос-курсів відповідної валюти до долара США на міжнародних валютних ринках. Офіційні обмінні курси гривні до іншої іноземної валюти (додаток № 2 до Порядку № 129) Національний банк України встановлює в передостанній робочий день місяця зі строком дії цих курсів із першого числа наступного календарного місяця і до його кінця без зобов'язань здійснювати операції купівлі та продажу цих іноземних валют за зазначеними курсами. Розрахунок офіційних обмінних курсів гривні до іноземної валюти, що зазначена в додатках 1 та 2 до Порядку № 129, здійснюється Департаментом валютного регулювання і затверджується керівництвом Національного банку України. Офіційні обмінні курси гривні до іноземної валюти вступають в дію наступного календарного дня після затвердження.
Згідно з пп.7.3.2 Закону про прибуток, витрати, завдані платнику податків а іноземній валюті у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат, визначаються в сумі, яка повинна дорівнювати балансовій вартості такої інвалюти, визначеній відповідно до положень пп.7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 Закону про прибуток.
Тобто балансова вартість іноземної валюти визначається таким чином:
• якщо іноземна валюта отримана як виручка, то її балансова вартість визначається за курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання доходу;
• якщо іноземна валюта самостійно придбана підприємством за гривні, то її балансова вартість дорівнює сумі гривень, сплачених у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, які здійснюють конверсійні операції);
• якщо іноземна валюта самостійно придбана підприємством за іншу інвалюту, то її балансова вартість дорівнює балансовій вартості проданої інвалюти;
• якщо іноземна валюта надійшла на валютний рахунок у попередньому податковому періоді, то для поточного податкового періоду її балансова вартість визначається за курсом Національного банку України, що діяв на останній робочий день попереднього звітного періоду.
Оскільки підприємство може розраховуватися з постачальником за конкретну партію товарів інвалютою, загальна сума якої складається з окремих сум, що надійшли на підприємство в різний час і з різних джерел, то необхідно вести оперативний облік для визначення балансової вартості інвалюти.
Підприємство може розрахуватися з постачальниками заздалегідь або з відстрочкою платежу. Якщо вийде так. що першою подією буде отримання товарів (робіт, послуг), тоді до складу валових витрат вартість такого товару (робіт, послуг) буде включена за курсом Національного банку України на дату оформлення вантажної митної декларації (підписання акта), але при другій події, коли вже буде відома балансова вартість інвалюти, що перераховується, необхідно відкоригувати суму, раніше включену до складу валових витрат. Якщо ж першою подією буде оплата товарів (робіт, послуг), то нічого коригувати не треба, адже вже при першій події відома балансова вартість переказаної у вигляді авансу інвалюти.
Для цілей податкового обліку вартість товарів (робіт, послуг), постачальниками яких є нерезиденти, що знаходяться в офшорній зоні (або рахунки яких розташовані в офшорній зоні), включається до складу валових витрат тільки в розмірі 85% (п.18.3 Закону про прибуток).
Заборгованість в іноземній валюті, що виникла при здійсненні імпортної операції (дебіторська або кредиторська, залежно від того, яка подія сталася раніше - перерахування валюти або отримання товарів (отримання результатів робіт, послуг)), також бере участь у формуванні об'єкта обкладення податком на прибуток (пп.7.3.3, 7.3.6 Закону про прибуток).
Що стосується обкладення податком на додану вартість імпортованих товарів (робіт, послуг), то згідно з п.7.3.6 Закону про ПДВ датою виникнення податкових зобов'язань при ввезенні (імпортуванні) товарів є дата оформлення ввізної митної декларації із вказівкою в ній суми податку, що підлягає сплаті.
Датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання грошових коштів з розрахункового рахунка платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом, залежно від того, яка з подій сталася першою.
База обкладення податком на додану вартість визначається згідно з п.4.3 Закону про ПДВ. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг) (пп.7.4.5 Закону про ПДВ).
Платники ПДВ при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю простий вексель на суму податкового зобов'язання (податковий вексель), один примірник якого залишається в органі митного контролю, другий надсилається органом митного контролю на адресу податкового органу за місцем реєстрації платника податку, а третій надається платнику податку. Сума, зазначена в податковому векселі, включається до суми податкових зобов'язань платника податку в звітному (податковому) періоді, в якому вексель підлягає погашенню. При цьому податковий вексель вважається погашеним. У наступному звітному (податковому) періоді сума, зазначена в податковому векселі, включається до складу податкового кредиту платника податку. За умови здійснення оплати векселя шляхом перерахування коштів до строку погашення векселя, до податкового кредиту зазначена сума коштів включається у тому звітному періоді, в якому відбулося таке погашения. Обов'язки з погашення податкового векселя не можуть передаватися іншим особам, податковий вексель не підлягає індосаменту; проценти або інші види плати за користування податковим векселем не нараховуються. Податкові векселі, виписані платниками податку, що мали протягом останніх 12 місяців обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) більше п'яти мільйонів гривень та проти яких не порушено справу щодо банкрутства, не підлягають забезпеченню. Довідка щодо відповідності статусу імпортера зазначеним вимогам безоплатно видається податковим органом за запитом платника податку та поновлюється кожні три календарні місяці. Податкові векселі, виписані іншими платниками податку, підлягають підтвердженню комерційними банками шляхом авалю.
