Основною причиною приватизації підприємств державної власності є їхня недостатня економічна ефективність та необхідність її докорінного поліпшення. Приватизація ліквідує монополізм державної власності, сприяє створенню багатоукладної економіки та конкуренції підприємств різноманітних організаційно-правових форм. Держава, передаючи збиткові або низькорентабельні підприємства у приватну власність, позбувається фінансового тягаря, а натомість отримує додаткові надходження до бюджету у вигляді податків. Водночас, приватизація підприємств нерозривно зв’язана з організаційною перебудовою та вивільненням значної кількості працівників. Хоча розвиток приватного сектора потребує додаткової робочої сили, проте турбота про працевлаштування безробітних в основному покладається на державу. Таким чином, соціальна та економічна ефективність процесу приватизації нерозривно зв’язані та залежать одна від одної. Завдання держави — якнайкраще врегулювати ці процеси.
Статистичні дані про результати роботи підприємств України у постприватизаційний період не дають можливості зробити однозначні висновки.
З одного боку, маємо велику кількість позитивних прикладів успішної роботи підприємств після зміни форми власності. Обстеження приватизованих малих підприємств, яке виконала Українська маркетингова група на замовлення Міжнародної фінансової корпорації, дозволило зробити такі висновки. Після приватизації 62 % підприємств збільшили обсяги реалізації товарів та послуг, у 61% зросла кількість клієнтів (відвідувачів), 54% розширили коло постачальників, 51% підприємств зберегли попередню кількість робочих місць, а 31% навіть збільшили їх. Кількість прибуткових підприємств зросла з 69% до 74%
Яскравим свідченням ефективної постприватизаційної діяльності є дані про розподіл балансового прибутку АТ «Оболонь» за 8 місяців 1996 р., коли 53% прибутку було спрямовано на розвиток виробництва, а на матеріальне заохочення та дивіденди — відповідно 2 та 4%.
Проте за результатами роботи в 1995 р. в цілому по Україні темпи спадання виробництва на приватизованих підприємствах перевищували аналогічні показники на державних підприємствах. Цей факт, безперечно, свідчить про неефективність роботи приватизованих підприємств. Але треба більш детально проаналізувати, як саме були приватизовані ці підприємства, чому результати їхньої роботи незадовільні. Як правило, не поліпшилася робота тих підприємств, які приватизувалися із залученням великої частки приватизаційних майнових сертифікатів громадян через центри сертифікатних аукціонів. Такий спосіб приватизації змінює правовий статус підприємства, його форму власності, але власність розпорошена між великою кількістю дрібних акціонерів, стратегічний інвестор відсутній. Крім того, якщо громадяни вкладають свої приватизаційні майнові сертифікати в акції підприємства, останнє не отримує коштів, необхідних для його розвитку. Відбувається формальна зміна форми власності підприємства, але не з’являється реального господаря, заінтересованого вкладати кошти у виробничий розвиток.
Таким чином, спроба поєднати у вітчизняній схемі приватизації економічні та соціальні пріоритети не виправдала себе. Вимога надання всім громадянам рівних прав щодо участі в розподілі загальнодержавної власності значною мірою суперечить вимогам економічної ефективності процесу приватизації.