загрузка...
 
Інвестиції та фактори інвестування
Повернутись до змісту
Під інвестиціями прийнято розуміти використання заощаджень з метою створення нових виробничих потужностей і капітальних активів. До складу інвестицій входять усі витрати на придбання машин і обладнання, проведення усіх будівельно-монтажних робіт і зміна запасів. Рух цінних паперів (купівля – продаж державних облігацій) до інвестицій прямого відношення не має і означає тільки передачу з рук в руки титулу власності на вже існуючі активи. Здійснення інвестицій безпосередньо пов’язане з товарним ринком, тоді як купівля – продаж облігацій – з ринком цінних паперів. При цьому інвестиції виявляють не однаковий вплив на ринок благ в короткостроковому і довгостроковому періодах. В результаті інвестування в короткостроковому періоді на ринку благ збільшується тільки попит. Обсяг пропозиції залишається незмінним, бо об’єкти, що будуються, ще не дають віддачі у вигляді продукції та послуг. У довгостроковому ж періоді під впливом інвестицій на ринку благ буде змінюватись як попит, так і пропозиція.
Інвестиції утворюють поряд із споживчим попитом другу складову сукупного попиту. При цьому заощадження та інвестиції впливають на обсяг ефективного попиту в прямо протилежних напрямках: заощадження скорочують попит, а інвестиції його збільшують.
Рівень інвестицій істотно впливає на обсяг національного доходу суспільства, від його динаміки буде залежати безліч макропропорцій в національній економіці. Кейнсіанська теорія особливо підкреслює той факт, що рівень інвестицій та рівень заощаджень (тобто джерело або резервуар інвестицій) визначається багато в чому різними процесами і обставинами.
Інвестиції (капіталовкладення) в масштабах країни визначають процес розширеного відтворення. Будівництво нових підприємств, зведення житлових будинків, проведення доріг, а отже, і створення нових робочих місць, залежать від процесу інвестування або капіталоутворення.
Джерелом інвестицій є заощадження. Але проблема полягає в тому, що заощадження здійснюються одними господарюючими агентами, а інвестиції можуть здійснюватись зовсім іншими господарюючими суб’єктами.
Від яких же факторів залежать інвестиції? Відмітимо найбільш важливі з них.
По-перше, процес інвестування залежить від очікуваної норми прибутку, або рентабельності, передбачених капіталовкладень. Якщо ця рентабельність, на думку інвестора, занадто мала, то вкладення не будуть здійснюватись.
По-друге, інвестор при прийнятті рішення завжди враховує альтернативні можливості капіталовкладень, і вирішальним тут буде рівень процентної ставки. Інвестор може вкласти гроші в будівництво нового заводу або фабрики, а може і розмістити свої грошові ресурси в банку. Якщо норма проценту буде вищою очікуваної норми прибутку, то інвестиції не будуть здійснені, і, навпаки, якщо норма проценту нижча очікуваної норми прибутку, підприємці будуть здійснювати проекти капіталовкладень.
Графічно взаємозв’язок між нормою процента, інвестиціями і заощадженнями виглядає наступним чином. На рис. 3.21.1 представлена ілюстрація стану рівноваги між заощадженнями та інвестиціями: крива ІІ – інвестиції; крива SS – заощадження; на осі ординат – значення норми процента r; на осі абсцис – заощадження та інвестиції.
Очевидно, що інвестиції – функція норми процента I = f(r), причому ця функція є спадною: чим вищий рівень процентної ставки, тим нижчий рівень інвестицій.


