загрузка...
 
2. Безробіття: основні визначення та вимірювання.
Повернутись до змісту
Серйозною макроекономічною проблемою є безробіття. Безробіття – це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу. Безробіття вперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в періоди економічних криз. Першу спробу пояснити сутність і причини безробіття зробив Г. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування, засобом усунення безробіття вважав війни, епідемії та ін.
Поняття «повна зайнятість» досить складне у плані визначення. На перший погляд, його можна було б трактувати в тому розумінні, що всі 100 % робочої сили мають роботу. Але певний рівень безробіття вважається нормальним і цілком виправданим.
У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 р. Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії (рис. 3. 2.):

1) зайняті – це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;
2) безробітні – ті, хто не має роботи, але активно її шукає або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно: «без роботи», «робить активні спроби знайти роботу», «готова відразу ж стати до роботи».
Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу (табл. 3. 4.);

Особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення — це перш за все люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); до цієї категорії належать і особи, що вибули зі складу робочої сили – дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботу).
Таким чином: населення = робоча сила + особи поза робочою силою, робоча сила = зайняті + безробітні.
Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили, позначається буквою и і вимірюється у відсотках (таблиця 3. 5.):

Рівень зайнятості визначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше:
Рівень зайнятості = Зайняті / Особи у віці від 16 років і старше ? 100 %
Причинами безробіття можуть бути такі явища:
– темпи зростання народонаселення перевершують темпи зростання виробництва (Т. Мальтус, XVIII ст.);
– відносне відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, зростання технічної та органічної побудови капіталу (К. Маркс, XIX ст.);
– в умовах недосконалої конкуренції на ринку праці відбувається підвищення ціни та скорочення попиту на працю (А. Літу, 1923);
– зі зростанням доходів люди схильні збільшувати своє споживання, але не тією мірою, якою зростає доход; схильність населення до споживання знижується, а схильність до заощадження зростає (Дж. Кейнс, 1936);
– циклічний розвиток економіки — на стадії економічної кризи спад виробництва призводить до зменшення сукупного попиту на товари та послуги і, як наслідок, до зниження рівня зайнятості працездатного населення;
– розвиток науково-технічного прогресу зумовлює структурні зрушення в економіці, виникнення нових галузей, які потребують кваліфікованіших робітників і більше часу на професійну підготовку працівників старих галузей народного господарства;
– сезонні зміни у рівнях виробництва знижують попит на працю у сільському господарстві, будівництві та ін.;
– зростання кількості населення працездатного віку, молоді, що збільшує пропозицію праці;
– економічна політика уряду щодо збільшення мінімального розміру заробітної плати призводить до зростання витрат виробництва і зниження попиту на працівників.
Безробіття поділяється на такі основні групи:
– абсолютне безробіття — таке, що виникає, коли робочих місць менше, ніж працездатного населення (тобто у результаті перенаселення).
– відносне безробіття виникає, коли в одному місці спостерігається надлишок робочої сили, а в іншому — її дефіцит.
Є такі основні види безробіття:
– фрикційне;
– структурне;
– циклічне.
Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, шукає роботу. Отже фрикційне безробіття стосується тієї категорії людей, які шукають роботу чи сподіваються її знайти в недалекому майбутньому. Слід зазначити, що фрикційне деякі економісти називають «пошуковим безробіттям» (К. Макконелл). Воно відбиває суть наступного явища: ринок праці функціонує неефективно і не приводить у відповідність кількість робітників і робочих місць.
Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним тому, що частина працівників, тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і більш продуктивну роботу. А це призводить до підвищення доходів для працівників і більш раціонального розподілу трудових ресурсів, а отже і до більш оптимального обсягу національного продукту.
Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді коли в результаті науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змін попит на деякі професії зменшується, або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Іншими словами, структура робочих місць і професійна структура працівників не збігається. Виникає категорія працівників, у яких навички та практичний досвід застарілі й нікому не потрібні, а отже їх неможливо продати. Саме цим структурне безробіття відрізняється від фрикційного, при якому безробітні мають навички, які вони можуть продати. «Структурні» ж безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання і навіть зміни місця проживання.
Циклічне безробіття зумовлене спадами виробництва, коли сукупний попит на товари та послуги знижується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. Циклічне безробіття негативно впливає на економіку. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди циклічного підйому воно відсутнє.
При дослідженні ринку праці економісти повну зайнятість не розглядають як абсолютну відсутність безробіття. Фрикційне та структурне безробіття вважається як неминуче, отже, «повна зайнятість» не означає стопроцентну зайнятість робочої сили.
