загрузка...
 
5.6. оцінювання ринкової вартості підприємства
Повернутись до змісту
Цей етап діагностики є завершальним у рамках підготовки підприємства до реструктуризації. Його мета — оцінити ринкову вартість підприємства в цілому, проаналізувати доцільність існування і перспектив його розвитку в ринковому економічному просторі. Показник ринкової вартості є найважливішою комплексною фінансово-економічною характеристикою, що адекватно відбиває ефективність функціонування підприємств, їхній теперішній стан та очікувані перспективи діяльності. Він реагує на будь-яку зміну господарської ситуації щодо кожного підприємства: зниження рентабельності діяльності, погіршення платоспроможності, збільшення інвестиційного ризику, втрату конкурентних переваг; ці та інші чинники викликають зменшення ринкової вартості суб'єктів господарювання. З урахуванням цього в багатьох успішних зарубіжних компаніях ринкова вартість бізнесу стала найважливішим об'єктом управління. Практично всі вагомі господарські рішення (від зміни постачальника до повної реструктуризації виробництва і ліквідації цілих підрозділів) приймаються з метою збільшення ринкової вартості компаній.
Для визначення вартості підприємства можуть застосовуватися різні методи, кожний з яких має свої особливості та сфери використання. Серед основних варто виокремити методи оцінювання активів (витратний), дисконтування грошових потоків, ринкового порівняння, оцінювання на основі комбінації підходів.
Витратний метод виходить з вартості майна підприємства на момент оцінювання. Цей метод полягає в оцінюванні окремих груп активів підприємства. Оцінювання активів передбачає визначення тієї вартості, за якою аналогічні засоби виробництва на ринку можна купити або продати. Реальна вартість підприємства визначається як різниця між сумою його активів і величиною боргових зобов'язань. За базу оцінки, як правило, беруть баланс підприємства на певну дату. Перспективний розвиток підприємства безпосередньо не впливає на його реальну вартість. Цей вплив має «непрямий» характер. Окремі статті балансу оцінюються за вирахуванням зносу і (неодмінно) за відновною вартістю. Позитивні комерційні перспективи та інші «нематеріальні фактори» — такі, як доступ до ринку, кваліфікація працівників тощо не враховуються при оцінюванні балансу. Вони формують резервуар для так званої доброї волі (goodwill), тобто позитивної різниці між реальною вартістю і ціною продажу. Однак ця позитивна різниця може бути реалізована лише за наявності конкуренції між покупцями.
Цей метод оцінювання має істотний недолік — він не пов'язаний із результатами діяльності підприємства (теперішніми та майбутніми). Через це в країнах з ринковою економікою найчастіше застосовують методи оцінювання, які ґрунтуються на розмірах майбутніх доходів. За використовуваними методичними прийомами такі підходи подібні до процесу оцінювання ефективності капіталовкладень. Ціна підприємства виступає як одноразові витрати, що мають окупитися сумарними майбутніми доходами, приведеними до теперішнього часу. Метод оцінювання на базі прибутковості підприємства ґрунтується на дисконтованих грошових потоках, які мають надійти на підприємство в майбутні періоди, і тому цей метод виходить із цілої низки даних про майбутній розвиток компанії, зміни цін, відомостей про необхідні інвестиції та особливості впливу навколишнього середовища на ефективність господарювання.
Застосування методу дисконтованих грошових потоків передбачає складання плану доходів і витрат підприємства на кілька років уперед. Різночасові витрати і результати мають бути приведені до періоду оцінювання через норматив приведення різночасових витрат (норму дисконту). Вибір правильного коефіцієнта дисконтування, на базі якого капіталізуються майбутні доходи та витрати, становить певні труднощі. Загальне правило: чим більш невизначеним є майбутнє і вищими інвестиційні ризики, тим вищим має бути рівень дисконту на капітал.
Кінцевий рік розрахункового періоду визначається можливістю дістати достовірну інформацію. Цей період, як правило, дорівнює 5—10 рокам.
Така форма визначення поточної вартості майна підприємства використовується в розрахунках, якщо останнє продається без боргових зобов'язань. В іншому разі отримана в результаті розрахунків вартість майна зменшується на розмір заборгованості і суму приведених до дати оцінювання щорічних виплат процентів за довгостроковими позиками. Коли відомо, що підприємство, яке оцінюється, у певний період часу потребує суттєвої реконструкції або капітального ремонту, то необхідні для цього кошти мають вираховуватися з вартості підприємства з відповідним коефіцієнтом приведення (дисконтом). Якщо ж ці кошти будуть частково або повністю позиковими, то необхідно врахувати й сплату процентів за кредитами. У такому разі прогноз грошового потоку є основою процесу оцінювання і потребує урахування складних факторів, що впливають на результати функціонування підприємства.
При аналізі дисконтованих майбутніх грошових потоків ризик можна визначити як оцінений ступінь невизначеності щодо одержання фінансових результатів функціонування підприємств. Існують два простих способи урахування ризику: перший — зменшувати розмір очікуваних віддач до значення інтуїтивно реального, інший (часто використовується в зарубіжній практиці) — полягає в зміні нормативу капіталізації (дисконту), із використанням більшого його значення для відображення більшого ризику. За безризиковану норму дисконту доцільно вважати надходження за абсолютно достовірними цінними паперами (як правило, це проценти за гарантованими урядом кредитами).
У разі використання методу ринкового порівняння реалізується спроба оцінити фактори, які впливають на прибутковість об'єкта шляхом порівняння вартості подібного об'єкта. Порівнюються об'єкти, що близькі за своїм виробничим профілем, місцерозташуванням, ступенем корисності, доступністю їх придбання та за демографічною ситуацією. Цей метод передбачає, проте, що виходити треба з подібного співвідношення попиту і пропозиції та близьких «зовнішніх» умов. Такий підхід може бути реалізований лише стосовно невеликої кількості об'єктів.
Використання ринкового методу вимагає вивчення даних про останній продаж схожої або «порівняльної» власності. Оскільки двох однакових об'єктів не існує, дані про об'єкт, що оцінюється, мають бути скориговані згідно з особливостями предмета оцінювання. Поправки можливі з урахуванням таких факторів, як час угоди, складність об'єкта, його стан, а також тенденції зростання ринкової вартості об'єкта. У разі використання цього методу принципово важливо, щоб оцінювач мав можливість розглянути кілька об'єктів, які порівнюються.
Оскільки необхідність реструктуризації часто визначається невідповідністю організаційної структури промислових підприємств нинішнім умовам зовнішнього середовища, то критерієм організаційних перетворень виступає «відсікання зайвого».
Виконання цих нерівностей свідчить про доцільність реструктуризації. Отже, проблеми оцінювання підприємств під час реструктуризації зводяться до визначення поточної і майбутньої вартості підприємства, що реструктуризується; прогнозування майбутньої вартості підприємств, що виокремлюються з реструктуризованого; оцінювання поточної вартості зайвих активів.
Вартість підприємства визначається його дисконтованими майбутніми грошовими потоками. Додаткова вартість створюється лише тоді, коли підприємства одержують таку віддачу від інвестування капіталу, що перевищує витрати на його залучення. Цією вартістю можна управляти, аналізуючи вплив результатів управлінських рішень на грошові потоки, для чого потрібно розуміти, які фактори впливають на її рівень, яких заходів слід для цього вжити і які результати це принесе. При цьому, як правило, розглядаються альтернативні шляхи, підходи, стратегії і обираються ті, що приводять до найбільшого зростання вартості підприємства.
Значний ефект дає оцінювання вартості як метод визначення можливостей для реструктуризації на основі максимально можливого збільшення вартості за рахунок використання внутрішніх і зовнішніх джерел. Такі дії передбачають певні реструктуризаційні кроки, які можна подати за допомогою пентаграми реструктуризації Мак-Кінсі (рис. 5.1).