Заощадження також є функцією (але вже зростаючою) норми процента: S = S (r). Рівень проценту, рівний r0, забезпечує рівність заощаджень та інвестицій в масштабі всієї економіки, рівні r1, r2 – відхилення від цього стану.
Слід підкреслити, що такі функціональні зв’язки між рівнем проценту і розмірами інвестицій та заощаджень описувались в працях теоретиків класичної школи. В кейнсіанській концепції інвестиції, як і у класиків, є функцією норми проценту, а от заощадження, за Дж. Кейнсом, – це функція доходу: S = S (Y). В цьому пункті Дж. Кейнс розходиться з А.Маршалом, який пов’язував розмір заощаджень з величиною процентної ставки.
Отже, інвестиції є функцією процентної ставки, а заощадження – функцією доходу. Цим сучасна кейнсіанська концепція підкреслює, що динаміка інвестицій і заощаджень визначається різноманітними факторами.
Інвестиції залежать від рівня оподаткування і взагалі податкового клімату в даній країні. Занадто високий рівень оподаткування не стимулює інвестиції, хоча питання про те, які ставки податку вважати високими або низькими, навряд чи може бути вирішене однозначно.
Інвестиційний процес реагує на темпи інфляційного знецінення грошей. В умовах галопуючої інфляції, коли калькуляція витрат є досить невизначеною, процеси реального капіталоутворення стають непривабливими, скоріше буде віддана перевага спекулятивним операціям.
Як вже відзначалось, важливими складовимискладають|що укладають сукупного попиту є споживання та інвестиції, причому на інвестиції значно впливають заощадження. Використовуючи графічний аналіз, спробуємо з’ясувати, чим відрізняється кейнсіанська інтерпретація І = S від теорій класиків, що розглядались вище.
Покажемо на осі абсцис рівень валового національного продукту ВНП, на осі ординат – заощадження та інвестиції (рис. 3.21.2).
Припустимо, що інвестиції дорівнюють 20 млрд. гр. од. на рік незалежно від розміру ВНП. Оскільки величина інвестицій незмінна, то графік інвестицій прийме вигляд горизонтальної прямої, паралельної лінії ВНП. Тепер введемо сюди графік заощадження населення, представивши його у вигляді прямої лінії.
Цілком доречним є запитання: на якому рівні ВНП встановиться рівновага між ІІ та SS? Графічний аналіз підказує, що графік заощаджень перетинає графік інвестицій в точці Е, де обсяг ВНП дорівнює ОМ. В точці Е – точці перетину двох графіків – заощадження та інвестиції дорівнюють один одному. Отже, це – точка рівноваги. Вона характеризує такий обсяг ВНП, при якому макроекономіка знаходиться в стані рівноваги. Чому рівноважний стан ВНП буде саме в точці Е, де інвестиції дорівнюють заощадженням? Коли рівноважний стан знаходиться в точці Е, то це означає, що населення буде робити заощадження в обсязі ЕМ, а фірми будуть інвестувати засоби в розмірі ЕМ.


