загрузка...
 
7.3. Суб’єкти посередницької діяльності
Повернутись до змісту
Трастові компанії і довірчі товариства. Управління різноманітними видами активів за згодою і дорученням власників здійснюють спеціальні органи, які у ринковій економіці мають назву трастового управління. Найпоширенішим у світовій практиці є трастове управління фінансовими і виробничими активами.
В українській законодавчій базі немає терміна «траст», хоч він широко використовується вітчизняними фірмами. Слово «траст» («Trust») виникло у середньовічному англійському праві для визначення сутності інституту довірчої власності. Відносини довірчої власності можливі у випадку, коли власник майна, засновуючи траст, передає своє майно іншій особі у довірчу власність для використання його з визначеною метою та в інтересах відповідної особи — бенефіціарія. Довірчий власник щодо третіх осіб виступає як власник, який несе відповідальність перед засновником трасту і бенефіціарієм за належне використання майна та його зберігання.
Таким чином, процес формування та функціонування трасту передбачає наявність трьох осіб, а саме: засновника трасту, довірчого власника та бенефіціарія.
У сучасній практиці траст — це передусім проведення операцій з цінними паперами і грошовими коштами. Такі операції трастові структури (комерційні банки, трастові й інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, довірчі товариства) здійснюють за згодою і довірою своїх клієнтів. Це зумовлює наявність різноманітних видів трастів (рис. 7.12).

При створенні трасту важливе значення має обґрунтування компетенції всіх його учасників, яка визначається у контракті про заснування трасту. Як свідчить світова практика, основний обсяг трастових операцій припадає на операції управління портфелями цінних паперів довірителя, а також на здійснення інвестицій у цінні папери. Слід врахувати світовий досвід обґрунтування у договорах випадків відчуження довірчими товариствами майна довірителя, а саме: коли це можливо, яка процедура та умови такого відчуження. Невизначеність цих питань може призвести до конфлікту між довірителем і довірчим товариством. Крім того, у багатьох країнах трастові компанії управляють пакетами цінних паперів. Цей процес охоплює також підтримку ліквідності на певному рівні, продаж у необхідних випадках частини акцій із пакета, що ним управляють, і купівлю більш інвестиційно привабливих акцій. Такі питання теж треба відбити у договорі.
Специфічною формою трастів у процесі приватизації є траст-операції з приватизаційними майновими сертифікатами, депозитними приватизаційними рахунками та коштами.
В Україні аналогами трастових компаній є довірчі товариства, порядок створення і функціонування яких визначив Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. «Про довірчі товариства». Механізм функціонування довірчого товариства представлено на рис. 7.13

Довірчі товариства від імені, за дорученням та за рахунок власників приватизаційних паперів здійснюють представницьку діяльність з приватизаційними паперами, їх розміщенням; за умовами договору мають право на участь в управлінні акціонерним товариством від імені його акціонерів або державних органів приватизації, які володіють акціями товариств, створених шляхом перетворення державних підприємств на акціонерні товариства.
Особливості довірчого товариства відображено на рис. 7.14.

Довірче товариство створюється для надання різноманітних довірчих послуг (рис. 7.15).