Порядок випуску, обігу і погашення податкових векселів, а також порядок надання довідок щодо відповідності статусу імпортера установлено Постановою Кабінету Міністрів України від 01.01.1997 року № 1104.
Податковий вексель по ПДВ не може бути виданий при ввезенні підакцизних товарів (крім тютюнової сировини) і товарів, які відносяться до товарних груп 1-24 Гармонізованої системи опису і кодування товарів, а також на ввезені до 1 січня 2000 року товари критичного імпорту для вітчизняного виробництва (крім їх ввезення на умовах переробки давальницької сировини) за номенклатурою, установленню Кабінетом Міністрів України. Ввезення товарів критичного імпорту для вітчизняного виробництва в момент перетину митного кордону до 01.01.2000 року здійснюється без сплати ПДВ. Перелік товарів критичного імпорту установлений постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.1999 року № 1080, зі змінами і доповненнями.
У разі ввезення (імпортування) товарів документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена митна декларація, яка підтверджує сплату податку па додану вартість (пп.7.2.7 Закону про ПДВ).
ПДВ за такими операціями обчислюється за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України у випадку, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене належним чином оформленого вантажного митною декларацією (ВМД).
Листами Державної податкової адміністрації України від 12.02.1999 року № 2190/7/16-1321 і від 16.06.1999 року. № 8677/7/16-1321 роз'яснюється, що експорт товарів повинен бути підтверджений ВМД типу «ЕКЮ», оформленою відповідно до п.2 наказу Державної митної служби України від 30.06.1998 року № 380 «Про затвердження Порядку заповнення граф вантажної митної декларації відповідно до митних режимів імпорту, експорту, транзиту, тимчасового ввезення (вивезення), митного складу, магазину безмитної торгівлі», і товари повинні фактично перетнути державний кордон України.
Декларування товарів, які вивозяться за межі митної території України, залежно від певних умов здійснюється як у митниці па кордоні, так і у внутрішній митниці - митниці відправлення. У випадку, якщо ВМД на вантаж подана у внутрішню митницю, вантаж направляється у митницю на кордоні для випуску за межі митної території України з листом неоформлеиої експортної ВМД. Закінчення оформлення ВМД здійснюється після огляду багажу у пункті пропуску через митний кордон. Товари та інші предмети, переміщувані через митний кордон України, знаходяться під митним контролем з моменту пред'явлення вантажу і подання необхідних для митного контролю документів на такі товари та предмети і до моменту фактичного вивезення їх за межі митної території України.
Таким чином, відповідно до вищезгаданих листів, застосування нульової ставки ПДВ для операцій з продажу товарів, вивезених (експортованих) за межі митної території України, але декларування яких було здійснене на внутрішній митниці, можливе тільки за умови підтвердження фактичного вивезення цих товарів за межі митної території України, У випадках, якщо фактичне вивезення за межі митної території України не підтверджується, операції з продажу товарів розглядаються як операції з продажу на митній території України, що підлягають обкладенню ПДВ на загальних засадах за ставкою 20%.
Пп.6.2.4 Закону про ПДВ передбачено оподаткування за нульовою ставкою операцій з падання транспортних послуг для перевезення вантажів за межами митного кордону України, а саме від пункту проведення митних процедур по випуску вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України. Тому в разі надання окремих послуг для транспортування вантажів, які знаходяться під митним контролем, тільки між внутрішньою митницею і митницею на кордоні, тобто без перетинання державного кордону України, операції з падання таких послуг вважаються операціями, здійсненими на митній території України. Оподаткування послуг для транспортування вантажів, які пройшли митне оформлення на внутрішній митниці, до митниці на кордоні здійснюється за ставкою 20% незалежно від того, резидентам чи нерезидентам України такі послуги надаються.
Оскільки за нульовою ставкою здійснюється оподаткування саме операцій з падання транспортних послуг для перевезення вантажів від пункту проведення митних процедур по випуску вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України, то попереднє транспортування засобів міжнародного перевезення (залізничних вагонів, автомобілів, річкових і морських суден, літаків), незалежно від ступеня їх завантаження, до пунктів проведення митних процедур з випуску вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) підлягає обкладенню ПДВ на загальних засадах.
Застосування нульової ставки ПДВ для операцій з продажу послуг з транспортування експортних вантажів можливе тільки за умови підтвердження транспортними організаціями факту надання послуги міжнародного перевезення і фактичного перетинання цими вантажами митного кордону України.
Відповідно до п.6.3 Закону про ПДВ не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій з вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) у випадку, коли такі операції звільнені від оподаткування на митній території України згідно з пп.5.1 і 5.2 зазначеного Закону.
