«Ринковій підготовленості» Угорщини була притаманна доволі складна специфіка її господарства, суть якої зводилася до помірних (поступових) заходів щодо трансформації національної економіки. При цьому «стартові» темпи падіння ВВП в країні на поч. 90-х років були нижчими ніж, приміром, у Польщі та багатьох інших державах ЦСЄ. Натомість швидкість нарощування цього макроекономічного показника після завершення адаптаційного періоду (1990-1993 рр.) була нижчою ніж у державах, де застосовувалася модель «шокової терапії». Найважливішою рисою початкового періоду трансформації, на думку одного із фундаторів цієї моделі професора Яноша Корнаї, було збереження у перші роки реформування економіки соціальних функцій держави, відомої під назвою «держава благополуччя». За питомою вагою соціальних витрат в структурі ВВП і за кількістю соціальних благ, що гарантувалися державою, Угорщина й зараз зіставна з найбільш розвинутими скандинавськими країнами, хоча значно поступається їм у абсолютних розмірах витрат бюджету. Досить показовим в Угорщині того періоду було співвідношення доходів найбідніших і найбагатших громадян, яке на поч. 90-х років становило 1:8 і відповідало рівню Франції та ФРН. Стримування витрат на споживання можна також розглядати як один із заходів реформування економіки у 90-ті роки.
Досить показовим в Угорщині був і залишається рівень безробіття, який є значно нижчим, ніж в інших державах ЦСЄ. Якщо упродовж 90-х років цей індикатор коливався в країні в межах 5-9%% (у 1999-му році – 7,1%), то на поч. 2003-го року він знизився до 5,8% (дані за січень), а з цього випливає, що створення нових робочих місць і збереження існуючих стало головним завданням урядів країни впродовж останніх п’ятнадцяти років.
Досить показовим напрямком реалізації ідей угорського градуалізму була боротьба з інфляцією (дезінфляція), яка також мала притаманну їй специфіку. Важливою особливістю Угорщини було те, що на відміну від інших країн ЦСЄ вона лібералізувала ціни і вивільнила заробітну платню ще в соціалістичний період, а відтак при реформуванні своєї економіки в неї не було проблеми зайвого «грошового навантаження», а тому й потреби в обов’язковому секвеструванні. Найвищий рівень інфляції прийшовся на 1991 року, коли він досяг цифри 35% і був зумовлений передусім зовнішнім шоком, викликаний колапсом торгівлі з РЕВ, різким підйомом цін на енергоносії та переорієнтацію виробництва на європейські ринки. У наступний період інфляція знизилась до 10-15%%, проте вийти на рівень «монетарних правил» у 3-5%% виявилося доволі складним завданням для всіх наступних урядів країни.
Внаслідок реалізації «пакету заходів щодо структурної перебудови» у 1995 році доходи від експорту подвоїлись, а в його структурі питома вага машин та обладнання збільшилася до 54%, натомість продукції сільського господарства – не перевищувала 9% (1999).
Разом з тим, не можна не відмітити й те, що угорська еволюційна модель мала в своїй основі й значні проблеми та ускладнення, які розтягнулися на довгі роки. На думку іншого угорського економіста Л.Чаби (2000) вони зводилися до кількох пунктів:
процес трансформації виявився глибше та ширше, ніж бюджетна трансформація та лібералізація, адже потребував інституційного будівництва і структурних реформ;
домінування соціальної складової у бюджеті створило так звану «пенсійну бомбу» уповільненої дії, що випливала з приватизації пенсійних фондів та необхідності перерозподілу фінансування дефіцитів у майбутньому, зумовленому активним старінням нації;
хронічним став дефіцит бюджету, що також пов’язане з великим тягарем соціальної сфери. У 2000-му році країна підійшла до верхньої межи маастрихтських критеріїв на вступ до ЄС, коли показник дефіцитності бюджету сягнув 6% ВВП;
велике навантаження на фонд заробітної плати (майже 60% валових витрат на оплату праці стягується у вигляді податків). У 1998 році питома вага податків становила 41,8% у той час як в «старих» членах ЄС вона не перевищувала 37,2%%;
виникнення значних регіональних диспропорцій (не зважаючи на невеликі розміри території країни), що викликані системними змінами у галузево-територіальній структурі виробництва та сервісних галузях.