Крім того, довірче товариство може здійснювати операції щодо розміщення, обслуговування та зберігання майнових приватизаційних сертифікатів, а також виконувати доручення покупців державного майна. У випадку, коли довірче товариство здійснює управління портфелями цінних паперів, його засновниками можуть бути торговці цінними паперами, які мають дозвіл на цей вид діяльності.
В установчому договорі довірчого товариства треба передбачати домовленість про відповідальність перед комерційним банком та довірителями майна, про право довірених осіб на підпис чеків, здійснення інших операцій або отримання документів, що знаходяться на відповідальному збереженні у комерційному банку.
Учасники довірчого товариства відповідають за його зобов’язаннями своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих сум — належним їм майном у п’ятикратному розмірі до внеску кожного учасника. Вартість майна, яке довірена особа бере на обслуговування у довірителів майна, не повинна сумарно перевищувати частки довіреної особи у статутному фонді довірчого товариства та її особистої додаткової відповідальності.
Довірче товариство припиняє свою діяльність у двох випадках: за рішенням засновників — довірених осіб і за рішенням суду у випадках порушення законодавства.
Холдингові компанії. Акціонерним капіталом, як правило, володіють численні власники — фізичні та юридичні особи. Процес володіння й участі в акціонерному капіталі інших товариств для юридичних осіб перетворюється на важливу сферу власної діяльності. Така діяльність характерна для холдингових компаній. Активи таких компаній представлені акціями інших товариств, володіння якими дозволяє впливати на управління останніми.
Спочатку акціонерні товариства виникли, в основному, з метою концентрації капіталу. На сучасному етапі характерним є зворотний процес — створення системи холдингових компаній. Найбільш широко цей процес проходить у Німеччині, де багаторівнева система материнсько-дочірніх компаній має навіть певні податкові пільги.
Процес створення холдингових компаній відіграє велику роль в економіці Франції, США, Великобританії. Сучасні акціонерні товариства своє функціонування нерозривно зв’язують з розвитком материнських і дочірніх компаній, фінансових і промислових груп.
Формально основною діяльністю холдингів є управління пакетом акцій інших товариств і компаній, накопичення дивідендів та доходів від біржових операцій. Фактично холдинги, володіючи контрольним пакетом акцій якоїсь компанії, одержують можливість призначати своїх представників у правління, раду акціонерів та інші органи підконтрольної компанії. Відома світова практика встановлення холдингами контролю над іншими компаніями через систему поділу акцій «з правом голосу» і «без права голосу», або на прості «з правом голосу» і привілейовані «без права голосу».
На біржі холдинг-компанії реалізують в основному акції, які не мають права голосу, а акції з правом голосу продаються заінтересованим у цій компанії особам або резервуються. Така диференціація акцій дозволяє холдингам контролювати капітал, який набагато перевищує власний.
Саме процес концентрації капіталу шляхом продажу акцій «без права голосу» одних компаній і придбання акцій «з правом голосу» тих компаній, які планується взяти під контроль, є основним стратегічним напрямком діяльності холдингових компаній. Тому на Заході холдинги є фінансовими і стратегічними центрами будь-якої великої корпорації.
У світовій практиці відомі так звані чисті холдингові компанії. Вони мають тільки один вид основної діяльності — участь у капіталі й управлінні інших компаній. Як приклад можна назвати відому американську фірму «Ексон», до складу якої входить центральна холдингова компанія та ряд територіальних (можлива також наявність компаній на базі продуктового ринку або ринку, орієнтованого на спеціальну групу споживачів). Для другого типу холдингів характерним є, крім участі у капіталі, безпосереднє здійснення виробничої діяльності. Прикладом такого холдингу може бути товариство «Америкен Телефон енд Телеграф» (АТТ), яке має багато дочірніх фірм і займається самостійним виробництвом продукції. Можлива і складніша ситуація, коли у холдинг-компанію входять «чисті» холдинги і субхолдинги, які утримують акціонерні портфелі, а також виробничо-фінансові групи: мішані холдинги: акціонерні компанії, які безпосередньо здійснюють виробничо-збутову діяльність. Яскравим прикладом може бути структура італійського автомобілебудівного концерну ФІАТ, у якому основним є «чистий» холдинг «Італійське фінансове товариство». Він володіє контрольним пакетом акцій «мішаного» холдингу ФІАТ. У свою чергу, останній утримує контрольні пакети акцій субхолдингів і дочірніх акціонерних компаній типу «Альфа-Ромео».
Створення таких структур у своїй основі має на меті можливість збільшення автономності комерційної діяльності окремих структурних підрозділів при початковому інвестуванні холдингом дочірніх компаній, та майбутнє посилення контролю за використанням прибутку. Крім того, холдинг-компанії концернів виконують функцію управління активами через купівлю прибуткових та продаж неприбуткових підрозділів.
Досвід розвинених країн свідчить, що холдингові компанії не обов’язково повинні володіти абсолютним контрольним пакетом акцій дочірніх компаній. Такий пакет може бути у межах 10% загальної кількості акцій з правом голосу. Це зв’язано, по-перше, з широкою дисперсією акцій, або наявністю великої кількості дрібних акціонерів; по-друге, з поступовим зростанням впливу на ту чи іншу компанію (рис.7.16).