В експортні обсяги продажу товарів (робіт, послуг) з метою оподаткування не включаються майнові добровільні пожертвування на користь нерезидентів. майнові внески для продовження будь-якої спільної з нерезидентом діяльності за межами України, майнові внески, які повертаються іноземному інвестору.
На операції з товарами (майном), які вивозяться за межі митної території України за зовнішньоекономічними договорами й оформлені у митному відношенні з метою тимчасового вивезення протягом одного року, з товарами, які поставляються на консигнацію, з испереробленою давальницькою сировиною нерезидента, що повертається його власникові, а також на операції з експорту товарів без фактичного їх вивезення з митної території України, нульова ставка ПДВ не поширюється. Експорт товарів без фактичного їх вивезення з митної території України митними органами не оформлюється.
У разі вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України шляхом бартерних (товарообмінних) операцій, відповідно до п.11.6 Закону про ПДВ, до 1 січня 2000 року сума ПДВ, сплачена (нарахована) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), на збільшення податкового кредиту не відноситься, а включається до валових витрат виробництва платника податків. Тобто в максимальних умовах застосовується пільга по ПДВ.
Відповідно до пп.6.2.3 Закону про ПДВ податок за нульовою ставкою нараховується при продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, розташованими на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах), відповідно до Порядку, установленого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.1998 року № 984 «Про порядок продажу товарів безмитними магазинами», зі змінами і доповненнями. Продаж товарів (робіт, послуг) безмитними магазинами без нарахування ПДВ може здійснюватися виключно фізичним особам, які виїжджають за митний кордон України, або фізичним особам, які переміщуються транспортними засобами, що належать резидентам і знаходяться за межами митних кордонів України. При цьому згідно з Указом № 857, ПДВ за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів і супровідних таким товарам робіт (послуг) з митної території України на територію безмитних магазинів або ліцензійних складів. Під час здійснення операцій з подальшого вивезення (пересилання) товарів і супровідних таким товарам робіт (послуг) з території безмитних магазинів або ліцензійних складів за межі митного кордону України (експорту) ПДВ не справляється (у тому числі за нульовою ставкою).
Таким чином, операції, пов'язані з експортом товарів, відображаються в Податковій декларації тільки в тому випадку, коли товари фактично вивезені з митної території України, що підтверджено ВМД, а ось суми авансів, отриманих за товари, що піддягають експортуванню, у Декларації по ПДВ не відображаються. Тобто підприємство дістає право на відшкодування сум ПДВ з бюджету протягом наступного місяця, що настає після подання декларації, і тільки тоді, коли проведено експортування товарів.
Але все вищезазначене не відноситься до експорту робіт (послуг), оскільки для експорту послуг подібне обмеження Законом про ПДВ не встановлене. При здійсненні таких операцій дата виникнення податкових зобов'язань визначається відповідно до п.7.3.1 Закону про ПДВ, тобто по першій події: або по даті зарахування коштів від замовника робіт (послуг) на банківський рахунок платника податків, або по даті оформлення документа, що засвідчує факт виконання таких робіт (послуг).
При здійсненні операцій, що обкладаються ПДВ за нульовою ставкою відповідно до ст. 4 Указу №857, бюджетне відшкодування сум ПДВ здійснюється протягом місяця, що настає після подання декларації за звітний період, у якому були здійснені такі операції. Причому сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів по цьому податку або інших податках, зборах (обов'язкових платежах), які зараховуються до державного бюджету України. Відповідно до роз'яснень, наведених у листі Державної податкової адміністрації України від 11.06.1998 року № 6983/10/16-1315-26, платник податків може за рахунок суми бюджетного відшкодування оплатити податковий вексель, виданий ним під час розмитнеїшя імпортних товарів. Такому платникові податків необхідно при заповненні розділу III Податкової декларації у рядку «Відмітка про відшкодування» урахувати суму по податковому векселю і подати до податкового органу заяву, зазначивши в ній, який саме вексель (номер, дата видачі, дата оплати, сума) оплачується.
Якщо платник податків зареєстрований як квартальний платник ПДВ, то при здійсненні експортних операцій він також має право на щомісячне відшкодування ПДВ з бюджету за підсумками результатів діяльності першого або двох перших місяців кварталу відповідно до п.8.1 Закону про ПДВ. Для цього платникові податків необхідно подати до органів податкової служби додаток №1 до Податкової декларації «Розрахунок бюджетного відшкодування», який подається ним при сплачуванні ПДВ щокварталу. Він подає її не разом з Декларацією по ПДВ, а за результатами першого або двох перших місяців кварталу в разі здійснення ним у ці періоди експортних операцій і у випадку подачі до податкових органів повної форми декларації.
У разі виявлення факту, що вона заповнена з порушенням установлених вимог, декларація повертається па доробку і при повторній її здачі після закінчення терміну подання звітності приймається як подана несвоєчасно із застосуванням адміністративних і фінансових санкцій.
