загрузка...
 
2.1. Суть і причини появи економічних криз
Повернутись до змісту
Стабільність і криза нероздільні. Вони не можуть існувати один без одного. Така діалектика.
На макрорівні великих економічних систем кризи виникають найчастіше через розриви між виробництвом і споживанням товарів. У докапіталістичних способах виробництва існувало недовироблення матеріальних благ. При капіталізмі вперше виникло надвиробництво. Найбільш глибоко і докладно цю проблему досліджував К. Маркс. Він розкрив причини економічних криз і обґрунтував їхню неминучість в умовах стихії й анархії виробництва.
Перша економічна криза відбулася в Англії в 1825 p., де на той час капіталізм став пануючим ладом. Наступна криза в 1836 р. охопила вже Великобританію і США. Криза 1847 р. торкнулася майже всіх країн Європи. Першу світову кризу відносять до 1857 р. Це була найглибша криза з початку капіталістичного розвитку. Світові економічні кризи відбувалися в 1900-1903 pp., 1907 р., 1920 p., але усі вони не йшли ні в яке порівняння зі світовою кризою 1929-1933 pp. Вона продовжувалася понад чотири роки та охопила увесь капіталістичний світ і всі сфери економіки. Тільки в США розорилося 109 тис. фірм. Після цієї кризи депресія була затяжною. Після деякого пожвавлення наступила нова криза, характерна тим, що їй не передувала фаза підйому. Нова криза хоча і була слабшою за попередню, але протікала дуже гостро. Загальний обсяг промислового виробництва в капіталістичному світі скоротився на 11%, а в США — на 21%, випуск автомобілів зменшився на 40%. Розвиток і загострення цієї кризи були перервані другою світовою війною 1939-1945 pp.
Після другої світової війни в 1948-1949 р. вибухнула локальна економічна криза, що охопила США і Канаду. У США обсяг промислової продукції тоді упав на 18,2%, а в Канаді — на 12%, а загальний обсяг промислового виробництва розвинутих капіталістичних країн скоротився на 6% [1].
Чергові економічні кризи в капіталістичних країнах відбувалися в 1953-1954 і 1957-1958 pp. Але найглибшою була економічна криза 1973-1975 pp. Вона охопила усі капіталістичні країни і відрізнялася високим рівнем інфляції. Характерною рисою цієї кризи було переплетення її з глибокими структурними кризами, що вразили найважливіші сфери виробництва — енергетику, сировинні галузі, включаючи і сільське господарство, а також валютну систему.
Дуже суперечливі точки зору на причини економічних криз. І для цього є чимало об'єктивних передумов. Справа в тім, що вплив на циклічність відтворення тих самих факторів у різні періоди дуже різний і до того ж прояв їх в окремих державах має свої особливості. Багато економістів тривалість циклу пов'язують з науково-технічним прогресом (НТП). Активна частина основного капіталу морально старіла протягом 10-12 років. Це вимагало її відновлення, що служило стимулом економічного пожвавлення. Вихідним поштовхом була заміна устаткування і технології, тому відновлення основного капіталу називають матеріальною основою економічного циклу. Наступні скорочення періодів циклу (з 10-11 років у XIX ст. до 7-8 років у передвоєнні і 4-5 років у післявоєнні роки XX ст.) пов'язуються з прискоренням термінів відновлення основного капіталу під впливом НТП у сучасному світі.
У К. Маркса була своя система поглядів не тільки на причини, що визначають тривалість циклів, але і на саму природу циклічності. Принциповою відмінністю точки зору К. Маркса щодо даної проблеми є те, що причини циклічності капіталістичного відтворення він бачив у самій природі капіталізму, безпосередньо в протиріччі між суспільним характером виробництва і приватним характером присвоєння його результатів.
Представники неокласичної і ліберальної шкіл висували різні версії про природу і причини економічних криз. Багато хто з них вважав причиною криз недоспоживання населення, що викликає надвиробництво. Послідовною представницею теорії недоспоживання була Джоан Робінсон, лідер лівого кейнсіанства. Ліками від криз вважалося стимулювання споживання. Але виникаючий недолік споживання (платоспроможності) є скоріше наслідком, ніж причиною кризи.
