загрузка...
 
2.1.4. Підприємництво й менеджмент і спричинені ними витрати
Повернутись до змісту
Останнім із виробничих ресурсів, що нами розглядаються, є менеджмент або підприємницька діяльність і відповідний їй вид виробничих витрат ? нормальний прибуток, що виступає платою підприємцю за те, що він займається певним видом виробництва, мінімальним доходом, необхідним для утримання його в даній галузі. У літературі поняття менеджменту й підприємницької діяльності часто ототожнюються. Однак у глибшому розумінні це різні поняття. Менеджер може виконувати управлінські функції, але не бути підприємцем, і навпаки, хоча менеджмент також виступає як виробничий ресурс і спричинює відповідні виробничі витрати. У даному разі ми об’єднуємо ці два поняття для спрощення аналізу. З огляду на це варто зазначити, що всі виробничі витрати поділяються на зовнішні та внутрішні, що пов’язано з власністю на ресурси. Так, зовнішні витрати ? це витрати, зумовлені придбанням виробничих ресурсів і сировини на відповідних ринках ресурсів у відповідних власників цих ресурсів. Внутрішні витрати залежать від використання виробничих ресурсів, які є власністю підприємства. Залежно від того, яким ресурсом володіє підприємство, будуть формуватися й відповідні внутрішні виробничі витрати ? заробітна плата, рента, процент за позику.
В абсолютному вираженні ці витрати дорівнюють можливим грошовим надходженням підприємства, які б воно могло отримати при найкращому варіанті використання даних ресурсів (передача в оренду, продаж, використання на підприємстві тощо). Через те що підприємницька діяльність є виключно ресурсом, який належить підприємцю, то нормальний прибуток також належить до внутрішніх виробничих витрат.
Сума зовнішніх (явних) і внутрішніх (прихованих) витрат складає економічні витрати. Звідси розраховують економічний, або чистий, прибуток як різницю між виручкою від реалізації продукції та економічними витратами.
Отже, джерелом нормального прибутку є менеджмент або підприємницька діяльність, яка передбачає виконання певних функцій: залучення ресурсів для здійснення виробництва, організація виробництва й прийняття управлінських рішень, запровадження нових технологій і видів продукції, прийняття ризику та відповідальності за результати виробництва.
Джерелом для економічного прибутку слугують два основних чинники: ризик, з яким стикається підприємець у процесі виробництва, і можливість отримання монопольної влади. Існує страхований і нестрахований ризик. Страхований ризик пов’язаний з витратами на страхування від пожежі, стихійного лиха, крадіжок, виробничого травматизму тощо. Завдяки такому страхуванню підприємство може значно знизити цей вид ризику. Однак саме нестрахований ризик є джерелом економічного прибутку. Сюди відносять неконтрольовані й непередбачувані зміни в попиті та пропозиції, а, отже, в доходах і виробничих витратах, з якими зіштовхується підприємство в процесі виробництва. На ці зміни впливають як макроекономічні, так і мікроекономічні чинники. Зокрема, це зміни в загальній економічній кон’юнктурі й структурні зміни в економіці, зміни в кількості ресурсів, що пропонуються на ринках, і в споживчих смаках покупців, зміни в економічній політиці держави, в інноваційній політиці підприємств та запровадженні нових технологій.
Іншим джерелом економічного прибутку є можливість отримання монопольної влади, а отже, монопольного прибутку. В умовах монополії, на відміну від конкуренції, виробник може контролювати ринок і в такий спосіб значно зменшувати невизначеність і ризик своєї діяльності. Це досягається скороченням обсягів виробництва і встановленням перепон для входження в ринок конкурентів, у результаті чого ціна на продукт зростає.
З точки зору суспільства загалом й ефективності використання ресурсів та ефективності виробництва монополія є недоцільною, оскільки призводить до зниження ефективності виробництва: як наслідок, зростають собівартість продукції та її ціна, нераціонально використовуються ресурси, знижується суспільне споживання, а отже, суспільний добробут. Однак слід зауважити: чинник мопонольної влади обов’язково має бути врахований як джерело нормального й економічного прибутку і як реальність, що існує в економіці.