Іншими словами, рівень безробіття за умов повної зайнятості порівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Цей показник називають також природним рівнем безробіття; він відповідає потенційному ВВП. Слово «природний» тут означає, що фрикційне та структурне безробіття є неминучим, тоді як циклічне безробіття можна побороти за допомогою засобів макроекономічної політики.
Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник циклічного безробіття.
Ряд економістів вважають неприйнятним використання терміна «природний» стосовно безробіття, спричиненого структурними зрушеннями. Ось чому в макроекономічній літературі використовують як синонім ще й інший термін — NAIRU, котрий зосереджує увагу на тому, що рівень природного безробіття відповідає станові макроекономічної рівноваги, при якому фактична інфляція дорівнює очікуваній.
Крім цього відокремлюється ще добровільне та вимушене, приховане, тривале та тимчасове безробіття.
Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рівнем оплати праці, умовами роботи: через психологічний клімат у колективі або з інших причин усупереч бажанню адміністрації. Закономірність цього виду безробіття полягає в тому, що чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно покинути робоче місце.
Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнитися, а адміністрація фірми скорочує персонал. Отже, лише частина безробітних може претендувати на робочі місця, а інші виявляються вимушено безробітними через перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Такий стан ринку праці характерний, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і чисельність персоналу через несприятливу ділову кон'юнктуру.
Приховане безробіття — це неповна зайнятість у вигляді надання робочим адміністративних відпусток, установлення неповного робочого дня.
Наприклад, з 1990 по 1996 pp. зайнятість в Україні зменшилась на 8,72 %. Такий спад менший, ніж спад реального ВВП. Така різниця була обумовлена прихованим безробіттям, об'єми якого оцінювались більше ніж у 3 млн. чол.
Приховане безробіття можна поділити на:
– вимушену неповну зайнятість, коли людина працює неповний робочий день або тиждень;
– кваліфікаційне безробіття — людина працює не за своїм рівнем майстерності, розрядом чи спеціальністю;
– функціональне безробіття, яке виникає, якщо працівник, який навіть зарахований на ту чи іншу посаду за фахом, зайнятий цілий робочий день, але не виконує своїх обов'язків, а є лише присутнім на роботі.
За тривалістю розрізняють також постійне (тривале) та тимчасове безробіття. Зокрема, в США термін перебування в стані безробітного понад 15 тижнів вважається тривалим. Останній вид досить негативно впливає на загальний стан безробітного, підвищує рівень соціальної напруженості території, призводить до прояву явищ дискваліфікації та психічних розладів. Об'єктивно, що урядові інституції прагнуть знизити, насамперед рівень постійного безробіття.
При визначенні ймовірності того, чи стануть працівники безробітними і, якщо так, то чи довго вони ними лишатимуться, вчені розраховують коефіцієнт зміни. Він визначається співвідношенням доходу людини за умови, що вона безробітна, і доходу (після сплати податків), коли ця людина працює.
Допомога по безробіттю сприяє підвищенню його природного рівня, тому що:
– виплата допомоги по безробіттю дає людині можливість довше підшукувати собі роботу. Коли суми такої допомоги досить високі, безробітний не поспішає з пошуками роботи, оскільки не дуже скрутним за таких умов буде його життя. Чим більший коефіцієнт зміни, тим менш нагальна потреба шукати роботу;
– аби одержувати допомогу по безробіттю, людям слід належати до «робочої сили», тобто шукати роботу, навіть якщо вони насправді не хочуть працювати. Тоді їх враховують як безробітних. Якби допомоги по безробіттю не було, то окремих людей не враховували б у складі робочої сили, і тоді «вимірюваний» рівень безробіття був би нижчий.
Ще одним фактором, який впливає на рівень безробіття, є так звана «жорсткість» заробітної плати, тобто її нездатність до гнучкої зміни.
Надмірне безробіття призводить до значних економічних та соціальних втрат. Головна «ціна» безробіття — не випущена продукція.
Відомий дослідник в макроекономіці Артур Оукен математично виразив зв'язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП. Цей зв'язок відомий нині як закон Оукена.
Закон Оукена може бути використаний у таких випадках:
– при розрахунках впливу на безробіття темпів зростання виробництва на даний момент часу;
– для розрахунку того, як програми економічного зростання вплинуть на безробіття. Якщо країна знаходиться у глибокому спаді, скільки необхідно років, щоб прийти до рівня безробіття при повній зайнятості;
– для визначення необхідного зростання з метою зменшення норми безробіття на 1 %;
– для оцінки втрат в реальному ВНП через безробіття.
Для суспільства безробіття може мати двоякі суперечливі наслідки: як благо і як втрати.
Безробіття як благо:
– безробіття — це резерв незайнятої робочої сили, який можна задіяти при розширенні виробництва чи при структурних перебудовах;
– наявність безробіття обмежує агресію профспілок, їх вимоги до підвищення заробітної плати і тим самим посилює стимули до підприємництва;
– страх втратити роботу і стати безробітним — найкращий організатор дисципліни праці.
Безробіття і втрати суспільства:
1. При безробітті недостатньо використовується економічний потенціал суспільства.
2. При тривалому безробітті втрачається кваліфікація вивільнених робітників.
3. Зростання безробіття підриває психічне здоров'я нації.
4. Зростання безробіття — фактор зростання злочинності.
5. Безробіття викликає:
– зниження купівельної спроможності;
– скорочення заощаджень;
– зниження інвестиційного попиту;
– скорочення пропозиції, спад виробництва.


загрузка...