Більш близькі до марксистської позиції економісти, що вважають причиною криз диспропорціональність чи "нерівновагу". Кризи зумовлені відсутністю правильних пропорцій між галузями, стихійними діями підприємців. Теорія нерівноваги збігається з іншим розповсюдженим поглядом на кризи як на породження зовнішніх умов — політичних, демографічних, природних. Ф. фон Хайєк, прихильник ринкової свободи і лютий супротивник державного втручання, вважав, що кризи надвиробництва виникають через надлишкове фінансування з боку держави (дешеві кредити, "накачування" попиту).
Існує і психологічна теорія криз. Так, на думку І. Шумпетера, кожній фазі властива своя психологічна картина, що формує відношення до інвестицій. Паніка і розбрід кризового стану ведуть до застою капіталовкладень, підвищений настрій в умовах підйому стимулює гарячку. "Мінливі ситуації" формують нерівномірність інвестиційного циклу.
Економічною наукою до даного часу розроблений цілий ряд різних теорій, що пояснюють причини економічних циклів і криз. П. Самуельсон, наприклад, як найбільш відомі теорії циклів і кризи в своїй книзі "Економіка" відзначає наступні:
грошову теорію, що пояснює цикл експансією (стиском) банківського кредиту (Хоутрі й ін.);
теорію нововведень, що пояснює цикл використанням у виробництві важливих нововведень (Шумпетер, Хансен);
психологічну теорію, що трактує цикл як наслідок хвиль песимістичного і оптимістичного настрою, що охоплюють населення (Пігу, Беджгот й ін.);
теорію недоспоживання, що вбачає причину циклу в занадто великій частці доходу, що йде багатим і ощадливим людям, у порівнянні з тим, що може бути інвестоване (Гобсон, Фостср, Кетчінгс й ін.);
теорію надмірного інвестування, прихильники якої думають, що причиною рецесії є, швидше, надмірне, ніж недостатнє, інвестування (Хайєк, Мізес й ін.);
теорію сонячних плям — погоди — врожаю (Джевонс, Мур).
При оцінці поглядів на циклічність і її причини слід зазначити,
що вони видозмінювалися в часі разом зі зміною самої соціально-економічної дійсності. З урахуванням цього заслуговує на увагу точка зору ряду російських економістів, що виділяють три етапи в зміні поглядів на економічні цикли.
Перший етап охоплює період з початку XVIII ст. до середини 30-х років XX ст. У цей період переважали судження про те, що економічні кризи або взагалі неможливі при капіталізмі (Дж. С. Мілль, Ж.-Б. Сей, Д. Рікардо), або вони носять лише випадковий характер і що система вільної конкуренції здатна самостійно їх переборювати (Ж.-Ш. Сісмонді, Р. Родбертус, К. Каутський).
Другий етап охоплює період із середини 30-х до середини 60-х років XX ст. Виділення цього періоду пов'язане з працями Дж.М. Кейнса і насамперед з його висновком про те, що економічні кризи (точніше депресія, застій) неминучі в умовах класичного капіталізму і випливають із природи властивого йому ринку. Кейнс одним з перших серед західних економістів прямо заявив про те, що капіталістичний ринок містить у собі різні прояви монополізму і поєднується з державним регулюванням, від чого ціни і заробітна плата є негнучкими. Як принципово необхідний засіб згладжування проблем кризи і безробіття Кейнс висунув ідею забезпечення державного втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупного попиту. До його заслуг у дослідженні фактора циклічності варто також віднести розроблену ним теорію мультиплікатора, що згодом стала широко використовуватися при аналізі причин циклічності.
Третім етапом у дослідженні причин економічних циклів є період із середини 60-х років дотепер. У цей період, по-перше, стала приділятися особлива увага розмежуванню екзогенних (внутрішніх) і ендогенних (зовнішніх) причин циклічності ринкової економіки, причому саме ендогенним факторам стала приділятися переважна увага. По-друге, визначилася позиція ряду фахівців, відповідно до якої держава в розвинутих країнах далеко не завжди прагне до антикризового регулювання, згладжування циклічних коливань і до стабілізації економічної рівноваги, а проводить нерідко так звану проциклічну політику, тобто провокує і підтримує циклічність.