Аналізуючи роль і місце виробничих витрат у системі ринкового механізму, не можна не послатися на основоположника економічної науки Адама Сміта і, зокрема, на його відому книгу «The Wealth of Nations» (1776 р.), де було закладено підвалини сучасної економічної теорії ринкової системи. Даючи визначення й тлумачення природної й ринкової ціни, автор стверджував: якщо ціна певного товару відповідає природним нормам земельної ренти, заробітної плати й прибутку на капітал, що затрачені при видобуванні, обробці й доставці товару на ринок, то це означає продаж даного товару за його природною ціною. Під природними нормами земельної ренти, заробітної плати й прибутку на капітал Адам Сміт розумів звичайні або середні норми, що існують для кожного виду ресурсу і виробництва в певних економічних умовах. Реалізація товару за його природною ціною означає його продаж за власною вартістю, тобто за стільки, у скільки він обійшовся виробникові. Отже, природна ціна товару і є його виробничими витратами.
Ринкова ціна, що формується під впливом попиту й пропозиції на товар, може бути вищою чи нижчою від природної ціни. Але якщо товар не буде приносити виробникові економічного, або чистого, прибутку, тобто якщо ринкова ціна не перевищуватиме його природної ціни, це не стимулюватиме дане виробництво. Адже основним стимулом для виробника в ринковій економіці є отримання саме економічного прибутку. А оскільки в центрі механізму ринкової економіки є прибуток, то це й зумовлює одне з основних завдань виробника ? мінімізацію виробничих витрат.
З позицій макроекономіки дія загальноекономічного закону економії праці потребує мінімізації суспільної праці, а з позицій мікроекономіки через закон додаткової вартості потрібно максимізувати прибуток мінімізацією вже рівня виробничих витрат, що виступає макроекономічним аспектом максимізації темпів зростання продуктивності праці. При цьому через існування двоякого роду залежності між виробничими витратами ? прямої (збільшення витрат на один певний продукт зумовлює збільшення витрат на інші продукти) і зворотної (збільшення витрат на один продукт зумовлює зменшення витрат на інші продукти) — сума окремих мінімумів витрат не збігається з мінімумом загальної суми витрат у народному господарстві загалом. Тому загальний мінімум витрат неможливо знайти додаванням мінімумів витрат за кожним продуктом окремо. Існування зворотного зв’язку між витратами пояснюється такими причинами, як можливість використання різних засобів виробництва для виготовлення одного й того самого продукту, неоднакова ефективність аналогічних засобів виробництва, недостатня кількість більш ефективних засобів виробництва порівняно з потребою в них, технологічний фактор, за рахунок якого досконаліші й дорожчі засоби виробництва забезпечують зниження собівартості продукції при їх використанні.
Будь-яке рішення, що його приймає виробник щодо вибору виду своєї діяльності, обсягів виробництва тощо, має свою ціну. Прийняття того чи іншого рішення й використання наявних ресурсів для його виконання унеможливлює здійснення іншого рішення при таких самих виробничих витратах. Це явище в економіці має назву «упущена вигода», а одержані при цьому витрати є альтернативними.
Другим важливим видом витрат у системі ринкового механізму є маржинальні, або граничні, витрати. Суть їх полягає в тому, що зі зростанням обсягів виробництва зростають і виробничі витрати. Однак темпи зростання витрат на різних етапах підвищення обсягів виробництва різні. Саме ці додаткові витрати, які пов’язані з приростом обсягів виробництва, і є маржинальними витратами, що безпосередньо корелюють із законом зниження продуктивності виробничих ресурсів. Теоретично виробництво може досягати найвищої ефективності в точці, де маржинальні витрати дорівнюють маржинальному доходу (прибутку). Виробничі витрати доцільно підвищувати до того моменту, коли остання одиниця витрат дорівнюватиме останній одиниці отриманого доходу.


загрузка...