Очевидним є те, що для управління дочірньою компанією завжди достатньо 51% її акцій. Але на практиці можлива ситуація, коли контрольний пакет акцій є значно меншим. У деяких країнах залежно від ступеня впливу розрізняють окремі види акціонерних товариств. Наприклад, у Франції володіння компанією 10–50% акцій іншого товариства визначається як участь у володінні капіталом, а у випадках, коли пакет акцій становить понад 50%, то це вже буде філія.
Якщо компанії підпадають під другий, третій, четвертий і п’ятий рівень впливу, то таку групу називають фінансовою. Ці групи можуть мати централізовану або децентралізовану систему прийняття рішень. Найвищий рівень централізації рекомендується для фінансових груп, що в них фірми виробляють однотипні товари або надають аналогічні послуги. Повна децентралізація рекомендується холдингам, які заінтересовані, насамперед, у вигідному інвестуванні різних галузей виробництва.
Аналітична оцінка процесу створення та функціонування холдингових компаній у багатьох країнах дозволяє обґрунтувати їх реальні переваги у порівнянні з простою сукупністю підприємств (рис.7.17.)

З метою сприяння кооперуванню підприємств, що корпоратизуються та приватизуються, а також зміцненню виробничих зв’язків між ними, в Україні передбачено створення холдингових компаній (рис.7.18). Це господарський суб’єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших (одного або більше) суб’єктів господарювання і здійснює відповідний контроль. Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір є меншим за 51%, приймає Антимонопольний комітет України.

Холдингові компанії також можуть бути дочірніми щодо інших холдингових компаній.
Існують різноманітні шляхи створення холдингових компаній, а саме: заснування їх органами, вповноваженими управляти державним майном самостійно або разом з іншими засновниками; поглинання одного суб’єкта господарювання іншим (придбання контрольного пакета акцій) у процесі приватизації.
Для заснування холдингової компанії необхідно подати ряд документів: обґрунтування доцільності створення; перелік підприємств та їхніх структурних підрозділів, які пропонується перетворити на холдингову компанію, та проект статуту.
В Україні є ряд галузей, в яких не допускається створення холдингових компаній (торгівля товарами народного споживання та продукцією виробничо-технічного призначення, громадське харчування та побутове обслуговування, автомобільний транспорт).
Законодавчо заборонено створювати холдингові компанії для реалізації ними та дочірніми підприємствами взаємозамінних товарів, при тому що їхня сукупна частка на відповідному загальнодержавному або регіональному ринку перевищуватиме 35%.
Поглинання одного суб’єкта господарювання іншим не допускається, якщо:
а)суб’єкт господарювання, що поглинається, та холдингова компанія (або її дочірні підприємства) реалізують третім особам взаємозамінні товари (роботи, послуги) та їхня сукупна частка на відповідному ринку перевищує 35%;
б) холдингова компанія або будь-яке з її дочірніх підприємств є споживачем товарів (робіт, послуг), які виробляє суб’єкт господарювання, що поглинається, і частка цього суб’єкта на відповідному ринку перевищує 35%;
в) суб’єкт господарювання, що поглинається, здійснює збут товарів (робіт, послуг), які виготовляє холдингова компанія або будь-яке дочірнє товариство, і частка першого на відповідному ринку в момент поглинання перевищує 35%.
Холдингова компанія, понад 25% акцій якої належать державі, не має права збувати продукцію дочірніх підприємств; передавати дочірнім підприємствам право на збут продукції інших дочірніх підприємств (крім експортних операцій); регулювати у будь-якій формі ціни на товари (роботи, послуги) дочірніх підприємств.
Дочірнє підприємство не може володіти паями, акціями, іншими цінними паперами холдингової компанії у будь-якій формі. У разі, коли понад 50% активів холдингової компанії, що створюється, становлять фінансові активи (частки, акції, паї тощо), то до її статутного фонду, крім зазначених фінансових активів, може входити тільки те майно, яке безпосередньо необхідне для забезпечення функціонування апарату управління цієї компанії. Контрольні пакети акцій дочірніх підприємств, що передаються засновниками до статутного фонду компанії, не можуть перевищувати 30% відповідних статутних фондів цих підприємств. Така холдингова компанія має право здійснювати лише інвестиційну діяльність.
Діяльність комерційного банку на ринку цінних паперів. Комерційний банк є одним із суб’єктів ринку цінних паперів. Перелік операцій, які виконує комерційний банк із цінними паперами, наведено на рис.7.19.

Комерційні банки включають самостійний структурний підрозділ — управління цінних паперів і біржової діяльності, яке здійснює випуск цінних паперів, комісійну і комерційну діяльність на ринку цінних паперів та інші види операцій на фондовому ринку (рис. 7.20).