Декларація, подана платником податків до органів податкової служби, підлягає перевірці з метою підтвердження суми, задекларованої до відшкодування. Така перевірка складається з декількох послідовних етапів і здійснюється податковим інспектором на підставі аналізу даних Податкової декларації і додатків до неї без отримання від платника податків додаткових відомостей (за винятком окремих випадків) і без виходу на місце роботи (знаходження) платника податків. За результатами такої перевірки податковий інспектор може прийняти рішення про передачу Податкової декларації до відділу документарних перевірок для проведення відповідної перевірки. Причому якщо у Податковій декларації вказана сума до відшкодування перевищує 10 тис. грн., то така Декларація відразу передається до відділу документарних перевірок і, відповідно до Наказу № 376, підготовленого на виконання п.6 Наказу № 139, відшкодування суми ПДВ з бюджету здійснюється тільки за умови проведення обов'язкової попередньої документарної перевірки платника податків і зустрічних документарних перевірок основних постачальників такого платника податків. При цьому у першу чергу перевірці підлягають суми, подані для відшкодування на розрахунковий рахунок платника, а потім суми, які зараховуються в рахунок наступних платежів, а також суми податкового кредиту, що викликають підозру, незалежно від виду відшкодування.
Податкові органи при проведенні документарних перевірок платииків-експортерів і підприємств, які здійснюють міжнародні перевезення, перевіряють заявлені дані про фактично здійснені експортні поставки товарів за межі митних кордонів України, а також звіряють їх з даними Державної митної служби України про анульовані вантажні митні декларації.
Листом Державної податкової адміністрації України від 15.07.1998 року № 8460/10/23-1111 «Про відшкодування податку па додану вартість» роз'яснені й уточнені деякі положення Наказу № 376. Так. відповідно до вищезгаданого листа сума ПДВ, що підлягає відшкодуванню в розмірі понад 10 тис. грн., відшкодовується за умови проведення документарної перевірки платника податків. При перевірці платника податків організується проведення зустрічних документарних перевірок основних постачальників цього платника податків. Зустрічні перевірки проводяться у постачальників - юридичних осіб з місячним обсягом придбаних товарів (робіт, послуг) на загальну суму ПДВ у розмірі 3 тис. грн. і більше та у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності на загальну суму ПДВ понад 500 гри., яка віднесена платником податків до податкового кредиту.
У випадку, якщо платник податків щомісяця подає звітні декларації на відшкодування ПДВ і має постійних постачальників, зустрічні перевірки зазначених постачальників проводяться один раз па півріччя.
При виявленні за результатами перевірок комерційних структур, заснованих па підставних осіб по втрачених або викрадених паспортах, які не звітують перед державшім податковим органом про здійснену господарську діяльність і переховуються від державних податкових органів, державні податкові органи, на податковому обліку у яких перебувають підприємства, що безпосередньо мали відносини з такими комерційними структурами, подають у встановленому порядку до арбітражного суду позовні заяви про визнання недійсними угод між вищезазначеними підприємствами і комерційними структурами. Рішення арбітражного суду про визнання недійсними угод (договорів) між суб'єктами підприємницької діяльності (якщо таке буде мати місце) є підставою для визнання неправомірності віднесення до валових витрат сплачених сум і до податкового кредиту сум ПДВ у підприємств, які безпосередньо мали відносини з комерційними структурами.
У разі настання терміну подання висновку про суми відшкодування ПДВ органам Державного казначейства до закінчення документарної перевірки з урахуванням зустрічних перевірок основних постачальників державні податкові органи повинні подати висновки про суми відшкодування ПДВ органам Державного казначейства у встановлений термін - не пізніше 5 робочих днів до закінчення терміну відшкодування ПДВ на підставі Податкової декларації, поданої до податкового органу, і акта документарної перевірки без урахування результатів зустрічних перевірок.
По новостворених підприємствах, у яких внесений статутний фонд менший від суми, що підлягає відшкодуванню, подання висновків органам Державного казначейства до закінчення документарних перевірок з урахуванням зустрічних перевірок заборонене.
Якщо за результатами документарної перевірки буде встановлене завищення у Податковій декларації суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету, і зазначені суми вже відшкодовані з бюджету, то завищена сума відшкодування ПДВ стягується у встановленому порядку, а платник податків визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції згідно із законодавством.
Відповідно до п.6 Інструкції № 28, якщо платником податків завищуються суми бюджетного відшкодування, заявленого у Податковій декларації, то орган державної податкової служби за результатами перевірки застосовує до нього фінансову санкцію у вигляді стягнення однократного розміру суми такого завищення, а у разі повторного порушення протягом року після порушення, установленого попередньою перевіркою, - у двократному розмірі суми завищення бюджетного відшкодування.
Структура ризиків у зовнішньоекономічній діяльності доволі змістовна і нараховує близько 150 різноманітних ризиків. Класифікувати ризики можна в різний спосіб (рис. 6.5.1). Ризики можуть бути загальними та операційними, що відносяться до конкретного виду зовнішньоекономічних операцій. Під час укладення зовнішньоекономічних операцій одним з найважливіших моментів є урахування особливостей країни потенційного партнера. Таке урахування зумовлене дією багатьох факторів, які об'єднуються в групу зовнішніх ризиків. Найвпливовішими в цій групі є політичні та макроекономічні ризики, оскільки вони діють у глобальних аспектах здійснення світогосподарських відносин. Політичний ризик пов'язаний із можливими змінами в політичному курсі Уряду, змінами в пріоритетних напрямках його діяльності.

