Ідею системи макроекономічного рахівництва та національного рахівництва взагалі засновано на побудові балансів (рахунків), які відображають важливі аспекти економічної діяльності. Якщо мати на увазі формальний бік справи, тобто деякі балансові розрахунки в масштабах усієї нації, то зачатки «національного рахівництва» можна спостерігати вже у далекій давнині. Зокрема, у 1698 р. англійські економісти В. Петті та Г. Кінг зробили оцінки національних доходів Англії і Франції та вплив на їх розподіл податкової системи, що мала неабияке значення для розвитку СНР. Французький економіст Франсуа Кене у 1758 р. запропонував «Економічну таблицю», яка була далеким прообразом СНР і у якій він уперше намалював картину загального економічного кругообігу товарів і послуг для основних секторів економіки та класів суспільства, намагаючись розібратися з механізмом функціонування економіки в цілому. «Економічна таблиця» Франсуа Кене була першим макроекономічним балансом, у якому було розглянуто сукупність господарських взаємозалежностей як єдиної системи з певними кількісними зв’язками між суспільними класами, тобто із виокремленням економічних агентів і потоків. При цьому було розмежовано напрямки руху продуктів і доходів, а сам їх рух розглядали у єдності економічного кругообігу на основі ідеї про рівність доходу і чистого продукту в замкнутій системі, а також із урахуванням вимоги щодо рівноваги потоків для кожного класу. Ствердження А. Сміта, що вартість товару визначається сумою трьох видів доходу — заробітної плати, прибутку і земельної ренти, — є основою теорії факторів виробництва, яку потім було розвинуто Ж.-Б. Сеєм та іншими вченими. На цю теорію спирається весь аналіз процесів формування вартості в СНР.
Схеми простого і розширеного відтворення, що їх запропонував К. Маркс, були спробою побудувати макроекономічну модель, яка характеризувала б дію механізму функціонування економіки.
Великий внесок у розвиток СНР зробили вчені А. Маршалл, К. Кларк, С. Кузнец, Дж. Кейнс, Р. Стоун, В. Леонтьєв та ін.
Сучасний розвиток СНР почався у 30-ті роки, коли після світової економічної кризи 1929—1933 рр. стало зрозуміло, що стихійний розвиток ринкової економіки є не перевагою, а скоріше небезпекою для суспільства. Виникла проблема активної участі держави в управлінні економічним розвитком, у створенні такої економічної моделі, яка забезпечувала б комплексний макроекономічний аналіз і прогнозування. Дослідження Дж. Кейнса, Р. Стоуна та інших вчених стали теоретичним фундаментом, на якому почали практично розробляти СНР у різних країнах. Першу систему взаємопов’язаних рахунків було побудовано для Палестини у 1936 р. У цей час роботи по створенню СНР активно здійснювалися у Франції, Англії та Голландії.
У післявоєнні роки у створенні й розвитку СНР почали відігравати активну роль міжнародні економічні організації (ООН, МВФ, МБРР, ОЄЕС та ін.). Вони почали розробляти міжнародні стандарти у галузі національних рахунків, аби сприяти зацікавленим країнам і забезпечити єдину основу для збору, систематизації та обробки даних про основні макроекономічні показники.
Ера міжнародних стандартів у галузі національних рахунків почалась у 1947 р., коли було надруковано доповідь ООН, більшу частину якої написав Р. Стоун і у якій було викладено основні принципи національного рахівництва.
У 1951 р. на прохання ОЄЄС Р. Стоун розробив «Спрощену стандартну СНР», яку почали використовувати в економічній практиці різні країни. А це означало остаточне офіційне визнання СНР як важливого інструменту в системі державного регулювання ринкової економіки.
У 1953 р. під керівництвом Р. Стоуна в ООН було розроблено документ «Система національних рахунків і допоміжних таблиць», який розглядається як перший стандарт ООН у галузі національного рахівництва. СНР ООН 1953 р. містила в собі 6 рахунків і 12 допоміжних таблиць, які відображали основні потоки продуктів, послуг і доходів у виробництві, споживанні, нагромадженні та зовнішній торгівлі, а також давали змогу визначити основні макроекономічні показники: валовий внутрішній продукт, національний доход, національні інвестиції та ін.
Другий стандарт ООН у галузі національного рахівництва було схвалено Статистичною комісією ООН у 1968 р. Цей стандарт було розроблено Р. Стоуном у співдружності з американським економістом Н. Айдиновим. СНР 1968 р. містила не тільки традиційні рахунки національного доходу і продукту, але й нові, інтегровані до її структури макроекономічні блоки: баланс міжгалузевих зв’язків, баланс національного багатства, систему показників руху фінансових ресурсів та ін. Крім цього, в СНР ООН 1968 р. було передбачено рахунки не тільки для економіки в цілому, але й для п’яти секторів внутрішньої економіки. У найбільш послідовній формі СНР ООН 1968 р. використовувала принцип подвійного запису кожної економічної операції. Вона відіграла велику позитивну роль у розвитку національного рахівництва як на національному, так і на міжнародному рівнях. На її базі ЄС на початку 1970 р. розробило Європейський варіант СНР, адаптований до потреб найбільш розвинутих європейських країн.
У 1993 р. Статистична комісія ООН схвалила нову СНР, робота над якою тривала біля 10 років.
Метою перегляду СНР у 1993 р. була потреба у гармонізації визначень і класифікацій окремих блоків СНР з визначеннями та класифікаціями платіжного балансу, державних фінансів та ін. Друга мета перегляду полягала у тому, щоб зробити структуру рахунків більш ясною, логічною і послідовною, уточнити трактування окремих статей доходів і витрат. Основним показником, що характеризує результати економічної діяльності, прийнято вважати валовий внутрішній продукт (ВВП). Визначення ВВП було дещо розширено. Зокрема, до нагромадження основних фондів включено витрати на геолого-пошукові роботи, придбання засобів програмного забезпечення ЕОМ, оригіналів художніх і літературних творів. У складі витрат на нагромадження передбачено нову статтю «Чисте придбання цінностей». У новій СНР 1993 р. уточнено трактування витрат на військові цілі, на діяльність фінансових посередників, удосконалено методи оцінки випуску продукції в умовах високих темпів інфляції. Зараз розпочався період запровадження рекомендацій нової СНР у економічну практику країн. Цей період (за оцінками експертів) триватиме від 5 до 10 років.