Докладний аналіз екзогенних і ендогенних підходів до пояснення причин циклічності представлений так званим мультиплікаційно-акселераційним механізмом циклу. Моделі мультиплікатора й акселератора і теорії розглядаються роздільно, але в житті їхній механізм діє в тісному взаємозв'язку: як тільки приходить у дію один з даних механізмів, починає функціонувати і другий. Якщо, наприклад, у положенні рівноваги відбувається автономна (не залежна від економічної системи) зміна попиту у вигляді приросту інвестицій, то в рух приходить мультиплікатор, що викликає цілий ряд змін доходу. А зміни доходу приводять у рух принцип акселератора і породжують зміни в обсягах похідних капіталовкладень. Зміни в капіталовкладеннях знову пускають у хід мультиплікатор, що породжує зміни доходу, які приводять до нових капіталовкладень.
Відхилення, що викликає мультиплікаційно-акселераційний механізм, поділяють на три основні категорії: згасаючі, вибухові і рівномірні. Згасаючі — такі коливання, амплітуда яких поступово скорочується до того моменту, де вони зовсім зникають і дохід стабілізується на досягнутому рівні. При вибухових коливаннях амплітуда постійно збільшується. Рівномірні коливання мають місце тоді, коли амплітуда коливань постійна.
Дослідження природи циклічності відтворення в умовах державного регулювання економіки породили ряд нових поглядів і концепцій з даної проблеми. Серед них концепції "рівноважного ділового циклу" і "політичного ділового циклу". Перша відбиває розвиток ідей монетаризму. Відповідно до цієї концепції держава поряд з багатьма властивими їй функціями відіграє роль своєрідного генератора грошових "шоків", що виводять господарську систему зі стану рівноваги й у такий спосіб підтримують циклічні коливання в суспільному відтворенні.
У 70-8 0-х роках дана концепція активно розроблялася представниками теорії раціональних очікувань. Якщо монетаристи вважають, що держава може спровокувати цикл, користуючись недостатньою поінформованістю людей про дійсний зміст і цілі різних напрямків державної економічної політики, прихильники теорії раціональних очікувань виходять у даному питанні з протилежних міркувань. Вони вважають, що підприємці і населення навчилися завдяки інформаційній революції, що відбувається, оцінювати і розпізнавати дійсні мотиви рішень державних органів і можуть усякий раз вчасно реагувати на них згідно зі своєю вигодою. У результаті мета державної політики залишається нереалізованою, а спад і підйом набувають більш яскраво вираженого характеру.
Друга концепція ("політичного ділового циклу") базується на тому, що залежність між рівнем безробіття і рівнем інфляції визначається кривою Філіпса, тобто існує зворотна залежність між даними величинами: чим менше безробіття, тим швидше ростуть ціни. її прихильники думають, що економічне становище усередині країни істотно впливає на популярність правлячої партії. У якості головних економічних важелів, на які реагує населення, виділяються темпи інфляції і норма безробіття: чим нижчі їхні рівні, тим за інших рівних умов більше голосів буде подано на майбутніх виборах за правлячу партію чи президента.
З метою забезпечення перемоги уряд вживає заходів для підтримки такого поєднання рівнів інфляції і безробіття, що уявляється найбільш прийнятним виборцям. Тому адміністрація після приходу до влади намагається знизити темпи росту цін шляхом штучного провокування кризових явищ, а ближче до кінця свого правління влада починає вирішувати протилежне завдання — піднімає рівень зайнятості. Останній викликає зростання цін, але розрахунок робиться на те, що до виборів рівень зайнятості підніметься, а інфляція не встигне набрати повної сили і партія влади може забезпечити собі перемогу на чергових виборах.
Відповідно до сучасних уявлень, економічна динаміка макросистеми являє собою циклічний процес, що має складну структуру. Цей процес є результатом накладення циклів різного характеру: коротких (трьох-п'ятилітніх ділових) циклів Кітчіпа, циклу Жюглара (6-8 років), циклів Лабруса, названих інтерциклами (10-12 років), гіперциклів Коваля (подвоєних циклів Жюглара), довгих хвиль Кондратьева (понад 50 років) і вікової тенденції.
Дослідження властивостей цих циклів, механізмів їхньої генерації і результатів поки що не досягай всеохоплюючої глибини і ясності, однак досить серйозно показали плодотворність ідеї циклічності, що пронизує економічне мислення кращих умов людства.


загрузка...