Політичні ризики розподіляють на чотири групи:
1) ризик націоналізації та експропріації;
2) ризик трансферту, пов'язаний з можливими обмеженнями на конвертування національної валюти;
3) ризик розриву контракту через діяльність влади тієї країни, де знаходиться компанія-контрагент;
4) ризик військових дій та громадських заворушень.
Політичний ризик слід обов'язково враховувати при укладенні угод з партнерами, які знаходяться в країнах із нестабільною політичною ситуацією. Зазвичай ситуацію в країні оцінюють за такими показниками, як: політична, економічна, (в тому числі валютна) стабільність, переказ капіталу та прибутків, захист технологій, ставлення до іноземних інвестицій, обмеження та пільги в інвестиційній сфері, культурна взаємодія.
При проведенні зовнішньоекономічних операцій слід врахувати фактори ризиків, пов'язані з платіжним потенціалом країн и-дебітора, тому потрібно здійснювати аналіз її макроекопомічних показників та ринкового потенціалу. Отже, слід розглянути:
• внутрішню економіку країни;
• економіки країн-партнерів;
• заборгованість держави (внутрішню і зовнішню).
Інформацію про країнові ризики можна
отримати, використавши періодичні публікації консалтингових фірм, що
спеціалізуються на оцінках ризиків. Деякі з них (переважно зарубіжні, такі як
«Business International Corporation») публікують звіти, прогнози щодо
інвестиційного клімату за кордоном. Підприємця, зазвичай, цікавить така
інформація:
в індекс політичного ризику {political risk index):
• індекси поточної економічної ситуації {operating risk index);
• індекси можливостей для переказу капіталу та прибутків {repatriation index, R-factor);
• індекси можливості отримання прибутків {profit opportunity index).
Ступінь можливості виникнення країнових ризиків залежить від країни, з якою передбачається укладення зовнішньоекономічного контракту. Заздалегідь слід передбачити, що сума збитків може досягти розміру, який перевищить загальну суму контракту.
Для зменшення ризиків за укладеними зовнішньоекономічними контрактами слід попередньо перевірити потенційного партнера. З цією метою пропонується оцінити ефективність його функціонування. Керуючись інформацією про потенційного партнера, можна зробити конкретні висновки щодо його надійності та платоспроможності. Розповсюдження інформації про ринкову кон'юнктуру здійснюють як в Україні, так і в інших державах торговельно-промислові палати (ТПП), банки, які мають ліцензії на проведення валютних операцій, спеціалізовані консалтингові фірми, спілки підприємців, фондові біржі. Серед інформаційних послуг, що пропонуються такими фірмами, - надання бізнес-довідок про фінансовий стан і ділову репутацію потенційного партнера чи клієнта, яка включає: відомості про загальний обсяг фінансових коштів з оцінкою фінансової усталеності; перелік банків та інших фінансових установ, що ведуть фінансові справи фірми; довідку про точність виконання платежів із вказівкою терміну оплати рахунків; порівняння фінансового стану фірми і точності здійснення платежів з іншими фірмами тієї ж галузі. Посольства різних держав в Україні і представництва торговельних палат забезпечують зацікавлених осіб інформацією про експорт та імпорт своїх країн, надають списки товарів і можливих партнерів. Зрозуміло, що така інформація є досить надійною, але іноді можна обійтись без неї з огляду на те, що вона може коштувати дуже дорого.
Зарубіжний досвід показує, що практика застосування методики «5С» (character - економічний характер партнера, capacity - фінансові можливості, capital - акціонерний капітал, collateral — забезпечення власними активами, conditions - загальні умови) для оцінки партнера, запропонованої американськими бізнесменами, дає досить непогані результати, але й вона не бездоганна. Існує також альтернатива - утворення власної бази даних (інформації про потенційних партнерів), що потребує часу для її створення та відповідної підготовки працівників, які будуть цим займатися. Одним з інструментів утворення такої системи є маркетингове дослідження, яке повинно проводитися в формі анкетного опитування, що дає можливість отримати найдокладпішу інформацію про потенційних контрагентів. Але, незважаючи на «досить легкий шлях отримання інформації» про можливих клієнтів, існує певна загроза неповернення анкет або відмови відповідати на них з боку контрагентів, яким вони були надіслані.
Отже, якщо підприємця задовольняє партнер в якості потенційного клієнта, перед підприємством стоїть питання укладення зовнішньоекономічної угоди з мінімізацією можливих ризиків, використовуючи всі можливі застережливі дії (табл. 6.5.1).

