Проблема ефективної інтеграції України в сучасну систему ставить перед вітчизняною економічною наукою низку надзвичайно актуальних завдань, зокрема опрацювання діалектичних та історико-логічних за змістом засад дослідження умов і наслідків поєднання національних та інтернаціональних інтересів. Світовий досвід реалізації національних стратегій у питаннях міжнародної економічної інтеграції показує, що їх основу має складати безперечний пріоритет національно-державних інтересів із гарантуванням економічної безпеки, дієвим захистом національного бізнесу.
Загалом доцільно визначити стратегічні пріоритети (рис. 4.1) та такі акценти сучасних інтеграційних орієнтирів України:
реалізація європейського напряму моделі відкритої економки з урахуванням особливостей новітньої політики ЄС;
розвиток взаємовигідних зовнішньоторговельних програм з країнами СНД, в першу чергу з Росією, на двосторонній та на багатосторонній основах у межах угод про вільну торгівлю;
динамізація торговельних зв’язків з країнами Балтії, Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Словенією у контексті політики розширення ЄС;
налагодження співробітництва з країнами Північної Америки на основі статусу України як країни з режимом найбільшого сприяння торгівлі, перш за все, зі США;
максимальне розширення контактів у товарообмінній сфері з країнами Близького Сходу, Перської затоки і Східної Азії, враховуючи потенціал українського експорту, імпортні потреби і можливості цих країн.
Особливий напрямок в геоекономічних орієнтирах України, який потребує самостійного дослідження, є субрегіональні інтеграційні проекти. Зокрема, географічне положення західного регіону України відкриває надзвичайні широкі можливості для розвитку коопераційних зв’язків, причому йдеться про створення додаткових зв’язків репродуктивних механізмів у контексті загального європейського інтеграційного процесу, що є предметом стратегічних інтересів України.
Розробка і реалізація інтеграційної стратегії з гарантуванням національної безпеки неможливі без всебічного врахування геополітичних реалій і перспектив. На сьогодні можна говорити про певну асинхронність зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної політики України. Останніми роками значення західного політичного вектора значно зросло і саме в цьому відношенні можна констатувати найбільш суттєві зрушення (розуміння США і політичним керівництвом НАТО України як важливого і реального стратегічного партнера в Європі, підписання Україною — першою серед країн СНД — угоди «Партнерство заради миру», «Хартії про особливе партнерство»). Взаємодія ж України із Заходом в економічній сфері особливих успіхів у минулому десятилітті не набули, незважаючи на політику диверсифікації наших зовнішньоекономічних зв’язків.
У відносинах України з Росією та взагалі з країнами СНД відсутність розуміння тактично і перспективно вагомих спільних політичних пріоритетів призводить до ускладнень відносин і на рівні економічному. Таким чином, досить очевидними є все більш близький до західного зовнішньополітичний курс України та її жорстка, почасти однобічна залежність від Росії та СНД у сфері економіки. Проявом цього на сучасному етапі є підписання рамкової Угоди про створення Єдиного економічного простору між Україною, Росією, Білоруссю та Казахстаном.
Разом з тим, головним чинником, що визначає успіх у просуванні до цивілізованих форм економічної інтеграції, як і раніше, є наявність достатніх і необхідних передумов соціально-економічного розвитку, а не тільки політичне прагнення до об’єднання як самоціль.
Насамкінець зазначимо, що розробка і реалізація тієї чи іншої інтеграційної стратегії потребує відповідних соціально-політичних умов і настроїв не тільки політико-економічної еліти, а й широких верств населення. По-перше, важливо, щоб перед нацією постав новий привабливий спосіб життя із спільним очікуванням поліпшення в усіх сферах життя (особливо в економічній). Це дасть народу і політичним та фінансово-економічним елітам прихований сенс об’єднання їх поглядів та інтересів. По-друге, цей приспаний сенс єдності має бути розбуджений певним зовнішнім викликом, який вимагає нової і сильної відповіді. По-третє, на арену політичного й економічного життя має вийти нове покоління і розпочати нові політичні та економічні дії, спрямовані на інтеграцію. По-четверте, має сформуватись і поширитись нове мислення щодо міжнародних економічних та політичних відносин.
У демократичній Україні міжнародна інтеграція не може бути примусовою і має генеруватись і реалізовуватись у руслі загальнонаціональної ідеї.