Якщо заощадження населення будуть більші, тобто будуть переміщені в точку К, яка буде відповідати розміру ВНП = ОМ1, то настає ситуація, коли заощадження більші інвестицій. При такому рівні ВНП населення почне заощаджувати більше, ніж підприємства готові інвестувати. Фактично населення утримується від додаткового споживання. В результаті фірми знаходять на ринку значно менший попит на додаткову продукцію і вимушені накопичувати товарні запаси. Природно, це не буде стимулювати зростання виробництва та інвестицій. Виробництво починає скорочуватись, що викликає зниження ВНП і призводить його до зсуву ліворуч. Скорочується зайнятість населення, зменшуються заощадження. І це буде відбуватися до тих пір, доки не буде досягнуто рівноваги в точці Е, тоді тенденція до скорочення ВНП припиниться.
Якщо заощадження населення будуть меншими, тобто пересунуться в точку А, де розмір ВНП = ОМ2, то виникне стан, коли заощадження менші інвестицій. Тут населення заощаджує менше, але фірми готові інвестувати. Фактично йдеться про те, що населення, скорочуючи заощадження, пред’являє більший попит. Це стимулює фірми до нарощування обсягів виробництва, випуску додаткової продукції, що впливає на збільшення ВНП і зростання зайнятості. Доходи населення починають зростати разом із зростанням ВНП, більшими стають і заощадження. І таке зростання буде йти доти, доки не буде досягнуто рівноваги в точці Е.
Отже, тільки в точці Е буде досягнуто такого розміру ВНП, який не призводить до коливань в макроекономічній системі, тобто тут не буде ані різкого розширення, ані різкого стиску системи, ані перевиробництва, ані недостачі товарів. Рівноважний стан заощаджень та інвестицій в точці Е буде визначати і оптимальний розмір ВНП.
Цілком доречним є запитання: в чому ж відмінність класичної моделі рівноваги І та S від кейнсіанської?
Відмінності полягають в наступному.
По-перше, в класичній моделі тривале безробіття є неможливим (гнучке реагування цін відновлювало порушену рівновагу), а в моделі, запропонованій Кейнсом, рівність І та S може існувати і при неповній зайнятості. На рис. 3.21.2 видно, що рівень ВНП в точці М виявляється нижче рівня, що забезпечує повну зайнятість. Пунктирна лінія показує, що повна зайнятість була б у тому випадку, коли б обсяг ВНП досяг точки М1. Як же досягнути цього рівня і водночас зберегти рівновагу між І та S? Графічно ця проблема вирішується просто: потрібно підняти лінію ІІ вгору, доки вона не перетне точку К, що лежить на лінії заощаджень. Іншими словами, якщо інвестиційний процес пожвавиться, то можливе досягнення рівноваги при повній зайнятості.
По-друге, класична модель передбачала існування гнучкого цінового механізму, органічно притаманного ринку. Кейнс показав цей постулат сумнівним: підприємці, зіткнувшись з падінням попиту на свою продукцію, не знижують ціни. Вони скорочують виробництво і звільняють працівників. Звідси слідує безробіття з усіма соціально-економічними конфліктами, що з цього випливають.
По-третє, з рис. 3.21.2 видно, що заощадження є функцією доходу, а не тільки рівня проценту, як в теорії класиків. Тут проаналізовано, як визначається через заощадження та інвестиції оптимальний обсяг ВНП, при якому макроекономіка знаходиться в стані рівноваги. Вище відзначалось, що заощадження знаходяться в тісному взаємозв’язку із споживанням, і вони є немовби дзеркальним відображенням один одного. Виникає запитання: чи можна визначити оптимальний обсяг ВНП через механізм споживання та інвестицій? Спробуємо на нього відповісти.
Згадаємо графік споживання і спробуємо застосувати його до наших умов. На осі абсцис будемо відкладати величину ВНП, а на осі ординат – сукупні витрати, які є сумою витрат фірм і населення, тобто суму інвестицій та споживання. Стан, при якому вся величина виробленого ВНП буде спожита населенням і фірмами, тобто буде дорівнювати їх витратам, можна графічно зобразити у вигляді прямої лінії, що ідеіде|що йде від осі абсцис під кутом 45°. В будь-якій точці лінії 45° витрати дорівнюють величині ВНП в цій точці (рис. 3.21.3).


Тепер введемо сюди графік споживання у вигляді прямої лінії – СС. Точка В показує той стан, коли доходи населення рівні його споживанню. При величині доходів, рівних ОМ, населення повністю їх споживає, тобто ОМ1 = ЕМ1. Відомо, що якщо населення пред’являє попит головним чином на споживчі товари, то фірми здійснюють видатки при купівлі нових машин, обладнання, матеріалів, необхідних для розширення виробництва. В результаті цих закупівель попит на ринку розширюється на величину І. Сукупні витрати будуть дорівнювати споживанню населення та інвестиціям (С + І). Пряма сукупних витрат (С + І) буде піднята над прямою СС на величину інвестицій.
В точці Е досягається рівновага, при якій величина ВНП – ОМ є оптимальною, тобто на весь вироблений продукт буде пред’явлений попит з боку населення і фірм. Довжина відрізка ЕМ буде дорівнювати сукупним витратам, тобто сумі споживання та інвестицій. Точка Е на лінії 45° показує рівність ОМ = ЕМ, або рівність сукупних витрат і ВНП.


загрузка...