Найбільшою групою ризиків у зовнішньоекономічній діяльності є група маркетингових ризиків, які пов'язані з реалізацією товару на ринках збуту. До таких ризиків відносяться інформаційні, інноваційні та кон'юнктурні ризики (див. рис. 6.5.1). Для проведення успішної збутової діяльності на зовнішніх ринках потрібно проводити їх ретельний ситуаційний аналіз, який грунтується на розробці таких експертних чи маркетингових систем, які дають змогу враховувати невизначеність інформації про ринок.
Запобігти виникненню інноваційного ризику можливо тільки шляхом проведення ретельних маркетингових досліджень, спрямованих на виявлення потреб споживачів на тому ринку, де функціонує підприємство.
При запобіганні кон'юнктурному ризику слід] врахувати діяльність підприємства в даній галузі, а також суміжних галузей за певний період часу; сталість функціонування даної галузі порівняно з економічним станом у країні в цілому; результати діяльності різних підприємств у межах однієї й тієї ж галузі.
Оцінко маркетингової групи ризиків грунтується на визначенні ступеня можливості виникнення маркетингових ризиків, тобто на їх імовірності. Маркетингові ризики багатономеиклатурпі, їх зумовлюють як внутрішні, так і зовнішні фактори, дію яких досить важко скерувати в потрібному напрямку.
Умовами зовнішньоекономічного договору передбачене виникнення транспортних ризиків регламентоване правилами «Інкотермс - 2000», відповідно до яких усі транспортні ризики класифікуються за чотирма групами - Е, F, С, і D (див. додаток 3).
Група Е включає ситуацію, коли постачальник (продавець) тримає товар па своїх власних складах (EXW). Ризики приймають на себе постачальник і його банк до моменту прийняття товару покупцем. Ризик транспортування від приміщень продавця до кінцевого пункту вже приймається покупцем і його банком.
Група F містить три конкретні ситуації передачі відповідальності і ризиків:
a) FCA (Free Carrier) - означає, що ризик і відповідальність продавця (та його банку) переносяться на покупця (посередника) у момент передачі товару у визначеному місці; FAS (Free Alongside Ship) — відповідальність і ризик за товар переходять від постачальника (і його банку) до покупця у визначеному договором порту;
FOB (Free on Board) - продавець (і його банк) знімають із себе відповідальність після розвантаження товару з борту корабля.
Група С включає ситуації, коли експортер (продавець) та його банк укладають із покупцем договір на транспортування, але не беруть на себе ніякого ризику. Вони включають такі ситуації:
а) CFR {Cost and Freight) - продавець і ного банк оплачують вартість транспортування до порту прибуття, але ризик і відповідальність за цілісність та неушкодженість товару, а також додаткові витрати беруть на себе покупець і його банк. Перенесення ризиків і відповідальності відбувається в момент завантаження корабля;
б) CIF (Cost. Insurance and Freight) - крім обов'язків, як у випадку CFR, продавець і його банк повинні забезпечити й оплатити страховку ризиків під час транспортування;
в) СРТ (Carrier Paid To) - продавець і покупець (та їх банки) розподіляють між собою ризики і відповідальність. У певний момент (зазвичай, у будь-якому проміжному географічному пункті) ризики цілком переходять від продавця до покупця і його байку;
г) СІР (Freight/Carrier and Insurance to) - ризики переходять від продавця до покупця у визначеному проміжному пункті транспортування, але продавець забезпечує і сплачує вартість страховки товару.
Група D означає, що всі транспортні ризики переходять на продавця. До цієї групи відносяться такі ситуації:
а) DAF (Delivered at Frontier) - означає, що продавець бере на себе ризики до визначеного у договорі державного кордону. Далі ризики переймає на себе покупець і його банк;
б) DES (Delivered Ex Ship) - передача ризиків продавцем покупцю відбувається на борту корабля;
в) DEQ (Delivered Ex Quay) - передача ризиків відбувається в момент прибуття товару в порт завантаження;
г) DDU (Delivered Duty Unpaid) - продавець бере на себе транспортні ризики за псування, втрати, розкрадання товару тощо, до визначеного договором місця (зазвичай, митний склад) на території покупця;
д) DDP (Delivered Duty Paid) - продавець відповідає за транспортні ризики до визначеного місця на території покупця, але останній оплачує їх.
При настанні ризиків, про які йдеться в «Іпкотермс - 2000», покупець зобов'язаний сплатити ціну товару навіть при отриманні товару у стані, який не відповідає умовам договору, чи при повній його втраті. У цьому полягає «ціна ризику». Якщо ж ушкодження не обумовлене транспортним ризиком, то покупець має право не тільки ухилитися від оплати товару, але і вважати продавця відповідальним за порушення умов договору.
У процесі страхування зовнішньоекономічних відносин беруть участь два суб'єкта: страхувальник та страховик.
Страховик має право створювати і витрачати кошти страхового фонду. В якості страховиків можуть виступати державні страхові організації, акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування і перестрахування.
Для засвідчення укладеної угоди страховик надає страхувальнику страхове свідоцтво (поліс), в якому вказуються правила страхування, перелік страхових ризиків, розмір страхової суми і страхової премії (внеску), порядок зміни і
припинення дії договору, інші умови, що регулюють відносини сторін.