Для обліку операцій з цінними паперами створюється депозитарій комерційного банку. Депозитарій — це електронна система обліку руху цінних паперів, що створюється як єдиний центр обліку цінних паперів банку. Центр депозитарію організується при правлінні і має зв’язок з установами банку, які виконують функції підсистем депозитарію. Депозитарій створюється на базі ЕОМ, зв’язаних у систему з використанням модемного зв’язку, і діє як підсистема єдиної системи автоматизації банківських операцій.
Комерційний банк може випускати різні види цінних паперів.
Акція банку — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує внесення акціонером коштів на здійснення діяльності банку і надає акціонеру право брати участь в управлінні банком, у розподілі прибутків і залишків майна у випадку ліквідації банку.
Акції банку забезпечуються усім його майном. Акціонери банку несуть збитки лише у межах вартості акцій, що їм належать. Банком випускаються прості та привілейовані акції. Права власників різних видів акцій наведено на рис. 7.21.

Акції банку можуть розміщуватися передплатою, через установи банку, а також продаватися на фондовій біржі.
Привілейовані акції розміщуються серед працівників банку, працівників підприємств-акціонерів та інших громадян. Загальна номінальна вартість привілейованих акцій не може перевищувати 10% статутного фонду. Розподіл привілейованих акцій серед підприємств-акціонерів здійснюється пропорційно номінальній вартості придбаних цими акціонерами простих акцій.
Частка будь-кого із засновників або акціонерів не повинна перевищувати 10 % статутного фонду банку. Якщо акціонер володіє понад 10 % простих іменних акцій, він зобов’язаний продати зайву кількість акцій протягом 30 днів з моменту їх придбання. Інакше він позбавляється права голосу на загальних зборах акціонерів на зайву кількість акцій, права на одержання дивідендів на зайву кількість акцій, а також на одержання частини прибутку і майна банку на таку саму кількість акцій у разі ліквідації банку.
Кількість акцій на пред’явника не може перевищувати 20 % загальної кількості акцій кожного виду.
Банківський вексель — боргове зобов’язання, яке дає право його власнику (векселедержателю) отримати вказану на векселі суму (номінальну вартість) у період погашення. Використовувати банківські векселі, а також виступати акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності. Банком випускаються прості іменні банківські векселі. Банківський вексель включає такі реквізити: найменування; просте і нічим не обумовлене зобов’язання сплатити вказану суму; строк сплати; місце, в якому повинна відбутися сплата; найменування, кому чи за наказом кого сплата повинна відбутися; дата і місце складання векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця).
Банківські векселі випускаються серіями. Правлінням банку встановлюються обсяг кожної серії, строк її обігу, періодичність випуску векселів, номінал векселя і мінімальна ціна продажу. Векселі можуть випускатися як у національній, так і в іноземній валюті.
Банківський вексель є універсальним засобом платежу і може використовуватися при розрахунках між господарськими суб’єктами на всій території країни. Використання банківського векселя як засобу платежу повинно бути основною формою розрахунків між клієнтами банку.
Векселі продаються з дисконтом (знижкою). Максимальна величина дисконту встановлюється правлінням банку. Дисконт — це різниця між номінальною вартістю банківського векселя і ціною продажу. Ціна продажу встановлюється як різниця між номінальною вартістю банківського векселя і величиною дисконту. Прибуток векселедержателя визначається, як різниця між ціною погашення, що дорівнює номіналу, і ціною придбання, яка нижча за номінал на величину дисконту.
Вексель виписується протягом одного робочого дня після зарахування коштів клієнта на рахунок банку. При сплаті у готівковій формі видача векселя відбувається негайно. Погашення векселів здійснюється протягом трьох робочих днів після пред’явлення векселедержателем векселя в установу банку для його погашення. Банківський вексель, по якому надійшов строк платежу, може бути пред’явлений до сплати протягом року. При втраті банківський вексель не поновлюється.
Облігація банку — цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів на здійснення діяльності банку і підтверджує зобов’язання банку відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у відповідний строк з виплатою фіксованого відсотка.
Права власників відсоткових і цільових (безвідсоткових) облігацій наведені на рис. 7.22.

Сертифікат банку — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків на нього.
Права власників строкових сертифікатів і сертифікатів до запитання наведено на рис. 7.23.