Відправною точкою, першим кроком цієї моделі є визначення поточної ринкової вартості підприємства, інформацію про яку, як правило, дає фондовий ринок через котирування цінних паперів підприємства. За відсутності таких даних внутрішній аналіз і розрахунок поточної вартості бізнесу може здійснити менеджмент підприємства.
Другим кроком моделі Мак-Кінсі є оцінювання потенційної вартості підприємства та її складових у разі відсутності будь-яких змін, зокрема й реструктуризаційних заходів. Ця робота полягає в аналізі майбутніх грошових потоків, що їх передбачається одержати за умов реалізації поточних планів діяльності підприємства. Здобутий показник слід порівняти з поточною ринковою вартістю компанії. Різниця між поточною та потенційною вартістю є критерієм для прийняття рішення про необхідність реструктуризації підприємства. За від'ємних відхилень потрібно оцінити діяльність підприємства в цілому та його окремих підрозділів, визначити фактори, що впливають на його ринкові позиції, розглянути джерела формування грошових потоків, їх використання й віддачу. Якщо поточна ринкова вартість менша за фактичну, то на підприємстві необхідно здійснити заходи з його реструктуризації. У протилежному випадку від'ємний розрив може означати, що підприємство являє собою потенційну мішень для поглинання і потребує ліквідації розриву шляхом поліпшення управління активами.
Третій крок полягає в оцінюванні потенційної вартості бізнесу за умов реалізації оперативних та стратегічних можливостей підприємства в рамках реалізації програми реструктуризації, спрямованої, насамперед, на внутрішні зміни. Здійснення внутрішніх поліпшень є одним із способів усунення від'ємного розриву між поточною і фактичною вартістю підприємства. Аналіз ефективності діяльності порівняно як з аналогічними компаніями, так і з підрозділами підприємства щодо продуктивності, витрат, віддачі від інвестицій дає можливість визначити наявні резерви вдосконалення і розробити відповідну реструктуризаційну програму. Вона може передбачати, наприклад, зміни в ціновій політиці, операційній діяльності та просуванні товару на ринок, пошук нових ринків або орієнтацію на нові сегменти, зниження собівартості продукції, прискорення оборотності капіталу тощо.
Четвертим кроком у визначенні потенціалу щодо нарощування вартості відповідно до пентаграми Мак-Кінсі є реалізація зовнішніх змін, до яких належать:
купівля/продаж структурних одиниць підприємства;
злиття з іншими компаніями;
створення спільних підприємств або стратегічних альянсів;
виокремлення структурних одиниць;
ліквідація окремих підрозділів або видів діяльності.
Усі ці заходи оцінюються з погляду зростання вартості підприємства як цілого або сумарної вартості його відокремлених одиниць.
Останній, п'ятий крок моделі реструктуризації спрямований на поліпшення процесів управління капіталом, використання ефекту фінансового лівериджу, оптимізацію рівня заборгованості, конвертацію боргів у власний капітал тощо. Максимальна вартість компанії з урахуванням внутрішніх і зовнішніх поліпшень являє собою оптимальну реструктуризовану вартість.



загрузка...