Страхування зовнішньоекономічної діяльності означає страхування ризиків, які виникли в ході її здійснення, і є комплексом різновидів страхування, що забезпечують захист інтересів вітчизняних і зарубіжних суб'єктів господарювання в міжнародному співробітництві. Страхування зовнішньоекономічної діяльності, як і будь-якої діяльності, включає особисте, майнове та страхування відповідальності.
Об'єктом особистого страхування є життя і здоров'я громадян. В зовнішньоекономічній сфері до такого виду відносять страхування життя туристів, медичне страхування, страхування пасажирів при міжнародних переміщеннях тощо.
Об'єктом майнового страхування є товарно-матеріальні цінності і майнові інтереси страхувальників. Різновидами його в зовнішньоекономічних зв'язках є страхування перевезень вантажів морським, річковим, залізничним, авіаційним, автомобільним транспортом, страхування від валютних ризиків, страхування депозитів, страхування делькредере, страхування від інвестиційних ризиків.
Об'єктом страхування відповідальності є відповідальність перед третіми особами (фізичними або юридичними) внаслідок будь-якої діяльності або бездіяльності страхувальника. На відміну від майнового і особистого видів страхування, метою страхування відповідальності є страховий захист інтересів можливих шкідників, які в кожному окремому випадку знаходять конкретне грошове відтворення. До такого виду страхування в зовнішньоекономічній діяльності відносять страхування відповідальності власників транспортних засобів, страхування відповідальності позивача за непогашення кредиту тощо.
Використання посередників дає можливість розширити пропозицію страхових послуг, взяти на відповідальність виробничі та комерційні ризики, які не в змозі вирішити страхова компанія. У зв'язку з цим доцільно застосувати перестрахування.
Зміст відносин між страховиком та персстраховиком полягає в зобов'язанні перестраховика покрити частину страхових виплат страхової компанії за страховими випадками, які настали у її клієнтів, сподіваючись на частину страхової премії, отриманої від клієнтів. Отже, економічна сутність перестрахування - це перерозподіл між страховими організаціями первинного страхового фонду. Прийняті в перестрахуванні ризики можуть передаватися повторно, продовжуючи ланцюг перестрахування. Таким чином, у перестрахуванні відбувається постійний обмін ризиками і преміями, головною метою якого є прагнення утворити збалансований, стійкий власний страховий портфель.
Перестрахування є тим видом страхової діяльності, який, з однієї сторони, забезпечує надійність страхового захисту різних зовнішньоекономічних ризиків учасників зовнішньоекономічної діяльності, а з іншої сторони - перестрахування є різновидом зовнішньоекономічних зв'язків у страхуванні, мета якого полягає в забезпеченні захисту національних і міжнародних інтересів страхувальників у різних країнах.
Страховики України співпрацюють у сфері перестрахування на вітчизняному ринку перестрахування, але практика свідчить, що в Україні ризики перестраховуються удвічі менше, ніж за кордоном. Поява на страховому ринку посередників вимагає створення й удосконалення законодавчої бази, яка регламентує їхню роботу.
У міжнародній практиці страхування експортних ризиків надається державним агентствам. Однак у цій загальній тенденції існують винятки, коли в одних країнах страхування експорту забезпечується приватними організаціями, в інших ця система є змішаною.
Відносна стабільність роботи страхових організацій у фіпансово-економічному секторі обумовила нарощування власних капіталів більшості страховиків та створила передумови більшої надійності у договірних зобов'язаннях. З 1998 року відносини страховиків України з закордонними партнерами у сфері перестрахування великих лімітів відповідальності відбувалися на взаємовигідних умовах. Зокрема інтеграційні тенденції страхового ринку України за 3 роки, тобто з 1998 по 2С00 роки, відзначаються і постійністю, і визнанням такого партнерства а Європі.
Так, па 1 січня 2000 року в Україні діяли 263 страхові компанії (на 9 страховиків більше, ніж у 1998 році). Надходження платежів за 1999 рік збільшилося на 47,5% порівняно із 1998 роком. На 1 січня 2000 року з усіх видів страхування страховки отримали 1164126 тис. гри., у тому числі по видах страхування (рис. 6.5.2): від особистого страхування - 88695 тис. грн. (або 7,62% від загальної суми надходжень); майнового страхування - 716910 тис. грн. (або 61,58%); добровільного страхування відповідальності - 180172 тис. грн. (або 15,48%); обов'язкового страхування (крім державного) - 153927 тис. грн. (або 13,22%); державного страхування - 16775 тис. грн. (або 1,44%); страхування життя - 7646,7 тис. грн. (або 0,66%).
За 1999 рік обсяг виплат страхових сум та страхових відшкодувань зріс удвічі і становив 360919 тис. грн., у тому числі по видах страхування (рис. 6.5.3): по особистому страхуванню - 111106 тис. грн. (або 30,78% від загальної суми надходжень); майновому страхуванню - 191146 тис. грн. (або 52,96%); добровільному страхуванню відповідальності - 26227 тис. грн. (або 6,99%); обов'язковому страхуванню (крім державного) - 8762 тис. грн. (або 2,43%); державному страхуванню - 17322 тис. грн. (або 4,8%); страхуванню життя -7356,7 тис. грн. (або 2,04%).