Сертифікати набуваються громадянами лише за рахунок їхніх особистих коштів. Підприємства можуть придбати сертифікати за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит. Іменні сертифікати не включаються до обігу цінних паперів, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.
Комісійна діяльність комерційних банків з розміщення цінних паперів емітентів. Комерційні банки здійснюють комісійну діяльність з розміщення цінних паперів емітентів. Для виконання цієї роботи між комерційним банком і емітентом укладається договір. З метою укладення договору емітент оформляє і подає в установу банку стандартну заявку, до якої додає пакет документів, необхідних для реєстрації випуску цінних паперів у Міністерстві фінансів, або копію свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів.
Управління цінних паперів і біржової діяльності аналізує фінансовий стан емітента та його цінні папери на основі поданої ним інформації. Рішення щодо розміщення цінних паперів емітента або про відмову у розміщенні ухвалює заступник голови правління банку, відповідальний за роботу з цінними паперами.
Після ухвали рішення щодо розміщення цінних паперів емітента між банком і емітентом укладається договір. Договір укладається для кожного виду цінних паперів (акції, облігації та ін.) і чітко визначає умови і строки розміщення цінних паперів, обов’язки і відповідальність сторін, порядок розрахунків між сторонами. Договір втрачає силу після закінчення розміщення банком цінних паперів емітента і виконання взаємних обов’язків сторін.
Цінні папери емітента можуть бути розміщені передплатою, продажем через біржу або іншими способами.
У разі розміщення цінних паперів емітента передплатою управління цінних паперів і біржової діяльності комерційного банку доводить до філій банку завдання на проведення передплати. Це завдання доводиться листом, який подає обсяг завдання щодо передплати, встановлені форми звітності і порядок їх надання управлінню, а також інші відомості, необхідні для проведення передплати.
Для проведення передплати на значну кількість цінних паперів емітента комерційним банком може створюватися передплатний синдикат за участю інших торговців цінними паперами.
Продаж цінних паперів емітента через біржу здійснюють брокерські контори, створені за участю банку на фондових біржах.
В інших випадках у розміщенні цінних паперів емітента можуть брати участь фінансові інститути, що створені за участю банку (брокерський дім іт.п.).
Установи банку, які здійснюють продаж цінних паперів емітента, оформляють списки держателів цінних паперів. Установи банку надсилають зазначені списки до відповідних філій банку, філії банку — до управління цінних паперів і біржової діяльності, а останнє — емітенту.
Цінні папери емітента оплачуються у національній валюті України або в іноземній валюті. Оплата здійснюється у готівковій чи безготівковій формі. Кошти в оплату за цінні папери емітента зараховуються на розрахунковий рахунок банку і перераховуються на рахунок емітента. Управління цінних паперів і біржової діяльності надсилає емітенту копії платіжних документів, що засвідчують перерахування вказаних коштів, разом зі списками держателів цінних паперів.
Емітент на підставі списків держателів цінних паперів і копій платіжних документів видає управлінню цінних паперів і біржової діяльності банку заповнені та засвідчені підписами керівника і головного бухгалтера, а також печаткою емітента, цінні папери або їхні сертифікати. Оформлені відповідно до законодавства України цінні папери емітента видаються їх власникам відповідними установами банку.
За виконання роботи з розміщення цінних паперів емітента комерційний банк стягує комісійну винагороду, розмір і форми виплати якої визначаються договором.
Функції фондової біржі на ринку цінних паперів. Майже три роки функціонує Українська фондова біржа (УФБ) — акціонерне товариство, яке разом зі своїми філіями і брокерськими конторами централізовано сприяє юридичним і фізичним особам у реалізації їхніх прав на купівлю-продаж цінних паперів по всій території країни. Передбачається поступово реорганізувати структуру УФБ від акціонерного товариства до вільного асоційованого членства. Це дасть можливість будь-якому торговцю цінними паперами, що відповідають належним вимогам, стати членом біржі.
При біржі створено Центральний депозитарій цінних паперів і впроваджено електронну систему їх обігу у формі комп’ютерних записів на рахунках. Це дозволяє цій системі функціонувати як загальнонаціональна система котирування й обігу цінних паперів, надавати допомогу державним підприємствам, що приватизуються та корпоратизуються. Великі державні підприємства, що корпоратизуються, здійснюють первинне розміщення своїх акцій через УФБ.
Вищий біржовий комітет, який здійснює контроль та регулювання діяльності всіх елементів системи централізованого обігу цінних паперів, встановлює порядок і правила здійснення операцій з цінними паперами та угод, зв’язаних з такими паперами.
Як основні елементи централізованої системи обігу цінних паперів можуть виступати ( рис. 7.24):
а) фондова біржа як єдине місце котирування цінних паперів, прийнятих до обігу та котирування на біржі;
б) єдиний Центральний депозитарій цінних паперів при фондовій біржі, який забезпечує обіг цінних паперів у формі комп’ютерних записів на рахунках і працює у рамках єдиного програмного забезпечення системи «Біржа-Депозитарій-Кліринговий банк»;
в) єдиний кліринговий банк, який створюється на базі акціонерного банку «Україна» для забезпечення розрахунків за укладеними угодами купівлі-продажу цінних паперів, виплати дивідендів тощо;
г) брокерські контори, банки-брокери, які зареєстровані на фондовій біржі, але стали учасниками Центрального депозитарію і клірингового банку;
д) банки, інвестиційні фонди і компанії, довірчі товариства, інші торговці цінними паперами, які не є брокерами фондової біржі, але стали учасниками Центрального депозитарію і клірингового банку;
е) емітенти, цінні папери яких допущені до обігу й котирування на фондовій біржі і які є учасниками Центрального депозитарію.