Рівень виплат (відношення виплат до платежів) з усіх видів страхування за ці періоди склав: у 1998 році - 22,5%; у 1999 році - 31%. По видах страхування рівень виплат (відповідно до надходжень по виду) склав: по особистому страхуванню - 125%, державному страхуванню - 103%, страхуванню життя -96%, майновому страхуванню - 27%, страхуванню відповідальності - 14%, обов'язковому страхуванню - 6%.
Балансовий прибуток від страхової діяльності за 1999 рік проти 1998 року зріс на 30% і становив 234034 тис. грн.


Обсяг сплачених статутних фондів у 1999 році подвоївся і досяг 327872 тис. гри. Страховики сформували страхові резерви на суму 537041 тис грн. Прибуток від страхової діяльності (на загальну суму 192232 тис. грн.) порівняно з 1998 роком збільшився у 1,5 рази. Витрати страховика та інші витрати, які відносяться на собівартість (212343 тис. грн.) порівняно з 1998 роком зросли в 1,3 рази. Характерно, що питома вага цих витрат у сумі надходжень постійно зменшується: у 1998 році - на 10,9 процентних пункти порівняно з попереднім, а в 1999 році менше на 2,4 процентних пункти порівняно з 1998 роком.
У міжнародній практиці існує кілька варіантів участі держави у страхуванні експорту.
Перший шлях - адмініструвати страхування експортерів безпосередньо через підрозділ одного з міністерств, спрямовувати страхові премії безпосередньо до бюджету і безпосередньо з бюджету сплачувати страхові відшкодування. Така система свого часу застосовувалася низкою країн, зокрема Швейцарією. Проте вона мала негативні наслідки - неефективну організацію страхування і великі збитки для бюджету, тому сьогодні практично всі країни від неї відмовились.
Другий шлях - створення окремих установ, які працюють на самоокупній основі, тобто покривають адміністративні витрати та страхові відшкодування надходженням від премій. Саме так здійснює державне страхування експорту переважна більшість країн. Така система застосовується у Великобританії та Японії. Якщо резерви ECGD (британська установа державного страхування експорту) чи ESD/M1TI (японська установа державного страхування експорту) недостатні для покриття страхових відшкодувань, вони можуть покрити нестачу за рахунок кредитів із бюджету. У Греції зобов'язання організації страхування експортних кредитів підкріплені державною гарантією на чітко визначену суму - 1,3 млрд. дол. США. Система державного страхування експорту через такі установи застосовується також в Ірландії, Барбадосі, Кіпрі, Данії.
Отже, державне забезпечення страхування експортних ризиків базується, головним чином, на недосконалості ринку. Оскільки приватні страховики не бажають надавати страхового покриття для найбільш ризикових експортних регіонів, ринок страхування експорту буде неповним без урядового втручання. Державна політика страхування експортних ризиків дозволяє місцевим підприємствам експортувати у регіони з високим ризиком невиконання боргових зобов'язань для проникнення на ці ринки або закріплення вже раніше здобутих ринкових позицій.
Страховики України можуть падати досить великий обсяг покриття і тим самим скоротити потік грошових коштів, які направляються за кордон, тобто перестраховувати в іноземних перестраховиків тільки ті ризики, які перевищують можливості активних страховиків у цілому. Це дозволить задовольнити національні інтереси, сформувати резерви, інвестувати ці резерви в національну економіку, гарантувати клієнтам якісну страхову послугу.
Комісія Європейської Економічної Спілки затвердила рекомендації з діяльності страхових посередників. Для деяких країп-члепів ЄЕС це означає, що подібні вимоги повинні бути проведені через Національні Парламенти цих держав, а саме:
• рекомендації стосуються всіх страхових посередників, незалежно від їх посади (брокер, агент, помічник агента тощо). Більш того, при реєстрації вони поділяються на залежних і незалежних посередників, причому остання категорія повинна підтвердити свою незалежність, подавши інформацію про всі свої офіційні і страхові зв'язки зі страховими компаніями.
• мінімальна професійна підготовка є обов'язковою для усіх посередників. Приватні особи повинні мати бездоганну репутацію, не мати попередніх банкрутств і володіти достатніми фінансовими коштами. Додаткові вимоги по кваліфікації повинні бути визначені рештою держав - членами ЄЕС. Брокери також повинні застрахувати професійну відповідальність.
• рекомендації передбачають, що всі страхові посередники повинні бути зареєстровані у своїх державах. Реєстрація проводиться спеціальним компетентним органом країни-члена ЄЕС, вона повинна провести розподіл між залежними і незалежними брокерами. Факт реєстрації не обов'язково має бути оприлюднений.
• повинні застосовуватися санкції до будь-кого, хто діє як страховий посередник без реєстрації або не виконує вимог національного законодавства, що витікають із поданих рекомендацій.


загрузка...