До купівлі-продажу на фондовій біржі, позабіржовому ринку допускаються лише ті цінні папери, які дозволені чинним законодавством.
Цінні папери, що котируються на УФБ, поділяються на три групи (рис.7.25).

Така система котирування дає змогу гарантувати повну безпеку інвесторам, належну прозорість ринку цінних паперів, дозволяє ефективно аналізувати попит і пропонування, чітко здійснювати кліринговий процес.
До котирування на УФБ і обміну (зберігання) в Центральному депозитарії приймаються фізичні цінні папери іменні та на пред’явника, а також папери у дематеріалізованій формі на пред’явника.
Котирування цінних паперів на УФБ відбувається методом фіксингу: їх курс встановлюється порівнянням попиту і пропонування на даний момент і залишається незмінним протягом періоду між торгами. У майбутньому планується запровадження безперервного котирування найбільш активних паперів.
У процесі здійснення державної програми приватизації УФБ надає пріоритет у допуску на торги, у прийманні на облік, збереженні та виконанні операцій у дематеріалізованій формі в Центральному депозитарії приватизаційним паперам, акціям та облігаціям корпоратизованих підприємств для визначення дійсної вартості власності, яка підлягає приватизації.
Посередником між емітентом та інвестором на біржовому ринку є брокер. Він виступає як контрагент, що забезпечує рівність усіх клієнтів та однакові умови для них. Брокер несе повну відповідальність за правильне і своєчасне виконання замовлень клієнтів.
Указом Президента України від 27.02.1995 р. «Про участь Української фондової біржі в приватизаційних процесах» дозволено розміщувати через Українську фондову біржу та її філії частину акцій відкритих акціонерних товариств, які створені на базі об’єктів, віднесених Державною програмою приватизації на 1994 р. до груп В і Г. Розміщення цих акцій здійснюється їх аукціонним продажем на УФБ та в її філіях за грошові кошти юридичним та фізичним особам України.
У 1996 році на фондовому ринку України відбулися позитивні зрушення. Більш активно почали використовуватися в процесі приватизації можливості фондових бірж. Протягом року на фондових біржах продавались акції понад 300 підприємств, які приватизувались, на загальну суму понад 12 млн грн. (у 1995 році — 90 підприємств на суму близько 2 млн гривень). Підсумки діяльності Української фондової біржі у 1996 році характеризуються суттєвим зростанням обсягів торгів та укладених на них угод. За рік на 232 торгах було укладено 597 угод з продажу 174 млн акцій на загальну суму 21,5 млн гривень, що майже в 4 рази перевищує показники 1995 року. Обсяг вторинного продажу цінних паперів у 1996 році становив 0,4 млн гривень, продано 1,9 млн акцій. У філіях та регіональних центрах Української фондової біржі в 1996 році було укладено 548 угод, реалізовано 19 млн цінних паперів на суму 10,1 млн гривень.
Крім Української фондової біржі, в Україні в 1996 році розпочали роботу Київська міжнародна фондова біржа та Донецька фондова біржа. На Київській міжнародній фондовій біржі за 1996 рік проведено 13 торгів, укладено угод на суму 90,5 тис. гривень, продано 727,5 тис. акцій підприємств, що приватизувались, на загальну суму 86,2 тис. гривень. На Донецькій фондовій біржі наприкінці 1996 року відбулися торги, на яких продано цінних паперів на суму 172,2 тис. гривень.



загрузка...